Раді Вас бачити!

Роман гнав так, наче не встигне прожити решту життя. На невеличкому відрізку траси його вже двічі зупиняв патруль. Та Галасюк миттєво переказував штрафи й знову мчав туди, де наразі потрібніший за всіх. Адже серед негоди, у пітьмі великого міста, на нього чекає найдорожча на землі. Але двір Софії виявився порожнім і Роман взявся за телефон:

– Де ти, Сонечко? Я не бачу...

– В кафе навпроти, я на вулиці замерзла! – тріпотів її голосок.

– Кохана, потерпи. Я швидко, – запевнив він.

Ох вже ці чортові столичні «зеленбуди»! Вони висаджують поля красивих квітів, наче то не місто, а якийсь дендрарій. Через них Роман не міг миттю розвернутися на зустрічну й вимушено попрямував до найближчої клумби. Тільки тоді, у світлі вітрини, побачив її.

Він прочинив для Софії дверцята й приголомшено завмер. Галасюк звик, що красуня завжди випромінює оптимізм, ідеально причесана й підфарбована. А тут з’явилася бліда наче привид, змокла від дощу і сліз та не могла вимовити жодного слова.

– Господи! Що сталося? Я ж тільки від'їхав і все було в нормі, – намагався не думати про істинні мотиви таких змін капітан, хоча здогадувався про них.

– Ромо, поїхали звідси. Ти не бачиш, що під знаком стоїш? – були перші слова Софі й вона заридала гучніше.

– Ні-ні! Не треба. Зараз я кудись зникну, – панічно обмацував очима площу Роман.

Але центр міста - то неймовірна каша людей і заліза! Кожен метр кимось зайнятий і поткнутися геть нікуди. Та уважний воїн вже прийняв рішення. Він побачив навпроти величезний комплекс, а там завжди є підземна стоянка. Галасюк впевнено взяв курс туди.

Звісно йому назустріч зі скляної ятки вибіг охоронець і замахав руками:

– Куди ти прешся? Це службова підземка, лише для місцевих авто. Вночі вона взагалі не працює!

Але капітана голими руками не взяти. Він просто дістав з портмоне останню зелену купюру й простягнув у вікно:

– Брате, виручай! Дружина нездужає. Треба посидіти в тиші хоч з пів годинки. Ось тримай за послугу.

– Ну, якщо нездужає... Заїжджай, все одно внизу порожньо. Але щоб до ранку вибралися. Мені наганяй від начальства не потрібен, – як тільки служака побачив перед собою усміхненого американського президента, відразу забув про правила й підійняв шлагбаум.

– Дякую, шановний! Звісно. Ми трішки відпочинемо й поїдемо, – приклав Роман долоню до грудей та покотив у підземку.

Назарі він дбайливо глянув на Софію, а та вже не здригалася від ридань, тільки тихо тремтіла від холоду. Ромка увімкнув обігрів салону й лагідно наказав:

– Зараз зігрієшся, ходімо назад. Я злякався тебе такої!

Софія підкорилася, а чоловік пригорнув її всю до себе та вкрив полами куртки.

– Ось тепер розповідай, що діється?

– Ромашко, я не знаю навіть з чого почати? Я прийшла, поставила квіти, запитала чи Ярик не голодний і ми почали гратися. Макса вдома не було. Аж раптом прилетів, наче той грім. Почав кричати якусь нісенітницю. Дитину налякав, бо малий таким його зроду не бачив. Він же завжди тихий і розсудливий. А тут... Та ґвалту йому виявилося замало й тоді цей скажений штовхнув глек з трояндами. Синочок геть перелякався, заплакав і я забралася з дому до сусідів.

– Він тебе вдарив? – занепокоєно шукав на обличчі коханої жінки сліди родинної колотнечі Роман.

– Ні, не хвилюйся. Макс не принизиться до бійки. Його слова можуть зачепити набагато гірше.

«Це точно!» - подумав Галасюк, пригадуючи розмову в автомобілі. Ясно, що розлютило Міщенка. Раніше у них все було добре, але вже кілька місяців дружину наче підмінили.

Вона почала зникати надовго, прискіпливо слідкувала за собою та приносила в дім квіти й подарунки. А ще сумувала за кимось та навіть почала гірше піклуватися про сина. Вже не кажучи про подружній обов’язок та відсутність уваги до законного чоловіка.

З цього розсудливий Макс зробив висновок, що у дружини хтось з’явився. А вже як побачив, хто саме, наче здурів! Як кажуть: знову наступили на ті ж граблі...

– Ромочко, ти чого притих? Не винувать Макса. Він по-своєму нещасна людина. Та я покликала тебе розповісти про інше. Думала пізніше скажу, але не виходить. У Ярика навесні з'явиться братик, або сестричка.

– ...Що ти сказала? О Боже милосердний! Так це ж все змінює на краще. Кохана, сонечко моє... Я відчував, що ти змінилася, але думав то випадковість.

– Змінилася? Неприваблива стала? – розхвилювалася жінка та Ромка від щастя вже просто божеволів.

– Ні, навпаки. Стала пристрасна, мов тигриця. І вони так чарівно налились... – знаючи, що йому все можна, Ромка визволив з ліфчика її груди та пестив вустами, втрачаючи розум.

– Зупинися, прошу... Ми ж на вулиці, а я себе контролювати тепер геть не можу, – захлиналася від гормональних нападів збуджена вагітна.

