Раді Вас бачити!

Розділ 8. Обіцянка з червоним бантом

Вечір опустився на Чорноморськ тихо й ніжно. Сад Стасіусів потонув у бузкових сутінках, а море за старим причалом шуміло так м’яко, ніби намагалося приховати чужу таємницю.

Таїсія вийшла з дому майже навшпиньки. Серце калатало так сильно, що їй здавалося — його почують у всьому маєтку.

Старий причал за садом був майже безлюдним. Лише ліхтар біля води кидав золотаві відблиски на хвилі.

Тимофій уже чекав.

Побачивши Таїсію, він одразу усміхнувся — так щиро, що дівчина забула про весь світ навколо.

— Я боявся, що ти не прийдеш, — тихо сказав він.

— А я боялася, що ти не чекатимеш, — усміхнулася Таїсія.

Вони повільно пішли вздовж садової доріжки, слухаючи шум моря. Деякий час обоє мовчали, ніби боялися зруйнувати цю особливу мить.

Нарешті Тимофій зупинився біля лавки під квітучою магнолією.

— Таїсіє… Я мушу тобі дещо сказати.

Його голос трохи тремтів.

— Я знаю, що я лише хлопець із бідної родини. У мене немає яхт, грошей чи великого майбутнього, як у людей навколо тебе. Але з того дня, коли ми зустрілися в саду, я не можу перестати думати про тебе.

Таїсія затамувала подих.

Тимофій зробив крок ближче.

— Я люблю тебе.

Світ навколо ніби завмер. Чулися лише хвилі й тихий шелест листя.

В очах Таїсії блиснули сльози щастя.

— І я люблю тебе, Тимофію, — прошепотіла вона.

Хлопець недовірливо усміхнувся, ніби боявся, що це сон.

Тоді він обережно дістав із рюкзака маленького плюшевого ведмедика з червоним бантом.

— Це не дуже дорогий подарунок, — зніяковіло сказав він. — Я купив його ще в порту, коли отримав першу зарплату. Хотів подарувати тобі щось, що нагадуватиме про мене.

Таїсія взяла ведмедика й міцно притиснула до грудей.

— Він найкращий подарунок, який мені коли-небудь дарували.

Тимофій ніжно торкнувся її руки.

— Я обіцяю тобі дещо. Я буду працювати ще більше. Зароблю гроші, вступлю на навчання, стану людиною, якою ти зможеш пишатися. Одного дня я подарую тобі не лише ведмедика, а цілий дім біля моря.

Таїсія усміхнулася крізь сльози.

— Мені не потрібен дім. Мені потрібен ти.

Ці слова стали останньою краплею.

Тимофій обережно нахилився до неї. Таїсія заплющила очі, і за мить їхні губи зустрілися в першому несміливому, але справжньому поцілунку.

Море шуміло голосніше, ніби благословляло їхнє кохання.

Коли вони відсторонилися, Таїсія ще довго не випускала ведмедика з рук.

— Я ніколи не забуду цей вечір, — прошепотіла вона.

---

Пізно вночі Тимофій повернувся до своєї маленької кімнати біля саду. Він сів на ліжко й одразу набрав номер матері.

Марія відповіла майже відразу.

— Тимошо, щось сталося?

У його голосі звучало незвичне щастя.

— Мамо… Я хочу тобі дещо розповісти.

— Ти мене лякаєш, — засміялася вона.

Тимофій усміхнувся й подивився у вікно на темне море.

— Я зустрів дівчину.

На тому кінці запала коротка тиша.

— І як її звати?

— Таїсія.

Марія одразу почула, скільки тепла було в цьому імені.

— Вона тобі дуже подобається?

Тимофій тихо засміявся.

— Ні, мамо… Я її люблю.

Він розповів про їхню зустріч у саду, про розмови, про її доброту до його матері й навіть про ведмедика з червоним бантом.

Марія слухала мовчки, а потім лагідно сказала:

— Якщо ця дівчина змушує тебе так усміхатися, значить, вона справді особлива. Тільки бережи своє серце, сину.

Тимофій подивився на зоряне небо над Чорним морем і вперше за довгий час відчув, що майбутнє вже не здається таким страшним.

У нього була мрія, обіцянка і дівчина, заради якої хотілося боротися з будь-якими труднощами.