Спочатку:
На сторінку книги
У ритуальних покоях королівського палацу яскраво світили смолоскипи, а на підлозі тьмяно сяяли золотом і пурпуром лінії магічної схеми.
Довкола схеми розмістились колом магістр Ефсебіус, ще кілька королівських магів та Великий Інквізитор Огюст. Такий був порядок – представник Ордену завжди був присутнім при ритуалах вищої категорії. А то хто їх знає, тих чаклунів, що вони там витворять? Їхні чари взагалі гранично далекі від Світла та Порядку… Але поки чародії вірно служать короні та приносять користь – то нехай.
Що ж відбувалось, спитаєте? А відбувалось дуже грандіозне й водночас неабияк рідкісне для світлих земель дійство: заклик Обраного.
На днях король провів нараду, ключовою темою якої було зміцнення оборони. Темні не припиняли своїх нападів, ще й мали нахабство знущатись, як на останніх перемовинах. Головний скарбник, шановний віконт де Фарад, досі перебував під наглядом цілителів після нервового зриву.
Варіантів вирішення проблеми було три. Перший – суто військовий: провести додаткову мобілізацію та укласти нові договори з ельфами й гномами. Цей шлях з радістю підтримав герцог Оранський, однак не підтримав Його Величність – такі рішення потягнули б за собою складні соціально-політичні наслідки.
Другий – магічний. Збільшити у чародійських академіях частку бюджетників, які після завершення навчання муситимуть відслужити певний час на благо корони – зокрема у війську, в якості бойових магів.
Цей спосіб розкритикував Ефсебіус, докладно пояснивши, що це просто зменшить загальне число студентів. Більшість молоді йде вчитись зовсім не заради того, аби потім пов’язувати себе з державною службою.
І третій варіант, який запропонував той же Ефсебіус і який, власне, втілювався в життя просто тут і зараз.
Історія вже пам’ятала кілька таких випадків. Зазвичай Обраних прикликали тоді, коли темні наступали і все в цілому було погано. Прибулець з іншого світу (зазвичай людина, хоча бували винятки), як правило, мав надзвичайно потужні бойові та магічні здібності. Навіть якщо не мав у рідному світі – йому їх дарували самі закони реальності, до яких чародії звертались в ході ритуалу.
Трохи освоївшись в новому світі, Обраний йшов у бій в перших лавах королівської армії – і Зло відступало.
Був, звичайно, шанс, що щось піде не так. Маги могли випадково відкрити прохід в інший план буття – тоді замість бажаного Обраного міг припхатись елементаль або демон (і дай Світло, щоб не вищий). Саме на такий випадок поруч перебував інквізитор.
Обраний міг взагалі послати всіх лісом… Одного разу таке було, і про той випадок воліли не згадувати.
Та все ж Його Величність, зваживши всі ризики, дав добро.
Лінії засяяли яскравіше. Золото й пурпур зібрались у сліпучий миготливий вихор, що закрутився у центрі схеми… Вихор зник, лишивши по собі хлопця, що сидів на холодній мармуровій підлозі, з нерозумінням озираючись навколо.
Кволий, худорлявий, блідий, з довгим темним волоссям (погано розчесаним і явно немитим). У вузьких темно-синіх штанях і темній сорочці з коротким рукавом, з малюнком якоїсь химерної чорно-білої заморської тварини. Здається, такі водились в землях, звідки походив рід де Ом.
Явно не схожий на воїна чи могутнього чаклуна. Але хтозна? Зовнішність буває оманливою.
– Це що за [цензура]? – кліпнувши кілька разів очима, здивовано промовив прибулець. – Я, [цензура], де взагалі?
Обраний сказав своє перше слово – і воно було ні разу не “мама”.
– Вітаємо тебе, Обраний! – урочисто промовив Ефсебіус. – В цей нелегкий час, коли Світло тьмяніє, а Темрява насуваєтсья на наші землі, сама Доля послала нам тебе, щоб…
– Все, мужик, я зрозумів, не продовжуй! – відмахнувся хлопчина. – Це типу якийсь ісекай, так? А як меню відкрити?
– Яке меню? – здивовано перепитав один з магів. – Обраний голодний?
– Та не те! Як навички свої глянути, стати, характеристики?
– Обраний несповна розуму? – розгублено промовив Ефсебіус.
– Ні, – Огюст похитав головою. – Його свідомість в порядку… Якщо не рахувати всякої похабщини, про яку він постійно думає, – інквізитор невдоволено скривився. – Оце людська жінка… це ельфійка… Та це ж неможливо, в такій-то позі! А це, здається, сукуб… О, Світло Невгасиме, що за збоченець! – він рішуче махнув рукою, створюючи ментальний щит і закриваючись від образів, які випромінював прибулець.
– Побачити свої здібності просто так неможливо, – м’яко сказав Ефсебіус, пропустивши повз вуха останні слова інквізитора. – Проте способи їх визначити існують. Але це – пізніше. Для тебе вже підготували покої, Обраний, тож маєш час відпочити і звикнути до нової реальності. Слуга проведе тебе.
* * *
Розвалившись на широчезному ліжку (куди він бухнувся прямо поверх атласних простирадл, не перевдягаючись та не знімаючи кедів), Марті замислено дивився у стелю.
Ні, так-то його звали Мартин. А Марті його називали гравці його клану у World of Warcraft та колеги з IT-контори, де він працював віддалено. Це тоді, коли не називали його чітером, задротом, хіканом, патлатим збоченцем, нефором та іншими образливими словами.
Отже, те, про що він стільки читав у книжках і мангах та бачив у серіалах, таки сталось і з ним. Він потрапив до іншого світу.
Правда, світ поки якийсь нудний… Але він далі палацу ще ніц не бачив – може, все не так погано.
Чим би то його поки зайнятись? Відпочивати, як казав той тип у гостроверхому капелюсі, йому не хотілось.
Комп залишився вдома. Як і телефон. Як і флешка з колекцією відео 18+. Як і взагалі всі його речі. Лишились тільки шмотки, які були вдягнені на ньому.
Нудно. Пожерти, чи що? Марті скептично поглянув на маленький столик коло ліжка, заставлений їжею.
Ягоди якісь, сік у графіні, сир, здається… Ні тобі енергосів, ні чіпсів, ні шавухи, яку він вдома так любив. Та навіть м’яса немає, [цензура]! Чи вони тут думають, що Обраний має бути веганом і вести здоровий спосіб життя? Срака.
Але їсти хотілось, тож вибору не було. Скоро має прийти цей… як його… Ефсебіус. Згадавши це ім’я, Марті мало не заіржав у голосяндру. Так звали чаклуна в одному старому, крінжовому, але таки дуже веселому фільмі.
Він підсунув столик ближче, абсолютно не переймаючись тим, що може заляпати простирадла.
