Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 25. Правда наближається
Минуло кілька днів.
Тимофій поводився так, ніби в його житті нічого незвичайного не відбувалося.
Вранці він разом із Таїсією йшов до школи.
Після уроків вони готувалися до ЗНО.
Увечері розмовляли про майбутнє.
А маленька коробочка з каблучкою з діамантом у формі серця все ще лежала в надійному місці.
Тимофій не поспішав.
Він хотів, щоб усе сталося правильно.
Але він не знав, що за ним уже кілька днів хтось стежив.
Чоловік у темній куртці часто з'являвся неподалік школи.
Іноді стояв біля магазину.
Іноді сидів в автомобілі через дорогу від будинку.
Він не підходив до Тимофія.
Не розмовляв із ним.
Лише спостерігав.
Запам'ятовував, куди той ходить, із ким зустрічається і скільки часу проводить із Таїсією.
Одного вечора чоловік дістав телефон.
— Я все дізнався, — сказав він.
— Говори, — відповіла Вероніка.
— Тимофій готує для твоєї сестри сюрприз.
Вероніка насупилася.
— Який?
— Він хоче одружитися з Таїсією після школи.
На кілька секунд у слухавці запала тиша.
— Що ти сказав?
— Він купив каблучку.
Вероніка стиснула телефон так сильно, що побіліли пальці.
— Ти впевнений?
— Абсолютно.
— Я хочу знати все.
— Він планує зробити пропозицію після закінчення школи.
Зв'язок обірвався.
Вероніка повільно опустила телефон.
Її обличчя змінилося.
Спочатку на ньому з'явилося здивування.
Потім — образа.
А за кілька секунд очі спалахнули ненавистю.
— Отже, Таїсія...
Вона підійшла до дзеркала.
— Усе їй.
Усе життя Вероніка відчувала, що сестрі дістається те, чого хотілося їй.
Увага.
Довіра.
Любов батька.
А тепер ще й Тимофій.
Хлопець, якого Вероніка хотіла бачити поруч із собою хоча б як людину, здатну стати частиною її життя, тепер збирався пов'язати своє майбутнє з Таїсією.
— Ні, — прошепотіла вона.
На її губах з'явилася холодна усмішка.
— Цього я не дозволю.
Вона ходила кімнатою, дедалі більше розпалюючи себе власними думками.
— Вони думають, що будуть щасливими?
Вероніка зупинилася.
— Нехай спробують.
Вона вже не думала про наслідки.
Її цікавило тільки одне — зруйнувати їхнє щастя.
А потім у її голові виникла ще страшніша думка.
Якщо зникне Тимофій, Таїсія втратить його.
А якщо з життя їхньої родини зникне ще й його батько, ніхто не зможе захистити хлопця.
— Тимофій і його батько...
Вероніка повільно вимовила ці слова.
— Ви повинні зникнути з нашого життя.
Вона ще не знала, як саме це зробить.
Але була впевнена: вона знайде спосіб.
---
Наступного ранку все здавалося звичайним.
Таїсія сиділа поруч із Тимофієм у класі.
Вона щось записувала в зошит, а він дивився на неї й усміхався.
— Чого ти дивишся? — запитала вона.
— Просто.
— Що «просто»?
— Ти красива, коли зосереджена.
Таїсія почервоніла.
— Не заважай мені вчитися.
— Добре.
Він нахилився до свого зошита.
Але за хвилину тихо прошепотів:
— Майбутня моя дружина.
Таїсія різко повернулася.
— Що?
Тимофій усміхнувся.
— Нічого.
Вона легенько штовхнула його ліктем.
— Ти неможливий.
Він тихо засміявся.
Для них це був звичайний маленький момент.
А для Вероніки, яка спостерігала за ними здалеку, — ще один доказ того, що вони справді щасливі.
І саме це її найбільше дратувало.
---
Після уроків Вероніка повернулася додому.
Вона зайшла до своєї кімнати й зачинила двері.
Та щойно поклала сумку на ліжко, у коридорі почувся голос.
— Вероніко?
Вона завмерла.
Цей голос вона знала.
Це був батько Дениса.
