Раді Вас бачити!

- Там, у кабінеті, - ніяково почала я, - Антель сказав, що відпустив Ванзеля, бо магію татуювань знято... я вийшла за нього заміж, ношу під серцем його спадкоємця, і він казав, що щойно народжу - дитину він забере, а мене відпустить. Але як я можу віддати свою дитину? Яка мати залишить своє дитя? І я вирішила, що не дозволю йому! - пояснила я свою позицію Фалю, бо Ванзель досі стояв, відвернувшись від нас.

- Ти в цьому так упевнена? Тому що особисто я не бачив байдужості, коли Антель дивився на тебе. Він вважає тебе своєю, з усіма наслідками...

- За весь цей час він не прагнув запевнити мене в протилежному. Не казав, що кохає, і ми ніколи не обговорювали наші плани на майбутнє. - не можу зрозуміти, чому Фаль захищає Антеля, але після сказаного він промовчав.

- Гаразд, припустімо, ми втечемо, і припускаю, що в твоєму родовому притулку ми сховаємося, але що ти пропонуєш? Усе життя там сидіти?

- Ні, не все життя, а доти, доки я не знайду вихід.

- Ми з тобою прекрасно знаємо, що цю штучку, - вказав він на мій шлюбний золотий браслетик, - жодна магія не візьме, вона міцно зв'язала вас з імператором. Де б ти не була, він перенесеться до тебе, тож якщо припустити, що в притулку ми сховаємося, то, щойно ти залишиш його межі, Антель з'явиться за тобою!

- Я й сама це знаю, але в мене дещо є. По-перше, мені потрібно ще раз переглянути магічний кристал, що залишив батько, і другий, що залишив мені ровен. Я думаю, що зможу знайти відповіді там. У моїй родовій магії занадто багато таємниць, і впевнена, що зможу знайти спосіб запечатати магію браслета. Але в будь-якому разі, мені потрібно для початку опинитися у своєму родовому притулку.

- Я з тобою! - подав голос Ванзель, який повернувся, його очі горіли напередодні втечі. Фаль же промовчав.

- Я все ще вважаю це безглуздою ідеєю. Мені здається, ти зараз хочеш зробити помилку. Як твій особистий страж, я не покину тебе, я не маю права цього зробити. І я нічого не скажу імператору. Адже я давав клятву охороняти тебе.

- Ти можеш залишитися тут! - раз він не підтримує мене, то брати з собою його необов'язково.

- Ні! Я піду за тобою, куди б ти не пішла. І я допоможу тобі, чим зможу, зроблю все від мене залежне, якщо ти пообіцяєш мені спочатку поговорити з імператором. Я хочу, щоб ти була повністю впевнена у своєму рішенні. Обіцяй, що спершу поговориш із ним. Запитаєш те, що так тебе турбує...

- Я не зрозумів, на чиєму ти боці? - Ванзель уперся двома руками в стіл і злобно втупився на свого друга.

- Охолонь, Ванзелю, я давав клятву, ясно? Я маю бути впевнений у рішенні імператриці! - Ванзель нічого не відповів, просто відступив на крок назад і схрестив руки на грудях.

- Ну так що, Неллі? - знову звернувся Фаль до мене.

- Добре, я поговорю з ним! - погодилася я, адже в самій у душі ще жевріла надія, що Антель мене любить, що хоче бути зі мною. Мене й справді терзають сумніви, чи правильно я роблю.

На тому й розійшлися. Фаль забрав Ванзеля із собою. Йдучи від них геть із саду, я чула, як вони лаються і, здається, Фаль щось намагався пояснити Ванзелю.

Антель повернувся наступного дня. Зустрілися ми з ним тільки пізно вночі в ліжку. Чоловік намагався чіплятися, але я була категорична, я не могла зараз віддатися пристрасті, поки душа не на місці, поки не знаю, що на нас чекає попереду.

Для розмови впіймати імператора стало дуже складно. Він був весь час зайнятий, часто залишав палац для зустрічей. Навіть заставши його в кабінеті, мені не вдавалося виловити момент, щоб він був один.

Останнім часом він був дуже стривожений, я встигала лише мигцем побачити його втомлені очі, а коли він повертався вночі в наші покої, я ледь встигала побачити його втомлений погляд. Після кількох спроб зблизитися ночами, Антель отримував або відмову, або я робила вигляд, що вже міцно сплю. Напевно імператор подумав, що я на нього ображаюся, що він не приділяє мені уваги. А в нього зараз немає часу, щоб просто поговорити зі мною.

