Раді Вас бачити!

========== 53 ==========

У притулку ми перебуваємо вже тиждень. Золотий браслет іноді щипає руку. І я розумію, що це Антель намагається пробитися до мене. Але благо, хоча б уві сні він мене не дістає.

Мені знадобиться багато часу, щоб прослухати інформацію, що зберігають обидва кристали. Адже мене цікавить конкретна дія. Кристал батька наштовхнув на думку: щоб запечатати магію браслета, мені потрібно знайти джерело сили ровенів. І зараз я якраз намагаюся розібрати приховане послання батька, намагаючись зрозуміти натяки, де воно може бути. Батько припускав, що рано чи пізно я дізнаюся про джерело, і його висловлювання з цього приводу були неоднозначними. Мені довелося кілька разів прослухати цю інформацію, щоб зрозуміти, де шукати джерело.

Фаль вирішив зайнятися створенням артефактів. Ми майже не розмовляли весь цей час. Я бачила, що він не поділяє моїх поглядів і втечі цієї він не хотів. Потрібно буде, як усе владнається, поговорити з ним і відпустити хлопця. Мені здається, зараз він зі мною через почуття обов'язку і через клятву імператору.

А ось Ванзеля я воліла б не бачити, так само як не бачу Фаля. Вже дуже наполегливим він став. Я уникаю його, адже він не раз намагався підняти тему наших стосунків.

- Ось ти де, ледве знайшов тебе! - пролунав голос людини, про яку тільки-но згадувала.

- Іноді мені здається, що територія цього притулку нескінченна! - Ванзель сів навпроти і по-доброму мені посміхнувся.

- Не дивно, батько наклав закляття, воно з'єднує кілька приміщень, якими ми й блукаємо зараз.

- Це я вже зрозумів... Як ти? - Ванзель різко змінив тему, останнім часом таке трапляється часто, він запитує про моє самопочуття.

- Спасибі, все без змін, хіба що потроху росте живіт, - так само безтурботно відповіла я, м'яко посміхаючись і думаючи про малюка, але при слові про моє цікаве становище Ванзель напружився.

- Послухай, Неллі...

- Не називай мене так! - тут же заперечила я, адже саме так мене називав Антель, чергове нагадування про нього боляче кольнуло в грудях.

- Добре, Нінель, я хотів запропонувати, може, щойно ти розберешся з браслетом, ми з тобою поїдемо за межі імперії, почнемо нове життя як сімейна пара? Ніхто не шукатиме серед сімейних пар. Шукатимуть самотню вагітну дівчину, але не дружину з чоловіком. - уже не вперше Ванзель намагається порушити цю тему, якщо раніше він цієї теми торкався злегка, то зараз сказав напряму.

- Ванзель... - я торкнулася його руки і м'яко стиснула, - спасибі тобі велике за таку пропозицію, але я поки що не думала про це... і, якщо чесно, я до такого не готова. Ми з тобою нормально так і не поговорили, і я хочу сказати зараз...Я люблю Антеля. Люблю ще з самого дитинства. Зараз він став моїм чоловіком, я пізнала в ньому чоловіка і завагітніла...Я не готова до інших стосунків. Не готова бути з іншим. Ти мені дуже дорогий, можливо навіть більше, ніж друг. Але зараз мої почуття до імператора занадто сильні. І я не впевнена, що це зміниться! - хоч про це важко говорити, але я більше не могла відкладати цю розмову. Я справді дорожила Ванзелем, але Антеля я люблю більше. Адже навіть без магії браслета я тільки про нього й думаю. І безмірно сумую...

