Раді Вас бачити!

Нині Софія згадала, як це виконувати по кілька замовлень відразу. Адже були дні, коли вона повністю віддавалася не роботі, а коханню. І мужній капітан долав сотні нічних кілометрів, щоб вранці потонути в обіймах коханої жінки.

Сьогодні красуня жваво крокувала, вистукуючи підборами по мокрому асфальту. Нещодавно проїхала поливалка й наповнила повітря солодкуватим ароматом пилюки. Та ось жінка почула телефон і розтанула, побачивши на екрані абонента:

– Привіт, Ромашко! Тягнучка на Кільцевій? Коханий, не вибачайся. Це я повинна перепрошувати за рідне місто. Бо ті затори на в'їзді, як безглузде привітання для гостей. Я почекаю, не хвилюйся...

Софія сіла під каштаном на лавку й відкрила галерею, котру вони з Яриком назнімали у зоопарку.

– ...Перепрошую! Можна біля Вас присісти?

Перекладачка відірвала погляд від екрана й уважно подивилася на незнайому жінку:

– Будь ласка. Це місце загального користування.

– Дякую! Але я до Вас, – здивувала Софію літня дама.

– Хіба ми знайомі? – примружилась красуня.

– Заочно. Роман - мій орендар, – пояснила незнайомка.

– А, Ви Тамара Власівна? Приємно. Роман Вам щось винен? – спеціально підкреслила Софія, що жінка переходить дозволені межі.

Так, вони винаймають помешкання аби ховати свої почуття від людей. Але, по-перше, дама отримує за послуги непогану винагороду, а по-друге, це геть не її справа!

– Та ні, з розрахунками все в порядку. Я випадково сьогодні тут. Взяла собі горе-орендаря, а той криворукий замок зламав, от ми зі слюсарем і міняли. А коли Вас помітила, даруйте, не стерпіла й підійшла, – пояснила жінка.

– Ясно. А хіба суборендарки у вас теж фейсконтроль проходять? – не вагаючись, зачепила даму Софія.

– Звісно, ні. Кого приводять клієнти, мені не цікаво. Просто якось побачила вас з Романом і подумала: яка шикарна пара!

Через її нахабство Софія починала закипати й не приховувала цього, та Власівні здається було байдуже.

– Ви не подумайте, що я з пліткарок. Тільки навіть сторонні очі вражає, як ви підходите одне одному. То чому не разом? – це було вже занадто. Гарний настрій у закоханої зник і вона відповіла, мов відрубала:

– Звісно підходимо. Він батько мого сина.

– Тепер зрозуміло, чому Роман божеволіє, як дивиться на Вас. Та підозрюю, що на причепі в нього ще одна родина й дітки? – нахабніла орендодавиця.

– Не вгадали. Рома вільний, мов вітер у полі. І Ви бачили його паспорт, навіщо ж запитуєте? – намагалася відкараскатися від тітки Софія.

– Ну, знаєте, сімейний стан клієнтів мене також не цікавить. Я не поліція моралі. Але, заради Бога, якщо у вас дитинка і кохання - чому ж не одружитись? Що, роль дружини не підходить? – ще більше розгулялася тітка.

– Я й так дружина... – знітилася Софія.

– Чужа, не його! І не шкода дивитися, як Він страждає? Я в професії багато років, але такого сумного й люблячого погляду не пригадую. Он, дивися, вже з'явився твій прекрасний гріх! Подумай, дівчинко, може я права?

– Порад я не терплю, але Вам спасибі, – гордо здійняла підборіддя Софія й відчувала: як слова нахабної брокерки роз'ятрили серце. Але наразі вона бачила тільки Його очі.

– Ромочко, привіт! – безсоромно притулилася до широких грудей, а Галасюк вручив їй величезний букет багряних троянд і попрохав:

– Привіт! Зажди, я відійду на хвилинку... Тамаро Власівно, вітаю! Як самопочуття?

Роман автоматично потягнувся до портмоне, та орендодавиця тільки головою закивала:

– Вашими молитвами, Романе. А що це Ви робити збираєтеся? Ви мій найдисциплінованіший клієнт, тому не треба нічого додавати. Краще не примушуйте красуню чекати. Гарного вам дня!

– Дякую, навзаєм! Щиро перепрошую, я дійсно поспішаю, – розвів руками Ромка й кинувся в бік Софії, забувши про навколишній світ.

– Ще б пак! Але ж скільки дуреп вештається навколо... – буркотіла досвідчена дама, дивлячись парочці вслід. – Хіба можна від такого скарбу відмовлятися? Докрутить носом, що Він знайде собі доступнішу.

А закохані, без жодного слова піднялися до чужої квартири. І коли важкі двері дозволили їм сховатися від усіх, Софія обережно поклала троянди біля дзеркала та відчайдушно кинулася Ромці на шию. А Він оповив її руками й блаженно вдихав солодкий аромат своєї жаданої та відчував пронизливий душевний біль.

– Як довго, Ромочко! Я колись просто збожеволію без тебе...

– Вибач, моя рідна! Не міг я раніше. У мене випуск групи. Я ж пацанів до пекла відправляю. Їм скоро смерть загляне в очі, а я відповідальний за кожного з них.

– Не вибачайся, я розумію. Тільки, скажи, коли цей жах для нас закінчиться? – притискалася Софія до нього та цілувала без упину все, що потрапляло губам.

– Сонечко, але ж це твоє рішення. Я почуваюся геть безпорадним і нічого не можу вдіяти. А ще мені вчора наснився Ярик. Він кликав мене татом і обіймав... – зрадницьки затремтів голос Ромки.

– Мовчи, прошу. Я кожен день збираюся сказати дитині все, як є. Шукаю слова й відразу німію. Як розповісти, що в павільйоні й на концерті з ним був рідненький тато, а той що виростив – йому чужий? О, Господи! – ридала Софія.

– Все, перестань. Не надривай нам душу. Ти сенс мого життя і більшого не треба. А якщо чесно, я такий голодний, що хочу тебе проковтнути всю... – намагався жартувати Галасюк, бо істерика Софії перетворювала побачення коханців на взаємну агонію біди.

– Тоді наступного разу мене вже не буде. Може, залишиш шматочок на потім? – піддалася на його чари жінка.

Далі їм обом забракло слів. Пристрасть до забуття поглинула нещасних щасливців і сивий воїн дарував покірній жінці такі дива, яких раніше не знав і не розумів.