Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 26. Коли серце робить вибір
У кімнаті стояла важка тиша.
Вероніка намагалася зберігати спокій, хоча всередині її охоплювала паніка. Детектив сидів навпроти й переглядав записи, а Олексій стояв біля вікна, не зводячи очей із доньки.
— Я нічого не робила, — повторила Вероніка. — Я не знаю, про що він говорить.
— Ви впевнені? — спокійно запитав детектив.
— Так.
— Тоді чому ви так нервуєте?
Вероніка відкрила рот, але не знайшла відповіді.
Олексій подивився на неї.
Він хотів почути правду.
Хотів, щоб донька сама зізналася.
Але Вероніка мовчала.
— Можливо, хтось просто хоче мене підставити, — нарешті сказала вона. — Я теж постраждала від цієї ситуації.
Детектив уважно дивився на неї.
Він уже майже не сумнівався, що Вероніка щось приховує.
Але підозра — ще не доказ.
І саме це його зупиняло.
Раптом Олексій важко зітхнув.
— Досить.
Вероніка здивовано подивилася на батька.
— Тату...
— Я сказав, досить.
Він повернувся до детектива.
— Вона моя донька.
— Олексію, я розумію...
— Ні. Ви не розумієте.
Його голос став твердішим.
— Якщо вона справді зробила щось неправильно, я не виправдовуватиму її. Але зараз у вас недостатньо доказів.
Детектив кілька секунд мовчав.
Потім повільно кивнув.
— Ви маєте рацію. Поки що це лише свідчення та непрямі докази.
Він зібрав документи.
— Але я повернуся, коли матиму більше.
Вероніка ледь помітно видихнула.
Детектив підвівся.
Перед виходом він ще раз подивився на неї.
Погляд був дуже підозрілим.
Він знав.
Принаймні майже знав.
Проте не мав достатньо доказів, щоб звинуватити її.
— Не робіть помилок, Вероніко, — сказав він.
— Я не розумію, про що ви.
— Саме тому я йду.
Двері зачинилися.
---
Олексій залишився з донькою сам.
Вероніка спробувала усміхнутися.
— Бачиш? Він нічого не довів.
Але Олексій навіть не відповів.
Він довго дивився на неї.
У його погляді було не роздратування.
Не гнів.
А розчарування.
— Я прикрив тебе.
Вероніка завмерла.
— Що?
— Я прикрив тебе лише тому, що ти моя донька.
Вона опустила очі.
— Тату, я...
— Не треба.
Олексій похитав головою.
— Я не хочу зараз чути виправдань.
Він підійшов ближче.
— Я не знаю, що ти зробила. Але я бачу, що ти приховуєш правду.
Вероніка мовчала.
— І мені боляче це визнавати.
Він важко зітхнув.
— Я стільки років хотів, щоб мої діти були щасливими. А тепер одна моя донька намагається зруйнувати щастя іншої.
— Вона завжди отримувала все!
Вероніка раптом підвищила голос.
— Таїсії завжди діставалося більше! Любов, увага, довіра! А тепер ще й Тимофій!
Олексій дивився на неї.
— Тимофій — не річ, яку можна відібрати.
— Я кохаю його!
— Ні, Вероніко.
Він похитав головою.
— Те, що ти робиш, не схоже на любов.
Ці слова вразили її сильніше за будь-який докір.
Олексій підійшов до дверей.
— Завтра ти поїдеш.
— Куди?
— Куди завгодно.
Вона зблідла.
— Ти виганяєш мене?
— Я хочу, щоб ти пішла з мого дому і перестала втручатися в життя Таїсії.
— Але я твоя донька!
— Саме тому я даю тобі шанс зупинитися.
Він подивився їй прямо в очі.
— Завтра ти поїдеш. І більше не заважатимеш сестрі бути щасливою.
Олексій вийшов.
Двері зачинилися.
Вероніка залишилася сама.
Спочатку вона просто стояла.
А потім її обличчя спотворилося від злості.