- Адже ти навіть не знаєш, як це бути з іншим. Крім Антеля тебе більше ніхто не цілував! Крім його кохання і пестощів ти іншого не знаєш! Я покажу тобі! - з цими словами Ванзель різко піддався вперед і притиснув до себе, я не встигла відреагувати, як Ванзель торкнувся мого підборіддя і різко впився в мої вуста поцілунком. Я остовпіла від такого натиску. Стільки пристрасті мені хотів показати Ванзель, що я не одразу наважилася відштовхнути хлопця. Навіть спробувала розслабитися, щоб зрозуміти свої почуття. Що я відчую, коли мене поцілує він? Чи це справді кохання?

Але поцілунок Ванзеля був зовсім іншим. Палким, пристрасним, але таким чужим. Не було того тяжіння і величезної тяги розчинитися в ньому. Кров не била по венах і не забирала мою свідомість у небуття. Він був не моїм чоловіком. Не моїм повітрям, не моїм життям. Це був інший чоловік... ніби все моє нутро з кожною секундою засмучувалося все більше і більше. Гіркота відчувалася в роті, вимагаючи негайно припинити все це, що я й зробила.

- Ван... Ванзелю! - намагалася я припинити такі небажані пестощі, але Ванзель усе не бажав мене відпускати, він відпустив мої вуста, але продовжував цілувати моє обличчя.

- Перестань, будь ласка! - натиснула трохи сильніше, змусивши хлопця випустити нарешті мене зі своїх обіймів. Ванзель був розгублений, схоже, він не очікував, що я продовжу його відштовхувати.

Спочатку він хмурився, потім наважився знову мене поцілувати. Торкнувшись моїх вуст і зустрівши опір, він намагався сильніше мене до себе притиснути, але я цього не дозволила. Не скажу, що він заподіяв мені біль, просто був занадто наполегливий, а я намагалася його відштовхнути.

- Що тут відбувається? У вас усе гаразд? - почули ми голос Фаля, і це нарешті змусило Ванзеля відступити.

- У порядку! - зло буркнув Ванзель і зник, залишивши нас із Фалем наодинці.

- Нінель, що відбувається? - Фантарілель був похмурий і відчуваю, підозрює мене в чомусь.

- Ти хіба не бачиш? - поправляю я від незручності ситуації неіснуючі складки на сукні та відчуваю як мої щоки горять.

- Не впевнений, що правильно зрозумів ситуацію, може поясниш? - схрестив він руки на грудях і став наближатися до мене.

- А я хіба повинна? - щось заграло в мене, і я запитально підняла брову і з перевагою глянула на друга. Мене раптом зачепило, що я маю зараз виправдовуватися, хоча, по суті, нема в чому... Слова й емоції вирвалися перш, ніж я встигла їх обміркувати.

- Звичайно ж ні, Ваша Високосте. Я цієї ж миті йду геть! - з таким же викликом відповів мені Фаль і розвернувся, щоб піти. Але я не витримала і зупинила його, спіймавши за руку.

- Почекай, Фаль! Просто я розгубилася. - відпустила руку і поникла я, говорити про Ванзеля мені все ще було незручно.

- Ванзель не полишає спроб завоювати мою прихильність. Він хоче бути ближче і навіть заговорив про сім'ю з ним...але це занадто! - підняла я очі, сподіваючись на його розуміння. - Я кохаю свого чоловіка і постаралася Ванзелю це пояснити, але він не полишає спроб запевнити мене у протилежному. Зараз усе зайшло занадто далеко! Ти сам бачив! - Фаль, як і раніше, мовчав, мабуть, давав мені можливість виговоритися.

- Ванзель дорогий мені. І я не знаю, чи кохаю його,знаю напевно, що він дорогий мені. Так само, як ти... але його почуття до мене... я не знаю. Я не хочу його образити або зробити боляче.

- Твоєї провини немає в тому, що Ванзель покохав тебе, імператрице. Я постараюся з ним поговорити, але думаю, буде краще, якщо він усе це зрозуміє сам. Йому потрібно провітритися, - сказав Фаль і залишив мене одну. А я, важко зітхнувши, сіла назад за стіл, стала крутити кристал у руках.