– Не на вулиці, а в моїй власності й тут немає нікого. Ходи до мене, – посадив її на руки Роман і радів, що авто велике. Софія вперлася в передні крісла й нестримно застогнала, відчуваючи гостру насолоду. У квартирі вони частенько змагалися в такій позі й Роман не бачив її очей, лише привабливу спинку. Та наразі їм було байдуже до темряви чи чужої стоянки посеред міста.

– Скажи, а маленькій ми не зашкодимо? – миттю обрав стать другої дитини відважний воїн і обережно контролював рухи збудженої коханки.

– Чому ти вирішив, що там Вона? А може й так, бо лише жінка може штовхати мене до таких вчинків. Ромочко, нехай потерпить трішки... Господи, яке блаженство... Я кохаю тебе, мій грішнику! – скрикнула Софія й забилася в судомах пристрасті. Потім безсило схилилася на сидіння, а Роман дістав з кишені хустинку й ніжно протер теплу вологу.

– Твій божественний аромат поїде зі мною. Вдихаючи його, я домчу вдвічі швидше... – притулив тканину до своїх вуст і заплющив щасливі очі.

– Який же ти зіпсований і прекрасний! – підтягнула трусики Софія і вже світила на нього пустотливими очима.

– Хто б казав! – обійняв Галасюк свою божевільну жінку. В цю мить у кишені Софії забринів телефон:

– Господи, добре, що не раніше. Це синочок... Так, моє дитятко, мама скоро прийде додому, – пообіцяла Ярику та повернулася до Його обіймів: – Знудився сидіти у сусідів.

– Звісно. Ось чому я й не хочу більше ні з ким вас ділити. Коли дізнався про синочка - страждав пекельно. Але тепер все вирішилося. Ми вінчані з тобою небом і станемо справжньою родиною. Скажи, ти підеш заміж за інваліда? – спопеляв блаженним поглядом її Ромка.

– За інваліда ні! А за коханого, єдиного мого героя - ТАК. Навіщось доля дала нам другий шанс і випустити його з рук мені не під силу, – впевнено відповіла Софія.

– Кохана! Я їхав сумний від тебе, а тепер і родина в Дніпрі від щастя здуріє. Вони так чекали на внуків та відразу отримають аж двох, – шаленів нащадок роду Галасюків.

– А що ти дівчатам у Дніпрі скажеш? – раптом спитала Софія.

– Яким дівчатам? – не зрозумів наречений.

– Ну тим, що досі чекають на красеня...

– А цим! Поясню звичайно, щоб більше не плекали надій, бо я найщасливіший чоловік і тато. Господи, як чарівно звучить. Був самісінький, наче пеньок серед лісу і зненацька стільки неймовірних дарів отримав.

– Ромо, а може ти сьогодні нікуди не поїдеш? Я зостануся поруч, а Ярик тата з мамою пізніше простить, – запропонувала наречена.

– Не знаю. Почекай хвилинку, – Роман дістав мобілку: – Тамаро Власівно! Сто тисяч разів перепрошую, що тривожу вночі, але мені вкрай необхідно залишитися в місті. Чи вільна моя хатинка? Я б хотів... Зайнята? Ні, іншої не потрібно. Гарних Вам снів!

Роман сховав телефон до кишені та ще дбайливіше обійняв її:

– Сонечко, не виходить. Поїду! Ми ж зустрінемося через кілька днів, щоб не розлучатися вже ніколи.

– Не їдь! У мене все болить, – намагалася хоч обманом зупинити його Софія.

– Де болить? А я прохав, що не треба так шаленіти, – схвильовано пестив Роман її живіт.

– Та ні, не бійся. Там порядок, а от на серці неспокійно, – пояснила жінка.

– Ну, екстремалка, я ж мало з глузду не з’їхав, – полегшено зітхнув він.

– З глузду! Це той, що ходить до дівчини на побачення карнизом? Ромочко, я кохаю тебе єдиного на землі, – пригорнулася вона ще міцніше.

– Знаєш, я хочу дівчинку, таку ж божевільну як ти. І вона буде неймовірно красивою, – млосно зітхав багатій.

– Як накажете, пане капітан! Тільки зараз не їдь нікуди... – причепилася, наче реп'ях Софія.

– Ти знову за своє? А як же підготовка до зустрічі в родині чи до весілля? Я ж одружуюся лише раз у житті. Все повинно бути урочисто й красиво, – доводив необхідність нічної подорожі він.

– Все одно НІ! – опиралася майбутня дружина.

– Я навіть обговорювати більше не хочу, моя настирлива половинко. Ми розлучаємося востаннє. Обіцяю тобі! – весело промовив Роман і додав: – Дівчаткам давно треба відпочивати в ліжечку, а я полетів. Вранці зателефоную.

Галасюк жартівливо задрав пальцем її носика догори та повіз до будинку Міщенків. Останній поцілунок на прощання був традиційно гарячим і ніжним. А потім Софія притулилася до стіни й спостерігала, як швидко Його автомобіль зник серед дорожніх вогнів.

Вечір склався так чарівно, адже вони вирішили всі життєві негаразди. Попереду на молоду родину Галасюків чекали найщасливіші роки, тільки чому тоді Софія нерухомо стоїть біля дверей, тихо шепоче молитву та, дивлячись вдалечінь, хрестить повітря?