Раді Вас бачити!

Наступного ранку. Порт-Морант.

На місці, де вчора стояли ваги, Фенвік поклав три аркуші й чорнильницю. Срібла на столі не було.

Кетрін сіла, обережно послабивши пояс під краєм камзола. Після дороги від причалу живіт ниючо болів. Саттон зайняв стілець поруч, Белл залишився біля дверей. Купець пересунув перший аркуш до неї, другий до Саттона, третій притримав рукавом.

— Почнемо з утрати судна.

Кетрін прочитала свій примірник. Потім простягнула руку до Саттонового.

— Дайте сюди.

Він уже взяв перо, але поклав його на стіл.

У її заяві йшлося про неможливість вивести «Мерсі» через недостатню готовність корабля й команди. У Саттоновій — про те, що він передав судно для знищення, не маючи змоги забезпечити вихід. Унизу лишалося місце для свідків.

— Це не мій звіт, — сказала Кетрін.

— Писар упорядкував виклад.

— Я написала, що наказала підпалити справне судно. Він написав, що Саттон не міг на ньому вийти.

— Ви ж самі кажете: не могли.

— Через гармати біля входу. Додайте їх.

Фенвік витяг із-під рукава третій аркуш.

— Тут пояснення обставин. Воно йтиме разом із заявами.

Вона прочитала. У поясненні гармати були, але новий наказ про затримання згадувався одним рядком. Попередні поставки зброї не згадувалися зовсім.

— Підписуватимемо мій звіт. Розписку Сальседо й другий наказ додамо до нього.

— Це ускладнить розгляд.

— Ви можете написати свій. Я його прочитаю, але підписуватиму свій.

Саттон підсунув їй перо.

Кетрін розгорнула папку. Вона переписала звіт ще на судні, а вчора ввечері додала перелік вивантаженого. Копії торгового листування лежали окремо; Белл читав уголос оригінали, поки вона звіряла рядки. Від цього під кінець боліли очі більше, ніж живіт.

Фенвік подивився на папку.

— Усі суднові книги тут?

— Тут. Здам під розписку.

— І листи?

— Перелічені на останній сторінці.

Вона поклала перед ним список. Купець затримав погляд на пачці, перев’язаній синьою тасьмою.

— Ви читали чуже ділове листування?

— Я приймала ваш вантаж. Мене після цього затримали через ваші рахунки.

— Через рахунки торгового дому.

— Тоді поясніть різницю Саттонові.

Саттон сидів нерухомо, тримаючи капелюх на колінах. За відчиненим вікном скрипів віз. Хтось зупинив його, вилаявся, скрип поновився.

Фенвік підвівся й покликав писаря.

* * *

До полудня Кетрін отримала плату за перехід і переговори, винагороду за довезені шкіри та залишок підтверджених витрат. Купець намагався відняти від суми вартість човна «Мерсі», який вони привели на буксирі. Белл пішов на причал, повернувся з квитанцією про його передачу й поклав її біля чорнильниці.

За пошкодження «Боривітра» Фенвік платити відмовився. У договорі їх не було. Кетрін перечитала цей пункт, хоча пам’ятала його, і відсунула рахунок Овена. На ремонт підуть їхні гроші.

Суднові книги й оригінали торгових листів вона передала за описом. Власне доручення, договір найму й засвідчені присутніми копії документів про затримання залишила собі. Саттон підписав її звіт після того, як прочитав уголос місце про наказ спалити корабель. Фенвік слухав, водячи нігтем по шву на столі.

Коли все закінчили, купець сховав книги й витяг новий аркуш.

— У мене є інша робота.

Кетрін затягувала шнурок гаманця. Спинилася.

— Яка?

— Доставити листа в Порт-Ройял. І прийняти відповідь. Це не вантаж, вам навіть заходити до складу не доведеться.

Вона простягнула руку. Фенвік не віддав аркуша.

— Спершу скажіть, коли можете вийти.

— Коли тесля завершить ремонт.

— Мені треба знати день.

— Завтра ввечері знатиму.

Купець похитав головою.

— До того часу знайду іншого.

Кетрін підвелася. Пояс натиснув на забите місце, і вона на мить притрималася за край столу. Фенвік уже дивився повз неї, до дверей.

— Капітане Шоу. Заходьте.

