Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 11. Перший день разом
Ранок у маєтку Стасіусів видався незвичайно метушливим.
Таїсія прокинулася ще до будильника. Вона одразу згадала, який сьогодні день, і схопилася з ліжка.
— Сьогодні ми будемо разом! — прошепотіла вона, дивлячись на маленького ведмедика з червоним бантом.
Вона швидко одягнулася, привела до ладу волосся й побігла до дзеркала.
Їй хотілося виглядати особливо гарно.
Не для однокласників.
Для Тимофія.
Коли Таїсія вийшла на подвір'я, він уже чекав біля воріт.
Тимофій був одягнений у просту, але охайну шкільну форму, яку напередодні для нього придбав Олексій.
Хлопець нервово поправляв комір сорочки.
Таїсія зупинилася перед ним.
— Ти хвилюєшся?
— Трохи.
— Через школу?
— Через те, що всі будуть дивитися на мене.
Таїсія усміхнулася.
— Нехай дивляться. Ти будеш зі мною.
Вона взяла його за руку.
Тимофій подивився на їхні пальці й усміхнувся.
— Тоді я вже не боюся.
Вони разом сіли в автомобіль.
Біля школи було людно.
Учні поспішали на заняття, хтось сміявся, хтось обговорював новини, а хтось стояв біля входу з телефонами в руках.
Коли Таїсія вийшла з машини разом із Тимофієм, кілька знайомих одразу звернули увагу на нового хлопця.
— Хто це?
— Новенький?
— Я його ніколи тут не бачила.
Таїсія не звертала уваги на перешіптування.
Вона міцно тримала Тимофія за руку.
— Готовий?
— Ні.
— Тоді ходімо.
— Це не дуже заспокоює.
Таїсія засміялася.
Вони зайшли до школи.
Класний керівник уже чекав на них.
— Учні, сьогодні до нашого класу приєднається новий учень. Його звати Тимофій.
Хлопець трохи ніяково кивнув.
— Привіт.
У класі пролунали тихі привітання.
Учитель показав на вільне місце.
— Сідай поруч із Таїсією.
Тимофій здивовано подивився на Таїсію.
Вона тихо прошепотіла:
— Я ж казала, що все буде добре.
Він сів поруч.
Перший урок минув спокійно.
Але на перерві до них підійшов хлопець із задньої парти.
— Ти справді новенький?
— Так.
— А звідки ти?
— З Чорноморська.
— А раніше де навчався?
Тимофій на мить замовк.
— Деякий час не навчався.
— Чому?
Таїсія помітила, що йому неприємно відповідати.
— Він багато працював, — сказала вона. — Щоб допомагати мамі.
Хлопець здивовано подивився на Тимофія.
— Серйозно?
— Так.
— Тоді повага.
І він простягнув руку.
— Я Денис.
Тимофій потиснув її.
— Тимофій.
Так поступово новий учень почав знайомитися з класом.
Але не всі були налаштовані доброзичливо.
Одна дівчина тихо сказала подрузі:
— Кажуть, він працював садівником у родині Таїсії.
— Садівником?
— Так.
— А чому тоді він навчається тут?
— Напевно, через Таїсію.
Ці слова почув Тимофій.
Він опустив очі.
Таїсія одразу повернулася до нього.
— Не слухай їх.
— Я звик.
— Але я не звикла.
Вона підвелася.
— Якщо хтось хоче щось сказати про тебе, нехай скаже це прямо.
У класі стало тихо.
Таїсія подивилася на однокласників.
— Тимофій навчається тут не тому, що я його сюди привела. Він заслужив цей шанс.
Тимофій дивився на неї з вдячністю.
— Дякую.
— Завжди.
Після уроків вони разом вийшли зі школи.
Таїсія була щаслива.
— Ну що? Тепер ти можеш сказати, що школа не така страшна.
— Тільки тому, що ти була поруч.
— А завтра?
— Завтра теж будеш?
— Звичайно.
Він усміхнувся.
— Тоді я готовий ходити сюди щодня.
Вони не помітили, що біля автомобіля стояла Вероніка.
Вона приїхала забрати Таїсію.
Побачивши їх разом, Вероніка стиснула кермо.
— Вони ще й у школі разом…
Її погляд став холодним.
Увечері Вероніка зайшла до кабінету батька.
Олексій працював за столом.
— Тату, можна поговорити?
— Звичайно.
Вероніка сіла навпроти.
— Я сьогодні бачила Таїсію й Тимофія.
Олексій підняв очі.
— І?
— Вони поводяться так, ніби вже давно одружені.
Олексій усміхнувся.
— Вони молоді. Нехай радіють.
Вероніка не очікувала такої відповіді.
— Але він тобі зовсім не рівня.
— Я вже сказав, що вирішив дати йому шанс.
— Ти справді йому довіряєш?
Олексій замислився.
— Поки що так.
Вероніка підвелася.
— А якщо він використовує Таїсію?
Олексій подивився на доньку.
— Тоді я сам із ним поговорю.
— Зрозуміло.
Вероніка вийшла з кабінету.
Але її обличчя вже змінилося.
Вона не збиралася здаватися.
У своїй кімнаті Вероніка відкрила телефон.
Вона знайшла сторінку школи.
Потім переглянула список учнів.
Її пальці зупинилися на одному імені.
Денис.
— Ось хто мені потрібен…
Вероніка усміхнулася.
Якщо вона не може переконати батька вигнати Тимофія, вона знайде спосіб зробити так, щоб Таїсія сама в ньому розчарувалася.
Тим часом Таїсія сиділа на ліжку.
Вона тримала ведмедика з червоним бантом і читала повідомлення від Тимофія.
«Дякую за сьогодні. Це був найкращий перший день у школі в моєму житті».
Таїсія усміхнулася й написала:
«А завтра буде ще краще».
Вона поклала телефон поруч із ведмедиком.
Дівчина ще не знала, що завтра може стати зовсім іншим.
Бо Вероніка вже зробила свій перший крок.
І цього разу вона була готова зайти набагато далі.
