Спочатку:
На сторінку книги
– Стережись! Обходять ліворуч! – громоподібний голос де Вольта перекрив собою шум хуртовини.
* * *
Подорож до схованої у льодовиках лабораторії виявилась насиченою і повною пригод. Роллінгпісу сподобалось.
Навіть попри те, що довелось пройти землями ельфів, аби дістатись портальної стели. А ельфи дивились на них… так, як ельфи зазвичай дивляться на людей. Зверхньо й зарозуміло.
Навіть попри те, що тут було збіса холодно. Що великому воїну і авантюристу якийсь там мороз? Так, дрібна незручність.
А ще йому подобалась Аурелія. Гарна, струнка, а також відкрита, весела й балакуча – на відміну від інших магів, для яких світ обмежувався гримуарами та закляттями. А ще, на відміну від решти чарівників, пурпурова мантія їй личила, гармонійно поєднуючись з довгим рудим волоссям.
У своїй простоті Роллінгпіс навіть не допускав думки, що вона може й не звернути увагу на такого, як він.
Не обійшлось без проблем. Лицарі та авантюристи з першого дня незлюбили одне одного, а маги – дивились косо і на тих, і на тих. Але якщо чародіям вистачало розуму не встрягати у сварки, то решта загону чубилась між собою регулярно. Доходило до бійок, а ще трохи – і старий добрий мордобій переріс би у поєдинки зі зброєю.
Проблему вирішив де Вольт, вчинивши абсолютно не по-шляхетськи. Вишикувавши своїх підлеглих у лаву, він підійшов до кожного й відважив добрячого сракача залізним лицарським чоботом.
Лицарі обурились і пообіцяли по поверненні наскаржитись герцогу Оранському або навіть самому королю. Барон відповів, що скаржитись вони можуть хоч світлим богам особисто, і на тому питання було вичерпане.
Побутові питання теж регулярно нагадували про себе. Спробуйте справити природні потреби серед льодяних торосів! На цьому фоні примерзлий до криги обладунок чи меч вже виглядав просто дрібним непорозумінням.
Та головною халепою були, звісно ж, крижані тролі. Вбити їх було напрочуд важко – для цього треба було дістатись до серця, закованого у надміцну кригу.
Магія на тварюк, як виявилось, все-таки діяла – просто для цього треба було проявити винахідливість. Аурелія проявила.
Поєднання магії Вогню й Повітря дозволило їй створити високотемпературну блискавку, що плавила кригу – а далі вже до діла брались лицарські мечі та різноманітний колюче-ріжуче-дроблячий арсенал авантюристів.
Але навіть так – просуватися вперед було важко. Ні, загиблих майже не було – хіба одного особливо пихатого та хвалькуватого лицаря таки ковтнув сніговий черв’як. А от поранених було багацько. А ще – обморожених.
Зрештою, тих, хто не міг йти далі, довелось лишити в таборі під наглядом магів. До вмерзлої у кригу брами древнього підземного комплексу дістався лиш невеличкий загін у складі барона, Роллінгпіса, Аурелії та ще кількох воїнів.
Тролі були тут як тут. Ідея впустити чужинців до стародавньої споруди їм вкрай не подобалась, тож довелось вести агресивні переговори.
* * *
Тварюки падали одна за одною, та їх було багато. Лицарів, що йшли позаду, відтіснили.
– Краще смерть, ніж безсилля! – пораненим ведмедем заревів де Вольт, таранячи троля щитом. Потім додав зверху ще мечем. Тварюка впала, але меч застряг.
Наступний троль кинувся на барона і повалив його у сніг. Де Вольт, відкинувши щит, відбивався просто кулаками. Добре що був у латних рукавицях – а то б вже позбувся пальців.
Аурелія, елеганцько махнувши пальцями, пустила яскраво-жовту дугову блискавку – крижана істота, що сунула на неї, почала танути й осипатись, гублячи шматки своєї льодової броні. Та блискавка, кілька разів блимнувши, раптом згасла.
– Йой, – зблідла чарівниця, – мана скінчилась… – і почала гарячково нишпорити у сумці, шукаючи заряджений накопичувач. Троль неквапом сунув до неї.
– ААААА! – виставивши перед собою меч, Роллінгпіс з розгону влетів у тварюку. Лезо увійшло точнісінько туди, де відвалився шматок криги й пробило пульсуюче багряним вогнем серце троля.
Дурням щастить, скажете? Можливо. А може, просто збіг.
– Зло переможене! – пафосно вигукнув авантюрист, спершись на меч та ставши ногою на крижане тіло троля.
– Дякую за допомогу, – всміхнулась Аурелія і вказала на замерзлий вхід до лабораторії. – Розіб’єш кригу? Бо мені треба трохи відновитись.
– Для вас – все, що завгодно, прекрасна леді, – запевнив Роллінгпіс і рішуче попрямував до дверей.
Битва завершилась. Де Вольт якимось чином здобув гору – підім’явши крижану тварюку під себе, він з насолодою гамселив її кулачиськами по мордяці.
Допомогти йому ніхто і не подумав.
* * *
Дослідження древньої споруди виявилось легкою прогулянкою. Всередині не було ні пасток, ні захисних заклять… Та взагалі майже нічого не було. Всі кімнати були порожні, окрім однієї, де знаходився Великий Артефакт.
Це абсолютно точно був він. Закріплена на мідному постаменті сфера, що розмірено гула, сяяла усіма кольорами веселки та випромінювала у навколишній простір цілий океан магічної енергії, просто не могла бути чимось іншим.
– Яка краса! – Роллінгпіс підійшов ближче, простягнувши долоню.
– Ні, не торкайся! – вигукнула Аурелія, та було пізно.
Гудіння артефакта посилилось, сліпучий спалах залив кімнату – і тіло авантюриста на мить засяяло так само яскраво, як і сфера на постаменті. Відскочивши, Роллінгпіс злякано обдивився себе.
– Що… Що сталось?!
– Та нічого особливого, – зітхнула чарівниця, – крім того, що ти щойно прив’язав артефакт до себе. Це мала зробити я… Але, в принципі, то не найгірший розвиток подій.
