Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 30. Таємниця старої фотографії
Денис повернувся додому пізніше, ніж зазвичай.
Усю дорогу він думав про фотографію, яку знайшов біля школи.
Вона лежала в його кишені й здавалася важчою, ніж звичайний клаптик паперу.
На знімку був батько Тимофія.
Молодший.
Зовсім інший.
Поруч із ним стояли двоє чоловіків.
Одного Денис не знав.
А от другий викликав дивне відчуття, ніби він уже десь його бачив.
Денис зайшов до квартири й одразу побачив батька за робочим столом.
— Тату.
Чоловік підняв голову.
— Що сталося?
Денис поклав фотографію перед ним.
— Я знайшов це сьогодні в школі.
Батько взяв знімок.
Спочатку він дивився спокійно.
А потім його обличчя змінилося.
Він різко підняв очі на сина.
— Де ти це взяв?
— Лежало біля сходів.
— Хтось бачив, як ти його знайшов?
— Не знаю.
Чоловік знову подивився на фотографію.
Його пальці стиснули край знімка.
— Ти знаєш, хто ці люди?
— Батько Тимофія тут точно є.
— А другий?
Денис похитав головою.
— Я думав, ти знаєш.
Батько мовчав.
Він перевернув фотографію.
Побачив напис.
«Запитай, ким насправді був його батько».
— Це вже серйозно, — тихо сказав він.
— Тату, що тут відбувається?
Чоловік підвівся.
— Ти не повинен втручатися.
— Але там Тимофій.
— Саме тому я й кажу тобі не втручатися.
Денис насупився.
— Якщо хтось хоче його підставити, я не залишу це просто так.
Батько подивився на нього.
— Ти хороший друг.
Він поклав фотографію в шухляду.
— Але цього разу справа може бути небезпечнішою, ніж здається.
---
Того ж вечора Тимофій зайшов до батька.
— Ти хотів зі мною поговорити?
Чоловік подивився на нього.
На мить йому захотілося розповісти все.
Але він не зміг.
— Просто хотів дізнатися, як твоє навчання.
— Нормально.
Тимофій сів навпроти.
— Ти сьогодні дивний.
— Чому?
— Ніби щось сталося.
Батько відвів погляд.
— Просто втомився.
Тимофій кілька секунд мовчав.
— Ти пам'ятаєш, що я тобі казав про Таїсію?
— Про ваше майбутнє?
— Так.
Він усміхнувся.
— Я хочу, щоб у нас усе було добре.
Батько подивився на сина.
— Буде.
Але сказав це так, ніби намагався переконати не лише Тимофія, а й самого себе.
---
Наступного дня Денис зустрівся з Тимофієм у школі.
— Нам треба поговорити.
Тимофій здивувався.
— Щось сталося?
Денис оглянув коридор.
— Не тут.
Вони вийшли на подвір'я.
— Що таке?
Денис дістав телефон і показав фотографію.
Тимофій зблід.
— Де ти це взяв?
— Знайшов.
— Це мій батько.
— Я знаю.
Тимофій уважно подивився на знімок.
— А хто ці люди?
— Не знаю. Але мій батько дуже дивно відреагував.
Тимофій мовчав.
— Він щось сказав?
— Що минуле твого батька може бути небезпечним.
Хлопець опустив голову.
— Він теж казав мені щось подібне.
Денис здивовано подивився на нього.
— Коли?
— Кілька днів тому.
Вони мовчали.
— Треба поговорити з твоїм батьком, — сказав Денис.
— Думаєш, він розповість?
— Якщо не розповість, спробуємо дізнатися самі.
Тимофій кивнув.
Але в цей момент у нього задзвонив телефон.
Таїсія.
Він усміхнувся, побачивши її ім'я.
— Привіт.
— Де ти?
— У школі.
— Я тебе чекаю.
— Уже йду.
Він поклав слухавку.
Денис усміхнувся.
— Іди. Не змушуй майбутню наречену чекати.
Тимофій почервонів.
— Ніяка вона ще не наречена.
— Але ти цього хочеш.
— Дуже.
Він пішов.
Денис подивився йому вслід.
На мить йому стало шкода друга.
