Раді Вас бачити!

Ця прекрасна й дуже сумна історія могла взагалі пройти повз життя героїв, якби доля не захотіла випробувати їх душі на витривалість Коханням.

Спочатку треба сказати, що Софійка від народження загубилася серед світів та виросла без батьківської любові, у притулку. Не дивлячись на відсутність рідних, вона дуже сумлінно навчалась і навіть встигла вийти заміж за пристойного чоловіка. А з того віку, як дівчатка починають складати плани про особисте, була впевнена, що матиме щасливу багатодітну сім'ю. Та скоро виявилося, що нащадків пара не матиме ніколи...

– Жіночко, чого Ви від мене хочете? – байдуже подивився на неї лікар, щось уважно вивчаючи за своїм робочим столом. – Вам співробітниця результати видала? Видала! Навіть ввічливо пояснила, що в Ваших аналізах ніяких змін немає й не буде.

– Не моїх, а чоловіка, – пригнічено заперечила Софія.

– Та яка різниця? Ви ж перевірялися вже кілька разів і знаєте, що його безпліддя абсолютне й безперспективне. Наші дослідження сумнівам не підлягають. На цьому все. Будьте здорові!

– Як це все? І що мені тепер робити? – мов загнане в куточок кошеня буркотіла нещасна.

– Ну, Ви даєте! Та варіантів безліч: штучне запліднення, інший партнер, або просто живіть собі на радість. Така вродлива дамочка легко може заміну знайти. Я сам не проти допомогти, але не безплатно… – нахабно посміхнувся медпрацівник.

– Ні, дякую. Якось обійдуся без Вашої допомоги! – схопила висновок Софія й кинулася з гидкого кабінету геть.

По дорозі додому їй дуже хотілося знову влаштувати істерику, але дівчина ще не забула відвертої розмови з чоловіком після отримання першого страшного висновку.

Тоді вона запропонувала Максу взяти кредит та зайнятися штучним заплідненням. Але її врівноважений комп’ютерний геній не надто переймався медичним вироком і спокійно відповів:

– От скажи: навіщо тобі ця біда? Ну виносиш, народиш немовля, а воно виявиться трішечки чорнявим або зі страшними вадами від донора чи його батьків. Що тоді?

– Неправда, там перевіряють. Мабуть...

– Саме цього «мабуть» я й боюся. Чого тобі не йметься у двадцять три перетворитися на домашню квочку? Ти ж гарна, мов квітка навесні, та й життя лише розпочинається.

– Але ж у Катьки якось вийшло... – намагалася довести необхідність рішучих дій молода дружина.

– Це та страхітлива, що продавала свої яйцеклітини?

– Ну, так. Красунею її, звичайно, не назвеш. Тільки вона домоглася свого й тепер має доньку!

– Побачимо років через п’ятнадцять. Як та донька буде навчатися, чи не захворіє на щось спадкове. Хоча твоїй знайомій дійсно не було чого втрачати, – логічно розмірковував Макс і Софія дивувалася, як взагалі він погодився на перевірку? Адже чоловіки завжди бездоганні й праві!

Вона вирішила прийняти останній варіант лікаря: живи як живеться... Та цього рішення непокірній стало лише на кілька днів. З випадкової розмови до її гарненької голівки запала думка про роботу за кордоном.

Завдяки професії перекладачки, не така вже й захмарна перспектива. А талановитий програміст, що давно співпрацював з іноземними компаніями, міг легко втілити в життя подібний задум. Тому за вечерею відверта дружина миттю змалювала свої натхненні плани. Тоді чоловік, розум якого майже завжди паралельно перебував у віртуальному світі, мовчки кивнув та подумав, що на цьому все закінчиться. Але виходить, що він ще погано знав свою вперту й невгамовну половинку!

Не пройшло й місяця, як перекладачка накопала кілька пристойних варіантів. Спочатку був престижний Лондон, але його «з руками відірвали» за одну ніч. Потім передбачалася Індія, та Софія страшенно боялась екзотичної фауни тих країв. Тому пара порадилася й зупинилась на скромному контракті з консульством однієї з Європейських країн. Після чисельних найприскіпливіших перевірок настирлива перекладачка та її неквапливий геній опинилися на чужині, серед своїх.

Блискучі професіонали, невибагливі й безпроблемні співробітники дуже скоро завоювали славу улюбленців колективу та навіть суворого консула. В красивому старовинному містечку забулися сумні думки про неповну родину і перший рік роботи промчав для Міщенків, наче одна мить.

Консул Очеретний також повернувся з відпустки жвавий та веселий. Законний відпочинок пішов йому на користь. Степан Богданович зібрав вищий склад дипломатичної установи й провів першу нараду. Потім викликав до себе улюблену перекладачку та довго обмінювався з нею враженнями туристичного літа. Коли дівчина піднялася з крісла аби піти, шеф примружив хитрі очі й запитав:

– А що там у тебе за суперечка з архіваріусом вийшла?

– Вже донесли! – яскраво запалали очі Софії.

– Доповіли, – виправив її консул.

– Та ні, я сказала так, як воно є. Дехто стукає вам про таке, що й не треба... А Савушкін винен сам. Навіщо тримати в архіві подібну гидоту?

– Це ти про що? – не терпів таємниць за своєю спиною Степан Богданович.

– Про журнали еротичного змісту, які він запропонував мені для нього перекласти.

– Перепрошую? – з подивом навіть підвівся з високого крісла дипломатичний керівник.

– Саме так, Степане Богдановичу. Ви ж мене знаєте: завжди говорю про речі відверто.

– О, так! Дипломат з тебе нікудишній, але перекладачка - просто блискуча.

– Дякую за комплімент. То я вже піду? Допоможу стенографісткам, бо вони знову з протоколами дров наламають.

– Іди. А зі старим розпусником я сам розберуся. Це якось неочікувано навіть... – спантеличено знизав плечима Очеретний.

Літні відпустки закінчувалися й консульство працювало вже майже в повному складі. Звільнилася парочка місцевих технічних працівників та пішли в заміну деякі офіцери охорони. Але пильний керівник служби безпеки, майор Донченко, міцно тримав у своїх енергійних руках периметр рідної країни на чужій землі.

Ось і зараз він пройшов повз кімнату дівчат-стенографісток та ввічливо кинув комплімент. Тільки прямував чорнобривий залицяльник до кабінету, де працювала перекладачка. Туди, наче магнітом, тягнула його роз’ятрену військову душу синьоока Софійка. Молода жінка розуміла парубоцьке прагнення офіцера подобатися всім і скрізь, але майор був одруженим та й взагалі не мав жодного шансу сподобатися їй.