Раді Вас бачити!

Наступного ранку після розмови з Фенвіком. Порт-Морант.

Чоловік, який повернувся з Еспаньйоли, не хотів сідати спиною до дверей. Кетрін пересунула свій стілець, і він зайняв її місце. Перш ніж узяти чашку, спробував пальцем, чи не гаряча ручка.

Його звали Мартін Крейн. Права брова ще не загоїлася, а два передні зуби хитались; він пив обережно, притримуючи губу. Фенвік представив його як свого найнадійнішого посильного й відразу почав пояснювати, скільки часу вони втратили.

— Дайте йому допити, — сказала Кетрін.

Белл стояв біля вікна. На столі лежали обіцяні копії листів і чистий аркуш, який Кетрін посунула Крейнові.

— Намалюйте бухту. Як пам’ятаєте.

Він провів тремку підкову, звузив унизу. На західному виступі поставив три крапки.

— Гармати тут. Низько, майже над водою. «Мерсі» стоїть углибині, за оцим берегом. Звідси її не видно.

— Ви були на ній?

— Двічі. Саттон живий. Люди теж. Їх тримають на судні, шість солдатів при них. Мого товариша посадили в комору на березі. Я його не бачив.

Кетрін повернула малюнок до Белла.

— Що між гарматами й судном?

— Сторожовий бриг. Десять гармат, я порахував порти. Він пропускає рибалок. Торговців зупиняє.

Фенвік потер перенісся.

— Коли надходив перший лист, брига там не було.

Кетрін поклала долоню на копію доручення Кольєра.

— А коли повернувся Крейн?

— Ви однаково хотіли говорити з ним самі.

Вона відсунула доручення.

— Чому вас відпустили? — спитала в посильного.

Крейн дістав із-за пазухи згорнутий папір. Нижній край потемнів від поту. На ньому рукою місцевого начальника було зазначено суму, після сплати якої «Мерсі», вантаж і затриманих належало звільнити. Підпис: Рафаель Сальседо. Печатка вціліла краще за папір.

— Щоб привіз решту. Те, що забрали, зарахували. Ось унизу.

Кетрін дочитала. Потім прочитала ще раз, уже без поспіху.

— Це я візьму. І оригінал доручення.

— Для угоди досить копії, — сказав Фенвік.

— Для ваших рахунків — можливо.

Він підвівся, підійшов до шафи. Крейн нарешті поставив порожню чашку.

* * *

На «Боривітрі» слухали до кінця. Кетрін показала малюнок, назвала гармати, людей під вартою, суму й торговий дім, якому належав вантаж. Розповіла про батьківське майно, вивезене возами Ешфорда. Овен сидів на перевернутому відрі й повільно згортав обрізок нитки між пальцями.

— Я хочу побачити їхні книги, — сказала вона. — Фенвік погодився, що ми приймемо суднові папери разом із товаром. За перехід і переговори платитиме окремо, навіть якщо повернемося без «Мерсі». Гроші на викуп дає він. Наша винагорода за вивезене — з того, що справді довеземо. Умови лежатимуть у Белла, кожен може прочитати.

Джонні глянув на помічника. Той кивнув.

— А якщо не випустять і нас? — спитав матрос біля щогли.

— Спершу пошлемо човен із вимогою підтвердити цей папір. До бухти не зайдемо, доки не повернеться.

— Папір гармат не заткне.

— Не заткне, — погодилася Кетрін. — Хто не хоче йти, може зійти тут. За попередній рейс усі розраховані.

Вона чекала, дивлячись на людей, а не на Белла. Кухар витирав руки об фартух; один із матросів колупав нігтем смолу на поручні. Овен підвів голову.

— На вітрило треба ще пів дня. Той шов, що над латкою, теж розходиться.

— Матимеш.

— І нової парусини на запас. Стару я вже всю порізав.

Кетрін записала. За парусину й додатковий канат заплатили з авансу на витрати; цього разу кожна покупка ввійшла в окремий рахунок. Крейн пішов із ними дев’ятнадцятим, пасажиром. Коли шлюп відвалював від берега, він стояв біля корми з торбою в руках, хоча Белл двічі показував, де її покласти.

Ніхто з команди не зійшов.

* * *

До південного берега Еспаньйоли добиралися чотири доби. Частину шляху довелося вибирати проти вітру; Кетрін спала уривками й двічі міняла мокру сорочку, перш ніж зрозуміла, що сухих однаково не вистачить. На четвертий вечір земля простяглася перед ними темною смугою. Зранку Крейн упізнав дві білі осипи над мисом.