Так минув місяць.

Нудота перестала мучити зовсім. Зате з'явився кругленький животик. Благо, корсетів у моїх нових вбраннях не спостерігалося.

До своєї світлої зовнішності я вже звикла, а завдяки книгам, стала сама практикуватися в магії льоду. Виходило навіть краще, ніж я припускала. Магія ніби сама шукала виходу з мене, мені залишалося лише правильно направити її. До того ж це працювало із силою думки, варто було уявити лише в себе в голові, що я хочу, зосередитися і пустити магію, що, проходячи крізь мої пальці, виконувала задумане мною.

Магією я займалася, щоб відволікти себе, але час минав. Малюк ріс у мені, я навіть відчувала, як усередині мене зароджувалася окрема магія. Магія роду Антеля.

Поговорити з Антелем мені так і не вдавалося, тому я вирішила знайти будь-яку можливість. Щодня мене терзали сумніви. Я вела безмовні діалоги у себе в голові, сама себе накручувала і насилу заспокоювала. Відтягувати розмову я більше не могла. І вирішила виловити Антеля після спільного обіду, який відбувався один раз на тиждень у колі близьких і рідних людей.

Стара імператриця мене просто ігнорувала весь цей час, вдаючи, що мене не існує, а з іншими я не спілкувалася. Вистачало того, що ми чемно посміхалися одне одному при зустрічі раз на тиждень на подібному заході.

Імператриця-мати пішла першою, потім наближені Антеля. Останніми були близнючки. Антель же збирався довести мене до дверей і знову покинути, але цього разу я його зупинила на півдорозі.

- Антелю, нам потрібно поговорити! - я зупинилася. Антель теж не став продовжувати свій шлях.

- Давай не зараз, моя імператрице. Як я й казав тобі, у мене зараз зовсім немає часу, я майже зловив Мантея. Знаю, що ти мене практично не бачиш і ображаєшся на це. Але я не можу приділяти тобі більше уваги. Імперія потребує мене, - серйозно промовив Антель і вже зібрався розвернутися, щоб продовжити свій шлях, тільки ось я ще не все сказала.

- А може, я просто більше тобі не потрібна? Ти й раніше не поспішав посвячувати мене у свої справи, адже я стала імператрицею і прекрасно розумію, що хоч якісь обов'язки і в мене бути повинні. Ти ж мене повністю відгородив від правління. Ми з тобою майже не розмовляємо, і почалося це не зараз, коли ти раптом став нестерпно зайнятий, це було завжди. Ти завжди був зі мною небагатослівним. Ти не хочеш пізнавати мене і не даєш пізнати себе. - від моїх слів Антель завмер і шоковано втупився на мене, ніби взагалі не очікував почути від мене таке.

- А цей твій подарунок, у вигляді звільнення мого друга... Скажи, ти справді робив це все зі мною тільки через печатку? - запитала я й затихла, з надією вдивляючись у його очі.

Антель мовчав надто довго. Єдиною видимою його емоцією були зсунуті брови до перенісся, він хмурився чи злився, тільки зрозуміти я не встигла. Імператор знову прийняв непробивне беземоційне обличчя.

- Зараз не час і не місце для подібних розмов, моя імператрице, а тепер прошу вибачити мене, справи не чекають. Я постараюся якнайшвидше вирішити всі важливі для мене питання, щоб провести час із тобою. - значить, моє питання для нього не важливе.

- Антель, стій! - бачачи, як імператор уже майже переступив поріг обідньої зали, я його гукнула.

- Я хочу знати, що на нас чекає! - прямо сказала я, сподіваючись, що він прояснить щодо мене або дитини.

- Ніхто не знає, що на нас чекає попереду, Нінель. Розумію твоє хвилювання, але в мене справді зараз немає часу, - не дивлячись на мене, промовив Антель і залишив мене.

- Нічого ти не розумієш, навіть не хочеш спробувати зрозуміти, - промовила я в порожнечу і, засмучена, поплелася до себе в кімнату. Дорогою зустріла Фаля, він біг мені назустріч, щоб супроводжувати скрізь, адже обідав він в іншому місці.