Раді Вас бачити!

========== 65 ==========

Ванзель, Ванзель, тільки про нього й чую останні півгодини. Я і вуха затикала, і намагалася думати про що завгодно, тільки не про Фаля, який без угаву розповідав мені все пережите нами трьома за часів Академії. Як би я не намагалася, але образ блондина все виразніше з'являвся перед очима. Його вічні посмішки, підколи... В один момент у мені щось надломилося... Я прекрасно пам'ятаю все, про що він говорить, але намагаюся захистити себе від наростаючого болю, що стискає серце.

Фаль знову заговорив про останні події... Я не могла змусити себе не слухати.

- Може, я зараз і не добре чиню, але зараз у мене немає виходу. Я хочу, щоб ти знала: Ванзель кохав тебе всім серцем. Дуже переживав за ваші стосунки. Мріяв про те, щоб твоє кохання до імператора було навіяне магією, виявилося несправжнім. Він мені душу виливав... І я впевнений, що він ні краплі не шкодував, що помер, захищаючи тебе, він би все одно вчинив так само, якби в нього був вибір... - Фаль ще щось казав, але я перестала його слухати, груди стиснуло так, ніби весь кисень в одну мить закінчився. Перед очима все попливло, і цей потік сліз я вже не могла контролювати...

- Сніжок? - нарешті Фаль помітив мої сльози, - Тебе нарешті прорвало? - і не чекаючи моєї відповіді, він швидко наблизився до мене й обійняв, я уткнулася йому в груди й обійняла у відповідь.

Усі почуття, емоції хлинули назовні, мене накрило всім і відразу. Біль, втрата, скорбота, жаль і душевні муки. Я ніби фізично відчувала біль.

Не знаю, скільки часу я так ридала. Я не чула слів розради, не відчувала легких погладжувальних дотиків, якими Фаль хотів мене заспокоїти, я зосередилася на своєму болю.

 І щойно я перестала схлипувати, як двері відчинилися і з'явився стурбований Антель. Фантарілель випустив мене зі своїх обіймів і швидко пішов, залишивши мене наодинці з чоловіком.

Антель тут же підійшов до мене і сів поруч. Сльози застигли в моїх очах, і він витер великим пальцем руки сльозинки, що скотилися, важко зітхнув і пригорнув до себе.

Він нічого не говорив, просто притискав до себе. Мені не хотілося опиратися, навіть навпаки. Рідні обійми заспокоювали і давали відчуття умиротворення та безпеки. Я поклала голову на груди Антеля і навіть не обурилася, коли він акуратно пересадив мене до себе на коліна. Він ще міцніше обійняв мене, я почувалася як у захисному коконі. Не помітила, як очі самі закрилися. Я просто втомилася плакати.

В обіймах Антеля було так спокійно...

Прокинулася ближче до обіду від легкого дотику до щоки. Розплющила очі й побачила, що поруч на боці лежить Антель, він із ніжністю дивиться мені в очі. Ледь торкається, але я чітко відчуваю його ніжність, і мені це приємно.

- Доброго ранку, Неллі, - Антель тепло посміхнувся мені, а я згадала, чому так болять мої очі, здається, що я проплакала тиждень.

- Не сказала б, що він добрий! - мій голос сильно захрипів.

- А як на мене, так найдобріше за останні півроку.

- Ох, Антелю, - з важким зітханням я перевернулася на спину, не забувши покласти руку на животик. Антель тут же накрив мою долоню своєю, я здригнулася, але руку так і не прибрала, дивуюся сама собі, але мені хотілося таких дотиків.

Ми мовчали якийсь час, поки я не порушила тишу, адже думки про Ванзеля крутилися в голові.

- Де його поховали? - таким же захриплим голосом запитала я.

- Навіщо тобі? - тут же насупився чоловік.

- Я хочу з ним попрощатися.

- Це виключено! - Антель прибрав свою долоню з моєї руки і встав.

- Зрозумій, мені це потрібно. Я і так занадто довго відтягувала цей момент. Я повинна попрощатися з ним. Я почуваюся винною.

- Ти ні в чому не винна.

- Я вважаю інакше.

- Він захищав твоє життя, я б вчинив так само!

- Антелю! Скажи мені, де він! - імператор важко зітхнув і зробив зовсім хлоп'ячий жест - скуйовдив своє волосся. Він дедалі більше перетворювався на того хлопчиська, в якого я закохалася. Його погляди, жести, вся його поведінка, те, як він поводиться зі мною, являють мені перед собою не холодного і владного імператора, яким його бачать інші, а простого чоловіка, який може показувати свої почуття, як і всі інші люди.

- Добре, тільки я поїду з тобою, і це не обговорюється, - тут же перебив він мої спроби заперечити, адже я хотіла це зробити.