Бухта Санта-Інес виявилася меншою, ніж Кетрін уявляла за його малюнком. Між берегами біля входу було кілька сотень ярдів. Західний мис лежав низько, обкладений каменем; над трьома гарматами висів полотняний навіс. На східному боці тягнулося світле мілководдя. Далі бухта повертала за округлий, зарослий чагарником виступ, і щогли «Мерсі» виднілися над листям.

Сторожовий бриг стояв носом углиб бухти, на якорі. Від корми до західного берега йшов ще один товстий канат, який утримував його навскіс до проходу. Кетрін бачила відкриті гарматні порти й мокрі сорочки, розвішані над ними.

Вони лишилися за входом. Белл повіз Крейна й листа; Кетрін ходила від румпеля до борту, знову перевіряла відстань до мису й сердилася на себе за ці однакові переходи. Човен повернувся перед полуднем. З ним прибув худий офіцер із перекладачем, який говорив англійською краще за Крейна.

Офіцер звірив печатку. Перелічив умови: гроші при ньому доставлять на «Мерсі», начальник пришле розписку й наказ варті, затриманого посильного привезуть із берега. Вихід — після огляду на бригу. Перекладач показав Кетрін уже підписане підтвердження.

Вона вказала на останній рядок.

— Огляд чого?

— Вантажу. Щоб не вивозили товар, якого немає в книзі. Звичайний порядок.

Поряд із бригом саме стояла прибережна шхуна. З неї повернулися двоє солдатів, і на кормі брига взялися за канат до берега. Ніс звільнили від якірного кріплення; судно поволі відійшло на захід, відкриваючи шхуні середину проходу. На воді лишився буй із прив’язаним якорним канатом.

— Щодня тягають? — тихо спитала Кетрін в Белла.

— Або так, або підіймати якір і ставити вітрила на кожного купця.

Шхуна вийшла. Бриг підтягнули назад до буя, знову поставили навскіс.

Кетрін подивилася на клапті полотна над гарматами. Вітер із північного сходу ніс їхні вільні краї до виходу з бухти.

— Зайдемо, — сказала вона.

* * *

Капітан Генрі Саттон зустрів її босий. На «Мерсі» пахло розігрітими шкірами й нечистою водою. Двоє людей лежали під навісом; один сів, коли з човна підняли свіжий хліб, другий лише повернув голову.

Саттон почекав, поки офіцер піде рахувати срібло, і схопив Кетрін за лікоть.

— Скільки вас?

— Вісімнадцять. І Крейн.

— Нас дванадцятеро. Двоє ледве стоять. У мене забрали великий човен, лишили оцю шкаралупу. Погляньте на весла, якщо матимете час. Я писав Фенвіку місяць тому.

Його пальці були гарячі. Кетрін обережно звільнила руку.

— Ми привезли всю суму з вимоги.

— Тут суми ростуть.

На носі солдат перестав жувати й подивився на них. Саттон замовк.

Гроші забрали. До вечора з берега привезли другого посильного — Вілла, худого до виступаючих ключиць, із розчуханою до крові шиєю. Крейн обійняв його так раптово, що вони мало не впали. Шестеро вартових зійшли в той самий човен, останній прихопив кухоль із камбуза. Саттон простягнув руку, але нічого не сказав.

Кетрін отримала розписку. «Мерсі» та її вантаж звільнялися від затримання. Вона провела нігтем по печатці, віддала папір Беллу, а сама спустилася до каюти.

Саттон відчинив скриню. Книги лежали під згорнутим камзолом; у нижній уже завелася пліснява. Кетрін узяла накладні, звірила вантаж і побачила окрему пачку квитанцій, стягнуту синьою тасьмою. На верхній стояв підпис Кольєра.

Вона розв’язала тасьму. Під розпискою за барвне дерево лежав рахунок на мушкети.

Кетрін витягла наступний аркуш. Порох. Ще один — свинець. Платежі від Сальседо, частина готівкою, частина шкірами за іншою ціною, ніж у відкритій книзі.

— Це ви привезли сюди?

— Минулого рейсу.

— А тепер?

— Тільки те, що в трюмі.

Вона перегорнула останні сторінки. Біля обіцяної нової поставки зброї стояло кілька дат, кожну перекреслено. Внизу Кольєр вимагав від капітана забрати вже сплачений товар, не приймаючи жодних додаткових вимог начальника.

Кетрін підняла очі.

— Фенвіку ви про це писали?

— Так.

— У тому листі, що дали мені, цього немає.

— Я писав чотири.

Нагорі гукнули Белла.

Посланець із брига приніс новий наказ. До перевірки повного розрахунку між Сальседо й домом Ешфорда затримували обидва судна. На ранок Кетрін мала доставити оригінали торгового листування на берег. За спроби вийти дозволялося стріляти.

Вона дочитала, тримаючи папір за два кути. Белл стояв поряд, і вона відчувала, що він чекає, доки її пальці перестануть стискатися.

