Спочатку:
На сторінку книги
Продерши очі, Марті зібрався з силами та виліз з гамака. Його злегка хитало – трохи згодом він зрозумів, що це хиталась каюта, точніше – весь корабель.
Виспатись не вдалось. Знову. Ні, не через якусь там морську хворобу – про неї він прибрехав, сподіваючись, що так вдасться відкосити від “екскурсії” на південь. Але все ж довго перебувати у відкритому морі – та не на пароплаві, а на звичайному, хай і трохи замагіченому, вітрильнику, для нього виявилось жах як незвично. І незручно.
Обраний з силою потер долонями очі. Кави б зараз… Та кави не було. Ні тут, ні взагалі в цьому світі. У Цитаделі були хоча б енергетичні зілля (хоч їх і треба було тирити у відьом, ризикуючи бути проклятим), а тут, на кораблі – не було ніц подібного в принципі.
Був ром. Раз Марті хильнув пару чарчин, з інтересу та від нудьги – ельф-старпом та боцман-орк узяли його третім. Дві чарки він ще осилив, а після третьої – великий маг, Обраний та радник самого Темного Володаря чимдуж побіг викликати Едіка. Після чого мусив драїти палубу, і в ту мить навіть паршивий гоблін-юнга (який зазвичай цим займався) дивився на нього з презирством.
Насилу, як казали вдома в його колі, “знявши чохли”, відчинив двері каюти й вийшов у коридор. На піратському судні було на диво чисто та охайно… Можливо, річ була в тім, що це була “Зваблива Ящірка” – флагманський вимпел Зон-Джина. На інших кораблях Обраному побувати не довелось – якщо чесно, він не надто й хотів.
Вибравшись на палубу, підставив обличчя свіжому морському бризу. Трохи полегшало.
Море трохи хвилювалось – ще не шторм, але вже явно не повний штиль. “Ящірку” відчутно похитувало – як і ще три піратських судна, що йшли за ними у кільватері. Чорні стяги з різноманітними страхітливими символами весело тріпотіли на вітру.
Озирнувшись, знайшов поглядом знайому фігуру в капелюсі з пером та розцяцькованому камінням обладунку.
– Куди сьогодні пливемо, Зул-Джин?
– АДМІРАЛ Зул-Дж… тьху ти, шістсот шістдесят морських чортів! Я Зон-Джин! – сердито гаркнув троль. – Ще раз перекрутиш моє ім’я, шмаркач – і прогулянка по дошці тобі гарантована!
Ватажок піратів незлюбив Марті з першої хвилини – і не лише за нав’язливе переінакшення свого імені. По-перше, він банально не розумів, нащо Володар нав’язав йому цього соплежуя. По-друге, від думки про те, що оце от – радник та довірена особа Повелителя, ставало якось не по собі.
А ще – цікавий аж до всрачки, сто морських чортів йому в печінку. Облазив весь корабель, мало не довів до серцевого нападу головного каноніра, коли у крюйт-камері вирішив підсвітити собі магічним вогником, щоб краще все роздивитись…
А найвеселіше було, коли нахабний малолітка вирішив сяйнути своїм чародійським талантом та здійняти хвилю, аби прискорити корабель. Здійняти-то він здійняв – та, видно, десь переплутав руни… і замість хвилі вийшов крижаний торос.
Довелось матросам пірнати й заводити латку – матюкаючи на всі корки малолітнього [цензура], тяжку моряцьку долю і адмірала (але останнього – дуже тихо). Зон-Джин, розлютившись, хотів було послати Марті пірнати разом з усіма… Аж тут виявилось, що той не вміє плавати.
Після цього троль всерйоз замислився, чи не влаштувати йому нещасний випадок. Але ні… Це б викликало незадоволення Повелителя – а він був єдиною у світі істотою, якої адмірал відверто побоювався.
Якби не це – шмаркач давно б уже висів на реї.
– Плаває гівно, – уїдливим тоном продовжив він. – А корабель ХОДИТЬ. І ми ЙДЕМО до південної рифової гряди, якщо там ніц не знайдемо, то підемо вздовж… А взагалі, тебе це хвилювати не має.
– Та чого ти агришся, Зул-Джин, – криво всміхнувся Марті, в якого разом з самопочуттям трохи покращився настрій. – Все ж нормально!
– ЗОН-ДЖИН! Мене звати Зон-Джин, сопля дельфіняча! Ти як розмовляєш з діючим морським офіцером, взагалі?
– Ротом, – спокійно відповів Обраний.
– Ну то передай своєму роту, що він зараз хлебне морської водички. Йди займись чимось і не плутайся під ногами! – різко розвернувшись, троль попрямував до містка. Марті поплентався слідом. Все одно робити більше нічого…
– Мм… солоденький, нащо тобі цей старий бурчун? – вібруючий мелодійний голос, що проймав до кісток, пролунав просто над вухом, і тендітна ручка з чорно-золотим манікюром лягла йому на праве плече. – Адже є значно цікавіші… заняття.
На кожному кораблі (особливо бойовому) має бути корабельний маг. Корабель без мага – то звичайне діряве корито. І зараз на “Ящірці” роль суднового мага виконувала темна фея Лільхен.
Феї – що світлі, що темні – взагалі-то не люблять моря. Але у цей рейс терміново був потрібен хоч хтось.
