Раді Вас бачити!

Розділ 36. Коли заздрість відступає

Після освідчення Тимофія випускний вечір уже неможливо було назвати просто святом.

Для них двох він перетворився на особливу дату.

Таїсія все ще не могла звикнути до того, що на її пальці блищала каблучка.

Вона час від часу поглядала на неї, а потім на Тимофія й усміхалася.

А він, помічаючи її погляд, усміхався у відповідь.

Однокласники одразу оточили їх.

— Ну все! — вигукнув Денис. — Тепер від вас уже не відчепимося!

— А ми й не збираємося, — засміялася одна з дівчат.

— Головне питання вечора! — заявив інший випускник. — Коли весілля?

Таїсія миттєво почервоніла.

— Що?!

Тимофій теж засміявся, але помітно зніяковів.

— Ну... не так швидко.

— А коли? — не відступали друзі.

Таїсія подивилася на Тимофія.

Він узяв її за руку.

— Восени, — нарешті сказав хлопець.

Усі здивовано загуділи.

— Восени?!

— Так, — пояснила Таїсія, все ще червона від сорому. — Коли вступимо до університету й почнемо навчання.

— Оце ви серйозні!

— Ми ж попереджали, що вони закохані по-справжньому, — засміявся Денис.

Таїсія прикрила обличчя долонею.

— Ви можете хоча б сьогодні не дражнити нас?

— Ні! — хором відповіли однокласники.

Усі засміялися.

Тимофій нахилився до Таїсії.

— Не хвилюйся. Я теж червонію.

— Не схоже.

— Усередині.

Вона тихо засміялася.

Їм було добре.

Здавалося, усі труднощі залишилися позаду.

Невдовзі ведучі оголосили, що настав час святкового салюту.

Випускники вийшли на подвір’я.

Небо було темним, а навколо школи сяяли маленькі ліхтарики.

Батьки стояли трохи осторонь.

Марія тримала під руку батька Тимофія.

Олексій розмовляв із Денисовим батьком.

А Таїсія стояла поруч із подругами.

Тимофій дивився на неї й думав, що цей вечір не міг бути кращим.

— Дивись! — вигукнув Денис.

Перший салют розірвав темряву над ними.

У небі розсипалися золоті й рожеві вогні.

Усі підняли голови.

Таїсія теж подивилася вгору.

Ще один спалах.

Потім третій.

Навколо панували сміх, музика й захоплені вигуки.

Але в цей момент за спинами випускників непомітно опинилася Вероніка.

Вона давно чекала слушної миті.

Вона побачила, що всі дивляться на небо.

І зробила крок до сестри.

— Таїсіє...

Дівчина обернулася.

— Вероніко?

— Нам треба поговорити.

Таїсія здивувалася.

— Зараз?

— Так.

Вона не встигла нічого більше сказати.

Вероніка взяла її за руку й повела трохи далі від інших.

Таїсія не очікувала нічого поганого.

Вона навіть не думала, що сестра знову може зробити щось проти неї.

Через кілька секунд вони опинилися біля автомобіля.

Таїсія лише встигла озирнутися.

— Вероніко, куди ти мене ведеш?

Але відповіді не почула.

Дверцята автомобіля зачинилися.

Машина рушила.

Тимофій спочатку не помітив її зникнення.

Він дивився на салют разом із Денисом.

А потім повернув голову.

Таїсії не було.

— Де вона?

Денис озирнувся.

— Може, з подругами?

Тимофій почав шукати поглядом натовп.

— Ні. Вона щойно стояла тут.

Він пішов між людьми.

— Таїсіє!

Відповіді не було.

Його серце стиснулося.

— Денис...

— Що?

— Я не можу її знайти.

Денис одразу зрозумів, що справа серйозна.

— Зараз перевіримо.

Вони побігли до місця, де Таїсію бачили востаннє.

На землі лежала маленька стрічка від її зачіски.

Тимофій підняв її.

Його руки затремтіли.

— Ні...

— Тимофію...

— Я боюся її втратити.

Денис поклав руку йому на плече.

— Ми її знайдемо.

— А якщо...

— Ніяких «якщо». Я з тобою.

Денис дістав телефон.

— Я зараз подзвоню батькові.

Через кілька хвилин про зникнення Таїсії вже знали дорослі.

Олексій зблід.

— Вероніка...

Він вимовив це ім’я майже пошепки.

— Ти думаєш, вона знову...

— Я не хочу в це вірити, — відповів Олексій. — Але ми вже бачили, на що вона здатна.

Батько Тимофія разом із Денисовим батьком почали перевіряти камери та можливі маршрути.

Тимофій не міг просто стояти.

— Я теж піду її шукати.

— Ти не сам, — сказав Денис. — Я з тобою.

Тим часом автомобіль Вероніки їхав нічною дорогою.

Таїсія сиділа на задньому сидінні.

— Вероніко, зупини машину.

Сестра мовчала.

— Будь ласка.