Чоловік на порозі відступив, пропускаючи Саттона. На ньому був темно-синій камзол із потертою облямівкою кишень, у руці — капелюх, на згині ліктя — згорнутий плащ. Він був вищий за Кетрін на кілька пальців, темноволосий, із засмаглим обличчям і сірими очима. Невелика біла риска перетинала верхню губу. Коли він привітався, вона трохи стягнулася.

— Гартлі? — спитав він.

Кетрін кивнула.

— Едвард Шоу. «Ластівка».

Його судно вона бачила зранку: двощогловий бриг, більший за «Боривітер», із охайно прибраними вітрилами й новою шлюпкою на палубі. Під кормою саме стояли два навантажені човни.

— Ви теж по гроші? — спитала вона.

— Цього разу по листа.

Фенвік постукав аркушем по столу.

— Можемо домовитися відразу.

Шоу поглянув на нього, тоді знову на Кетрін.

— Ви закінчили?

— Так.

Вона рушила до дверей. Чоловік посунувся, але плащ лишився на згині руки; довелося пройти ближче, ніж хотілося. Від тканини пахло морською вогкістю й тютюном. Кетрін відчула його погляд на своїх перев’язаних пальцях.

— Гарного переходу, — сказала вона.

— Дякую.

За її спиною Фенвік уже розповідав, що лист не займе місця й не завдасть клопоту.

* * *

На вулиці Саттон зупинився, ніби не знав, куди йти далі. Белл перелічив монети ще раз, забрав гроші на кріплення й ліки. Кетрін передала йому Овенів рахунок.

— Що лишиться після ремонту, порахуємо разом. Ввечері.

— Ти на судно?

— Спершу до Вест. Вона шукала перевізника.

Про це сказав комірник, поки писар сушив підписи. У пані Гелен Вест, яка торгувала тканинами й готовим одягом, лежала партія товару для Порт-Ройяла. Невеликий вантаж, добра плата. «Боривітрові» не довелося б брати позичку на припаси.

Саттон переклав капелюх у другу руку.

— Я хотів сказати… Про звіт.

— Ви б теж могли його не підписувати.

— Міг.

Вона почекала. Саттон потер край капелюха великим пальцем.

— Фенвік платив мені дев’ять років. Я все ще дивлюся на нього й чекаю, що він скаже, куди йти.

Кетрін перестала поправляти пояс.

— Ваші люди де?

— У дворі за шинком. Крейн домовився. Піду скажу, що книги здав.

Він кивнув їм і пішов уздовж крамниць. Кетрін дивилася вслід, поки Белл не торкнув її рукава.

— До Вест недалеко. Сядь там хоч на хвилину.

* * *

Гелен Вест зустріла Кетрін із ножицями в руці. Перед нею лежав розпоротий камзол, із якого стирчали клапті підкладки. Купчиха мала широке обличчя, темні очі й затиснуту між губами шпильку. Вона забрала її, почула, з якого Кетрін судна, й показала на стілець.

— Чотирнадцять тюків. Сукно, полотно, готові сорочки. У Порт-Ройялі чекає мій брат. Прийме під розписку.

— Коли мають бути там?

— До ранку понеділка. Крамниці беруть товар перед виходом кількох суден. Якщо запізнимося, половину доведеться тримати до наступного торгу.

Кетрін прикинула перехід. Якби вийти завтра, часу вистачало. Якби післязавтра — теж, за доброго вітру. «Ластівка» вже брала вантаж; судячи з човнів, місця в неї лишалося небагато.

— Тюки тут?

— У задній кімнаті. Тільки не ставте зверху своїх бочок. Мені один уже довіз сорочки з оселедцем.

Кетрін усміхнулася й пішла оглядати товар. Пакування було сухе, в’язки добрі, вага посильна для їхнього шлюпа. Вона попросила книгу відправлень, знайшла розміри попередньої партії й саме рахувала плату, коли в крамницю зайшов Шоу.

У руці він тримав запечатаний пакет.

— Пані Вест. Я звільнив вам місце.

Купчиха підняла ножиці, показуючи, щоб почекав, і відрізала нитку.

— Усі чотирнадцять?

— Усі. Виходимо на світанку.

Кетрін закрила книгу, залишивши палець між сторінками.

— Ви вже домовилися? — спитала вона Вест.

Та похитала головою.

— Він не знав, чи візьме решту. Тепер знає. А ви коли виходите?