Детектив.
Вероніка повільно відчинила двері.
На порозі стояв чоловік.
Поруч із ним був Олексій.
Вероніка зблідла.
— Що ви тут робите?
Олексій дивився на неї з нерозумінням.
Він явно не очікував, що розмова відбуватиметься саме в її кімнаті.
— Я теж хочу це знати, — сказав він.
Детектив дістав посвідчення.
— Вероніко, нам потрібно поговорити.
— Про що?
— Про напад на Олексія.
Вона відчула, як серце вдарилося об ребра.
— Я вже все розповіла.
— Не зовсім.
Детектив дивився на неї дуже уважно.
— Ми отримали нові свідчення.
Олексій насупився.
— Які свідчення?
Детектив перевів на нього погляд.
— Людина, яка напала на вас, дала показання.
Вероніка перестала дихати.
На кілька секунд у кімнаті запала абсолютна тиша.
— Він зізнався? — тихо запитав Олексій.
— Так.
Вероніка відчула, як холонуть руки.
«Ні...»
Вона намагалася зберегти спокій.
Але всередині все кричало.
Той чоловік.
Він не мав говорити.
Вона була впевнена, що він мовчатиме.
Детектив продовжив:
— Він розповів, що напад не був випадковим.
Олексій зробив крок уперед.
— Хто його послав?
Детектив подивився на Вероніку.
— Саме про це ми зараз і хочемо поговорити.
Вероніка змусила себе усміхнутися.
— Я не розумію, до чого тут я.
— Справді?
Детектив дістав папку.
— Тоді поясніть, чому людина, яка напала на Олексія, стверджує, що отримала завдання через посередника, який контактував із вами.
У Вероніки пересохло в горлі.
— Це неправда.
— Ми перевіримо.
— Він бреше!
— Можливо.
Детектив спокійно закрив папку.
— Саме тому я тут.
Олексій дивився на доньку.
Його обличчя було сповнене болю.
— Вероніко...
Вона не витримала його погляду.
— Тату, я нічого не робила.
— Тоді чому ти так нервуєш?
Вона мовчала.
Детектив зробив ще один крок.
— Я хочу поставити вам кілька запитань.
Вероніка відступила.
— Я не буду нічого відповідати.
— Ви маєте право мовчати, але це не зупинить розслідування.
Олексій важко зітхнув.
— Я хочу знати правду.
Вероніка подивилася на нього.
І саме в цю мить зрозуміла: якщо нападник справді розповів усе, її план може розсипатися.
Її погляд ковзнув до дверей.
Втекти?
Але куди?
Вона вже не могла повернути час назад.
Вона сама зробила перший крок.
Сама знайшла людину.
Сама хотіла зруйнувати Тимофія.
А тепер та людина могла зруйнувати її.
— Невже він усе розповів?.. — ледь чутно прошепотіла Вероніка.
Детектив почув.
— Що саме ви сказали?
Вероніка швидко підняла очі.
— Нічого.
Але було вже пізно.
Олексій почув її слова.
Він дивився на доньку так, ніби вперше бачив перед собою зовсім незнайому людину.
— Вероніко, що ти зробила?
Вона мовчала.
Її руки тремтіли.
А в голові крутилася лише одна думка:
«Якщо він розповів про мене, я втратила все».
---
Тим часом Тимофій проводжав Таїсію додому.
Він не знав, що цього дня його життя знову опинилося в центрі небезпечної гри.
У кишені хлопця лежала маленька коробочка.
Він торкнувся її рукою.
— Скоро, — тихо сказав він сам до себе.
Таїсія подивилася на нього.
— Що скоро?
Тимофій усміхнувся.
— Нічого. Просто думаю про наше майбутнє.
Вона взяла його за руку.
— Я теж.
Вони йшли далі, не знаючи, що десь позаду вже почалася боротьба за правду.
І що зовсім скоро Тимофій дізнається: людина, яку він вважав частиною своєї родини, намагалася зруйнувати його майбутнє.
А Вероніці вперше стало по-справжньому страшно.
Бо тепер проти неї була не тільки Таїсія.
Проти неї була правда.
