Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Розділ 17. Скарби свободи
Після перемоги над флотом Морлі Тортуга ще довго гуділа, мов вулик. Але серед веселощів і пісень народжувалася нова думка: Республіці хвиль потрібна столиця. Не просто гавань чи форт, а місце, де кожен пірат відчуватиме себе вдома, де закони писатиме море, а не корона.
Ізабелла сиділа на кормі «Мари», розглядаючи карту, яку сама ж і малювала. На ній були позначені десятки островів, рифи й бухти. Але один із них вирізнявся особливим знаком — старою легендою про «Острів Свободи». Казали, що там сховані скарби, які не можна виміряти золотом: джерела прісної води, природні укріплення й печери, здатні сховати цілий флот.
— Це наш шанс, — сказала вона Еліасу. — Якщо ми знайдемо цей острів, ми збудуємо столицю Республіки хвиль.
Еліас усміхнувся, його очі світилися відвагою.
— Тоді курс на легенду.
Команда «Мари» зустріла наказ із ревом. Чорні прапори здійнялися над щоглами, і корабель вирушив у нову подорож.
Дорога була небезпечною. Їх переслідували залишки коронних кораблів, бурі кидали «Мару» з боку на бік, а харчі ставали дедалі ціннішими. Але кожна хвиля лише зміцнювала їхню рішучість.
На третій тиждень плавання вони побачили обриси острова. Скелі здіймалися вгору, мов зуби гіганта, а бухта була прихована туманом. Коли «Мара» увійшла всередину, команда завмерла. Перед ними відкрився вид: білий пісок, зелені джунглі й печери, що сяяли в сонячному світлі.
— Острів Свободи, — прошепотіла Ізабелла.
Вони висадилися на берег. У печерах знайшли старі скарби — сундуки з золотом і сріблом, залишені давніми піратами. Але справжнім даром були джерела прісної води й природні укріплення. Це було місце, яке могло стати серцем їхньої республіки.
Бартоломео, який прибув слідом зі своїм флотом, підняв келих рому.
— Тут ми збудуємо новий світ. Тут народиться столиця свободи.
Ізабелла поставила пісочний годинник на пісок. Пісок сипався крізь скло, але тепер він не відмірював час до страти чи втечі. Він відмірював час до нового життя.
— Це наш справжній скарб, — сказала вона. — Не золото й не срібло. А свобода, яку ми здобули власними руками.
Команда відповіла ревом, і море підхопило їхні голоси. Острів Свободи став їхнім домом, а Республіка хвиль отримала серце, яке билося в унісон із океаном.
