Раді Вас бачити!

{"ops":[{"insert":"Розділ 8. Чорна троянда та сталь"},{"attributes":{"header":2},"insert":"\n"},{"insert":"Перший тиждень у відкритому морі став для Ізабелли справжнім бойовим хрещенням. Сонце нещадно палило шкіру, а мозолі від вітрильних канатів на руках пекли, як живе вогонь. Але вона не скаржилася. Команда, яка спочатку ставилася до «губернаторської доньки» з недовірою, почала бачити в ній щось більше, коли вона власноруч допомогла залатати вітрила після нічного шторму.\n— Ти не зобов'язана цього робити, — Еліас підійшов до неї, коли вона сиділа на палубі, зосереджено працюючи великою голкою.\n— Якщо я хочу бути частиною цієї команди, я маю знати, як тримається цей корабель, — відказала вона, не підводячи очей. — На морі немає титулів, Еліасе. Ти сам це сказав.\nКапітан прихилився до щогли, спостерігаючи за нею з ледь помітною гордістю. \n— Сент-Джуд вислав за нами два швидких корвети. Вони йдуть за нашим слідом, як гончаки. Ми не зможемо просто тікати вічно. Нам потрібні союзники.\n— Тортуга? — запитала Ізабелла.\n— Тортуга — це лігво змій, — хитав головою Еліас. — Нам потрібен «Король Скель» — старий пірат на ім'я Бартоломео. Він тримає таємний форт на півночі. Якщо він прийме нас, у нас буде шанс зібрати флот. Але Бартоломео ненавидить аристократів. Для нього твоя кров — це кров ворога.\nЧерез три дні «Мара» увійшла в бухту, оточену гострими, як зуби, скелями. Форт Бартоломео здавався частиною самого каміння. Коли Еліас та Ізабелла зійшли на берег, їх зустріли десятки націлених мушкетів.\nБартоломео — велетень із сивою бородою та шрамом через все обличчя — сидів на троні, зробленому з уламків іспанського галіона.\n— Еліасе «Штиль», — прогримів старий. — Я чув, ти спалив цілий форт заради дівчинки. Ти збожеволів? Ти привів до мого порогу доньку того, хто вішав наших братів!\nЕліас зробив крок уперед, але Ізабелла випередила його. Вона витягла свій ніж і, перш ніж хтось встиг зреагувати, відрізала пасмо свого волосся, кинувши його до ніг Бартоломео.\n— Мій батько вішав ваших братів, — твердо промовила вона. — Але він також намагався поховати мене живою в золотій клітці. Я прийшла сюди не як донька губернатора. Я прийшла як та, хто знищила Сент-Джуд власноруч. Ви бачите мою сукню, але не бачите моїх рук.\nВона простягнула вперед долоні, вкриті кривавими мозолями від канатів та сажею від пороху.\nБартоломео довго мовчав, дивлячись на неї. Потім він несподівано розреготався.\n— Еліасе, ти знайшов не жінку, ти знайшов стихію! — він підвівся і вдарив кулаком по столу. — Добре! Якщо вона готова битися — ми дамо їй таку можливість. Кораблі Сент-Джуда будуть тут до ранку. Якщо вистоїте разом із нами — я визнаю вас своїми. Якщо ні — море забере ваші душі.\nЕліас поглянув на Ізабеллу. Вона лише міцніше стиснула руків'я свого ножа. — Готуйте порох, — тихо сказала вона. — Сьогодні море змінить свій колір.\n"}]}