Раді Вас бачити!

У вікні з’явилася рука. Пальці лягли на зовнішній край підвіконня, зісковзнули й ухопилися знову. За ними Кетрін побачила голову — коротке темне волосся, нахилене так низько, що обличчя ховалося в лікті.

— Не стрибай! — гукнула вона. — Зараз підставимо драбину!

Людина підвела голову. Кетрін не розібрала відповіді: з-за рогу донісся гуркіт, заговорили одразу кілька голосів. Овен уже повернув до заднього двору. Вона наздогнала його біля розкочених бочок.

Драбину придавило порожнім ящиком. Овен відкинув його, взявся за нижній кінець. Кетрін підняла верхній; одна щаблина зачепилася за обруч, довелося подати назад. Над головою знову кашлянули.

— Удвох, — сказав Овен. — Не тягни сама.

Вони винесли драбину на вільне місце й повернули до стіни. Кетрін ішла під нею, перебираючи руками щаблини, поки дерево не встало майже прямовисно. Тесля відсунув низ. Верх ударив об підвіконня, ковзнув убік; вона встигла притиснути тятиву плечем.

У вікні вже нікого не було.

— Гей! Драбина тут!

Кетрін стала на першу щаблину. Овен присів, притискаючи нижній кінець до землі. Зблизька було видно, як сіпається в нього м’яз біля щелепи.

— Триматиму. Лізь.

Вона піднялася на кілька щаблин. Згори війнуло так, наче відчинили двері кухонної печі. Дим ішов із верхньої частини вікна; Кетрін пригнула голову й гукнула ще раз. Відповіді не було, тільки кашель, нижче, десь за стіною.

На рівні підвіконня вона побачила комору. Полиці, скрині під ними, біла смуга підлоги біля вікна. Двері в глибині були причинені, з-за них сочився дим. Юнак сидів на підлозі боком до Кетрін, притиснувши до живота велику книгу. Пробував підвестися, але щоразу згинався від кашлю.

— До мене. Сюди.

Він підняв очі. Кетрін простягнула руку, та між ними лишалося надто далеко. Довелося перекинути ногу через підвіконня. Край зачепив пояс; вона смикнулася, звільнилася й опинилася всередині. Капелюх упав кудись за спину. Шукати його не стала.

Юнак знову спробував устати. Одна нога підігнулася, він уперся в підлогу долонею, не випускаючи книги з другої руки.

— Постав її.

Він похитав головою. Кетрін присіла, взяла його за лікоть. Рука була тверда й напружена; він допоміг їй, підтягнув коліно, нарешті випростався. Зблизька від нього пахло гарячою тканиною. На щоці чорніла сажа, очі сльозилися так, що він ледве їх розплющував.

Книга заважала підійти до вікна. Кетрін потягнула її до себе.

— Дай. Візьму з нами.

Пальці не розтиснулися.

— Чуєш? Не залишу. Тільки дай мені.

Він підняв на неї погляд і віддав.

Вона сунула книгу в порожній мішок, який досі висів у неї через плече. Кут уперся в старий шов. Кетрін підхопила його знизу й стягнула горловину; важкий згорток ліг на стегно. Юнак стежив за її руками, поки вона знову не взяла його під лікоть.

Біля вікна він зупинився. Дихав ротом, коротко й часто. Кетрін підвела його ближче, щоб свіже повітря діставало обличчя. Знизу гукав Овен.

— Живий?

— Живий. Зараз спустимося.

Юнак кивнув, ухопився за одвірок. Нігті шкребнули по дереву.

За дверима затріщало. Кетрін відчула гарячий дотик до потилиці й обернулася. Уздовж верхнього краю дверей проступила темна смуга. Драбина була просто за її спиною, а вона стояла й дивилася, як ця смуга ширшає.

Юнак потягнув її за рукав.

Кетрін повернулася до нього. Він уже підняв коліно на підвіконня й чекав, поки вона звільнить місце.

— Так. Тепер повернися до стіни. Ногою шукай щаблину.

Вона притримала його за пояс. Першу ногу він поставив сам, другою довго намацував опору. Кетрін показала нижче. Він не бачив, зігнувся від нового нападу кашлю; вона притиснула його до себе, щоб не перевалився назовні.

