Раді Вас бачити!

Консьєржка покрутила паспорт орендаря й видала ключі. Софія ще не зовсім розуміла Його дій, але передчуття були феєричними. Деякі раритетні будинки геть не поступаються розмірами й наповненням отим новим, з величезними холами та непомірною площею.

У квартирі Ромка кинув оцінювальним поглядом навколо, задоволено посміхнувся й промовив:

– Ну, що ж не надурила брокерка. Картинка збігається.

Звісно обоє наразі пригадали затишний готельний номер у Братиславі, а ще божевільну ніч, що подарувала їм сина й нестерпний багаторічний біль. Мабуть, сама доля пожартувала тоді з розумом Софії, котра замість щасливої родини обрала спокій і втекла від Кохання, наче злодійка.

Не треба бути телепатом аби здогадатись, що ці думки снували, посеред розкоші орендованих апартаментів, в головах обох нещасних створінь. Та Галасюк прогнав тяжкі спогади, обережно розвернув до себе кохану жінку за плечі й прошепотів:

– Сім довгих років я чекав на цю мить. Панічно боявся, що вже ніколи не судилося бачити так близько твоїх небесних очей.

– Ромо, мені страшно... – зізналася Софія й покірно припала до його грудей.

– Не бійся, цього разу не випущу. Більше не втечеш, Він не дозволить. Мій синочок - твій і мій, – ніжно пестив її тіло Ромка обома руками.

– Ти знаєш всі мої думки? – з заплющеними очима видихнула вона біль.

– Так, знаю. З тієї миті, як побачив біля брами консульства, відразу зрозумів, що у нас все буде спільним: і думки, і почуття, і діточки... Ми ще навіть не познайомилися, а я марив бути разом з тобою завжди. Все, більше не можу!

Роман схилився до жаданих губ і Софія опинилася серед мрій. Наче шалена літня злива, чи гірська лавина або бурхливий штормовий потік обпалив їх тіла і душі п'янкий поцілунок. Блаженна більше не спиняла Його спраги й притискалася всім тілом та знову відчувала животом збуджену до нестями плоть коханого. Смертельний жах, що все це може зникнути кудись не відпускав їх ні на крок. В дурмані солодких мук вони розкуто пестили дорогі тіла, шукаючи більше вогню та ніжності.

Ось Софія нетерпляче потягнула тканину й забралася йому під сорочку, аж раптом відчула у Ромки на спині страшні рубці, заклякла й відсахнулася... Жорстокий біль пронизав її серце, адже ті каліцтва були на її совісті! Грішниця забула про задоволення й захлинулася пекучими слізьми.

– Ромочко, що я з тобою зробила... Через мене ти втрапив у пекло... І продовжуєш терпіти дурепу... Молю: прости мені, – між ридань белькотіла нещасна й поступово сповзала перед ним на коліна.

– Що ти робиш? Не треба, встань! Не ти, війна у всьому винна. А я тебе кохаю єдину на землі та не готовий зустрічати щастя на колінах, – тихо відповів Галасюк і опустився слідом.

Вони стояли в повній тиші так, наче цілий світ зник, а для них ті потоки сліз були вкрай необхідним очищенням. Якби хтось черствий міг заглянути через стіни, то з посмішкою запитав: навіщо симпатична парочка замовила дорогі апартаменти й тепер стоїть посеред них на колінах та мовчки кається, замість втішатися усамітненням? Тільки не кожному до снаги зрозуміти їх божевільні страждання, що каменем повисли на душі й не дають розгорнути крила, аби далі прямувати життям яскраво й красиво.

Нарешті сивочолий воїн опам'ятався. Він підвівся сам і потягнув за собою Софію та спробував відволікти жартом:

– Як шкода, що сьогодні на тобі немає тієї прозорої краси, яку бачив забравшись через вікно готелю. Я згорав від бажань та боявся сполохати долю.

Софія припинила плакати й жадібно слухала спогади Ромки. Потім приклала палець до його губ, посміхнулася й сказала:

– Що мені приховувати тепер від тата єдиного сина? Хочу бути з тобою найвідвертішою. Такою, щоб кожна клітиночка окропилася щастям, яке ми пропустили.

– Сонечко моє кохане! – тільки й встиг відповісти Роман та поглинув синю безодню її очей своїм зеленим світлом...

...Він прокинувся в чужій кімнаті. Навкруги розкидані подушки, постіль вкрай зім’ята, але у тому безладі жаги - його прекрасна доля. Вона вмостилась на животик, обійняла подушку й посміхалась уві сні. Роман ще відчував у всьому тілі блаженну слабкість, а в щасливій голові спливали пристрасні моменти, які вони отут пережили.

Софі поворухнулась і слізки щастя впали на подушку. Окрилений їх неземною близькістю, Роман тихенько пестив спинку чародійки.

– Привіт! Яка ж ти нескінченно рідна, – грав поглядом на ній.

– І ти такий. Ромашко, як же я пішла тоді від подиху такого щастя?

– Пішла, хоч я пропонував та ти чомусь не зрозуміла, – вколов її Роман.

– Прости! Уже не зможу відмовлятись, бо ти один живеш в мені. Ось тільки Ярик... – стривожено зітхнула мати.

– Мовчи, таке дуже болить, – притис її Роман.

– Що? Де болить? – сприймала все буквально жінка.

– Ніде. Коли ти біля серця, я відчуваю себе птахом, що лине в височінь. Але без тебе падаю на землю. Що нам робити, ненаглядна?

– Не знаю. А скажи мені, будь ласка, чому ти й досі неодружений ходив? Невже ніхто не западав до серця?

– Не западав. Ні, клястися не буду, що вів життя смиренного монаха. Але скоріше для розваги або зі злості на життя. А може через те, що лише ти одна живеш в моєму серці, – солодко зітхнув вояк та знову пригадав сьогоднішні розваги.

– Пробач, що влізла в особисте, – лукаво опустила очі жінка.

– Від тебе я критися не навчився. І взагалі, ти наче дорогий напій, з роками стала ще хмільніша й до забуття солодка. Я хочу знову пити... – потягнувся до її губ Роман.

– А не боїшся випити до дна? – грайливо відвернулася кокетка.

– О, ні! У нашого кохання така безмежна глибина, що навіть нам не випити до дна. Ти бачиш, я з тобою вже віршами заговорив, – розвеселився він.

– Ромашко, я тут ні до чого. Ти народився романтичним, сміливим, ввічливим і сексуально заклопотаним.

– Ну, це вже перебір! Якщо такий, то зараз покараю. Кохана, скучив надзвичайно і дуже хочу повторити все. Яка ж ти в мене гарна... – він знову шаленів на ній та геть забув всі негаразди.

А дивовижний день невблаганно добігав кінця. Софія мліла, з насолодою вбираючи дари Його кохання, та в мозку пульсувала думка про те, що вдома зачекалися на неї законний чоловік і любий син.