Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 21. Таємниця, яку не сховати
У лікарні було тихо.
За вікном повільно світало. Перші промені сонця торкалися скла, але в палаті Олексія все ще панувала напівтемрява.
Він лежав нерухомо.
Поруч працювали медичні прилади.
Софія сиділа біля його ліжка вже кілька годин.
Вона майже не відводила від чоловіка очей.
— Олексію... — тихо прошепотіла вона. — Тільки прокинься.
Її голос тремтів.
Раптом пальці чоловіка ледь помітно ворухнулися.
Софія завмерла.
— Олексію?
Його повіки здригнулися.
Вона одразу підвелася.
— Лікарю!
Олексій повільно розплющив очі.
Спочатку він нічого не розумів.
Біла стеля.
Яскраве світло.
Запах ліків.
Потім він почув знайомий голос.
— Ти мене чуєш?
Олексій повернув голову.
— Софія...
У неї на очах з'явилися сльози.
— Так. Я тут.
— Де... я?
— У лікарні.
Олексій заплющив очі.
Спогади почали повертатися.
Старий будинок.
Шум.
Двоє чоловіків.
Удар.
А потім темрява.
Він різко відкрив очі.
— Тимофій...
Софія здивовано подивилася на нього.
— Що?
— Де Тимофій?
Вона не знала, що відповісти.
— Його...
Олексій спробував підвестися, але від болю застогнав.
— Не рухайся!
До палати зайшов лікар.
— Ви щойно перенесли серйозну травму. Вам потрібно лежати.
— Де хлопець? — наполягав Олексій.
Лікар подивився на Софію.
— Ваш стан ще нестабільний. Вам не можна хвилюватися.
Олексій стиснув простирадло.
— Я пам'ятаю...
— Що саме?
Він перевів погляд на дружину.
— Тимофій не нападав на мене.
Софія завмерла.
— Ти впевнений?
— Так.
— Тоді хто?
Олексій мовчав.
Перед очима знову виникла Вероніка.
Її погляд.
Її дивна усмішка.
Але він не міг зрозуміти, чи справді бачив її перед нападом, чи це лише наслідок травми.
— Я не знаю, — нарешті сказав він.
Але всередині його не полишало відчуття, що він знає більше.
---
Тим часом Таїсія, Тимофій та його батько дісталися невеликого будинку, де можна було перечекати ніч.
Вони не хотіли залишатися на відкритій дорозі.
Батько Тимофія перевірив вікна та двері.
— Тут безпечно.
— Ви впевнені? — запитала Таїсія.
— Поки що.
Тимофій поставив сумку на стілець.
Він виглядав виснаженим.
За останні дні його життя перевернулося догори дриґом.
Він дізнався, що батько живий.
Дізнався про стару справу.
Опинився у СІЗО.
Потім утік.
А тепер переховувався разом із Таїсією.
Батько Тимофія подивився на них.
— Ви повинні відпочити.
— А ви? — запитав син.
— Я теж.
Таїсія розклала на столі кілька продуктів, які вони встигли купити дорогою.
— Треба хоча б щось поїсти.
Тимофій сів поруч.
Він подивився на неї.
— Я досі не можу повірити, що ти зробила це заради мене.
— Я не шкодую.
— Ти розумієш, що тепер тебе теж можуть шукати?
— Розумію.
— І все одно залишилася?
Таїсія усміхнулася.
— Я ж сказала, що не залишу тебе.
Тимофій нахилився до неї.
— Дякую.
— Не дякуй.
Він ніжно взяв її руку.
— Я не знаю, що буде завтра.
— Я теж.
— Але сьогодні ти поруч.
— І цього достатньо.
Вони усміхнулися одне одному.
---
Ніч настала швидко.
Батько Тимофія залишився в одній кімнаті.
Таїсія і Тимофій — у сусідній.
Вони лежали поруч, але довго не могли заснути.
— Не спиш? — тихо запитав Тимофій.
— Ні.
— Про що думаєш?
— Про те, як дивно все змінилося.
— Я теж про це думаю.
Таїсія повернулася до нього.
— Ти шкодуєш?
— Про втечу?
— Так.
Тимофій похитав головою.
— Ні.
Він узяв її за руку.
— Якби мені знову запропонували вибір, я все одно вибрав би тебе.
Таїсія притулилася до нього.
— Тоді все буде добре.
— Обіцяєш?
— Обіцяю.
Вона дістала з кишені маленьку мишку з червоним бантом.
Тимофій усміхнувся.
— Вона досі з тобою?
— Завжди.
— Тоді, мабуть, вона приносить нам удачу.
— Нехай.
Таїсія поклала мишку на тумбочку.
Вони нарешті заснули.
