Раді Вас бачити!

Через чотири дні після виходу із Санта-Інес. Порт-Морант, Ямайка.

Джонні зійшов на причал і ще кілька кроків ступав так, наче дошки мали піднятися йому назустріч. На плечі лежав кінець мотузки, долоні пахли мокрим канатом. Біля третього стовпа він спинився, обернув мотузку навколо дерева й озирнувся до човна.

— Не прив’язуй навіки, — сказав Овен. — Нам сьогодні ще назад.

Тесля підвівся, оберігаючи хвору ногу, й передав йому загорнутий у парусину зламаний румпель. Джонні прийняв довгий згорток на обидві руки. Тепер, коли не треба було тримати ним судно, дерево здавалося напрочуд легким.

На «Боривітрі» вже стояв новий румпель, грубо витесаний на проміжній стоянці. У маленькій рибальській затоці на Еспаньйолі вони купили воду, кілька курей і брус, який господар спочатку не хотів продавати: збирався робити одвірок. Овен оглянув його, наказав перевернути, поскріб ножем і назвав таку ціну, що господар сам приніс пилку. Решту дня Джонні тримав дерево, змітав стружку й слухав, як тесля свариться на сучок. Вийшли наступного ранку. Свіжий шов на вітрилі доробляли вже в морі.

Тепер Овен хотів залізних смуг для підсилення й нових кріплень замість тих, які довелося гнути. Старий румпель ніс ковалеві за зразок.

Із сусіднього човна на них дивився чоловік із кошиком риби.

— Звідки це?

— З корми, — відповів Овен.

Рибалка перестав усміхатися. Джонні мало не засміявся сам, але з води гукнули, і він повернувся до причалу.

Саттон, капітан спаленої «Мерсі», допомагав своєму хворому матросові піднятися сходами. Другого вже вивели на берег. Той сидів на мішку, нахиливши голову між колін, а Крейн тримав над ним капелюх. На палубі шлюпа стало вільніше, коли людей «Мерсі» й обох посильних почали перевозити до міста. За останні дні Джонні звик, що, куди не сядеш, обов’язково потрапиш на чужі ноги.

Том Доул залишився на судні. Вночі плече знову розболілося, він не спав і просив води. Белл послав по чоловіка, який лікував моряків у порту. Пірс міг ходити сам, але з обпаленими руками не зав’язував навіть шнурка на сорочці.

— До коваля, — нагадав Овен. — Не стій.

Джонні перевів згорток під пахву й пішов за ним.

* * *

Коваль працював за крамницею, під навісом, де дим виходив крізь щілини в даху. Він не поспішав брати румпель. Спершу закінчив скобу, поклав її на край ковадла й тільки тоді витер руку об шкіряний фартух.

Овен розгорнув парусину. Коваль нахилився до розщепленого дерева.

— Об мілину?

— Ядром.

— А кермо?

— Ціле.

— Щастить людям.

Він провів пальцем біля кріплення. Джонні побачив темну смугу в заглибині й пригадав руки Кетрін на дереві, але тоді відразу мусив відвернутися до Доула. Поранений матрос учепився йому в рукав так міцно, що після бою Джонні довго розгинав пом’ятий ґудзик. Кров ішла поміж їхніми пальцями; Джонні притискав згорнуту тканину й боявся послабити натиск, хоча Доул кричав, щоб не тиснув так сильно.

— Звідки йшли? — спитав коваль.

Овен назвав бухту. Коваль покликав помічника, звелів принести смугу заліза, і поки той шукав, Джонні встиг розповісти про бриг.

— Десять гармат. І ще три на березі. Ми були за торговцем, а він уже горів. Вони відтягли бриг до мису, щоб його не зачепило. Тоді ми пройшли з другого боку.

Помічник коваля завмер зі смугою в руках.

— Хто горів?

— «Мерсі». Великий корабель.

— Їхній?

— Наш. Тобто не наш, а той, по який ходили.

Коваль узяв у хлопця залізо.

— Не розводь руками над горном. Договорюй уже.

Джонні посунувся до дверей, де було прохолодніше. Розповідати виявилося легше, коли можна було показувати: ось мис, ось бриг, а тут вони. Він поставив на поріг тріску й уламок цегли. Овен тим часом креслив на дошці розміри нових кріплень.

Коли дійшло до човнів, Джонні присів і провів рукою над землею.

— Я кинув їм кінець. Белл спершу не дістав, тоді Пірс підчепив веслом. Нас уже несло, вони позаду, а капітан наказала ще прибрати вітрило, щоб устигли.

Помічник коваля дивився на нього, забувши, що тримає кліщі. Джонні випростався. Уперше після Санта-Інес йому захотілося почати спочатку.

