Раді Вас бачити!

========== 44 ==========

- Чого ти хочеш? - мабуть, Антель оцінив ситуацію, але я не думаю, що він піде на поступки. У повітрі літають частинки магії, вони збираються разом, я це відчуваю. Схоже, Антель просто відволікає їх розмовами. Адже я відчуваю магічні потоки. Антель готується знову атакувати, накопичивши достатньо сили...

- Усе дуже просто. За те, що Мантей допоможе мені знищити тебе і захопити владу в імперії, я обіцяв йому твою дружину. У нього з нею особисті рахунки, а мені немає діла до неї. Я віддав йому останню сферу нашого роду, вона мені була не потрібна, а йому вона потрібна для чогось, що теж пов'язано з твоєю імператрицею. - Сфера? Чи не та, що здатна витягати мою магію і моє життя? Від почутого по тілу відчула тремтіння. Усе всередині похолоділо.

Простір між нами знову сколихнувся. Відкрився портал, і прямо перед нами з'явився Остель, злегка пошарпаний вигляд, але хлопець швидко прошепотів заклинання і грюкнув у долоні, між нами та ворогами з'явилася перепона у вигляді маленького захисного купола, в який одразу ж полетіли заклинання Мантея і Тірея. Маги, які прибули порталом без наказу, поки що не атакували.

- Остель! - вигукнула я, бачачи, як хлопець, зосередившись, упав на коліна, витягнувши руки перед собою. Видно, як важко йому дається утримувати щит.

- Антель, скільки тобі ще потрібно часу, друже? Якщо маги почнуть атакувати, я довго не простою. - ігноруючи мене, він одразу звернувся до свого імператора.

- Мене перервали дуже невчасно, тому що знали, в який момент це потрібно зробити, упевнений, це Мантей підказав, - зло виплюнув чоловік.

- Зараз не час з'ясовувати хто і що, робити-то що? - напружено перервав обурення чоловіка Остель.

- Неллі! Якого біса, ти тут робиш? Вирушай до палацу! - почав кричати на мене чоловік, але я на нього навіть не глянула, я зло буравила очима Мантея.

- Мантей! Я говорила тобі про нього, ти мені не вірив! Я ж казала тобі! - зі злістю, ніби випльовувала ці слова. Мантей усміхнувся ширше, витягнув руку, і в його долоні опинилася та сама сфера, я нервово зковтнула і злякалася, відступивши на кілька кроків за спину Антеля.

- Що? Що сталося? - Антель спочатку подивився на мене, простежив за моїм поглядом, потім знову подивився на мене.

- Що це за сфера?

- Моя погибель, якщо він її вдало застосує! Цю сферу він віддав твоєму батькові, і її вже твій батько використовував, щоб забрати життєві та магічні сили моїх рідних. Це все відбувалося на моїх очах. Я вже розповідала це тобі.

Якби Антель знав, якою силою насправді я володію, то зрозумів би мотиви Мантея. Усе це було варте того, щоб зараз так низько зрадити свого імператора. Якщо він отримає мене і мою магію, йому навіть Антель уже не завадить.

Але зараз Антель, мабуть, не може зрозуміти зради свого колишнього придворного мага. А мною починає розповзатися бридке й липке відчуття страху перед Мантеєм. Перед очима пронеслися спогади, що назавжди змінили моє життя. І бачачи цю сферу в руках похмурого мага, що посміхається, не можу побороти паніку.

- Мені потрібно більше часу для атаки, я посилив і збільшив радіус дії, частинки магії повертаються до мене, але не так швидко, як хотілося б. Я можу задіяти і зараз заклинання, але не впевнений, що будуть повалені абсолютно всі.

- А-а-а-а, чорт, Антель, у нас немає більше часу. - вигукнув Остель.

- Нінель... дитино, виходь, так усім буде простіше! - уперше за довгий час я почула противний хрипкий голос Мантея.

Купол атакувати перестали, і було всім видно, що Остель тримається вже з останніх сил. Імператор дає сигнал Остелю, що він наважується закликати всю силу, що встиг накопичити. Атакувати, а я, не відриваючись, дивлюся на похмурого мага. Бачу його задоволене обличчя, він читає безвихідь і страх у моїх очах, немов уже насолоджуючись перемогою. А я так не можу більше. Я не можу допустити, щоб загинув мій коханий.

- Антель, я задіюю закляття "розсипи". У тебе буде час! - у розпачі каже Остель. А я розумію, що Остель зважився на безумство. Закляття "розсипи" створив один маг-самогубець. Задіявши його, вся магічна сила змішується з життєвою енергією людини і створює при цьому колосальної сили вибух, людина при цьому помирає. І розуміння того, на що зважився Остель, для мене слугує немов каталізатор.

У мені щось немов надломилося в цей момент, страх і відчай йде. Я відчуваю, як магія заструменіла по венах, вогонь на кінчиках пальців, і я раптом усвідомлюю, що моя магія закликає мене діяти...

- Мені набридли ці ігри, імператор Антель. Зараз я накажу своїм людям атакувати і покінчу з тобою! - на цих словах я ніби відключаюся, останнє, що запам'ятовую, як виходжу з-за спини Антеля і роблю кілька кроків уперед, потім ніби спостерігаю за собою збоку.

Імператор щойно хотів заїкнутися Остелю, щоб він не займався самоуправством, як за своєю спиною відчув жар, його імператриця зі збожеволілими яскраво-помаранчевими очима, в яких хлюпав вогонь, повільно обійшла його. Промовила заклинання і повільно розвела руки в сторони, енергія величезної сили заструменіла навколо них. Антель, швидко зорієнтувавшись, використав свій щит льоду і ним укрив знесиленого Остеля.

Імператриця знову застосувала те найсильніше заклинання, що продемонструвала на тренувальному майданчику біля палацу.

Вогонь величезним стовпом поширився на всі боки, температура була захмарною. Полум'я знищувало все на своєму шляху. Першим воно торкнулося короля Тірея, який, вочевидь не очікуючи на таке, ледве встиг вимовити потрібне заклинання, щоб щит захистив його від сили вогню, а то згорів би за лічені секунди. Мантей встиг вислизнути через портал, інших же супротивників спіткала та сама доля, маги також стали перетворюватися на попіл.

Але за мить тіло Нінель засвітилося, енергетика почала змінюватися, полум'я зникло, стався яскравий спалах, і магія льоду підірвала простір. Усе, що не встигло перетворитися на попіл, зараз перетворилося на лід, усе навколо раптом стало білим. А найдивовижніше, що Нінель, втрачаючи свідомість, перетворилася. Зникли руді локони і зелені очі Волосся стало яскраво-білого кольору, очі набули безтурботного кольору топазу. А головне, магії вогню в імператриці більше не було!