Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 35. Обіцянка на все життя
Музика стала тихішою.
Перші акорди повільної мелодії розлилися святковою залою, і навколо ніби все змінилося. Ще хвилину тому випускники сміялися, фотографувалися, говорили про майбутнє, а тепер кожна пара поступово виходила на танцювальний майданчик.
Таїсія стояла навпроти Тимофія.
Її рожеве плаття легко спадало пишними складками, а троянди, вплетені у велику косу, ледь погойдувалися від кожного руху.
Тимофій простягнув їй руку.
— Можна запросити прекрасну принцесу на цей танець?
Таїсія усміхнулася.
— Якщо цей принц обіцяє не наступити мені на сукню.
Тимофій тихо засміявся.
— Обіцяю.
Вона поклала свою долоню в його руку.
І вони вийшли на середину зали.
Музика огорнула їх.
Тимофій обережно поклав руку їй на талію, а Таїсія поклала свою долоню йому на плече.
Спочатку вони трохи ніяковіли.
Адже навколо стояли друзі, вчителі, батьки.
Але вже за кілька секунд Таїсія перестала помічати всіх.
Для неї існував лише Тимофій.
Він повільно вів її в танці.
— Ти хвилюєшся? — тихо запитала вона.
— Дуже.
— Чому?
Тимофій усміхнувся.
— Бо хочу запам’ятати кожну секунду.
Таїсія подивилася йому в очі.
— Я теж.
Вони зробили ще один повільний поворот.
Тимофій обережно притягнув її трохи ближче.
Їхні чола торкнулися одне одного.
Вони так і продовжили танцювати.
Лоб до лоба.
Долоня в долоні.
Серце до серця.
Тимофій заплющив очі.
Він відчував дивне, майже неймовірне щастя.
Ще зовсім недавно він не знав, яким буде його майбутнє.
Він не знав, чи зможе залишитися поруч із цією дівчиною.
Не знав, чи подолає всі труднощі.
А тепер Таїсія була поруч.
Вона стала частиною його життя.
Найважливішою його частиною.
— Я такий щасливий, — прошепотів він.
— Чому?
— Бо колись я навіть не міг уявити, що матиму такий вечір.
Таїсія усміхнулася.
— А я мріяла про нього.
Тимофій здивовано подивився на неї.
— Справді?
— Так. Ще коли ми тільки починали зближуватися, я уявляла, що одного дня ми будемо стояти ось так на випускному.
Він ніжно усміхнувся.
— І я здійснив твою мрію?
— Ти її перевершив.
Тимофій відчув, як серце забилося ще сильніше.
Він нахилився ближче.
— Ти прекрасна.
Таїсія почервоніла.
— Я знаю, що ти це скажеш.
— Ні, ти не розумієш.
Він подивився на неї з особливою ніжністю.
— Ти сьогодні виглядаєш так, ніби вийшла зі справжньої казки.
Таїсія опустила очі.
— Ти змушуєш мене червоніти.
— Мені подобається, коли ти червонієш.
— Тимофію!
Він засміявся.
Таїсія теж не втрималася від сміху.
А музика продовжувала звучати.
Навколо них танцювали однокласники.
Хтось знімав відео.
Хтось фотографував.
Але для Тимофія все це було лише фоном.
Він дивився на дівчину перед собою й думав лише про одне.
«Саме з нею я хочу зустрічати свої світанки».
Мелодія поступово наближалася до завершення.
І тоді Тимофій зрозумів.
Настав час.
Його серце забилося так сильно, що йому здалося — це чує вся зала.
Він повільно відпустив її руку.
Таїсія здивовано подивилася на нього.
— Що сталося?
— Та нічого.
Тимофій усміхнувся.
Він зробив крок назад.
Потім опустив руку до кишені піджака.
Таїсія ще нічого не розуміла.
— Тимофію?
Він дістав маленьку оксамитову коробочку.
Її очі стали великими.
— Що це?
Тимофій нічого не відповів.
Він лише подивився на неї.
А потім повільно опустився на одне коліно.
У залі запала тиша.
Музика стихла.
Ніхто не говорив.
Навіть ті, хто не одразу зрозумів, що відбувається, тепер дивилися тільки на них.
Таїсія прикрила губи долонею.
Її серце шалено билося.
— Тимофію...
Він відкрив коробочку.
Всередині блиснула ніжна каблучка з каменем у формі серця.
Тимофій тримав її тремтячою рукою.
— Таїсіє...
Його голос трохи тремтів.
Але він продовжив.
— Я довго думав, чи варто робити це сьогодні. Я хвилювався. Навіть більше, ніж перед найважливішим іспитом.