— Потім батарея вдарила. Просто в корму. І капітан із Гаррісом утримали кермо, поки ми виходили.

Овен підняв очі від дошки, але нічого не сказав.

Коваль узяв у помічника кліщі й поклав їх на місце.

— Чи не та висока, зі світлим волоссям? На Лестеровому шлюпі?

— Тепер вона капітан, — сказав Джонні.

— Я чув, що Лестер продався. Думав, судно комусь більшому піде.

Джонні розкрив рота. Овен випередив його:

— До вечора зробиш?

— Смуги — так. Кріплення завтра.

— Смуги нам сьогодні.

Коваль кивнув. Коли вони вийшли, помічник уже переставляв тріску ближче до цеглини й щось показував чоловікові, що приніс поламаний обруч.

* * *

За покупками Овен послав його самого. Дав монети, наказав узяти цибулі, хліба й пів дюжини яєць для Доула, якщо будуть свіжі. Сам пішов назад до судна: майстер, який мав оглянути корму, вже чекав на причалі.

Біля ринку Джонні зустрів Гарріса. Рудий гармаш стояв перед шинком із двома матросами з іншого судна й намагався відтерти з рукава смолу. Поруч на землі лежав мішок із ґнотами.

— Іди сюди, — гукнув він. — Ти ж умієш пояснити, як ми туди влізли.

Жінка в дверях шинку відсунула ногою порожній кошик.

— Пояснюйте всередині. Або не загороджуйте дверей.

Джонні глянув на сонце. До вечірньої вахти було далеко. Яйця він ще не купив.

Усередині пахло смаженою рибою й кислим пивом. За довгим столом сперечалися про вантаж, якого чекали вже другий тиждень. Гарріс сів ближче до дверей, кинув мішок під лаву. Один із його знайомих замовив питво на всіх, і перед Джонні поставили кухоль.

— То у вас жінка командує? — спитав другий.

— Кетрін Гартлі.

— І ви її слухаєте?

Гарріс потягнув кухоль до себе.

— Ні. Кожен кермує у свій бік. Тому й ходимо повільно.

За столом засміялися. Джонні відпив, хоча ще не хотів пити, й поставив кухоль трохи далі від краю.

Спершу його питали про гармати. Потім — скільки людей було на бригу, чи бачили начальника, як підпалили «Мерсі» й чому не забрали з неї гармат. Він відповідав, що знав. Коли не знав, Гарріс бурмотів: «Не рахували» або «Не до того було». За сусіднім столом перестали сперечатися.

— Вона ж могла вийти сама, — сказав матрос із широким срібним кільцем. — Поки ви з човнами вовтузилися.

Джонні кивнув.

— Белл ще на воді був. І Овен. Вона наказала чекати.

Він пам’ятав інші слова, але ті вже губилися за шумом у голові. Кетрін стояла біля румпеля, волосся прилипло до щоки; потім гукнула про довший кінець, і Джонні побіг. Розбирати зараз, чи сказала вона саме «чекати», здавалося зайвим.

— Під батареєю?

— Під самою батареєю.

Гарріс подивився на нього поверх кухля.

— Під бригом ще були.

— А потім під батареєю.

— Потім — так.

Жінка принесла миску риби, поставила посеред столу. Той, хто платив за питво, посунув її до Джонні.

— Їж. А далі?

Він узяв шматок хліба. На човнах уже не хотілося спинятися: слухачі чекали, коли почнеться вогонь. Джонні розповів, як «Мерсі» пішла на бриг, як за щоглами щезли берегові гармати, а Кетрін повела шлюп повз них. Тут його перебив чоловік із сусіднього столу.

— То вона й бриг підпалила?

— Вони зійшлися бортами. Там уже все сипалося.

Джонні бачив, як падало вітрило «Мерсі». Про бриг у ту мить він пам’ятав тільки мушкетні спалахи й Доула, який раптом сів на палубу. Він хотів додати це, але чоловік уже повернувся до своїх.

— Я ж казав: пустила на них брандер. Наш Г’ю таке бачив колись біля Куби.

Гарріс дістав із миски риб’ячу кістку, поклав на край.

— Чи згорів бриг, ми не знаємо. За корму не ходили дивитися.

Його почули не всі. Біля дверей сперечалися, чи могла берегова гармата пробити бриг наскрізь і дістати шлюп за ним. Хтось запевняв, що міг зробити це власноруч, аби дали добрий заряд. Джонні їв, стежачи за обличчями. Раніше такі чоловіки просили його пересунутися, принести кухоль або замовкнути. Тепер один нахилився через стіл, щоб краще чути.

— А ти що робив, коли кермо вибило?

Джонні проковтнув хліб.

