Раді Вас бачити!

========== 15 ==========

Боги, який же він гарний. Не бачила його кілька днів. А зараз очей відірвати не можу. Такий величний! На ньому яскраво білий кітель з подібними як в Остеля подвійними, сріблястими ґудзиками, в тон штани, зі срібною вставкою. Руки за спиною, а погляд такий упевнений. На мене дивиться не відриваючись.

- Антель...

- Нінель, - імператор привітно схилив голову й підійшов ближче. Його холодні емоції неможливо розрізнити, завжди один і той самий зосереджений і холодний, упевнений погляд. Такий серйозний...я навіть не пам'ятаю, чи бачила я, щоб він усміхався!

Можливо, це все від того, яку величезну відповідальність я звалила на його плечі, коли вбила його батька. Адже Антель ще років 5 мав пізнавати всі тонкощі правління імперії з перших вуст. Але його батько не залишив мені вибору і думати про це я зараз не хочу. Адже зовсім не давно ми з Антелем посварилися теж із цього приводу.

Як би там не було, але навіть ці думки не можуть вгамувати моє скажено калатаюче серце. Долоньки спітніли, і мені здається, що навіть його, такий холодний погляд, може спалити мене дотла.

Тільки б він мене зараз не торкався, навряд чи я зможу себе контролювати.

Погляд свій відвести від нього не можу, та й сказати щось не наважуюся, мені здається, Антель відчуває ті самі почуття, що й я. Адже я сумувала, навіть можна сказати тужила.

Наше мовчання затягнулося і його вирішив перервати Остель.

- Пані Нінель зволила бути присутньою на тренуванні бійців, - наче пояснив Остель, але імператор жодним чином не відреагував на слова Остеля, він також продовжував свердлити мене своїм серйозним поглядом.

- І все ж... - почула я свій невпевнений голос і прочистила горло, наступну фразу вимовила впевненіше, - Звідки така впевненість, що маги вогню слабші за водників? Я вважаю це нісенітницею. Вони рівні! - переключаюся я на захист своєї стихії.

Антель слабо посміхнувся, але відповів мені Остель.

- Маги вогню це давно пройдений етап, навіть Академія магії вогню залишилася лише одна на всю імперію, і служать ці маги, при дворах, в армію, як воїни вони не входять, Його Величність не бачить у цьому перспектив, вода і лід сильніші! - Що за дурниці? І мене, як мага вогню, таке висловлювання розлютило.

- Тобі не здається, що ти зробив занадто поспішні висновки? І даремно ти магів вогню засунув на дальню полицю! Я абсолютно не згодна з цим. Вогонь сильна стихія! І я готова це довести! - голосніше ніж дозволено й емоційніше, висловилася я.

- Твої очі, Нінель! - погляд Антеля змінився, і він підійшов до мене ближче, мені навіть здалося, що він занепокоєний, але мені було байдуже, мене не влаштовувало і злило, що магів вогню ні в що тут не ставлять.

Рідкий вогонь заструменів по венах, мені стало нестерпно гаряче, і причиною цього разу був не Антель. Вогонь палив кінчики пальців. Я щойно підняла руку і розгорнула її долонею догори, як на ній спалахнув вогонь.

- Оу, - здивувався Остель, а імператор насупився

- Це завжди відбувається, коли ти гніваєшся? - Антель став ближче до мене і торкнувся моєї долоні, вогонь поменшав, змішавшись із холодною рукою імператора, але до кінця не зник. Це немов протверезило мене. Я струсила руку, і вогонь зник.

- Ні... не часто... хоча це все може бути через мою магію. - я нахилилася до Антеля, щоб чув тільки він, - ти ж знаєш про мій резерв і справжній потенціал, мені потрібно використовувати резерв, інакше магія просочується.

Антель мовчав, і мабуть чекав ще пояснень.

- Мені потрібні мої артефакти, - цього разу я вже сказала відкрито і не соромилася Остеля, - які ти в мене забрав. Мені потрібно створити артефакт-накопичувач, зазвичай я так вирішувала цю проблему. Мені однієї цієї магії забагато, мені потрібно кудись її дівати! - Антель лише скептично підняв брову... чорт, як же це складно.