Кетрін відчула, як у неї під пальцем поволі згинається сторінка. Овен просив ще день після встановлення кріплень: перевірити корму на воді й доробити огорожу. Доул не міг працювати рукою. Пірсові боляче було вдягати сорочку. Для такого переходу можна найняти двох на їхні місця, але плату доведеться віддати з тієї самої суми, заради якої вона тут сиділа.

— Післязавтра, якщо огляд не покаже нічого нового.

— А якщо покаже? — спитала Вест.

— Пізніше.

Купчиха поклала ножиці.

— Я рада, що ви сказали. Але мені треба на понеділок.

Кетрін назвала свою ціну. Меншу, ніж збиралася. Вест подивилася на Шоу.

— У вас дорожче.

— У мене завтра, — сказав він.

— На дві монети.

— На дві.

Кетрін витягла палець із книги й обережно розправила сторінку.

— Якщо частину лишите до наступного тижня, я візьму її за цією ціною.

Вест не поспішала відповідати. Порахувала щось на клаптику паперу, глянула в задню кімнату.

— Усе чекають там. Цього разу відправлю разом.

Кетрін повернула їй книгу й підвелася. Шоу простягнув руку до дверей, щоб притримати їх. Вона пройшла повз, не подивившись на нього.

На вулиці було гаряче. Кетрін стала під вузькою тінню від навісу, удаючи, що поправляє рукавицю. Рукавицю вона вже кілька днів не могла натягти на пов’язку й носила заткнутою за пояс. Зараз стискала її так, що заболіли пальці.

* * *

Шоу наздогнав її біля бондарні.

— Капітане Гартлі.

Вона спинилася. Він ішов швидко, тримаючи під пахвою пакет Фенвіка й складений список Вест. Поряд стукали обручі; довелося відійти ближче до води.

— Що?

— Ви забули це.

Він подав невеликий аркуш. Її розрахунок, який вона залишила в книзі.

— Могли викинути.

— На звороті ще чисто.

Кетрін забрала папірець. Шоу глянув у бік причалу й рушив було далі. Вона затримала його:

— Ви давно возите для Фенвіка?

— Час від часу. Він дає вантажі, які треба довезти, а не спалити.

Кетрін випросталася.

Шоу відразу перестав усміхатися.

— Невдало сказав. Перепрошую.

Вона почекала ще мить.

— Ви знаєте, чому згоріла «Мерсі»?

— Чув кілька версій. Дві неможливі. Третю розповідав ваш гармаш. Вона схожа на правду.

Кетрін подивилася на його пакет. Край печатки видно було над рукою. Фенвік узявся шукати перевізника відразу після того, як отримав назад листи Саттона. Вона могла просто запитати, кому він пише, але Шоу вже розпізнав її інтерес.

Кетрін змінила тон.

— То ви вирішили познайомитися з моїм гармашем раніше, ніж зі мною?

— Він учора сидів ближче до дверей.

Вона усміхнулася, повільно відвела волосся з плеча. Стала так, щоб він бачив її обличчя, а не жмурився проти світла. На мить його погляд спинився на її губах. Кетрін це помітила й підійшла на пів кроку ближче.

— Можливо, мені варто розповісти свою версію.

— Варто.

— За вечерею?

— Я був би радий.

Вона торкнулася пальцем краю його списку.

— А поки скажіть, кому Фенвік так поспішає написати.

Шоу опустив погляд на пакет. Тоді знову подивився їй в очі.

— Кольєру. І я однаково хотів би повечеряти. Могли запитати окремо.

Кетрін прибрала руку.

Десь позаду покликали бондаря. Вона почула, як він відповів, потім знову задзвеніло залізо. Шоу чекав без усмішки, і це дратувало більше, ніж якби він засміявся.

— Ви завжди такі певні, що розумієте запитання?

— Ні. Тому про вечерю уточню: це було запрошення?

Їй захотілося відповісти різко. Натомість вона ще раз глянула на пакет.

— Кольєр у Порт-Ройялі?

— Листа приймуть у конторі Ешфорда. Де він сам, я не знаю.

— А відповідь повезете ви?

— Якщо буде готова до мого відходу.

Вона кивнула. Це було все, що він збирався сказати. Шоу не запропонував розпечатати листа й не почав розповідати, що саме йому доручили.

