Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 37. Їхнє щасливе завтра
Вероніка їхала все далі й далі від міста, у якому залишилося її минуле.
За вікном змінювалися краєвиди, але вона майже не звертала на них уваги.
Вона дивилася вперед.
Цього разу не озираючись.
Після всього, що сталося, Вероніка зрозуміла: їй потрібно почати життя з чистого аркуша. Не тому, що вона програла сестрі. І не тому, що Тимофій обрав Таїсію.
Насправді вона програла сама собі.
Своїй заздрості.
Своїй образі.
Своєму бажанню постійно порівнювати себе з молодшою сестрою.
Тому вона вирішила поїхати на Балі.
Там вона хотіла навчатися далі, але вже заочно, щоб мати можливість самостійно будувати своє життя й більше не залежати від чужих рішень.
Коли літак піднявся в небо, Вероніка дивилася у вікно.
Під нею залишалося її минуле.
Вона дістала телефон.
На екрані з'явилося повідомлення від подруги.
— Ти справді їдеш назавжди?
Вероніка трохи подумала й відповіла:
— Так. Мені потрібно навчитися жити по-новому.
Вона не хотіла більше повертатися до старих конфліктів.
Не хотіла заважати Таїсії.
Не хотіла руйнувати її щастя.
Через кілька днів Вероніка вже була на Балі.
Тепле море, пальми, сонце й зовсім інше життя поступово допомагали їй відпускати минуле.
Вона почала навчатися заочно.
Знайшла нових знайомих.
Поступово навчилася проводити вечори наодинці із собою і більше не відчувати через це самотності.
А одного вечора, гортаючи Instagram, вона побачила нову фотографію.
На ній були Тимофій і Таїсія.
Вони стояли разом біля моря.
Таїсія сміялася, а Тимофій тримав її за руку.
Під фотографією було написано:
«Найкраще літо нашого життя. Попереду — новий етап».
Вероніка довго дивилася на це фото.
Раніше вона відчула б заздрість.
Але цього разу — ні.
Вона усміхнулася.
— Будьте щасливі, — тихо сказала вона.
Потім сама зробила фотографію.
На тлі океану.
І написала:
«Новий початок».
Вона знала, що колись теж зустріне людину, яку зможе полюбити.
Не через статус.
Не через гроші.
А просто за те, якою вона є.
І цього разу вона не збиралася нікому заважати бути щасливими.
Настала осінь.
Місто змінилося.
Дерева вкрилися золотим листям.
Після літа почалося нове життя.
Тимофій і Таїсія вступили до університету.
Вони обоє здійснили свою першу велику мрію.
Одного дня вони вийшли з університету після занять.
Таїсія тримала в руках кілька книжок.
— Я досі не вірю, що ми тут.
Тимофій усміхнувся.
— Я теж.
— Пам’ятаєш, як ми боялися ЗНО?
— Не нагадуй.
Вона засміялася.
Тимофій узяв її за руку.
— Але все вийшло.
— Так.
Він раптом підняв її на руки й закрутив.
— Тимофію!
Таїсія засміялася.
— Постав мене!
— Не хочу.
— На нас дивляться!
— Нехай.
Вона обійняла його за плечі.
— Ти зовсім не змінився.
— А я думаю, змінився.
— Як?
Тимофій подивився на неї.
— Тепер я твій наречений.
Таїсія усміхнулася.
— Скоро чоловік.
Вони обоє засміялися.
Бо весілля вже було зовсім близько.
День весілля настав непомітно.
У будинку панувала особлива атмосфера.
Батьки хвилювалися не менше за молодих.
Марія не могла стримати сліз, коли побачила Таїсію у весільній сукні.
— Я навіть не могла уявити, що одного дня називатиму тебе донькою.
Таїсія обійняла її.
— А я давно вважаю вас своєю мамою.
Марія заплакала ще сильніше.
— Ну все... Тепер я точно не витримаю.
Олексій стояв поруч і дивився на доньку.
Його маленька дівчинка виросла.
Ще недавно вона ходила до школи.
А тепер перед ним стояла наречена.
Прекрасна, схвильована й щаслива.
— Доню, — сказав він, — я хочу, щоб ти завжди пам'ятала: якщо колись тобі буде важко, твій дім завжди залишиться для тебе відкритим.
Таїсія обійняла його.
