Спочатку:
На сторінку книги
Розділ 2. Перший погляд
Подвір’я маєтку Стасіусів зустріло Тимофія запахом троянд і свіжоскошеної трави. Після тісного рибальського кварталу цей будинок здавався йому іншим світом — надто великим, надто тихим і надто багатим.
Біля сходів на нього вже чекав Олександр Стасіус — високий чоловік у світлому костюмі з суворим, уважним поглядом.
— Ти Тимофій Коваленко? — коротко запитав він.
— Так, пане Стасіус.
Бізнесмен кивнув і жестом запросив хлопця йти за ним.
Вони пройшли широкою алеєю між пальмами та лавандовими кущами. Тимофій намагався не показувати подиву: у дворі стояли дві яхти, а посеред саду дзюркотів мармуровий фонтан.
— Робота в тебе буде проста, але її багато, — почав господар. — Сад потребує догляду: полив, обрізка кущів, прибирання доріжок. Крім того, інколи допомагатимеш у будинку — переносити речі, прибирати тераси, стежити за порядком у господарських приміщеннях.
Тимофій уважно слухав.
— Я впораюся.
— За хорошу роботу отримуватимеш чесну платню щотижня, — сказав Стасіус. — Житимеш у кімнаті для працівників біля саду. Головне — дисципліна й жодних проблем.
— Дякую за шанс, пане Стасіус.
Олександр уважно подивився на нього, ніби перевіряючи, чи можна довіряти цьому хлопцеві з порту.
— Побачимо, Тимофію. Не підведи мене.
Він покликав економку — пані Софію, яка показала хлопцеві його невелику, але затишну кімнату. Там було вузьке ліжко, старий дерев’яний стіл і вікно, з якого виднілося море.
Тимофій поклав рюкзак, торкнувся фотографії матері й тихо прошепотів:
— У нас усе вийде.
---
Першим завданням було прибрати опале листя на задній терасі й підрізати трояндові кущі біля внутрішнього саду.
Сонце вже схилялося до обрію, коли Тимофій, несучи відро з водою та садові ножиці, поспішав вузькою кам’яною доріжкою між квітниками.
І раптом із-за рогу хтось так само швидко вибіг йому назустріч.
— Обережно! — одночасно вигукнули вони.
Від несподіванки Тимофій мало не впустив відро. Вода хлюпнула на каміння, а за крок від нього завмерла дівчина в легкій бузковій сукні.
Це була Таїсія.
Її темне волосся м’яко спадало на плечі, а в руках вона тримала книжку, яку ледь не впустила від зіткнення.
Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.
Тимофій ніколи не бачив таких очей — світлих, глибоких, трохи сумних і водночас теплих, мов вечірнє море.
Таїсія теж розгубилася. Перед нею стояв не просто новий працівник. Засмаглий після моря, із кучерявим волоссям і щирим поглядом, він зовсім не був схожий на самовпевнених хлопців із її кола.
— Вибачте, — першим отямився Тимофій. — Я не помітив вас.
На губах Таїсії з’явилася ледь помітна усмішка.
— Це я задумалася й ледь не збила вас із ніг.
Вона нахилилася, щоб підняти книжку, але Тимофій зробив це швидше. Їхні пальці випадково торкнулися одне одного.
І від цього короткого дотику в обох дивно завмерло серце.
— Дякую, — тихо сказала Таїсія, забираючи книжку.
— Нема за що.
Вітер приніс із моря запах солі та квітів. Десь неподалік закричали чайки.
Таїсія ще мить дивилася на хлопця, ніби хотіла щось сказати, але з боку будинку почувся холодний голос:
— Таїсіє! Що ти тут робиш?
На терасі стояла Вероніка.
Її погляд миттєво ковзнув від сестри до Тимофія, і в очах спалахнуло невдоволення.
— Новенький уже заважає господарям працювати? — різко кинула вона.
Таїсія насупилася.
— Ми просто випадково зіткнулися.
— Сподіваюся, це більше не повториться, — холодно відповіла Вероніка й пішла до будинку.
Тимофій опустив очі й узявся за відро.
— Мені краще повернутися до роботи.
Та коли він відійшов до трояндових кущів, то ще довго відчував на собі погляд Таїсії.
І сам не розумів, чому одна випадкова зустріч у саду змусила його серце битися швидше, ніж будь-який морський шторм.