Вероніка нарешті заговорила.

— Ти знаєш, як усе це почалося?

— Що саме?

— Коли Тимофій прийшов працювати до нашого батька.

Таїсія насупилася.

— До чого тут це?

— До всього!

У голосі Вероніки з'явився біль.

— До того, як наше життя змінилося. Я дивилася, як ти закохуєшся в нього. Як ти смієшся поруч із ним. Як батько почав його поважати.

Таїсія тихо відповіла:

— Бо він добра людина.

— А я бачила тільки те, що він бідний!

Таїсія похитала головою.

— Ти помилялася.

— Я хотіла для тебе кращого!

— Кращого за кого?

Вероніка мовчала.

— За Тимофія? — продовжила Таїсія. — Ти хотіла, щоб я обрала когось тільки через статус?

— Я хотіла, щоб ти не повторила моїх помилок!

— Але я щаслива.

Вероніка стиснула кермо.

— Ти навіть не розумієш, як мені було боляче дивитися на вас.

Таїсія спокійно сказала:

— Тоді скажи мені правду.

Вероніка мовчала довго.

Нарешті її плечі опустилися.

— Я заздрила тобі.

Ці слова прозвучали майже пошепки.

— Я заздрила твоєму щастю. Твоїм стосункам із батьком. Тому, що ти знайшла людину, яка дивиться на тебе так, ніби ти для неї весь світ.

Таїсія відчула, як її серце стислося.

— Вероніко...

— Я хотіла зруйнувати це.

Таїсія подивилася на сестру.

— Але навіщо?

— Бо мені здавалося, що якщо ти втратиш його, мені стане легше.

Вона замовкла.

— Але мені не стало легше.

Машина поступово сповільнилася.

— Навпаки.

Вероніка зупинилася біля узбіччя.

У салоні запала тиша.

Таїсія обережно сказала:

— Тимофій ніколи не забирав у тебе нічого.

Вероніка опустила очі.

— Знаю.

— І я люблю його не за гроші.

— Знаю.

— Не за статус.

— Знаю.

— І не тому, що він може мені щось дати.

Таїсія подивилася на сестру.

— Я люблю його за доброту. За те, що він завжди поруч. За те, що готовий віддати все, аби захистити тих, кого любить.

Вероніка витерла сльози.

— А я цього не бачила.

— Тепер бачиш.

Довго вони мовчали.

Потім Вероніка тихо сказала:

— Я втомилася.

— Від чого?

— Від заздрості. Від злості. Від бажання весь час щось доводити.

Вона повернулася до сестри.

— І я більше не хочу стояти між вами.

Таїсія не знала, що відповісти.

Вероніка відчинила дверцята.

— Іди.

— Ти точно?

— Так.

Таїсія вийшла з машини.

Вероніка теж вийшла.

На мить вони просто дивилися одна на одну.

А потім Таїсія зробила крок уперед.

— Я не хочу тебе ненавидіти.

Вероніка заплакала.

— А я більше не хочу тобі заздрити.

Таїсія обійняла її.

Це були перші щирі обійми між сестрами за дуже довгий час.

Вероніка заплющила очі.

— Іди до нього.

— Він мене знайде.

— Я знаю.

За кілька хвилин на дорозі з’явилися фари.

Автомобіль зупинився.

Тимофій вискочив із нього.

— Таїсіє!

Вона обернулася.

Він підбіг до неї й міцно обійняв.

— Я так боявся тебе втратити!

Таїсія притулилася до нього.

— Я тут.

— Я не знав, де ти.

— Тепер знаєш.

Тимофій відсторонився й подивився їй в очі.

— Я люблю тебе.

Таїсія усміхнулася крізь сльози.

— А я люблю тебе.

Він не стримав щастя й легко закрутив її в обіймах.

Денис, який стояв неподалік, усміхнувся.

Олексій теж вийшов із машини.

Побачивши доньку живою та неушкодженою, він полегшено видихнув.

А Вероніка стояла трохи осторонь.

Вона дивилася на Тимофія й Таїсію.

Вони були щасливі.

І вперше Вероніка зрозуміла просту річ.

Їхнє кохання не можна було зруйнувати заздрістю.

Воно трималося не на грошах.

Не на статусі.

Не на красивих словах.

А на тому, що вони завжди обирали одне одного.

Вероніка тихо відступила.

Вона не стала нічого говорити.

Просто сіла у свою машину.

Перед тим як поїхати, востаннє подивилася на сестру.

Таїсія саме сміялася в обіймах Тимофія.

Вероніка усміхнулася крізь сльози.

— Будь щаслива, сестро.

І поїхала.

Цього разу вона не хотіла повертатися до старих образ.

Не хотіла більше втручатися в їхнє життя.

Вона просто залишила минуле позаду.

А Тимофій і Таїсія навіть не помітили, як автомобіль зник за поворотом.

Для них залишилося тільки одне.

Вони були разом.

І після всього, що пережили, їхня любов стала ще міцнішою.