Тимофій навіть не здогадувався, наскільки близько до нього наблизилося минуле.
---
Таїсія чекала біля воріт.
— Нарешті!
Тимофій підійшов і взяв її за руку.
— Вибач.
— Я вже хотіла образитися.
— Не можна.
— Чому?
— Бо я сьогодні маю зробити тобі одну приємність.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Яку?
Тимофій усміхнувся.
— Поки секрет.
— Знову секрети?
— Маленькі.
Таїсія засміялася.
— Ти стаєш загадковим.
Вони пішли разом.
Тимофій тримав її за руку, а в кишені лежала маленька коробочка.
Він торкнувся її пальцями.
Ще не час.
Але одного дня він обов'язково відкриє її перед Таїсією.
---
Тим часом Вероніка сиділа в кафе навпроти чоловіка з бару.
— Денис знайшов фотографію, — сказала вона.
Чоловік спокійно подивився на неї.
— Звідки ти знаєш?
— Я стежила.
— Ти занадто поспішаєш.
— Я хочу результат.
— Ти не розумієш, з ким маєш справу.
Вероніка нахилилася вперед.
— Мені байдуже.
— Ні. Не байдуже.
Чоловік став серйозним.
— Якщо ти продовжиш, можеш втратити набагато більше, ніж сестру.
— Я хочу, щоб Тимофій зник із її життя.
— А якщо через це постраждає сама Таїсія?
Вероніка на мить замовкла.
Але потім її обличчя знову стало холодним.
— Вона сама обрала його.
— І ти хочеш покарати її за це?
— Я просто хочу повернути те, що вважаю своїм.
Чоловік похитав головою.
— Ти нічого не повернеш.
Він підвівся.
— Запам'ятай: я не твій союзник.
Вероніка здивовано подивилася на нього.
— А хто тоді?
Чоловік не відповів.
Він лише залишив на столі старий клаптик паперу.
На ньому був номер телефону.
— Якщо захочеш дізнатися правду про батька Тимофія — телефонуй.
Він пішов.
Вероніка взяла папір.
Її серце забилося швидше.
---
Увечері батько Тимофія нарешті дістав зі старої шафи коробку.
Він довго не наважувався її відкривати.
Усередині лежали старі фотографії, листи та документи.
Чоловік дістав один конверт.
На ньому було написано:
«Не відкривати, поки син не стане дорослим».
Він провів пальцями по напису.
— Пробач мені, Тимофію…
Він відкрив конверт.
Усередині лежав старий лист.
Чоловік почав читати.
Його обличчя поступово ставало дедалі напруженішим.
Останній рядок змусив його завмерти.
«Якщо ти повернешся до родини, пам'ятай: людина, яка зникла тієї ночі, може повернутися за твоїм сином».
Чоловік опустив лист.
Тепер він зрозумів.
Хтось уже почав гру.
І фотографія була лише першим кроком.
---
Наступного ранку Тимофій прокинувся від повідомлення.
Номер був невідомий.
Він відкрив його.
«Ти не знаєш усієї правди про свого батька. Якщо хочеш дізнатися — приходь сам».
Нижче була адреса.
Тимофій довго дивився на екран.
Він не знав, хто це надіслав.
Не знав, чи можна довіряти.
Але одне розумів точно.
Це вже не просто історія про минуле.
Хтось навмисно наближався до нього.
Тимофій заблокував телефон.
Потім подивився на фотографію Таїсії, яка стояла біля його ліжка.
— Я не дозволю нікому тебе втягнути в це.
Він узяв телефон і написав Денису:
«Нам треба зустрітися. Я отримав повідомлення».
А в іншому кінці міста Вероніка теж отримала повідомлення.
Вона відкрила його.
«Перший крок зроблено».
Вероніка усміхнулася.
Вона ще не розуміла, що тепер уже не керує грою.
Гра почала керувати нею.
А десь у темній кімнаті невідомий чоловік поклав на стіл стару фотографію.
На ній були батько Тимофія та його давній товариш.
Чоловік провів пальцем по обличчю другого.
— Ти думав, що від мене позбувся…
Він усміхнувся.
— Але тепер у тебе є син.
І саме він стане ключем до всього, що ти намагався приховати.
