Раді Вас бачити!

========= 54 ==========

Фантарілель знайшов Ванзеля недалеко від притулку. Хлопець натрапив на озеро, до якого минулого разу збігала Нінель.

Фаль присів біля нього і мовчки спостерігав за тим, як його друг задумливо кидав камінчики у воду, потім своєю магією повертав їх собі назад.

- Ти не скажеш мені те, від чого мені полегшає, - тихо сказав Ванзель, навіть не повертаючись до друга.

- А легше все одно й не стане, повір, - спокійно відповів той.

- У сенсі? - не зрозумів Ванзель і спантеличено подивився на друга.

- Ти ж не дурень, Ванзель, і так усе зрозумів. Тільки от я, на відміну від тебе, ілюзорних надій не плекаю. Вона з дитинства була обіцяна іншому.

- Значить, у тебе просто симпатія, а я жити без неї не хочу!

- Я не збираюся переконувати тебе в зворотному. Мої почуття зовсім не важливі, я не піду проти імператора, і в мені вона бачить лише друга. Я просто живу з цим і сподіваюся зустріти дівчину, яку зможу полюбити. - після слів Фантарілеля, принци знову замовкли, кожен думав про своє.

- Як би я хотів, щоб із нами зараз була моя Сірель, моя мишка, - мрійливо промовив Ванзель. Фаль хмикнув і посміхнувся.

Обидва принци повернулися в притулок дуже пізно. Але Нінель цього навіть не помітила, вона була дуже захоплена пошуком інформації з кристала батька.

***

Прослухавши вже вдесяте одне й те саме речення, я стала здогадуватися про прихований текст. Батько не міг залишити настільки незначне повідомлення. Раніше я просто пропускала ці слова повз, але зараз розумію, що це все було не просто так.

Знайшла книгу, про яку він говорив, і за прихованими підказками знайшла його щоденник.

Ой, матусі. Це ж почерк батька! Не можу повірити, що досі знаходжу щось настільки важливе для мого тата.

Ділитися такою радістю з хлопцями вже не було сенсу, скоро світає, хлопці сплять. Мені б поїсти, але щось шматок у горло не лізе. Тож я одразу ж беруся вивчати батьковий щоденник.

Витратила цілу годину на п'ять сторінок, і зрозуміла, що й далі легко не буде. І тут суцільні загадки. Доведеться витратити не один день, щоб докопатися до істини.

Ще півгодини, і я сама змусила себе піти спати. Відпочинок був мені необхідний.

Прокинулася я далеко після обіду. Хлопці не стали мене будити, за що я їм вдячна. Ми разом пообідали, і я розповіла їм про свою знахідку. Коли вони поглянули на татів щоденник, то стало одразу зрозуміло, що тато захистив його ще й магічно. Ні Ванзель, ні Фаль не змогли до нього доторкнутися, а написаний текст вони й зовсім не розуміли. Ця книга точно мені призначалася.

Тепер мені потрібен тільки час, щоб зрозуміти, що конкретно мав на увазі батько.

Я сиділа над батьковим щоденником дні й ночі. Не помічала, як швидко біжить час. Схаменулася, коли мій мадюк дав про себе знати. Це було так несподівано. Я відчула ворушіння. Я була впевнена, що це малюк. Це було так незвично.

Тепер уже часто прикладала руку до живота, який помітно збільшився, син Антеля ріс, і я відчувала, як зростає і його сила. Енергія блукала по тілу, магія вимагала виходу, але я глушила в собі цю потребу в бажанні швидше докопатися до істини.

Але ж минув ще один місяць, сукні, що я взяла з собою, хоч і не сильно облягали фігуру, але вже помітно виділяли мій животик. І ворушіння малюка вже змушують зробити мене перерви на їжу або відпочинок.

- Знайшла! Знайшла! - примчала до хлопців, які зараз розслаблено сиділи на кріслах, після обіду.

- Що ти знайшла, Сніжок? - Фаль дав мені нове прізвисько через мою нову зовнішність.

- Як що? Джерело! Його я шукала! І я дізналася відповідне заклинання для блокування шлюбних браслетів! - від цієї новини принци повскакували з насиджених місць.

- Ти зараз серйозно? - схвильовано промовив Ванзель.

- Більш ніж! - усміхалася я на всі 32 зуби, задоволена собою і рада тому, що нарешті знайшла те, що шукала.

- Це означає, що нам із Ванзелем можна почати приготування в дорогу? Готувати артефакти? - уточнив Фаль.

- Так, тільки от треба наважитися на зв'язок із джерелом. Ви не повірите, але батько сховав джерело в цьому місці, саме тому ніяка на світі магія не проб'ється сюди, це найбезпечніше місце в усьому світі. Адже саме в моєму притулку концентрація нескінченного джерела роду ровенів.

- І що тепер? - це вже Ванзель запитав.

- А тепер я хочу як слід відпочити, виспатися, потім готуватимуся до закляття, що допоможе мені заблокувати магію шлюбних брачних браслетів, щоб Антель не зміг мене відстежити. А потім... нове життя. Тут у нас є все, щоб почати життя з нового аркуша. Вам тільки треба вибрати місце за межами імперії... - ділилася я своїми планами. Фаль пішов готувати свої артефакти та збирати речі, що можуть нам знадобитися. Ми ж із Ванзелем залишилися самі.

- Неллі...

- Ванзелю! Я ж просила так мене не називати! - трохи підвищила я голос.

- Мені байдуже! Я хочу називати тебе так! По-іншому, навіть подумки, не виходить тебе назвати, - я важко зітхнула, погоджуючись із неминучим.

- Неллі, я хотів сказати... хотів запитати... я тобі потрібен? - не одразу знайшла що відповісти, тому Ванзель продовжив.

- Я думав про твої слова. І якщо я тобі не потрібен, то я вирішив, що щойно я допоможу тобі влаштуватися, щойно зможу переконатися, що ти в безпеці та більше нічого тобі не загрожує, то я залишу тебе. Я хочу виїхати. Почну нове життя. Благо, диплом мага-водника, у мене є. Знайти місце для мене не буде проблемою... - Ванзель усе говорив і говорив, а в мене у вухах дзвеніли його слова "я покину тебе". Ванзель хоче піти. А я розгубилася. Я раптом зрозуміла, що не хочу його втратити. Мені вже сумно, хоч він усе ще поруч.

- Ти мене чуєш, Неллі? - я багато чого пропустила повз вуха, тому зараз розгублено дивилася йому в очі.

- Не залишай мене! - тихо прошепотіла, але він почув і якийсь час мовчав.

- Я не розумію тебе, Неллі! Мене ти відштовхуєш і кажеш, що кохаєш тільки свого імператора, але й відпустити не можеш? Ти спеціально мене мучиш? Мстиш за те, що знущався над тобою в академії?

- Ні, я...

- Що ти? - перебиває мене Ванзель.

- Я не знаю, Ванзелю! Але я не хочу, щоб ти йшов! Ти мені дуже не байдужий... - намагаюся порозумітися, але щось нічого путнього на думку не спадає.

- Це я вже чув... що дорогий... тільки от я кохаю тебе, Нінель, а що ти відчуваєш, я так і не зрозумів! Скажи чесно, що не кохаєш мене і ніколи не покохаєш! - а я мовчу, не можу сказати подібне, язик не повертається сказати, що не кохаю, бо сама не можу зрозуміти, що відчуваю.

- Прошу, скажи це, Неллі! Я хочу почути це від тебе, і я піду! Краще так, ніж бути поруч і не мати змоги торкатися до тебе, коли ти так близько!