Раді Вас бачити!

{"ops":[{"insert":"Розділ 5. Курс на вільні води"},{"attributes":{"header":2},"insert":"\n"},{"insert":"Холодна вода виштовхнула їх на поверхню. Позаду, на скелі, форт Сент-Джуд перетворився на палаюче пекло. Гуркіт вибуху ще відлунював у вухах, коли поруч із ними з глухим сплеском опустилася шторм-трап.\n— Живі! Капітан живий! — почувся радісний рев із палуби «Мари».\nЕліас допоміг Ізабеллі піднятися першою. Коли вона ступила на палубу, застелену грубими дошками, на неї спрямували десятки поглядів. Пірати — обвітрені, загартовані морем люди — мовчки розступилися. Вона стояла перед ними в мокрій, понівеченій сукні, з обличчям у сажі, але з гордо піднятою головою.\n— Ласкаво просимо додому, Ізабелло, — важко дихаючи, промовив Еліас, піднімаючись слідом.\nАле святкувати було зарано. Зі сторони гавані, крізь дим від пожежі, випливав велетенський силует. Флагман Адмірала «Непереможний» не постраждав від вибуху. Його білі вітрила здавалися примарними в нічному тумані, а три ряди гармат уже висувалися з портів.\n— Капітане, вони готують повний залп! — крикнув боцман. — Нам не встигнути розвернутися!\nЕліас поглянув на флагман, потім на Ізабеллу. Він бачив, як у її очах страх бореться з рішучістю.\n— Ти казала, що вивчала навігацію, — Еліас простягнув їй руку в бік штурвала. — Через «Зуби крижака» є прохід? \n— Тільки під час припливу і тільки для корабля з неглибокою осадкою, — вона прикусила губу, дивлячись на пінисті рифи, де вода вирувала, наче в казані. — Якщо помилимося на дюйм — рифи розірвуть кіль.\n— Команда! — голос Еліаса прогримів над палубою. — Слухати леді! Сьогодні вона — наш компас!\nІзабелла поклала долоні на важке дубове колесо штурвала. Дерево було теплим і шорстким. Вона відчула, як корабель здригається, наче жива істота, готова підкоритися її волі.\n— Право на борт! — скомандувала вона. — Тримати курс на великий риф!\n«Мара» нахилилася, ловлячи вітер. Позаду прогримів залп «Непереможного» — ядра звили у повітрі, здіймаючи стовпи води зовсім поруч, але піратське судно вже входило у вузький перешийок між скелями. Величезний флагман Адмірала спробував піти слідом, але його глибока осадка стала для нього смертним вироком. Почувся жахливий скрегіт металу об камінь — «Непереможний» налетів на рифи, втрачаючи швидкість і щогли.\nЕліас підійшов до Ізабелли ззаду і поклав свої руки поверх її на штурвал.\n— Дивись, — прошепотів він їй на вухо.\nПопереду розгортався безкрайній океан. Чорна вода виблискувала під срібним місяцем, а обрій здавався лінією, де починається справжнє життя. Не було більше корсетів, балів, титулів чи кандалів. Тільки сіль, вітер і серце, що б’ється в унісон із хвилями.\nВона дістала з кишені ті самі маленькі пісочні годинники. Пісок повністю витік в одну сторону. Ізабелла посміхнулася і перевернула їх.\n— Новий час, — сказала вона.\nЕліас притягнув її до себе, і вони застигли на кормі під чорними вітрилами. Позаду палав старий світ, а попереду на них чекало ціле море пригод, де їхні імена стануть легендою, яку пошепки розповідатимуть у кожному порту. Клятва, дана на піску, була скріплена океаном — а море своїх обіцянок ніколи не забуває.\n"}]}