Спочатку:
На сторінку книги
Командири Армії Темряви зібрались у робочому кабінеті Володаря – за великим овальним столом. Сам кабінет повторював форму стола. Кажуть, свого часу дизайнер, що проектував це крило Цитаделі, запропонував його так і назвати – Овальний Кабінет.
Тодішній Володар жарт оцінив – і згодом митець знайшов вічний спокій у персональному склепі. Овальному, звичайно ж.
Один бік столу був повністю відведений Повелителю та його масивному м’якому кріслу. Решта поділили між собою інші.
По центру – Мордехай, одягнений у чорні тактичні обладунки. Він був одним з найкращих творінь Рінго і давно вже вийшов за межі, доступні звичайному лицарю смерті. У штучну ауру некролицаря було інтегровано так зване Персональне Управляюче Системне Ядро (скорочено ПУСЯ), що дозволяло йому керувати великими військовими з’єднаннями, миттєво приймати рішення, користуючись паралельними потоками свідомості, та аналізувати рішення підлеглих.
Ліворуч від нього – Елідія, що відповідала за магічну підтримку та безперебійне постачання еліксирів до підрозділів, що діяли на ЛБЗ (лінії безпосереднього зіткнення).
Праворуч – Джейкобсон, у легкій парадній кольчузі та плащі з вовчих шкур. Цього разу він був у людській формі – проміжна або істинна були для таких випадків занадто незручними.
З правого краю – адмірал Зон-Джин, ватажок південних піратів. Лісовий троль. Спитаєте, що лісовий троль забув у морі? А біс його знає.
Попри те, що расовим походженням він відрізнявся від більшості побратимів (які були переважно людьми та ельфами різних видів) – виглядав під стать їм. Широкий капелюх, прикрашений різнокольоровим пір’ям, інкрустована діамантами кіраса, під нею – камзол з дорогим шиттям. Справжній морський вовк має виглядати відповідно тому, скільки він за своє життя награбував.
І з лівого краю – Кхирдик Смажена Нога, верховний вождь гоблінів. Своє прізвисько він заслужив тим, що в одній з битв зазнав удару світлого закляття, яке назавжди позбавило його правої нижньої кінцівки.
Проте калікою хоробрий вождь не лишився – в нагороду за його заслуги Повелитель попросив Рінго зробити для нього протез. Некромайстер і зробив – суто у своєму стилі. Взяв ногу скелета, підняв її, згідно усіх правил некромантії, а керівне закляття прив’язав до аури гобліна. Нога часом починала самовольничати й жити власним життям – але ж це краще, ніж геть без неї.
Взагалі, найголовнішим у гоблінів був Верховний Шаман… Але його запрошувати до Цитаделі Володар відверто побоювався. Після останнього візиту колоритного дідка приміщення довелось довго й ретельно провітрювати, астрал – чистити, а сторожових духів – відучувати постійно співати “Смарааагдове небо!”. Ніхто не знав, звідки взялась та пісня, але забембати вона встигла всіх.
Не вистачало лише Архігронда. Вищий демон послався на якісь термінові справи у Пеклі – чи то нижчі збунтувались, чи сукуби знов оголосили страйк – і обіцяв надати звіт пізніше у письмовій формі. Підписаний, як годиться, кров’ю.
Згідно-відповідно.
– Панове командири, – Повелитель зручніше вмостився у кріслі, – починаємо нараду. Мордехай!
– Ваша Величносте, – піднявся зі свого місця некролицар, – група армій “Центр” виконала усі поставлені задачі цілком і в повному обсязі. П’ять міст у прикордонній зоні світлих було тимчасово окуповано. При підході основних сил ворога ми, згідно отриманих наказів, відступили, аби уникнути критичних втрат.
– Добре, – схвально промовив Володар. – Я в тобі не сумнівався. Елідіаннарітаніель?
Він був мало не єдиним, хто міг без запинки вимовити повне ім’я ельфійки.
– Усе йде згідно плану, – відповіла Елідія. – Весь Ковен у повному складі працює не покладаючи рук, нові зілля та амулети відвантажуються згідно графіку. До речі, я хотіла б попросити Вашу Величність надати нам додаткові накопичувачі енергії – аби убезпечити моїх сестер від ризику магічного виснаження.
– Будуть вам накопичувачі, – кивнув Повелитель. – Про це поговоримо згодом. Кхирдик?
– Наша грабувати й лякати до смерть тупі людиська, – лаконічно доповів вождь.
Той момент, що серед темних “людиська” також є, він благополучно проігнорував. Або й взагалі не думав про це.
Хтось з предків нинішнього Володаря (який і сам був людиною) його б за таке стратив. Цей – просто махнув рукою.
– Адмірале, що у вас?
– Наша армада протягом двох місяців тримала ворогів у страху і не давала їм спокою на морі! – бадьоро промовив Зон-Джин. – Було перехоплено й пограбовано близько ста торгових суден.
– І всі – зі Світлих Земель? – з легким відтінком недовіри запитав Володар.
– Ну, не всі, – скромно відповів троль. – Але вони точно везли припаси для ваших ворогів, мій Повелителю! Та мої морські вовки завжди насторожі.
– Гаразд. Джейкобсоне – лишився ти.
– Ваша Величносте! – піднявшись у повний зріст, перевертень хвацько стукнув себе кулаком у груди. – Весь цей час ми всіляко гнобили та утискали ваших ворогів на півночі! Тепер страх надовго оселиться у їхніх серцях!
– Але в мене немає ворогів на півночі, – здивувався Володар.
– Тепер є, – зауважив вовк.
Повелитель Зла мовчки ляснув себе долонею по лобі.
