Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Розділ 18. Столиця хвиль
Острів Свободи прокидався разом із новим світанком. Пірати, які ще вчора співали переможні пісні, тепер працювали, мов мурахи. На білому піску виростали перші укріплення: дерев’яні палі, бастіони з каменю, склади для пороху й харчів. Кожен корабель, що пристав до берега, залишав частину своєї здобичі — золото, деревину, тканини. Це була їхня інвестиція у майбутнє.
Ізабелла стояла на пагорбі, дивлячись, як чорні прапори з білою трояндою майорять над новими спорудами. Її серце билося швидше: вона бачила, як мрія перетворюється на реальність. Але разом із цим приходили й нові виклики.
— Ти розумієш, що тепер ми не просто команда, — сказав Еліас, підходячи до неї. — Ми будуємо місто. А місто — це закони, це порядок.
— І це свобода, — відповіла вона. — Але свобода не може існувати без відповідальності.
У великій печері, яку вони перетворили на залу рад, зібралися капітани. Бартоломео сидів на кам’яному троні, поруч із ним — Анна-Марі та Флінн. На столі лежали карти острова й перші плани укріплень.
— Ми маємо вирішити, хто керуватиме столицею, — почав Флінн. — Без влади буде хаос.
Анна-Марі усміхнулася.
— А може, хаос — це і є наша влада?
Ізабелла піднялася. Її голос був твердим, але спокійним.
— Ми не можемо повторити помилки корони. Тут не буде губернаторів і адміралів. Тут буде рада. Кожен капітан матиме голос. Але рішення ухвалюватимемо разом.
Бартоломео зареготав.
— Вона права. Якщо ми хочемо називати себе Республікою хвиль, то мусимо жити за її законами.
Рада погодилася. Було вирішено створити перший «Кодекс хвиль» — правила, що визначатимуть життя на острові. У ньому було записано: кожен корабель має право на притулок, кожен пірат — на голос, кожна жінка й чоловік — на свободу.
Коли сонце схилилося до заходу, над островом здійнявся новий прапор — чорне полотно з білою трояндою й якорем. Він майорів над бастіоном, і його бачили всі кораблі, що проходили повз.
Ізабелла стояла поруч із Еліасом, дивлячись на цей символ.
— Це не просто місто, — сказала вона. — Це столиця хвиль. І тепер ми мусимо довести, що свобода може жити не лише в серцях, а й у стінах.
Еліас обійняв її за плечі.
— Ми доведемо. Бо море вибрало нас.
І в ту мить вона відчула: їхня боротьба тільки починається. Адже справжня буря завжди приходить тоді, коли народжується новий світ.
