Раді Вас бачити!

За три дні. На підході до Порт-Ройяла.

Першим Кетрін упізнала дах над старою канатною крамницею. Його полагодили: замість проваленої середини тепер темніла рівна смуга нових дощок. Усе інше ще ховалося за щоглами, а вона вже знала, де берег завертає, де стоїть кам’яна стіна й звідки зазвичай тхне риб’ячими нутрощами.

Белл простягнув їй підзорну трубу.

— Там є місце, за двощогловим.

Кетрін подивилася. Місце було добре, на чистій воді, недалеко від причалу. Вона передала трубу назад і наказала готувати якір.

Новий румпель ходив тугіше за старий. За день після розмови з Фенвіком Овен закінчив ремонт, ще наступного ранку вони випробували шлюп у затоці. Тесля пів години лазив біля корми, поки Кетрін повертала судно то одним, то другим бортом до вітру. Коли нарешті сказав, що можна йти, Белл уже домовився про шість бочок мила до Порт-Ройяла. Їх підняли на борт і вийшли по обіді.

У гавані було гамірно. З великого торговця спускали худобу, корова ревіла в підвісі, матроси на сусідньому судні свистіли їй услід. Човняр, який опинився під самим вантажем, покинув весла й закрив голову руками. Кетрін усміхнулася раніше, ніж устигла згадати, що колись дивилася на таке з батькового причалу.

— Потравлюй!

Якір пішов у воду. Шлюп розвернувся, канат натягнувся. Кетрін відступила від румпеля й кілька митей стояла, слухаючи, як затихає робота.

На берег вона взяла Овена.

Він нічого не спитав, тільки перевзувся. Коли спускалися до човна, Кетрін глянула на його стару травмовану ногу й сказала, що далеко ходити не доведеться.

— Я ще можу ходити, — відповів він. — Ти краще гроші візьми. Тут за кожне слово беруть.

* * *

Контора Ешфорда стояла на тій самій вулиці, де Кетрін колись купувала папір для батька. Перед дверима вивантажували ящики; один поставили просто на поріг, і їй довелося переступити через нього.

Кольєра не було. Молодий писар сказав, що той поїхав у справах і коли повернеться — невідомо. Лист Фенвіка прийняли, відповідь надішлють до Порт-Моранта. «Ластівка» пішла звідси напередодні.

Кетрін дістала копію приписки.

— Мені потрібна людина, яка веде розрахунки з Ла-Калетою.

Писар прочитав, не беручи аркуша з її руки.

— З якого ви судна?

— «Боривітер». Гартлі.

Він підвів голову. Кетрін побачила, як його погляд затримався на її обличчі, й запитала ще раз.

— Хто веде ці розрахунки?

— Зачекайте.

Писар пішов у задню кімнату. Крізь прочинені двері було видно край великого столу, чужі чоботи під ним і частину карти на стіні. Овен став біля вікна. Кетрін лишилася посеред проходу, хоча праворуч стояла вільна лава.

Повернувся писар із порожніми руками.

— Без доручення торгового дому ми книг не показуємо.

— Я не просила показувати книги.

— Вам можуть відповісти письмово. Залиште адресу.

Кетрін поклала на стіл клаптик із назвою судна. Хотілося зайти до задньої кімнати й запитати в того, хто сидів за столом, чому він не вийшов сам. Натомість вона забрала свою копію.

На вулиці Овен зупинився біля ящиків.

— Кемпа треба знайти.

— Кого?

— Роберта Кемпа. Він описував наш склад після арешту твого батька. Малий, із чорними від чорнила пальцями. Не той, що печатки ставив. Той, що все переписував.

Кетрін пригадала чоловіка, який просив відсунути бочку, бо не міг прочитати клеймо. Тоді вона не запам’ятала його імені.

— Він тут працював?

— Колись. Я бачив його біля вагової, коли востаннє приходили з Лестером. Сказав, що тепер наймається рахувати вантажі по рейсах.