— Передайте: розписку про звільнення ми отримали, — сказала Кетрін. — Вимогу розглянемо вранці.

Перекладач не став сперечатися. Солдат у човні вже розвертав весло.

Кетрін спустилася до книг. Аркуш із підписом Кольєра випав їй на коліна. Вона підняла його й поклала до решти.

— Треба було вимагати всі листи, — сказав Белл.

— Треба було.

Він нахилив голову до ілюмінатора. У темній воді відбивалося світло з корми «Боривітра».

— Книги забираємо зараз. І людей, які самі не перейдуть.

— Так, — сказала вона. — Овена поклич до мене.

* * *

Після заходу сонця вітер послабшав, але напрямку не змінив. Кетрін разом із Беллом пройшла човном до внутрішнього краю виступу. Вони лишалися в тіні берега. Далі лежав освітлений місяцем прохід, бриг із двома кормовими ліхтарями й батарея праворуч від нього. Назад довелося гребти проти вітру. Белл дихав носом, довго й рівно.

На «Мерсі» Овен уже обдивився кермо й кріплення щогл.

— Піде, — сказав він. — Якщо питала, чи піде взагалі. Нижнє вітрило ціле. Кермові петлі тримають.

— Вести її до Ямайки можна?

— Саттон каже, що можна. Я за годину всього днища не обмацаю.

Кетрін поставила ліхтар на люк. На намальованій бухті бриг був завдовжки з її ніготь.

Вивести два судна під його гарматами не вдасться. На «Мерсі» доведеться послати своїх, розділити команду; якщо більший корабель спинять, вона або покине його, або поверне шлюп під той самий борт. Підкрастися до брига в човнах — означало гребти відкритою водою до людей, які чекали нападу. І після брига лишалася батарея.

Вона посунула ліхтар, звільнивши місце на кришці люка.

— Коли ми входили, вони відтягли бриг до західного берега. Якщо змусять його зробити це знову, він опиниться між нами й гарматами на мисі.

Белл поклав на малюнок обрізок тріски.

— А ми ось тут. Доки дійдемо, він устигне повернутися.

— Якщо матиме час.

Вона взяла довшу тріску й поставила перед першою, з боку бухти. Овен подивився на неї, потім на палубу під ногами.

— Цю?

— Пустимо попереду. Підпалимо перед поворотом.

Саттон, який досі стояв біля трапа, підійшов до люка.

— Це мій корабель.

— Він належить Ешфорду.

— Я на ньому дев’ять років.

Кетрін прибрала руку від трісок.

— У нас є ніч. Якщо ви знаєте, як вийти на обох, кажіть.

Саттон узяв ліхтар і підніс до малюнка. Довго дивився. Потім опустив світло.

— На порожньому корпусі її зноситиме сильніше, ніж ви думаєте. Легких шкір можна вибрати скільки завгодно. Дерево внизу лишіть.

Белл торкнувся довшої тріски.

— Вони спершу стрілятимуть. Потім пришлють човни з гаками, відтягнути.

— Треба вести її, доки побачать полум’я.

— І зняти людей, коли побачать теж. У нас один добрий човен.

— Другий є тут, — сказала Кетрін.

— Я бачив.

Овен підсунув до себе ліхтар.

— До ранку матимемо два. Якщо Саттон дозволить зняти пару дощок у нього з каюти.

Капітан «Мерсі» провів долонею по лисині.

— Усе одно ж палитимете.

Вони ще довго стояли над люком. Кетрін спочатку хотіла вивести шлюп далеко ліворуч від палаючого судна, але Белл повернув її тріску назад: бриг дістане їх, щойно вийдуть із-за виступу. Потрібно йти майже слідом за «Мерсі», ховаючись за її корпусом, і відділитися пізніше. Для цього більший корабель мав набрати хід, а їхній — не наздогнати його надто рано.

Ніхто не міг пообіцяти, що бриг відступить до берега. Він міг обрізати обидва канати, поставити вітрила й піти просто на них. Тоді лишалося повертати назад за виступ, якщо буде куди.

Кетрін відмітила місце, де ще встигне це зробити.

* * *

«Боривітер» підвели до невидимого з входу борту «Мерсі». Між ними повісили згорнуті канати, поклали дошки для переходу. На шлюпі прибрали все, об що можна було перечепитися; гармати правого борту лишили вільними. Белл розділив людей. Крейн із Віллом носили воду, команда Саттона витягала шкіри, двох хворих перенесли вниз, на місця матросів.

Спочатку Кетрін рахувала кожен пакунок. Потім Белл послав її подивитися, наскільки осів шлюп. Вона спустилася в човен, освітила борт і наказала зупинити навантаження. У трюмі «Мерсі» залишилося все барвне дерево й понад половина шкір.