— Доула тримав. Йому плече прострелили.

Співрозмовник коротко кивнув і повернувся до Гарріса:

— Саме перо керма зламало?

Гарріс почав пояснювати про румпель. Джонні витер пальці об коліно. У кухлі лишилося на два ковтки.

Він міг би розповісти, як Доул просив прибрати руку, а він боявся послухатись. Як спочатку приклав тканину не туди й кухар потім показав другу дірку в сорочці. Але Гарріс уже викладав на столі дві риб’ячі кістки, показуючи кріплення. Джонні взяв ще хліба.

* * *

Коли він вийшов, сонце пересунулося за край даху. На ринку лишалися дві торговки. Яйця були в старшої; вона довго перебирала їх перед ним, відкладала менші, а за великі хотіла більше. Джонні сперечався, поки не згадав, що мав купити ще цибулю.

Назад до причалу він ішов швидко. Кошик терся об стегно. Біля Фенвікової крамниці вже стояли Кетрін, Белл і Саттон. З дверей виносили ваги.

Джонні спинився осторонь. Він знав ці ваги. Коли комірник поставив їх на стіл, Кетрін поклала руку на коромисло й похитала головою. Комірник заніс ваги назад. Винесли інші.

Фенвік стояв під навісом у чистій сорочці. Поряд із ним якийсь чоловік перегортав аркуші. Саттон тримав свій потертий капелюх під пахвою; від його черевиків на землю спадали засохлі грудки бруду.

— Я не можу прийняти весь ваш рахунок сьогодні, — говорив Фенвік. — Потрібен огляд і відомості про судно.

— Сьогодні приймаєте шкіри й підписуєте кількість, — сказала Кетрін. — Рахунок окремо.

— Ви привезли менше половини.

— Тут записано, скільки.

Чоловік з аркушами нахилився до Фенвіка. Той вислухав, глянув на Саттона.

— Чому корабель знищили, а не повернулися по решту грошей?

— Бо нас уже не випускали, — відповів Саттон.

— За словами вашої команди, ви розгромили сторожу.

— За моїми словами, ми вийшли. Усі живі. Корабля немає.

Фенвік знову подивився в папери. Біля комірника двоє вантажників перезирнулися. Один тихо сказав:

— Чув? Це вона. Два кораблі спалила.

Джонні переступив із ноги на ногу. Поставив кошик, щоб не впустити.

— Один, — сказав він. — Другого ми не бачили після виходу.

Вантажник зміряв його поглядом.

— А ти звідки знаєш?

— Я там був.

Белл обернувся. Побачив кошик, Джонні й указав підборіддям на причал. Той підхопив покупки, але Кетрін уже глянула в їхній бік.

— Віддай кухареві. Тоді вертайся сюди приймати пакунки з човна.

Говорила вона звичайним голосом. Джонні раптом помітив, що пояс на ній зав’язаний слабше, ніж перед відплиттям, а коли повертається, вона спершу переставляє ноги, потім плечі. На двох пальцях біліли вузькі пов’язки.

Він побіг до сходів.

* * *

Розвантажували до вечора. На судні пакунки підіймали з трюму, в човні перекладали ближче до середини, на березі несли до ваг. Джонні встиг двічі повернутися до коваля. Першого разу той відіслав його, другого дав смуги, загорнуті в старий мішок, і сказав не загубити квитанцію.

— А де те дерево? — спитав Джонні.

— Твоєму теслі треба?

— Не знаю.

— То візьми. Мені досить його на сьогодні.

Коваль посунув румпель ногою. Біля розколу хтось уже провів вуглиною риску. Джонні знову загорнув його в парусину й притиснув до плеча.

У човні він сів поряд із Пірсом. Той повертався після перев’язки, тримав руки на колінах долонями догори. Бинти були чисті. Джонні поклав згорток під лаву.

— Кажуть, ми два кораблі спалили, — сказав він.

Пірс обережно повернув голову.

— Другий коли встигли?

— У шинку.

— А. Туди мене не взяли.

Джонні всміхнувся. Весляр на носі хмикнув, і човен відійшов від сходів.

— Ти бачив, що було з бригом? — спитав Джонні.

— Бачив, як у мене весло забирало. Більше нічого не дивився.

— Ти ж устиг кінець підхопити.

— Устиг.

Пірс поворушив пальцями, скривився й знову поклав руки рівно.

Джонні подивився на борт «Боривітра». Свіже дерево на кормі світліло серед старого. Овен із майстром ще працювали біля огорожі. Капітан стояла на палубі поруч із Беллом; він щось показував їй у книзі, вона слухала, прихилившись до щогли.

Коли човен ударився об борт, Пірс спробував узятися за мотузяну драбину. Джонні підвівся.