Вони пішли до вагової. Кемпа там не було, але за кілька мідяків вантажник згадав, хто з ним пив, а той знав, у якому дворі він ночував. У дворі сушилася білизна. Господиня, не знімаючи рук із мокрого простирадла, повідомила, що Кемп забрав скриню вранці й перебрався на кеч «Грейс».

— Виходить сьогодні? — спитала Кетрін.

— Казав, до темряви. А куди — не питала. Він за постіль заплатив.

* * *

Кемп сидів на палубі «Грейс», затиснувши між колін невелику скриню. На її кришці лежала книга, в руці — обгризене перо. Побачивши Кетрін, він спершу подивився на Овена, потім закрив книгу.

— Я нічого не вирішував, — сказав він.

Кетрін ще не встигла привітатися.

— Я пам’ятаю. Мені треба знати, куди повезли товар.

Він зиркнув у бік корми. Там капітан кеча сварився з човнярем через розбитий глек. Кемп посунув книгу під лікоть.

— Минуло п’ять років.

— Частину забрав дім Ешфорда. Що потім?

— Що продали тут, що перевезли. Ваше індиго пішло разом з іншим. Залізо, снасті… Я всього не згадаю.

— У Ла-Калету возили?

Кемп глянув на аркуш, який вона розгорнула. Перо перестало рухатися в його пальцях.

— Там збирали кілька партій. Не тільки ваші.

— Ви самі записували?

— Я переписував відомості.

— Вони ще є?

Він потер ніс зап’ястком. На шкірі лишилася темна риска.

— Старі книги там зберігають. У сухій коморі нагорі. Я минулого року звіряв залишки, бачив ваш знак на одній обкладинці.

— Нашу книгу?

— Може, обкладинку використали. Я не розгортав.

— Покажете місце?

Кемп стиснув перо так, що тріснула борідка. У Кетрін уже були монети в руці. Вона поклала їх на скриню, прикрила долонею, щоб він устиг подивитися й ніхто не помітив із корми.

— За розмову. І ще стільки ж, якщо покажете, де причал, склад і хто там господарює.

Він не взяв грошей.

— Я туди йду працювати.

— Тоді розкажіть зараз.

— Тут не буду.

Кетрін відчула, як починає втрачати терпіння.

— Ви самі назвали книги.

— Бо ви спитали! Я не кликав вас сюди.

З корми обернувся капітан. Кемп знизив голос.

— Станемо біля західного мису, перш ніж підходити до факторії. Там колодязь, беремо воду. Якщо будете поруч, поговоримо на березі. Тільки не йдіть до мене при інших.

Кетрін подивилася на кеч. Невеликий, з вантажем високо під люками, він не міг піти швидше за «Боривітер». За попутного вітру шлюп триматиметься слідом без напруження.

— Коли виходите?

— На вечірньому вітрі.

Вона підсунула монети під край книги. Кемп не завадив.

Спускаючись до човна, Кетрін побачила, що він знову відкрив книгу, але перо так і лежало в нього поперек долоні.

* * *

Белл вислухав її біля люка, поки останню бочку мила опускали в човен. Покупець уже розрахувався. Припаси поповнили зранку, вода була свіжа, корму Овен ще раз оглянув після переходу.

— Тільки розвідка, — сказала Кетрін. — Подивимося на берег, поговоримо з Кемпом. До самої факторії не підходимо.

— Він знає, що ти підеш?

— Знає, що можу.

— І кому ще він це скаже?

— Не знаю.

Белл підняв очі на «Грейс». За нею темніли щогли інших суден; люди прибирали порожні човни від борту.

— За ним пів гавані піти може. Вихід один.

— Тому й не говоритимемо з ним тут.

Вона показала йому приписку про Ла-Калету, потім коротко повторила те, що Кемп сказав про батькову книгу. На слові «книга» Белл глянув їй в обличчя.

