Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 5. Тепло чужого серця
Море того ранку було незвично спокійним. Лише легкі хвилі торкалися причалу, а над садом Стасіусів повільно кружляли чайки.
Таїсія прокинулася раніше, ніж зазвичай. Вона довго не могла заснути, згадуючи вчорашню розмову з Тимофієм і його тихе: «У мене є тільки мама».
Ці слова не виходили з голови.
Уперше за довгий час їй захотілося зробити щось не тому, що так потрібно родині Стасіус, а тому, що цього просило серце.
Вона спустилася до кухні, коли в будинку ще панувала тиша.
— Пані Софіє, у нас залишилися ліки від застуди? — обережно запитала Таїсія.
Економка здивовано подивилася на неї.
— Є кілька упаковок. А навіщо вам?
— Просто… вони можуть знадобитися одній людині.
Софія нічого не перепитувала. Вона давно помічала, як молодша донька господаря змінюється останніми днями.
Таїсія взяла невеликий пакет: ліки, чай із травами, мед і трохи грошей зі своїх заощаджень. Вона вагалася, чи не буде це виглядати як жалість, але згадала втомлені очі Тимофія.
---
Тимофій саме поливав троянди біля оранжереї, коли почув тихі кроки.
— Доброго ранку, — сказала Таїсія.
Він озирнувся й одразу усміхнувся.
— Доброго ранку, панно Таїсіє.
— Просто Таїсія, — м’яко поправила вона.
Це прозвучало так щиро, що хлопець на мить розгубився.
Дівчина простягнула йому пакет.
— Це для вашої мами.
Тимофій здивовано насупився.
— Не треба. Я сам упораюся.
— Я знаю, що впораєтесь, — тихо відповіла вона. — Але допомога не робить людину слабкою.
Він не поспішав брати пакет.
— Чому ви це робите?
Таїсія опустила очі.
— Бо мені не байдуже.
Ці прості слова прозвучали набагато важливіше, ніж вона сама очікувала.
Тимофій повільно взяв пакет і помітив усередині ліки.
— Ви навіть не знаєте моєї мами.
— Зате знаю, як сильно ви за неї хвилюєтеся.
Між ними запала тиха пауза. Вітер колихав бузкові квіти, а сонце золотило морську воду за садом.
— Дякую, Таїсіє, — вперше він назвав її на ім’я без офіційності.
І від цього в дівчини раптом стало тепло всередині.
---
Після роботи Таїсія повернулася до своєї кімнати, але думки весь час поверталися до Тимофія. Вона впіймала себе на тому, що усміхається без причини.
«Мені просто хочеться, щоб у нього все було добре», — намагалася переконати себе вона.
Та серце вже знало правду.
---
Увечері Тимофій сидів біля службового будиночка й дивився на море. У руках він тримав телефон і слухав голос матері.
— Тимошо, сусідка принесла ліки. Сказала, що це від тебе.
Хлопець усміхнувся.
— Так… від мене.
Йому не вистачило сміливості зізнатися, що це зробила Таїсія.
— Тобі там добре? — запитала Марія.
Тимофій подивився на освітлені вікна великого будинку, а потім згадав дівчину в бузковій сукні.
— Не знаю, мамо. Але здається, я зустрів тут дуже хорошу людину.
---
Та їхню розмову випадково почула Вероніка, яка проходила повз відчинене вікно тераси.
Вона помітила пакет у руках Тимофія ще зранку, а тепер усе зрозуміла.
— Отже, Таїсія вже почала допомагати йому, — холодно промовила вона.
У її очах спалахнула небезпечна рішучість.
Вероніка повільно посміхнулася.
— Якщо сестра думає, що це просто симпатія, то вона дуже помиляється. І я зроблю все, щоб ця історія закінчилася ще до того, як стане проблемою для нашої родини.
А в саду під шум моря двоє підлітків ще не знали, що між ними вже народжується щось більше за випадкову дружбу — перше справжнє кохання, яке здатне змінити їхні долі назавжди.
