Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Розділ 1. Шепіт припливу
Дорога до «Пащі акули» пролягала через вузьку козячу стежку, про яку не знали ні гвардійці, ні слуги. Ізабелла скинула важкі атласні туфлі, відчуваючи підошвами гостре каміння та холодний, ще вологий пісок. Поділ її сукні, що коштувала цілий статок, безнадійно просочився сіллю та брудом, але вона не озиралася.
— Ще трохи, — уривчасто дихаючи, шепотіла вона.
Скеля нависала над нею, як застиглий у часі титан. Приплив уже почався: шипляча піна лизала щиколотки, намагаючись затягнути дівчину в безодню. Ізабелла знала — за пів години цей шлях буде повністю відрізаний водою.
Вона намацала знайому розщелину на рівні грудей. Пальці торкнулися холодного металу. Олов'яний футляр був на місці. Але коли вона витягла його, серце пропустило удар. Футляр був порожній. Замість листа всередині лежав важкий кістяний перстень із гравіюванням рози вітрів.
Це був знак. Еліас був тут. Зовсім нещодавно.
— Ти запізнилася, маленька сирено.
Голос долинув не з боку берега, а з тіні самої печери. Ізабелла скрикнула, відсахнувшись, і ледь не впала в хвилю. З густої темряви ступив чоловік. На ньому не було капітанського мундира — лише проста лляна сорочка з закоченими рукавами та високі чоботи. Але цей погляд, гострий, як абордажна шабля, вона не сплутала б ні з чиїм іншим.
— Еліасе! — вона кинулася до нього, забувши про обережність. — Що ти тут робиш? Порт кишить солдатами! Адмірал пообіцяв твою голову як весільний дарунок!
Капітан перехопив її руки. Його долоні були жорсткими, але він тримав її так ніжно, наче вона була з найтоншої порцеляни.
— Я не міг піти, не попередивши, — його голос звучав глухо крізь гуркіт моря. — Мої люди бачили їхні кораблі. Адмірал привів «Непереможний». Це не просто полювання, Ізабелло. Це пастка для всього берегового братерства.
— Тікай! Зараз же! — вона притиснула долоню до його щоки. — Ти маєш розвернути «Мару» і вийти у відкритий океан до світанку!
Еліас гірко усміхнувся і поглянув на перстень у її руках.
— Я вже віддав наказ команді відходити. Але сам я не піднімуся на борт без тебе.
У небі над фортом із шипінням злетіла сигнальна ракета, розсипавшись багряними іскрами. У порту забили барабани.
— Вони шукають мене, — Ізабелла похолола. — Батько виявив, що моя кімната порожня.
— Тоді в нас залишилося десять хвилин до того, як цей пляж стане нашою братською могилою, — Еліас вихопив пістоль за поясом, але очі його досі дивилися тільки на неї. — Ти готова змінити шовк на парусину, Ізабелло? Бо дороги назад не буде.