— Вони всі проти мене...
Вона схопила зі столу вазу й кинула її на підлогу.
Гучний удар розлетівся по кімнаті.
— Всі!
Вона почала скидати речі з полиць.
Книжки падали на підлогу.
Фотографії розліталися кімнатою.
Вероніка плакала від люті.
— Я не дозволю їм перемогти!
Вона подивилася на фотографію Таїсії.
І стиснула її в руці.
— Ти забрала все.
Її голос став тихим.
— Але я заберу це назад.
---
Того ж вечора Олексій зустрівся з батьком Тимофія.
Вони сиділи в невеликому кафе.
Спочатку обидва мовчали.
Потім батько Тимофія усміхнувся.
— Я хочу поговорити про наших дітей.
Олексій одразу зрозумів, про кого йдеться.
— Про Тимофія та Таїсію?
— Так.
Він зробив паузу.
— Мій син хоче одружитися з твоєю донькою.
Олексій здивовано підняв брови.
— Одружитися?
— Після школи. Коли вони закінчать навчання і будуть готові до дорослого життя.
На обличчі Олексія несподівано з'явилася усмішка.
— Чесно кажучи, я цього не очікував.
— Він серйозний.
— Я це бачу.
Олексій замислився.
— А Таїсія знає?
— Думаю, вона буде тільки за.
Олексій тихо засміявся.
— Я теж так думаю.
Він відкинувся на спинку стільця.
— Знаєш, ще зовсім недавно я боявся за них. А тепер дивлюся на Тимофія й бачу, як він виріс.
— Саме так.
— Він став чоловіком.
Батько Тимофія кивнув.
— І хоче створити сім'ю з твоєю донькою.
Олексій усміхнувся.
— Якщо він справді зробить їй пропозицію, я допоможу їм.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
Він простягнув руку.
— Нехай будують своє майбутнє. А ми будемо поруч.
Чоловіки потиснули руки.
І цього разу між ними не було недовіри.
Лише спільне бажання захистити дітей.
---
Тим часом на березі моря було тихо.
Тимофій і Таїсія сиділи поруч.
Хвилі повільно накочувалися на берег.
Вони трималися за руки.
— Як думаєш, якою буде наша перша квартира? — запитала Таїсія.
— Невеликою.
— Чому?
— Бо спочатку ми будемо молодими студентами.
Вона засміялася.
— А потім?
— Потім буде будинок.
— З садом?
— З садом.
— І трояндами?
— Червоними.
Таїсія притулилася до нього.
— А діти?
Тимофій усміхнувся.
— Коли будемо готові.
Вона почервоніла.
— Ти вже все продумав?
— Майже.
— Який ти...
Вона не договорила.
Тимофій подивився на неї.
— Що?
— Дуже рідний.
Він ніжно торкнувся її щоки.
— А ти — моя найбільша мрія.
Таїсія усміхнулася.
Вони довго дивилися одне одному в очі.
Потім Тимофій нахилився ближче.
Їхні губи зустрілися в ніжному, але сповненому почуттів поцілунку.
Навколо шуміло море.
Вітер торкався їхнього волосся.
А їм здавалося, що весь світ на мить зник.
Коли вони відсторонилися, Таїсія тихо прошепотіла:
— Я кохаю тебе.
— А я тебе.
Він міцніше стиснув її руку.
— І що б не сталося, я не відмовлюся від нашого майбутнього.
Таїсія поклала голову йому на плече.
Вони сиділи так ще довго.
Не знаючи, що в цей самий вечір Вероніка вже думала про помсту.
Не знаючи, що попереду на них чекають нові випробування.
Але поки що вони просто були разом.
Тимофій дивився на море й думав про маленьку коробочку з каблучкою.
Таїсія — про ніжну сукню, в якій хотіла з'явитися перед ним на випускному.
Їхні таємні мрії були різними.
Але вели до одного майбутнього.
До дня, коли вони скажуть одне одному:
«Назавжди».