— Він її не розгортав, — додала вона.

— Добре, що ти це пам’ятаєш.

На палубу вийшов Доул. Тримав кухоль здоровою рукою, другу підв’язав до шиї. Обличчя було бліде, але він уже не лежав увесь день. Коли Кетрін заходила до нього вранці, з’їв хліб і поскаржився, що кухар знову не дав смаженої риби.

— Кудись ідемо? — спитав він.

Кетрін назвала берег, не розповідаючи при всіх про Кемпа.

— У вахту тебе не ставимо. І Пірса теж.

Доул кивнув. Він не сперечався, і це їй не сподобалося. Вона підійшла ближче.

— Як плече?

— Смикає. Як учора.

— Спека була?

— Ні.

Белл підтвердив, що лікар у Порт-Моранті дозволив везти його далі, якщо лежатиме й не працюватиме рукою. На короткому переході сюди гірше не стало.

Кетрін наказала кухареві перед виходом змінити пов’язку й покликати її, якщо рана виглядатиме гірше. Він буркнув, що й без наказу покликав би.

До вечора приготувалися. Кетрін зібрала команду й сказала, за ким і навіщо йтимуть. Гарріс спитав, чи доведеться стріляти. Вона відповіла, що сподівається обійтися розмовою, але приховувати свої сумніви щодо Кемпа не стала.

Коли «Грейс» підняла якір, «Боривітер» уже був готовий. Кетрін зачекала, пропустила між ними прибережну шхуну й лише тоді віддала наказ.

* * *

У темряві кеч був видний по кормовому ліхтарю. Часом між ними проходила хвиля, вогник зникав, і Кетрін чекала, поки він з’явиться знову. Вітер був рівний. Біля керма тихо перемовлялися, Пірс сидів під щоглою й дивився на берег, оберігаючи забинтовані руки.

Кетрін принесла собі камзол, але не вдягла. Поклала на згорнутий канат. Після спеки місто ще довго трималося в ній запахом: гаряче дерево, кінський піт, мокрі мішки біля вагової. Вона мала зайти до Джоан. Збиралася одразу після контори, а потім почула про Кемпа й відправила лише коротку записку через знайомого човняра.

На березі лишилася жінка, яка п’ять років відповідала на її листи й жодного разу не попросила приїхати. Кетрін потягнулася по камзол, знайшла в кишені решту грошей від ранкової угоди й переклала їх глибше. Зайде, коли повернуться.

Із люка з’явився Джонні.

— Капітане. Кухар кличе.

Він не додав нічого, але вже відступив, звільняючи дорогу вниз.

Доул лежав на боці, підтягнувши коліна. Полотно, яким відгородили його місце, було відкинуте. Кухар тримав свічку, а на ящику біля нього лежала знята пов’язка.

— Почало трусити, — сказав він. — Укрили, не минає.

Кетрін присіла. Доул спробував підняти голову.

— Холодно.

Вона торкнулася його шиї. Шкіра була гаряча. Біля рани почервоніло більше, ніж зранку; від тканини неприємно пахло. Кетрін відразу підвелася.

— Белла сюди.

Доул заплющив очі. Від дрібного тремтіння під ним шелестіло полотно.

Белл спустився, вислухав кухаря, оглянув плече. Кетрін чекала, що він скаже, хоча вже знала, яке запитання поставить сама.

— До берега скільки?

— До входу в гавань кілька годин проти цього вітру. Можемо повернути.

— Якщо висадити його ближче?

— На який берег? Уночі? Там рибалки, якщо взагалі є. Лікаря шукатимемо до ранку.

Кетрін глянула на сходи. На палубі хтось пройшов від носа до корми. «Грейс» тримала свій хід, Кемп сидів десь під її ліхтарем, а попереду на нього чекала комора з книгами.

— Можна відвести шлюп назад, а ти лишишся на шхуні, — сказав Белл. — Якщо наздоженемо ту, що між нами йшла.