— Вечеря сьогодні не вийде, — сказала Кетрін.

— Шкода.

Він вимовив це просто. Кетрін провела великим пальцем по зім’ятому краю свого розрахунку.

Шоу поправив папери під пахвою.

— На «Ластівці» є запасний теслярський інструмент. Якщо вашому майстрові треба щось до ранку, може взяти.

— Нам потрібен час.

— Цього не дам. Самому бракує.

Він уклонився й пішов до човнів.

Кетрін постояла, дивлячись на розрахунок за чотирнадцять тюків. Потім перевернула аркуш чистим боком догори й склала вчетверо.

* * *

На «Боривітрі» Овен із береговим майстром саме закінчили огляд. Кетрін застала їх біля корми. Белл тримав нове кріплення, поки тесля приміряв його до дерева.

— Ну? — спитала вона.

Овен показав їй отвір, розбитий старим болтом.

— Тут замінимо шматок. Не глибоко, але лишати не буду.

— Скільки?

— День роботи. Завтра закінчу, якщо хлопці не розбігатимуться. Потім вийдемо на воду, подивимося під навантаженням.

Вона кивнула. Белл перевів погляд із неї на гаманець.

— Розрахувалися?

— За тим, що в договорі. Ремонт наш.

— Вистачить?

— На ремонт, припаси й належне команді — так. На нове вітрило ні.

Овен нічого не сказав. Притиснув кріплення й попросив Белла потримати рівніше.

Кетрін спустилася до каюти. На столі лежали копії листів, у кутку стояла материнська скринька. Вона сіла, відсунула свічник і взяла верхній аркуш. Кольєр призначав нові строки поставки зброї тим самим рівним почерком, яким колись підписував накладні за їхнє індиго. Тоді Кетрін знала, скільки він дасть за товар, яку знижку вимагатиме й коли повернеться до Порт-Ройяла. Тепер мала лише адресу контори.

Над головою пройшли. У двері постукали.

Белл зайшов боком, тримаючи книгу обома руками. Поклав на стіл, але не сів.

— Доул сьогодні їв. Пірсові перев’язали руки. Обидва питають, коли вихід.

— Завтра скажемо.

— Роботу знайшла?

— Ні. Тканини забрала «Ластівка». Виходить на світанку.

Він кивнув, поглянув на списаний аркуш.

— І цей до Порт-Ройяла збирається?

— Фенвік пише Кольєру. Шоу везе листа.

— Ти хочеш за ним?

— Я хочу знати, що в конторі скажуть про «Мерсі». І чому мені дали один Саттонів лист із чотирьох.

Белл підсунув їй книгу.

— Тоді спершу це.

Вони рахували, поки на палубі не почали прибирати інструмент. Після кожної витрати лишалося менше, ніж Кетрін сподівалася. Вона двічі перевірила підсумок. Команді належало виплатити частки; Овенові потрібне було дерево, кухареві — харчі, їй самій лишався черговий внесок Лестерові за частку судна.

Белл подивився на рядок із капітанською часткою.

— Своєї знов не викреслюй.

— Я не збиралася.

Він затримав палець на сторінці, ніби хотів пересвідчитися. Тоді забрав руку.

Кетрін закрила книгу. Поклала на неї гроші, відраховані команді, а поряд — окремий гаманець на ремонт.

— До Порт-Ройяла знайдемо попутний вантаж. Без обіцяного дня прибуття, доки Овен не закінчить.

— Завтра спитаю на березі.

— Я теж.

Коли Белл вийшов, вона знову розгорнула копії. Серед сухих рахунків була коротка приписка про оплату через факторію на Еспаньйолі. Її назви Кетрін раніше не знала. Вона підкреслила рядок і відклала аркуш до листа з підписом Кольєра. Одного такого посилання було мало; у Порт-Ройялі доведеться шукати людину, яка справді мала справу з цим місцем.

До вечора біль у животі послабшав. Кетрін вийшла нагору, прихопивши кухоль. За кормою «Ластівки» підіймали останній човен. Шоу стояв біля щогли й дивився на людей угорі. Навіть звідси було видно, як він нетерпляче переступає, коли робота затримується.

Вона сперлася на цілу частину огорожі. Він повернув голову, помітив її й підняв руку.

Кетрін відповіла коротким кивком. Потім усе ж підняла кухоль.