Десь у залі хтось тихо усміхнувся.
Тимофій продовжив:
— Ми пройшли разом через багато всього. Були моменти, коли нам було страшно. Були люди, які хотіли нас розлучити. Були дні, коли я не знав, що буде завтра.
Він подивився їй прямо в очі.
— Але в усі ці моменти я знав одне.
Таїсія вже не могла стримувати сліз.
— Я люблю тебе.
У залі пролунало кілька схвильованих зітхань.
— Люблю не за твою родину, не за твоє життя, не за те, що в тебе є. Я люблю тебе за тебе саму. За твою доброту. За те, як ти віриш у мене. За те, як ти вмієш підтримати навіть тоді, коли тобі самій страшно.
Тимофій усміхнувся крізь хвилювання.
— Ти стала людиною, без якої я вже не уявляю свого майбутнього.
Таїсія дивилася на нього крізь сльози.
— Я хочу, щоб ми й далі йшли разом. Щоб разом вступили до університету. Щоб разом будували наш дім. Щоб у нас були свої мрії, свої традиції, свої ранки й вечори.
Він зробив коротку паузу.
— Я не обіцяю, що наше життя завжди буде легким. Але я обіцяю, що не втечу, коли стане важко.
Його голос став тихішим.
— Таїсіє, чи станеш ти моєю дружиною?
Дівчина застигла.
На мить їй здалося, що весь світ зупинився.
Вона дивилася на Тимофія, який стояв перед нею на одному коліні й тримав каблучку.
Вона не поспішала.
Не тому, що сумнівалася.
Навпаки.
Вона просто хотіла запам’ятати цю мить.
Його погляд.
Його тремтячі пальці.
Його голос.
Своє серце, яке билося так сильно, що здавалося, ось-ось вистрибне з грудей.
Таїсія повільно підійшла до нього.
— Тимофію...
Він завмер.
Вона усміхнулася крізь сльози.
— Так.
У залі вибухнули оплески.
— Так, я стану твоєю.
Тимофій не одразу повірив.
— Справді?
Таїсія засміялася крізь сльози.
— Справді.
Він підвівся.
Його руки все ще тремтіли, коли він обережно взяв її долоню.
— Можна?
Таїсія кивнула.
Тимофій надягнув каблучку на її палець.
Вона підійшла до нього й міцно-міцно обійняла.
Він обійняв її у відповідь.
А потім, не стримуючи щастя, легко підняв її й закрутив у святковому танці.
Таїсія засміялася.
Навколо них усі аплодували.
Денис свистів разом з іншими друзями.
Однокласники вигукували привітання.
Навіть учителі дивилися на них із щирим здивуванням.
— Оце так поворот! — прошепотів один із них.
Марія стояла поруч із батьком Тимофія.
По її щоках текли сльози.
Але вона усміхалася.
— У нас буде донька, — прошепотіла вона.
Батько Тимофія обійняв її за плечі.
— Схоже на те.
Олексій теж не приховував сліз.
Він дивився на Таїсію й бачив, наскільки вона щаслива.
Колись Тимофій був просто юним садівником у його домі.
А тепер цей хлопець стояв перед ним як чоловік, який щиро кохав його доньку і тільки-но попросив її стати його дружиною.
Олексій усміхнувся.
— Здається, я правильно зробив, коли повірив у них.
Таїсія нарешті відпустила Тимофія.
Вона подивилася на каблучку.
Маленьке серце блищало під світлом святкових ламп.
— Я не можу повірити.
— А я можу, — прошепотів Тимофій.
— Чому?
— Бо я давно знав, що ти скажеш «так».
— Самовпевнений.
— Закоханий.
Таїсія засміялася й знову обійняла його.
Музика почалася знову.
Тимофій узяв її за руку.
— То ми все-таки станцюємо наш танець до кінця?
Таїсія подивилася на нього.
— Тепер уже точно.
Вони знову вийшли на середину залу.
І цього разу Таїсія дивилася на каблучку, а потім на Тимофія.
Її мрія здійснилася.
Випускний вечір, про який вона колись лише мріяла, став ще прекраснішим.
А попереду на них чекало доросле життя.
Університет.
Новий дім.
Нові мрії.
І багато років, які вони ще мали прожити разом.
Тимофій нахилився до неї й тихо прошепотів:
— Я люблю тебе.
Таїсія усміхнулася.
— А я тебе.
І вони продовжили свій танець, поки навколо сяяли кульки, звучала музика, а їхні батьки стояли поруч зі сльозами щастя.
Здавалося, ніби сама доля подарувала їм цей вечір.
Вечір, коли двоє юних сердець зробили перший великий крок назустріч спільному майбутньому.