— Не знаємо, куди вона йде.

— Не знаємо.

Доул розплющив очі й подивився на них. Кетрін не була певна, чи чув він розмову.

Вона вийшла нагору. Ліхтар «Грейс» світився попереду, вже менший. Кетрін постояла біля румпеля, дивлячись на нього. Треба було гукнути зараз. Ще хвилина — і Белл підніметься, чекатиме, а вона почне знову рахувати відстань.

— Повертаємо до Порт-Ройяла. Всіх до повороту.

Гарріс підвівся біля борту. Ніхто не перепитав.

* * *

Доул закричав, коли його переносили в човен. Уже світало. Кетрін тримала ліхтар, поки Белл і двоє матросів вкладали його на складене вітрило. На причалі чекав Джонні з людиною, яку витяг із ліжка за подвійні гроші.

Лікар спершу невдоволено дивився на судно, тоді на обличчя Доула. Відкинув край покривала й наказав нести до нього.

Кетрін пішла слідом. У невеликій кімнаті пахло оцтом і давно не провітрюваним ліжком. Лікар велів усім вийти, але її затримав, коли вона вже взялася за двері.

— Хто платить?

— Я.

Він назвав суму за огляд і першу допомогу. Окремо — за кімнату, харчі й людину, яка сидітиме біля хворого. Кетрін виклала гроші. На столі лишилося місце, де бракувало ще кількох монет.

— Принесу до полудня.

— До полудня.

Вона повернулася на судно, дістала свою відкладену частку й порахувала. Цього вистачало, але внесок Лестерові доведеться затримати. Кетрін сіла писати й двічі перекреслила початок, перш ніж змогла коротко пояснити, що сталося.

На палубі вже говорили про повернення. Один матрос спитав Белла, чи платитимуть їм за стоянку. Кетрін почула з каюти, як той відповів, що гроші за попередній рейс ніхто не забирає, а наступний ще не почався.

Вона вийшла з листом у руці.

— Сьогодні роздамо належне всім. Про нову роботу скажу ввечері.

Гарріс кивнув. Інші розійшлися до своїх справ. Кетрін віддала лист Беллу й знову поїхала на берег.

* * *

До Джоан вона дісталася по обіді. Йшла вздовж коси, подалі від міста, з боку гавані. Навіс був той самий, тільки один стовп замінили, а на місці старої лави стояла бочка з дощечкою впоперек.

Джоан Бек сиділа в тіні й лагодила сітку. Підвела голову, примружилася, поклала човник на коліна.

— Записку твою принесли. Думала, знову повз пройдеш.

Кетрін зняла капелюх. Тут вітер був свіжіший, ніж між будинками.

— Повернулися. Матрос захворів.

Джоан показала на бочку. Кетрін сіла, і дощечка відразу нахилилася. Стара притримала її ногою.

— З того краю сідай. Я ж бачила, що впадеш.

Кетрін пересунулася й раптом засміялася. Джоан почекала, тоді теж усміхнулася краєм рота.

Вони довго говорили про дрібниці. Хто помер, хто продав човна, хто досі винен за сітку. Марта, колишня куховарка Гартлі, жила в сестри на протилежному березі; Джоан бачила її наприкінці минулого місяця. Кетрін попросила передати, що приїхала, а потім сама ж сказала, що знайде човна й відвідає її.

Джоан повернулася до сітки.

— По тих двох нічого, — сказала вона, не піднімаючи голови.

Кетрін кивнула. П’ять років тому вона питала щодня. Потім у кожному листі. Тепер Джоан відповідала ще до запитання.

Під навісом висіло кілька сухих поплавців. Кетрін дивилася на один, розколотий навпіл і стягнутий мотузкою. Стара працювала мовчки. З води долинали голоси, хтось кликав гребти ближче до берега.

— Можна я трохи посиджу? — спитала Кетрін.

Джоан посунула кошик, звільняючи місце для її ніг.