---
Але в цей час Вероніка не спала.
Вона ходила кімнатою з одного кутка в інший.
Її план руйнувався.
Тимофій утік.
Таїсія зникла разом із ним.
А найгірше — Олексій прокинувся.
— Ні... — прошепотіла вона.
Вона взяла телефон і набрала номер.
— Де ти?
На іншому кінці відповів чоловічий голос.
— У безпечному місці.
— Мені потрібно з тобою поговорити.
— Що сталося?
— Мій батько прокинувся.
Чоловік замовк.
— Це погано.
— Дуже.
Вероніка стиснула телефон.
— Ти повинен піти в поліцію.
— Що?
— Скажи, що саме ти напав на нього.
— Ти збожеволіла?
— Ні.
— Я не сяду у в'язницю через тебе!
— Ти отримаєш гроші.
— Мені не потрібні твої гроші.
Вероніка почала нервувати.
— Ти обіцяв.
— Я обіцяв допомогти тобі. Але не погоджувався стати єдиним винним.
— Якщо ти заговориш, я знищу тебе.
На іншому кінці запала тиша.
— Це погроза?
— Це попередження.
— Тоді слухай моє попередження.
Чоловік говорив тихо, але твердо.
— Якщо мене схоплять, я розповім поліції все.
Вероніка зблідла.
— Не смій!
— Тоді зроби так, щоб мене не знайшли.
Він завершив розмову.
Вероніка залишилася сама.
Вона кинула телефон на ліжко.
— Невдячний...
Вона ходила кімнатою.
— Спочатку Тимофій. Потім Таїсія. Тепер ще й він.
Вероніка подивилася у дзеркало.
Її очі блищали від злості.
— Ніхто не повинен дізнатися правду.
Вона згадала Таїсію.
Сестра завжди мала те, чого хотіла сама Вероніка.
Любов.
Довіру.
Сім'ю.
Тимофія.
І тепер Таїсія ще й втекла з ним.
— Ти думаєш, що врятувала його? — прошепотіла Вероніка. — Ні. Я все одно знайду спосіб зламати вас.
---
Вранці в лікарні Олексій знову прокинувся.
Софія сиділа поруч.
— Ти хочеш щось сказати?
Він довго дивився у вікно.
— Так.
— Що?
— Приведи до мене Таїсію.
Софія опустила очі.
— Її немає.
Олексій повернув голову.
— Де вона?
— Вона зникла.
— Зникла?
— Разом із Тимофієм.
Олексій завмер.
Тепер він зрозумів.
— Вона допомогла йому втекти.
Софія кивнула.
Олексій заплющив очі.
— Господи...
— Ти злишся?
Він довго мовчав.
— Ні.
Софія здивувалася.
— Тоді що?
— Я боюся.
— Чого?
— За них.
Він подивився на дружину.
— Якщо вони знайшли мого старого ворога, то тепер Тимофій і Таїсія в небезпеці.
— Про що ти говориш?
Олексій хотів відповісти.
Але зупинився.
— Я розповім усе.
— Коли?
— Коли вони повернуться.
Софія подивилася на нього.
— А якщо вони не повернуться?
Олексій стиснув руку.
— Тоді я сам їх знайду.
---
У будинку Тимофія ранок почався спокійніше.
Таїсія прокинулася першою.
Вона подивилася на Тимофія.
Він ще спав.
На його обличчі вперше за багато днів не було страху.
Таїсія тихо усміхнулася.
Вона знала, що попереду на них чекає багато випробувань.
Але тепер у них був шанс.
Знайти правду.
Знайти тих, хто зруйнував їхні сім'ї.
І зрозуміти, чому батько Тимофія був змушений зникнути.
Вона взяла маленьку мишку з червоним бантом.
— Ми обов'язково все виправимо, — прошепотіла вона.
Тимофій прокинувся.
— З ким ти розмовляєш?
Таїсія засміялася.
— З нашою мишкою.
— А я вже подумав, що в тебе з'явився новий коханий.
— Ревнуєш?
— Трохи.
Вони засміялися.
Та на столі раптом задзвонив телефон.
Тимофій підняв слухавку.
— Алло?
Ніхто не відповів.
Через кілька секунд пролунав тихий голос:
— Якщо хочеш знайти правду про свого батька, не довіряй нікому.
Зв'язок обірвався.
Тимофій подивився на Таїсію.
— Це знову вони.
Вона взяла його за руку.
— Тоді ми будемо ще обережнішими.
А десь у місті Вероніка дивилася на екран свого телефону.
Вона вже придумала наступний крок.
Цього разу вона хотіла використати не нападників.
Вона хотіла використати правду.
Ту саму правду, яка могла назавжди розлучити Тимофія й Таїсію.