— Не відпускай рук!

Власний голос різонув їй слух. Юнак здригнувся, пальці побіліли на дереві.

— Тримаю тебе, — сказала вона вже тихіше. — Ти теж тримайся.

Знизу озвався інший голос:

— Рею! Я тут. Спускайся, чуєш?

З проходу прибіг молодий чоловік, який вивів Кемпа. Став поруч із Овеном, уперся обома руками в драбину. Кетрін побачила його розсічену брову, зціплені зуби й мокру пляму на сорочці біля грудей.

Юнак опустив другу ногу. Тепер обидві стояли на щаблинах. Кетрін пересунула мішок за спину й вилізла слідом. Драбина прогнулася. Знизу вилаялися; вона завмерла, поки Овен підправляв опору.

— Можна, — сказав він. — По одному руху.

Спускалися повільно. Кетрін ішла безпосередньо за юнаком, тримаючись вище його рук. Коли він зупинявся, вона теж завмирала. На кілька щаблин нижче повітря стало прохолоднішим. Їй хотілося квапити його, зіштовхнути власний страх униз разом із кожним рухом, але він і так ставив ногу повз дерево. Вона притиснула його плече до драбини й дочекалася, поки знайде опору.

Мішок чіплявся за щаблини. Кетрін зсунула його набік; затерпли пальці. Над головою з вікна вилетів чорний клаптик і повільно опустився їй на рукав. Вона струсила його ліктем.

— Ще дві, — гукнув чоловік знизу. — Рею, ще дві. Далі я візьму.

Юнак поставив ногу, зігнувся й майже впав йому на руки. Кетрін устигла схопити за комір, але той уже тримав його під пахвами. Відступив до стіни складу. Овен лишався біля драбини, доки вона не спустилася сама.

Кетрін ступила на землю й відразу кашлянула. Хотілося сісти просто тут. Натомість зняла мішок, передала теслі й узяла юнака з другого боку.

— До води.

Він ішов між ними, човгаючи черевиками. На повороті зачепив носком бочку, скрикнув; Кетрін міцніше обхопила його за поперек. Його товариш підставив плече. Разом вони довели його до кам’яного виступу, де дим уже не закривав моря.

— Сядь тут, — сказав чоловік. — Зараз підведуть човен.

Юнак опустився на низький камінь і схилився вперед. Кетрін присіла навпроти. Її коліна тремтіли, а долоня, якою трималася за драбину, не хотіла розгинатися. Вона поклала руку йому на плече.

— Ну ж бо. Голову над водою — решта владнається.

Він перестав терти очі.

Кетрін уже поверталася до Овена по воду, коли пальці зімкнулися на її зап’ястку. Слабко, лише щоб затримати. Юнак підняв голову й подивився просто на неї. Крізь бруд біля очей ішли дві чисті мокрі смуги.

— Кетрін?

Вона завмерла.

Голос був зірваний, майже чужий. Але так вимовляли її ім’я з верхньої сходинки, з-за дверей батькової кімнати, з човна, який давно мав повернутися. Ліве око примружувалося сильніше за праве. Кетрін дивилася на нього, на коротке волосся, на гострі вилиці, яких не пам’ятала, і не могла звести їх із тим обличчям, що раптом побачила під сажею.

— Еліс?

Та кивнула. Рот здригнувся, ніби вона хотіла усміхнутися, але замість цього знову закашлялася.

Кетрін підхопила її, притиснула до себе. Рука ковзнула по мокрій потилиці, знайшла коротке волосся. Тут мала бути коса. Еліс завжди скаржилася, коли сестра зачіпала її застібкою, й сама ж тулилася ближче. Тепер під долонею були нерівно підстрижені пасма, гаряча шкіра, тонка шия.

— Ти ж…

Кетрін не договорила. Відсторонилася настільки, щоб знову побачити обличчя, і провела великим пальцем по щоці. Стерла сажу, лишила ширшу сіру пляму. Еліс плакала й кашляла водночас, намагаючись щось сказати.

— Не треба. Помовч. Я тут.

Вона сама не могла мовчати. Повторила ім’я, потім ще раз, уже тихо. Еліс ухопила її за камзол і притягнула назад, уткнулася чолом у плече.