* * *

Доул лишався на березі дванадцять днів. Перші три Кетрін щоранку йшла до лікаря раніше, ніж до причалу. На четвертий він сам спитав, чи Джонні не забув про рибу. Вона відповіла, що тепер вимагатиме її щоразу, як матрос відмовиться їсти те, що дадуть.

Поки Доул одужував, «Боривітер» возив невеликі вантажі між стоянками гавані. Белл знайшов роботу в купця, який не хотів платити за великі баржі. На кілька годин шлюп виходив із порту й повертався до вечора. Кетрін брала оплату одразу, розраховувалася за кімнату й залишала потроху на припаси. Пірс уже міг сам зав’язати сорочку, але до важких снастей Овен його не підпускав.

«Грейс» повернулася без Кемпа. Капітан кеча сказав, що писар залишився у факторії на кілька тижнів. Кетрін спитала про колодязь біля західного мису. Той подивився на неї й назвав плату за розмову.

Вона заплатила.

Від нього отримала начерк берега й назву бухти. Від двох інших моряків — різні відомості про варту: один бачив шістьох, другий запевняв, що не менше двадцяти. Обидва говорили про довгий кам’яний склад, дерев’яні прибудови біля води й окремий верхній поверх, де зберігали книги. Кетрін записала все, позначивши, хто й коли там був.

Кемпові вона передала коротку записку з прибережним торговцем: просила зустрітися за колодязем на наступній стоянці. Відповіді не дістала.

На тринадцятий день Доул піднявся на борт. Схудлий, із вільним рукавом, він довго стояв біля люка, наче знову звикав до руху палуби. Кухар дав йому миску й показав місце в тіні. Доул прийняв без заперечень.

Кетрін покликала Белла до столу. Розклала начерк берега, копію приписки й рахунок за останній вантаж. На Еспаньйолу знайшлося кілька невеликих пакунків: їх треба було віддати в порту західніше від Ла-Калети. Після цього можна підійти до факторії з моря, не заходячи до її причалу.

— Кемп не відповів, — сказав Белл.

— Знаю. Спершу подивимося самі.

— Доул у роботу ще не піде.

— І Пірс тільки в легку вахту. Ходу нам вистачить. Для висадки людей рахуватимемо окремо.

Белл посунув до себе малюнок. Кетрін чекала, поки він огляне мис і дві позначені мілини.

— Коли?

— Післязавтра. Якщо лікар дозволить Доулові довгий перехід.

Помічник кивнув і пішов домовлятися про воду.

* * *

За тиждень «Боривітер» лежав у дрейфі під темним берегом Еспаньйоли. Вантаж уже здали. Доул переніс дорогу без гарячки; увечері сидів на палубі й разом із Джонні чистив рибу здоровою рукою.

У Ла-Калеті світилися вікна. Кетрін дивилася на них із човна, тримаючи підзорну трубу обома руками. Поряд тихо працювали весла. Овен на носі показав на смугу світлого каменю — низьку стіну біля води. За нею здіймався склад. Дерев’яна галерея з’єднувала його з меншою будівлею; у верхньому вікні хтось проніс лампу, і на мить стало видно полиці вздовж стіни.

Кетрін опустила трубу.

— Ближче не треба.

Човен завмер у тіні мису. З причалу донісся сміх, тоді короткий окрик. На березі було більше людей, ніж обіцяв перший моряк, але порахувати всіх у темряві вона не могла.

Овен повернув голову.

— Бачиш прохід?

Вона кивнула. Між кам’яним складом і дерев’яними прибудовами лишався вузький двір, відкритий до води. Звідси можна було зайти до галереї. Вийти тим самим шляхом, якщо не перекриють причал.

Кетрін ще раз підняла трубу. Світло у верхньому вікні зникло. Вона почекала, але більше ніхто не пройшов.

— Назад до судна, — сказала вона. — На світанку подивимося з іншого боку.