— Зачекай. Підсунемо до сходинки.

Він притримав човен, поки Пірс вибрався. Тоді передав смуги й старе дерево нагору.

Овен розгорнув парусину, побачив риску біля розколу.

— Ще й помалювали.

— Показували, куди ядро влучило.

— Кому?

— Людям.

Тесля потер вуглину великим пальцем і кивнув на люк.

— Поклади вниз. Кріплення знімемо завтра.

* * *

Доул лежав на місці, яке йому відгородили полотном. Біля ніг стояла миска, на перекинутому ящику — кухоль і пів вареного яйця. Джонні приніс воду, поставив поряд.

— Як плече?

— Краще, поки ніхто не питає.

Джонні сів на край ящика. Доул глянув на нього, потім на яйце.

— Доїдай. У мене вже третє.

— Я їх тільки шість приніс.

— Тим краще. Половину служби відбув.

Згори долинув стукіт молотка. Доул заплющив очі, перечекав. На судні знову пахло звично: варився горох, сохли снасті. Запаху шкір стало менше. У проході можна було випростати ноги.

— Лікар що сказав? — спитав Джонні.

— Щоб рукою не працював. Скажеш Беллу, якщо забуде.

Джонні кивнув. Він розколупував нігтем шкаралупу, хоча яйце вже було обчищене.

— Я тоді сильно тиснув?

— Коли?

— Там. На плече.

Доул розплющив очі.

— Сильно.

— Ти просив прибрати.

Матрос потягнувся до кухля здоровою рукою. Джонні подав.

— Я багато чого просив. Ти хоч не слухав?

Джонні похитав головою.

— От і добре.

Доул випив, віддав кухоль. За полотном хтось шукав свої черевики й лаяв людей «Мерсі», хоча ті вже зійшли на берег. Джонні нарешті з’їв яйце.

— Рибу смажену купи наступного разу, — сказав Доул. — Тільки кухареві не кажи.

— За мої?

— Я поранений.

— Я бачив.

Доул всміхнувся й одразу скривився від руху плеча.

* * *

Коли Джонні вийшов нагору, Белл розподіляв нічні вахти. Кетрін сиділа на згорнутому вітрилі й читала аркуш, притиснувши його до коліна. Біля неї лежав гаманець. Почувши кроки, вона підняла голову.

— Покупки всі віддав?

— Так.

— Решта й квитанція в Белла?

— Зараз.

Він дістав монети, розгорнув зім’ятий папірець. Белл прийняв, порахував при світлі ліхтаря. Джонні почекав, чи скаже щось про шинок, але помічник тільки записав суму.

— До першої вахти можеш поспати.

Кетрін підвелася, притримуючи папір. З причалу хтось гукнув до шлюпа. У човні під бортом стояв незнайомий матрос, поруч сиділи двоє веслярів.

— Капітан Гартлі тут?

— Тут, — відповіла вона.

— Люди вам потрібні?

Кетрін підійшла до борту.

— Для якої роботи?

— На наступний вихід. Я при гарматах ходив. І хлопці теж.

Вона подивилася на веслярів. Один підняв руку.

— Хто сказав, що я набираю команду?

— У місті говорили. Ми на «Боривітер» питаємося.

Джонні став ближче до щогли, де його не було видно знизу. Матрос говорив бадьоро, дивився на чотири легкі гармати й на латане вітрило над ними.

— Чув, ви добре взяли під Санта-Інес. Ми своїх часток не проґавимо.

Кетрін сперлася здоровою частиною долоні на огорожу.

— Сьогодні можу запропонувати допомогти з ремонтом. За звичайну денну платню. На рейс поки нікого не наймаю.

Матрос помовчав. Переступив у човні.

— А коли виходите?

— Коли полагодимо судно.

Він подякував уже тихіше й сів. Веслярі відштовхнули човен від борту. Один озирнувся на шлюп, але більше нічого не спитав.

Джонні дивився їм услід. Із берега долинав гомін; у шинку біля причалу запалили другу лампу. За годину він міг би зійти туди ще раз, якби попросив Белла. Тепер там, мабуть, розповідали вже про гарматні скрині й срібло.

Кетрін повернулася до своїх паперів. Белл нахилив ліхтар, щоб їй було видно останній рядок.

— Фенвік підписав вагу? — спитав він.

— Вагу й кількість. Решту завтра. Саттон прийде зранку.

Вона сіла, повільно видихнула й поклала долоню на живіт. Джонні відвернувся до люка. Внизу вже сварилися через чуже місце для сну, і цього разу в нього було своє.

Перед тим як спуститися, він забрав із палуби порожній кухоль. Завтра Доулові треба буде купити рибу.