— Дякую, тату.
Потім Олексій подивився на Тимофія.
— А ти бережи її.
— Обіцяю.
— Я знаю.
Церемонія була неймовірно теплою.
Коли Тимофій побачив Таїсію, він завмер.
Вона йшла до нього у пишній весільній сукні.
Її волосся було красиво укладене, а в ньому виднілися маленькі квіти.
Вона посміхалася крізь хвилювання.
Тимофій ледве стримував сльози.
— Ти прекрасна, — прошепотів він, коли вона підійшла.
— А ти дуже хвилюєшся.
— Більше, ніж тоді, коли робив тобі пропозицію.
Вона усміхнулася.
— Я теж.
Церемонія пройшла у теплій атмосфері.
Батьки дивилися на молодих зі сльозами щастя.
Друзі аплодували.
Коли вони обмінялися обручками, Тимофій міцно взяв Таїсію за руку.
Тепер вони справді стали сім'єю.
Після церемонії Олексій попросив молодих вийти разом із ним.
— Я хочу показати вам дещо.
Таїсія здивовано подивилася на батька.
Вони під'їхали до великого будинку неподалік моря.
— Що це? — запитала вона.
Олексій усміхнувся.
— Ваш новий дім.
Тимофій теж розгубився.
— Що?
— Я придбав для вас квартиру.
Таїсія прикрила рот долонею.
— Тату...
— Вона недалеко від моря. Тут ви зможете жити під час навчання. Облаштуєте її так, як захочете.
Вона кинулася батькові на шию.
— Дякую!
Тимофій потиснув Олексію руку.
— Я навіть не знаю, що сказати.
— Просто зробіть її своїм домом.
Увечері молодята вийшли на терасу.
Перед ними шуміло море.
Таїсія зняла туфлі й ступила босоніж на теплу підлогу.
Тимофій підійшов до неї.
— От і все.
— Що все?
— Ми це зробили.
Таїсія поклала голову йому на плече.
— Разом.
— Завжди разом.
Він обережно підхопив її на руки.
— Тимофію!
— Що?
— Ти знову мене носиш!
— Тепер маю на це повне право.
Таїсія засміялася.
Він поніс її до квартири.
Її пишна сукня легко спадала навколо них, а з відкритих дверей було видно море.
На дивані лежав маленький плюшевий ведмедик.
Той самий, із червоним бантиком.
Таїсія помітила його.
— Він теж тут.
Тимофій усміхнувся.
— Звичайно.
Вони сіли поруч.
Таїсія взяла ведмедика в руки.
— Пам'ятаєш, як я гладила його перед ЗНО?
— Пам'ятаю.
— Він приніс нам удачу.
— Думаю, справа була не тільки в ньому.
— А в чому?
Тимофій узяв її за руку.
— У нас.
Таїсія усміхнулася.
Вона подивилася на ведмедика, а потім на море.
— Знаєш, про що я думаю?
— Про що?
— Одного дня, можливо, ми подаруємо йому маленького господаря.
Тимофій зрозумів її думку.
Він не став поспішати.
Просто ніжно обійняв її.
— Колись.
— Коли будемо готові.
— Саме так.
Таїсія притулилася до нього.
— Мені подобається наше майбутнє.
— Мені теж.
Вони дивилися на море.
Десь далеко світилися вогники.
А поруч лежав маленький ведмедик із червоним бантом — символ їхньої першої обіцянки.
Тієї самої обіцянки, яка колись почалася ще у школі.
Тепер вона стала їхньою сімейною історією.
Від першого кохання.
Від страху втратити одне одного.
Від випускного танцю.
Від каблучки у формі серця.
До університету, весілля і власного дому біля моря.
Тимофій ніжно подивився на свою дружину.
— Я кохаю тебе.
Таїсія усміхнулася.
— А я тебе.
Вони обійнялися.
За вікном шуміло море.
А над ними було зоряне небо.
І цього разу ніхто не міг забрати у них їхнє щастя.
Бо вони самі його створили.
Разом.
І попереду на них чекало ще ціле життя.
Життя, у якому буде багато мрій, сміху, труднощів і радості.
А головне — вони більше ніколи не будуть зустрічати майбутнє поодинці.
Бо відтепер у них було одне на двох серце.
І одна спільна дорога.
Їхня дорога до щастя.