Овен стояв поряд із мішком у руці. Кетрін підняла на нього очі. Він дивився на Еліс; губи були розтулені, але жодного слова не виходило. Потім він опустив мішок на землю й важко сів біля них.

— Мала, — сказав.

Еліс повернула голову. Побачила його, простягнула руку й не дотяглася. Овен сам узяв її долоню. Його великий палець ліг на обідрані кісточки, затримався й посунувся, щоб не тиснути.

Чоловік із розсіченою бровою стояв з другого боку. Кетрін помітила його лише тоді, коли він запитав:

— Еліс?

Сестра підняла до нього обличчя.

— Люку…

Він подивився на Кетрін.

— Ви хто?

— Її сестра.

Він мовчав. Еліс відпустила камзол Кетрін однією рукою й потягнулася до нього.

— Я хотіла тобі…

Кашель обірвав слова. Люк присів, підсунув їй під лікоть складений край власної куртки, яку зняв із пояса. Пальці в нього почервоніли, біля великого здувалася шкіра.

— Сядь рівніше. Тобі дихати нічим.

Він підтримав її, але дивився тепер уважно, майже насторожено. Еліс опустила руку на коліно. Кетрін хотіла запитати, скільки часу вони знайомі, де були, звідки прийшли, та з-за рогу знову крикнули про воду.

Над галереєю піднявся густіший дим. Кетрін побачила вогонь між дошками, тоді обпалений край Елісового рукава. Вранці вона сама стояла біля навісу й дозволила Гаррісові почати.

Її рука завмерла на сестриному плечі.

— На судно треба, — сказав Овен.

Кетрін кивнула. Розтиснути обійми виявилося важче, ніж піднятися на драбину. Вона відвела руку рівно настільки, щоб Еліс могла спертися на камінь, і повернулася до Люка.

— Ваш човен де?

— Біля причалу. Дені звільняє його.

— А писар?

— Там. Із ним. Ре… — Люк спинився, глянув на Еліс. — До нашого судна ближче. Капітан на борту.

— Якого?

— «Люсіль».

Кетрін подивилася в бухту. Назва нічого їй не говорила. Суден було кілька, а «Боривітер» лишався за мисом.

— Покажи веслярам, до якого йдете.

Люк підвівся. Еліс простежила за ним поглядом, але не покликала.

Гарріс стояв біля човна, тримаючи обпечену руку над водою. Двоє поранених уже сиділи всередині. Бондар присунувся до носа, звільнивши місце для витягнутої ноги іншого робітника. Біля них крутився босий хлопець, не знаючи, чи сідати, чи лишатися на березі.

— Везіть їх на «Боривітер», — сказала Кетрін. — Кухар нехай огляне, а Белл пошле по допомогу до колодязя. Там люди є. Джонні, ти з ними. Гаррісе, сідай теж.

— А ви?

— Із Овеном підемо на «Люсіль». Перекажеш Беллу, де нас знайти.

Гарріс глянув на Еліс, тоді на теслю. Кетрін не знала, скільки він почув, і зараз не могла пояснювати. Джонні посунувся, босий хлопець сів поруч зі своїм майстром. У човні стало тісно. Один весляр поправив ногу пораненого, поклав під неї згорнутий мішок і тільки тоді взяв весло.

Кетрін дочекалася, поки вони відійдуть від каменю. Джонні озирнувся. Вона підняла руку, показала на мис. Хлопець кивнув.

Еліс спробувала встати. На першому кроці сперлася на Овена, другого вже не зробила — затиснула губу зубами. Кетрін присіла біля її ноги.

— Тут?

Вона торкнулася краю черевика. Еліс кивнула.

— Коли назад… біля дверей. Підвернула.

— Зараз не ступай.

Кетрін перекинула сестрину руку собі через плечі. Овен узяв із другого боку. Пішли поволі, обминаючи ящики, які вже виносили зі складу. Кетрін відчувала, як Еліс намагається переставляти травмовану ногу, щоб менше висіти на них.

— Не допомагай так. Тримай її вище.

