Спочатку:
На сторінку книги
Минуло два місяці. Марті потихеньку обживався у новому світі й звикав до ролі Обраного.
Ефсебіус перевірив його магічні здібності спеціальною сферою-дігностом – і виявилось, що магічне джерело у хлопця в наявності, та ще й не останнє по силі. Ну, а що ви хотіли? Обраний – це вам не хухри-мухри.
Причому джерело не мало ні світлого, ні темного забарвлення і було універсальним. В теорії він міг опанувати як світлу, так і темну магію – але про останнє магістр порадив йому менше патякати, а в ідеалі – взагалі не думати. Темні чари є лише у землях Зла, і вони далеко, а інквізиція з очищаючим вогнем в комплекті – близько.
Правда, зі старту пошитись у круті чаклуни не вийшло. Він-то думав, що тут все як в його улюблених мангах – промовляєш назву навички, і вона спрацьовує. А от і ніфіга! Щоб затсосувати закляття, треба було спочатку уявити його структуру, а для цього її треба спочатку знати… А ще треба вміти керувати джерелом та потоками мани…
Коротше, цей Дамблдор на мінімалках видав Марті купу книг та гримуарів і засадив його за навчання – і це була халепа.
Вчитись хлопець не любив ще вдома. Єдине, що він добре вмів – це писати код і тащити мід в Доті (навіть коли в тімі одні раки). Але першому він вчився в процесі і по роликах на ютубі, а друге в нього виходило якось саме.
Втім, вибору не було. Та й виявилось все у підсумку не так страшно – робота з енергетичними структурами та рунними формулами де в чому нагадувала програмування, тож під кінець він навіть втягнувся.
Потім довго відпрацьовував вивчене на полігоні, під наглядом Ефсебіуса та кількох його колег. Не обійшлось без конфузів – якось Марті випадково заморозив власні кеди (що примітно, лише взуття, а не ноги в ньому). Іншим разом і взагалі – переплутав пару змінних у заклинанні й зарядив одному з шановних магістрів фаєрболом у сраку. Добре, що той не перший рік займався подібним і не забував про захисні щити.
Окрім магії, новоявленому Обраному при переносі ніц не дісталося. Про всяк випадок, звісно, перевірили його навички рукопашного бою – але капітан королівських мечників після першого ж заняття рішуче заявив, що не збирається витрачати свій дорогоцінний час на “цього дрища”.
Качки, що збиткувались з його тілобудови, Марті дістали ще на Землі – тому він так само рішуче послав капітана в пішу еротичну прогулянку. А потім, подумавши, ще й за кораблем. Бути б бійці… На щастя, Ефсебіус вчасно нагодився та розняв забіяк.
Втім, меч йому таки видали. Маленький, короткий, щоб зміг підняти. Бо ж так годиться. Який Обраний без меча?
Та найбільшою лажею було те, що його не випускали за межі палацу. Він собі вже науявляв, скільки всяких розваг та ніштяків може бути у великому місті в середньовічно-магічному світі… Та ж ні, ніззя, і все тут! “Обраний, вам не можна. Ви ще зовсім не знаєте цього світу! А ще у столиці повно злочинців…”. Наче він не зміг би постояти за себе. На кой милий тоді такий Обраний треба?
Але, нарешті, цей час настав. У прикордонні виявили банду гоблінів, а можливості Обраного треба було на комусь перевірити. Тож йому дали в супровід двох мечників з королівської варти, посадили у диліжанс – і відправили в дорогу.
Підібрали ще новий одяг – бо Ефсебіусу здалося, що джинси, кеди й футболка з прінтом Кун-фу Панди якось не дуже підходить тому, хто вирушає героїчно бороти Зло. Але Марті глянув на всі ці середньовічні шмотки й рішуче замотав головою. Нафіг, нафіг.
* * *
Диліжанс висадив їх у прикордонному містечку, звідки вони пішки попрямували до роздоріжжя.
– Он той ліс бачиш? – якось не дуже привітно промовив один з воїнів. – Гобліни там. Вперед.
– А ви що… зі мною не підете? – здивувався Марті.
– Що, вже в штани наклав? – вишкірився мечник. – Давай, покажи, чого вартий… Обраний! – останнє слово прозвучало як матюк.
Злі вони якісь. То капітан їх так накрутив, чи просто не подобається, що Обраний відбирає в них роботу?
* * *
Взагалі-то ніяких гоблінів тут давно бути не мало – військо Зла давно відступило за Велику Стіну. Але конкретно ці – були дезертирами. Вдома їм було нудно, і вони вирішили, що занадто мало встигли “лякати й грабувати тупі людиська”. Ну й, власне… продовжили. Можливо, вони встигли вже пошкодувати про своє рішення… Але вертатись, мабуть, просто побоювались.
Вони сиділи на галявині коло вогнища, на якому смажився вкрадений кабанячий окорок. Для гоблінського супу – того самого, що викликає Едіка – в них скінчились інгредієнти.
Зеленовухі були брудні, пошарпані, формені плащі зі статутними рунічними відзначками неабияк потріпались.
– Цейво… – невпевнено промовив Марті, виходячи з лісу. – Ви, типу, здавайтесь, слуги Зла. Я, типу, прийшов з вами битися, – і дістав меч.
– То твоя прийти “типу” чи битися? – запитав один з зелених. В нього не вистачало одного ока та половини зубів – але виглядав він значно розумнішим за решту.
Решта не звертали на хлопця уваги.
– Ну… типу, битися, – геть знітився Обраний.
– Здається, твоя не хотіти битися з наша, – резонно зауважив гоблін.
– В мене наказ, мужики. Вибачайте…
– Твоя не виглядати, як решта світлі, – примружився зеленовухий. – Навіщо воно твоя треба?
– Слухайте, – запропонував Марті, – а зробімо так. Я тут зараз все потрощу – типу була жорстока битва, і я вас переміг. А ви просто тихенько звалите звідси.
– А яка наша інтерес? – поцікавився гоблін.
– Ну… Живі лишитесь, – Марті запалив на долоні фаєрбол.
– Твоя вміти переконувати.
* * *
Ефсебіус був на сьомому небі від щастя. Адже його задум себе виправдав! Тепер Його Величність буде прихильнішим, і вплив Ради Магів у королівстві зросте ще більше.
– Молодець, Обраний! – магістр кілька разів плеснув у долоні. – Чудово впорався. Ми в тобі не сумнівались. Зараз можеш відпочити, завтра закріпимо твої знання… І готуйся в дорогу.
– Куди? – запитав Марті.
– Як куди? Стерегти кордон, звісно ж. Зло не дрімає! Напад може статися будь-якої миті.
– Й-як на кордон? – хлопець здивовано вирячив очі. – Нащо? Війни ж не має! Я не хочу!
– Всі ми іноді маємо робити те, чого не хочемо, – філософськи промовив маг. – Ми витратили час та сили на твій заклик, на навчання – мусиш тепер бути корисним.
* * *
Була пізня ніч, але Марті не спав. На ліжку стояв саквояж, до якого хлопець гарячково збирав розкидані навколо речі.
– Ач, чого їм закортіло! Спочатку висмикнули мене з дому – про що я, до речі, ні разу не просив – а тепер ще й кудись у глушину хочуть заперти! Оце вже ні. За москаля та за совіту – повидала срака світу! Щось мені здається, що в темних цікавіше. Ті гобліни геть не виглядали злими…
Темний Володар ще не підозрював, що його очікує.
