Раді Вас бачити!

Розділ 22. Чорна Троянда і сміливий пірат

Ніч на острові Свободи була тиха. Лише хвилі лагідно билися об берег, а місяць розливав срібло по піску. Ізабелла вийшла з укріплень, залишивши позаду шум столиці хвиль. Вона йшла босоніж по теплому піску, відчуваючи, як море кличе її до себе.

Еліас знайшов її там, де хвилі торкалися берега. Він підійшов без слів, лише його тінь лягла поруч із її постаттю. Ізабелла обернулася, і їхні погляди зустрілися. У його очах було все — бурі, битви, перемоги й страхи, але головне — відданість.

— Чорна Роза, — прошепотів він, торкаючись її руки. — Ти стала символом для всіх. Але для мене ти — жінка, яку я більше ніколи не відпущу.

Ізабелла всміхнулася, її губи тремтіли від хвилювання.

— А ти — мій сміливий пірат. Той, хто навчив мене, що свобода не в золоті й не в перемогах, а в серці, яке б’ється поруч.

Він обійняв її, і хвилі накрили їхні ноги. Їхні губи зустрілися в поцілунку, що був сильніший за будь-який залп гармат. Це був поцілунок двох людей, які пройшли крізь бурі й зради, але знайшли одне одного.

— Ми більше ніколи не розстанемося, — сказав Еліас, тримаючи її міцно. — Ні море, ні війна, ні корона не зможуть розділити нас.

Ізабелла поклала голову йому на плече.

— Ми дали клятву хвилям. Тепер дамо її одне одному.

Вони стояли на березі, і місяць був їхнім свідком. Море шуміло, наче підтверджувало їхні слова. Ізабелла відчула, що всі страхи розчинилися. Вона більше не була донькою губернатора, не була вигнанкою. Вона була Чорною Трояндою, а поруч із нею був її сміливий пірат.

Їхні серця билися в унісон із хвилями. І в ту мить вони знали: попереду ще будуть битви, ще будуть бурі, але їхня любов стане найміцнішим якорем.

Еліас підняв її руку й поцілував перстень із розою вітрів.

— Цей знак тепер належить не лише морю. Він належить нам.

Ізабелла відповіла тихо, але впевнено:

— Тоді хай кожна хвиля пам’ятає наші імена. Чорна Троняда і сміливий пірат.

І море прийняло їхню клятву, розносячи її далеко за обрій.