- Його забрали батьки, щоб поховати так, як належить за їхніми традиціями. І є складність у тому, що наблизитися до королівського склепу, адже ти не його родичка, не дружина і навіть не наречена. Але думаю, що для імператора і його дружини королівське подружжя де Ля Ріф зроблять виняток.

Зібралася я швидко. Поки приймала ванну і терміново приводила до ладу свій зовнішній вигляд, Антель пішов роздавати вказівки підлеглим. За головного залишив Остеля.

Коли чоловік знову переступив поріг нашої спальні, то напрочуд був свіжий і переодягнений. Побачивши мене в смішній сукні, де, як зазвичай, виднівся мій величезний живіт, він злегка посміхнувся з теплотою в очах. Чи то я стала звертати увагу на те, як дивиться на мене мій чоловік, чи то я просто не до кінця відійшла від дії закляття, яке сама ж примудрилася накласти.

- Готова? - я кивнула, тоді Антель м'яко притягнув мене до себе за руку і, змахнувши іншою, вільною, відкрив портал. Ми разом у нього зробили крок. Опинилися біля королівського склепу, там на нас уже чекали король із королевою. Вони, як правлячі особи, злегка схилили голови, вітаючи нас.

- Я знаю, що порушую ваші традиції, але прошу залишити нас із дружиною одних на півгодини. Дружина хоче попрощатися. Принц був її другом і до того ж врятував їй життя. 

Король із королевою не стали заперечувати, адже просив про таке сам імператор, а я була йому за це безмежно вдячна. Він знав, що мені це потрібно.

- Ти хочеш, щоб я залишив тебе саму? - запитав Антель, щойно подружжя де Ля Ріф зникло з поля зору.

- Ні, побудь поруч. - просто відповіла я і підійшла до місця, де ще мешкали залишки аури Ванзеля. Сльози знову хлинули з очей.

Я просила в нього вибачення за все, плакала, а потім довго сиділа поруч і мовчала.

- Нам пора! - почула я голос чоловіка, і з тугою вдивлялася в його очі. Антель підійшов і допоміг мені піднятися, притиснув до себе і м'яко обійняв, я знову притулилася до його грудей і через якийсь час заспокоїлася.

- Дякую! - відірвавшись від грудей чоловіка, прошепотіла я, Антель мені тепло посміхнувся.

Прощатися з королем і королевою я не хотіла, тому імператор одразу відкрив нам портал назад до палацу.

Заснула я цього вечора знову в обіймах чоловіка. Його тепло і підтримка сьогодні мені дуже допомогли.

Ще кілька днів я подумки прощалася з Ванзелем, і з кожним днем мені ставало легше. Величезну роль відігравала підтримка Антеля. Навіть не знаю, щоб я зараз робила без нього. Не думаю, що за допомогою Фаля я б змогла пройти через це.

Поки ми гуляли садом, Антель відновив частину загублених рослин. Імператор укотре спробував узяти мене за руку, я невпевнено, але все ж стиснула у відповідь його долоню. Я знову здригнулася, як останнім часом від будь-якого дотику Антеля.

- Неллі, скажи, ти мене кохаєш? - Антель сповільнив свій крок, а після свого запитання так і зовсім зупинився, пильно вдивляючись у мої очі.

- Чому ти питаєш про це зараз? 

- Тому що бачив, як ти побивалася за Ванзелем, ти кохала його, і не треба стверджувати протилежне. Я не сліпий і розумію, що він був тобі не просто другом. Мені потрібно знати, чи є в нас із тобою шанс стати щасливими? Чи ти будеш лише моєю імператрицею і матір'ю моєї дитини? - зараз усвідомила, що я стала спокійніше реагувати, коли хтось говорить про Ванзеля.

- Ти не думаєш, що ставити таке запитання зараз недоречно? Я тільки визнала втрату Ванзеля, а ти вирішив порушити питання про мої почуття до тебе? - мої слова анітрохи не збентежили Антеля, навпаки, він обережно обійняв мене і наблизив своє обличчя. Торкнувся моєї щоки. Мурашки побігли по тілу, я більше не здригалася. Тепло розлилося по тілу від його дотику. Мені подобалася така його близькість і те, як ніжно й дбайливо Антель обіймає мене.

- Ти навіть не уявляєш, як сильно я хочу тебе поцілувати, як сильно мені потрібна твоя ніжність. Ти носиш нашого сина, - рука Антеля перемістилася до мене на живіт і ніжно, повільно почала гладити, - І я безмежно радий цьому факту, але мені потрібна ти! Мені потрібні твої почуття, мені потрібна твоє кохання. Я просив у тебе вибачення, і прошу його ще раз, та дідько, я щодня готовий його в тебе просити, мені шкода, що я змарнував стільки часу! Але я бачив раніше, що ти кохаєш мене. Я відчував тебе, коли ти мені віддавалася. Хочу так само! Хочу бути коханим, і повір, я готовий зробити заради тебе неможливе, але ти станеш щасливою зі мною!