Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 6. Розмови під шум моря
Ранкове сонце заливало сад золотим світлом. Після нічного дощу листя троянд виблискувало краплями води, а з моря долинав свіжий солоний вітер.
Тимофій саме підмітав доріжку біля альтанки, коли почув знайомий голос.
— Доброго ранку.
Він озирнувся й побачив Таїсію. Сьогодні вона була не в ошатній сукні, а в простих світлих джинсах і бузковому светрі. Від цього дівчина здавалася ще ближчою йому.
— Доброго ранку, — усміхнувся Тимофій.
Таїсія присіла на лавку під квітучою магнолією й уважно подивилася на нього.
— Ти завжди працюєш без відпочинку?
— Якщо зупинюся, роботи менше не стане, — пожартував він.
Дівчина тихо засміялася, і Тимофій уперше почув, який у неї теплий сміх.
Кілька секунд вони мовчали, слухаючи шум хвиль.
— А ти в якій школі навчався? — несподівано запитала Таїсія.
— У звичайній міській школі біля порту, — відповів він, спираючись на мітлу. — Закінчив одинадцятий клас цього року.
— Серйозно? Я думала, ти старший.
— Мені сімнадцять. Просто після уроків завжди підробляв у порту, тому, мабуть, виглядаю старшим.
Таїсія задумливо провела пальцями по краю лавки.
— А що далі? Ти хочеш вступати?
Тимофій опустив очі.
— Хотів би. Мені подобаються кораблі, механіка… Я навіть креслення люблю робити.
Він зніяковіло всміхнувся.
— Але це дорого. Зараз головне — допомогти мамі.
Таїсія помітила щирий сум у його голосі.
— Не можна відмовлятися від мрії через труднощі, — тихо сказала вона. — Ти дуже здібний, я це бачу.
— Звідки ти знаєш?
— Людина, яка лагодить старі речі замість того, щоб їх викидати, точно вміє думати й працювати.
Тимофій здивовано подивився на неї.
— Ніхто ще так про мене не говорив.
Таїсія трохи знітилася, але продовжила:
— Я буду рада, якщо ти все-таки вступиш до коледжу чи університету. Справді рада.
Ці слова зігріли його сильніше за ранкове сонце.
— А ти куди вступаєш? — запитав він.
— Батько хоче, щоб я вчилася на міжнародному менеджменті, — зітхнула Таїсія. — А я ще не впевнена, чого хочу сама.
— Тобі дозволяють обирати?
Вона сумно всміхнулася.
— У нашій родині багато що вже вирішено наперед.
Тимофій раптом відчув, що за розкішним життям ховається зовсім не така безтурботна дівчина, якою вона здається.
У цей момент із будинку вийшла Вероніка. Вона була одягнена в елегантний діловий костюм і тримала в руках папку з документами.
Побачивши Таїсію поруч із Тимофієм, сестра невдоволено примружилася.
— Таїсіє, ти знову тут?
— Ми просто розмовляємо, — спокійно відповіла дівчина.
Вероніка перевела холодний погляд на Тимофія.
— Сподіваюся, робота від цього не страждає.
Вона не стала чекати відповіді й звернулася до сестри:
— Я їду до Одеси складати вступний іспит на юридичний факультет. Батько хоче, щоб я показала найкращий результат.
У її голосі звучала звична впевненість у власній перевазі.
— Бажаю успіху, — щиро сказала Таїсія.
Вероніка лише коротко кивнула. Перед тим як сісти в автомобіль, вона ще раз глянула на Тимофія — цього разу вже без відкритої злості, але з настороженою холодністю.
Коли машина виїхала за ворота маєтку, у саду стало тихіше.
Таїсія полегшено видихнула.
— Здається, сьогодні тут буде спокійніше.
— Твоя сестра мене ненавидить? — обережно запитав Тимофій.
Дівчина знизала плечима.
— Вероніка звикла оцінювати людей за статусом. Не звертай уваги.
Вона підвелася з лавки, але не поспішала йти.
— Якщо тобі потрібна буде допомога з документами для навчання… або просто порада щодо вступу, звертайся до мене.
Тимофій усміхнувся так щиро, що в Таїсії знову швидше забилося серце.
— Домовилися.
Вони ще кілька хвилин стояли поруч під шум Чорного моря, і кожен із них відчував: ця проста розмова про школу та майбутнє стала для них набагато важливішою, ніж вони наважувалися зізнатися навіть самим собі.