Біля воріт довелося зупинитися. Двоє чоловіків несли бочку з водою, третій відсував людей від стулки. Вартовий підхопив край бочки, звільняючи прохід, і гукнув Кетрін поспішати. Вона ступила боком. Еліс притислася до неї щокою, зовсім ненадовго.

На причалі лежали чотири ящики й дві бочки. Одну бочку зупинили веслом, щоб не скотилася. У звільненому човні сидів Кемп, тримаючи руку під розірваною курткою; обличчя в нього було сіре. Дені стояв по коліна у воді біля носа. Люк притримував борт і показував, куди поставити ногу.

— Спершу посадіть його… її сюди.

Він запнувся, підняв голову на Еліс. Вона дивилася на нього, тримаючись за Кетрін.

— Я сам підхоплю, — сказав Люк.

Він прийняв її під лікті, поки Овен спускався до човна. Кетрін сіла на край причалу, опустила ноги й перебралася слідом. Човен нахилився; Дені вперся в нього плечем і сердито попросив усіх завмерти. Кілька митей ніхто не рухався. Кемп згорбився над своєю рукою, хтось неподалік стукав порожнім відром по палі.

Потім Овен посунувся, і Кетрін змогла сісти біля сестри.

Еліс одразу знайшла її долоню. Кетрін стиснула пальці, але сестра здригнулася. Вона послабила хватку, обережно перевернула її руку. На кісточках здерта шкіра; під нігтями чорне.

Таку руку вона могла взяти й не впізнати. Чужі мозолі, давній блідий поріз біля великого пальця. Кетрін провела по ньому, не натискаючи. Еліс дивилася на неї й чекала.

— Я думала, ти загинула, — сказала Кетрін.

Сестра повільно кивнула.

— Я теж. Про тебе.

Кетрін нахилилася до неї, торкнулася губами брудного чола. Заплющила очі лише на мить, та за цю мить знову відчула, як тремтить уся, від плечей до колін. Еліс поклала вільну руку їй на потилицю.

— Не йди.

— Нікуди.

Овен спустив мішок між їхніми ногами. Книга важко лягла на дно. Еліс опустила очі, потягнулася до горловини.

— Тут, — сказав він. — Усе тут.

Тесля розгорнув край, щоб показати. На темній шкірі виднівся ромб із незамкненим кутом. Кетрін упізнала знак. Провела долонею по обкладинці й знову прикрила її мішком.

Люк переліз через борт. Сів до весла, взявся обпеченою рукою й відразу змінив хват. Дені нарешті відпустив ніс і застрибнув усередину. З-під його куртки виглядав край складеного паперу; він заштовхнув його глибше, відсунувся від Кемпа й узяв друге весло.

— На «Люсіль»? — спитав він.

— На «Люсіль», — відповів Люк.

Човен відступив від причалу. Кетрін дивилася, як між бортом і палями ширшає смуга води. Біля воріт люди передавали відра, з галереї валив дим. За складом залишилися драбина, її капелюх і кімната, у якій вона щойно тримала незнайомого юнака за пояс.

Еліс закашлялася. Кетрін повернулася до неї, допомогла сісти зручніше. Люк перестав гребти на один рух, подивився через плече. Коли кашель послабшав, знову опустив весло. Він ще нічого не спитав.

Овен показав на другий човен. Той уже віддалявся до мису, де мав чекати Белл. Джонні сидів на кормі; побачив їх і підняв руку. Кетрін відповіла.

Еліс поворушила пальцями в її долоні.

— Це твій корабель? За мисом?

— Мій.

Сестра подивилася на неї, і в погляді на коротку мить з’явилося колишнє живе зацікавлення. Кетрін мало не почала розповідати — про «Боривітер», про Лестера, про румпель, який Овен нещодавно полагодив. Про все, що вже не сподівалася розповісти їй ніколи.

Еліс притулилася плечем. Очі в неї знову сльозилися, вона витерла їх рукавом і лишила щоку біля Кетріниного коміра.

Попереду хтось гукнув із судна. Дені підняв весло й гукнув у відповідь, що везуть поранених. Кетрін бачила людей біля борту, але не могла розрізнити облич.

Еліс тримала її за руку. Коли човен хитнуло, пальці стиснулися міцніше. Кетрін накрила їх другою долонею й так дочекалася наступної хвилі.