Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Розділ 16. Трофеї бурі
Тортуга ще пахла димом і порохом після битви. На причалах валялися уламки гармат, розбиті щогли й обгорілі дошки. Але серед цього хаосу панувала атмосфера перемоги. Пірати співали, пили ром і ділили здобич, яку залишили кораблі корони.
«Мара» стояла в центрі бухти, її чорний прапор із білою трояндою майорів над щоглою, мов символ нової епохи. Ізабелла дивилася на команду, яка розвантажувала трюми з золотом, порохом і тканинами. Вона знала: ці скарби — не просто багатство. Це доказ, що вони вистояли проти найсильнішого ворога.
Бартоломео зібрав капітанів у великій залі таверни. На столі лежали карти, коштовності й кубки з вином.
— Ми перемогли, — прогримів він. — Але тепер треба вирішити, що робити з трофеями бурі.
Флінн, ще закривавлений після бою, кинув на стіл жменю золотих дублонів.
— Золото треба розділити порівну. Кожен корабель отримує свою частку.
Анна-Марі усміхнулася, її очі блищали.
— А я кажу: золото — це лише тінь. Справжній трофей — страх корони. Вони більше не зможуть називати нас бандитами. Тепер ми — сила.
Ізабелла підняла пісочний годинник і поставила його на середину столу.
— Наші трофеї — це не лише золото й порох. Це час, який ми виграли. Час, щоб створити новий світ. Якщо ми витратимо його на пиятику, завтра корона повернеться з новим флотом.
Тиша накрила залу. Навіть найгучніші капітани замовкли.
Еліас підняв келих рому.
— Я пропоную інше. Частину золота ми віддамо на будівництво нових кораблів. Частину — на укріплення гаваней. А решту — на тих, хто втратив свої судна в бурі. Бо Республіка хвиль тримається не на скарбах, а на братерстві.
Бартоломео зареготав і вдарив кулаком по столу.
— Добре сказано, Штиль. Тоді так і буде.
Пірати підняли келихи, і залу наповнив рев. Але Ізабелла дивилася не на золото й не на карти. Її погляд був спрямований у море, де хвилі вже готували нові випробування.
Вона знала: справжні трофеї бурі — це не здобич і не перемога. Це віра команди, єдність братерства й клятва, яку вони дали під чорним сонцем.
І поки «Мара» стояла в бухті, готова до нового походу, Ізабелла відчувала, що їхня історія тільки починається.