- Ну як тобі ще пояснити?! Якщо ти мені не допоможеш зараз, я спалю твій палац, ти ж бачиш, звичайний гнів викликає в мене неконтрольований сплеск магії вогню.

- Як ще ти досягала балансу? - після хвилинного мовчання запитав Антель

- В академії в мене були заняття, я тренувалася з учнями. Там задіювала вогонь і звільняла свій резерв від надлишку. - Антель знову замовк на якийсь час, усміхнувся і повернувся до Остеля

- Остель, роздобудь для моєї нареченої артефакт щита...і швидко! - віддав він розпорядження, а я поки що не зрозуміла нічого.

Остель повернувся блискавично, немов порталом невидимим скористався. Вклав брошку округлої форми в долоню Антеля і вклонився, як вірний пес.

- Навіщо це? - поставила запитання, після того як Антель начепив ту саму брошку на мене.

- Ти ж хотіла, щоб я тобі допоміг... - ухильно відповів той і за звичкою склавши руки за спину кивнув мені, щоб я йшла за ним.

Ми підійшли близько до огорожі, чоловік, що формою був схожий на Остеля, припинив сутичку хлопців, які були на тренувальному майданчику, та, наблизившись, вклонився на знак привітання імператору.

- Рель, це пані Нінель! - той самий Рель, вклонився у привітанні і мені.

- Моїй нареченій потрібно випустити пару! - Антель повернувся до мене і посміхнувся, очі його пустотливо заблищали, - у прямому і переносному сенсі! - Рель здивовано подивився на мене.

- Ти зараз серйозно? - Остель так само здивувався і знову звернувся до імператора як до друга.

- Цілком! - відповів він Остелю і повернувся до мене, - Ти ж хочеш довести, що вогонь я не справедливо не ціную? Крім тебе, звісно, сонце моє, - продовжив він із таким самим блиском в очах і хитрою усмішкою на губах.

- Так! Я вважаю, що у своїх судженнях ти несправедливий, і я можу перемогти будь-якого водника, особливо зараз, - я знову розгорнула долоню, вогонь заструменів жилами і в руці моїй розкрилася вогняна квітка.

- Ось і подивимося! - Антель знову обдарував мене хитрою посмішкою і повів за собою в центр тренувального поля.

- Умови тренувального бою залишаються незмінними, не бійтеся атакувати мою наречену, на ній амулет щита... хочу подивитися, на що здатна магія вогню, - з цими словами Антель іде з поля, зупиняється за огорожею, біля Остеля і Ріля.

Потім імператор нашіптує якесь заклинання і над усіма нами іскриться блакитний купол, що стримує магію.

Навпроти мене зупинився молодий хлопець, приблизно мого віку, в однаковій блакитній формі, що носить тут кожен воїн, я так розумію, що ієрархія в них в одязі в кольорах, атакувати мене він поки що не наважився. Я ж була на взводі, відчувала вогонь на кінчиках своїх пальців.

Я була напружена, і готова будь-якої миті відбити атаку й атакувати у відповідь. Мені потрібен був тільки поштовх, нападати першою я не наважувалася. Після того, що сталося, я вважаю за краще лише захищатися й атакувати тільки у відповідь.

- Чому застиг? Забув, як із магією поводиться? - нерішучість мого суперника дратувала Антеля.

- Кожного, хто програє в цій битві, я відправлю на кордон імперії на місяць! - крикнув Імператор, тим самим змусивши мого суперника діяти.

Водник змахнув рукою, виставивши перед собою перепону у вигляді стіни з води, змахнув рукою ще раз, і та сама стіна почала наближатися до мене, але що дивно, досить повільно. Мабуть мій противник запустив цю атаку, щоб оцінити мої сили.

Що ж не будемо його розчаровувати. У відповідь, я випустила своє полум'я на волю, відчувала, буквально фізично, як спалахнули мої очі. Вогонь оточив мене щільним кільцем, стіна з води навіть не торкнулася мого полум'я. Пролунав звук, щось на кшталт "пшик", і вода перетворилася на димок.

Антель дав вказівку і до мого супротивника підбігли ще двоє, мабуть, мене оцінили як гідного супротивника, ну що ж, це може бути цікавим...