Старий чаклун, що раніше ходив на “Ящірці”, невдало посварився з коком – після чого той просто й невигадливо його отруїв. І потужне чаклунство не допомогло. Кока за таке, звісно ж, прогуляли по дошці, замінивши його іншим, який готував геть лайняно – через що вся команда тепер ходила зла й накручена. Могло б дійти до бунту – але якщо проти капітана Дуріеля (старий сивий ельф без половини зубів у роті) корсари ще могли повстати – то Зон-Джина всі боялись, як вогню.
Довелось Володарю особисто звертатись до Принцеси Темного Рою по допомогу – бо сам адмірал крилатих не вельми любив, та й взагалі просити щось у “сухопутних щурів” вважав негідною для справжнього пірата справою.
І от тепер Лільхен пливла – чи то пак, ЙШЛА на кораблі разом з ними. І Марті (невідомо чому) з першої хвилини привернув її увагу.
Ні, звичайно, Обраному була приємна увага протилежної статі. Навіть дуже. Та й сама фея була нівроку – струнка, тендітна, у напівпрозорій та майже невагомій чорній сукні… Волосся укладене в хитромудру високу зачіску, заколоту двома шпичками, очі – акуратно підведені ніжно-бузковим кольором. І личко – миле-премиле, навіть з першого погляду й не скажеш, що це зла і темна істота.
От тільки Марті ну дуже не звик, щоб дівчата виявляли до нього увагу першими. А ще – віяло від цієї крихітки чимось таким… Темним, крижаним і моторошним. Навіть Елідія не викликала такого відчуття небезпеки (хоча й мала б).
І взагалі – вона ж мала, щонайменше в півтора рази менша за людину. Про що він їй прямо і заявив.
На що Лільхен, стріпнувши крильцями, обернулась в повітрі, грайливо заклала ніжку за ніжку й хитро примружилась.
– Сонечко, ти геть нічого не знаєш про наш світ. Я ж магічна істота! Власне, магія – це моя суть, і це тіло не є усталеною формою. Я можу збільшитись до твоїх розмірів… – вона солодко всміхнулась, – або зменшитись! – замислилась. – Могла б і тебе зменшити – є ритуал для цього. Але ти маг, твоя аура опиратиметься, тож не вийде.
– Та ні, – похитав головою Марті, – не треба мене зменшувати. Мені й так добре.
– Ахой! – крикнув дозорний у “воронячому гнізді”. – Вітрило на горизонті!
– О! – зацікавлено промовила фея. – Намічається щось цікаве. Ходімо! – і, вібруючи крилами, полетіла до містка. Обраний швидким кроком попрямував за нею.
* * *
– Трубу! – Зон-Джин вимогливо простягнув пазуристу лапу. Розсунувши прилад, приклав його до ока. – Торговий галеон. І два корвети охорони. Це буде жирна здобич! Всім приготуватись, подати сигнал іншим кораблям. Капітане – командуйте.
– Ай-ай, адмірале! – Дуріель поправив вицвілу бандану, хижо посміхнувся, демонструючи рідкий частокіл кривих зубів. – До бою, ліниві макаки! Готуйте балісти! Вперед, чи вирішили жити вічно?!
– Зараз буде потіха, – мрійливо промовила Лільхен. – Допоможеш мені з захисними чарами, красунчику?
– Як я можу відмовити леді, – натягнуто всміхнувся Марті.
* * *
Спостерігаючи з боєм, Марті зробив два висновки. По-перше – пірати діяли абияк та врізнобій, беручи переважно числом та нахабністю. Він, звісно, не був знавцем тактики реального морського бою – але навіть досвід тематичних ігор, починаючи з старенької Sid Meier's Pirates, прямим текстом говорив, що кораблі могли б діяти узгодженіше й не заважати один одному при маневрах. А так – один з піратських вітрильників мало не пішов на дно, підставившись під бортовий залп.
А ще це було збіса страшно, криваво й місцями огидно. З моменту переносу в цей світ Марті бачив всяке – але в реальній битві йому довелось побувати вперше.
Поки три інших кораблі перестрілювались з військовими корветами, “Ящірка” дісталась галеона та зчепилась із ним абордажними містками. Пірати з непристойними та образливими вигуками рвонули вперед.
От тільки здобич в останній момент показала зубки. Ворожий корабельний маг виявився знавцем своєї справи, а команда галеона – чисельною та добре озброєною. Пару разів вони відкидали “лицарів моря” назад і їхніми ж містками проривались на палубу “Ящірки”.
Тоді в гру вступала Лільхен зі своєю темною магією (тепер Марті зрозумів, що від неї не просто так віяло жахом і темрявою) або особисто Зон-Джин, чия шпага була підсилена чарами Крові.
Те, що відбувалось з ворогами після її ударів, цілком могло змусити непідготовлену людину викликати Едіка – що, зрештою, і сталося з Марті.
Він встиг відбігти до борту – аби не забруднити вчергове палубу, і в цей момент корабель відчутно хитнуло від удару ворожого закляття. Фізика та гравітація, що є однаково невблаганними в усіх світах, зробили свою справу – Обраний полетів за борт.
– НІ!!! – злякано скрикнула Лільхен, від несподіванки аж послабивши щит. По “Ящірці” влучив снаряд з балісти – корабель хитнуло знову, значно сильніше.
– Тримай захист! – розмахуючи шпагою, прогарчав Зон-Джин. – Нікуди твоя людина не дінеться. Ну а як дінеться… То така його доля. Море завжди бере своє.