Джонні стояв на дошці з пакунком на плечі.

— Цей теж назад?

— Цей останній. Клади ближче до носа. Прохід до помпи не загороджувати.

Над водою тріщала пилка. Овен ремонтував човен «Мерсі»; Саттон тримав дошку, яку вони щойно зняли з його койки. У каюті тепер виднілася смуга світлого дерева між старими темними стінками.

Кетрін перенесла книги сама. Узяла також суднову печатку й розписку Сальседо. У листах не було ані батькового імені, ані Вейнового. Вона все ж поклала пачку Кольєра у свою скриню, загорнувши в суху сорочку.

На «Мерсі» лишили трьох: Саттона до керма, Белла до вітрила й матроса Пірса, який мав запалити підготовлені зв’язки просмоленого клоччя. Його човен прив’язали за кормою коротким кінцем; весла лежали всередині. Пірс тричі пройшов від місця підпалу до борту, прибираючи з дороги мотузки.

Овен піднявся до Кетрін. У нього на губі біліла тирса.

— Човен тримає. Весла різні, зате обидва цілі.

— Знімеш їх із води, якщо не дістануться самі?

— Підійдемо з нашого боку. До вогню носа не поткну.

Він мав іти в шлюповому човні з двома веслярами, позаду й трохи осторонь «Боривітра». Кетрін хотіла додати ще одного, але порахувала людей при вітрилах і гарматах. Не додала.

Перед світанком вона пішла на «Мерсі» востаннє. Белл жував сухар, умочуючи в кухоль. Дав їй половину.

— Після повороту не женись за нами. Ми мусимо розбігтися.

— Пам’ятаю.

— Саттон показав, де її тягне вбік. Виправимо кермом перед тим, як закріпити. Далі вже як піде.

Кетрін узяла сухар. У роті одразу пересохло.

— Я могла лишитися за входом.

— Могла.

— Ти теж бачив той папір.

— Бачив.

Вона хотіла сказати ще щось, але Белл простягнув кухоль. Вода пахла деревом. Кетрін відпила, повернула й пішла до дошки.

* * *

Коли сонце торкнулося верхніх гілок, вітер знову потягнув рівніше. На «Мерсі» поставили вітрило. «Боривітер» відійшов від її борту, звільняючи місце для повороту. Кетрін стояла біля румпеля; за її спиною мовчав матрос, якому вона доручила дивитися назад і показувати, де човни.

Торгове судно рушило важко. Вода заворушилася біля носа, натягнулися снасті. Белл підняв руку. Кетрін відповіла й дала шлюпові набрати хід.

Вони пройшли вздовж чагарнику. До повороту бухти «Мерсі» ще виглядала судном, що просто виходить у море. Потім із-за її кормового настилу поповз сірий дим.

Кетрін дивилася на вітер над власним вітрилом. Дим пішов уперед і праворуч, до західного мису. На кілька ударів серця запахло смолою, і вона побачила мокре волосся біля перевернутого човна. Міцніше вперлася підборами в палубу. Перед нею стояла спина керманича «Мерсі», ще зовсім близька.

— Трохи прибрати вітрило, — сказала вона. — Наздоганяємо.

Шлюп сповільнився. Попереду Саттон повертав більший корабель у прохід.

На бригу закричали. Пролунав постріл, ядро вдарило у воду збоку від «Мерсі». Над нею піднялося полум’я. Людина біля керма присіла; Кетрін на мить втратила Саттона за кормовою огорожею, тоді побачила його знову.

Другий постріл ударив у корпус. До води посипалися тріски.

З лівого боку «Мерсі» з’явився човен. Пірс уже сидів у ньому, Белл спускався. Саттон ще стояв нагорі, затягуючи кріплення на кермі.

— Ну ж бо, — сказала Кетрін.

Він повернув голову до палуби. Потім переліз через борт. Белл ухопив його під пахви, човен хитнувся й відійшов. За кормою лишився обрізаний кінець мотузки.

Кетрін перевела погляд на бриг. Там спускали два човни. В одному здіймалися довгі жердини з гаками; другий ішов напереріз утікачам.

— Праву передню приготувати! — гукнула вона.

Її гармаш, рудий Гарріс, якого вона знала ще за Лестера, присів за легким стволом. Поряд матрос тримав запалювальний ґніт. За спиною Кетрін доповіли, що Овен повернув до човна Белла.

«Мерсі» йшла просто на бриг, трохи лівіше від його носа. Тепер Кетрін бачила полум’я вже під вітрилом. Якби воно згоріло раніше, ніж корабель дійде, той міг утратити хід і знестися поперек їхньої дороги. Відстань до повороту назад ще лишалася. Вона глянула на берег, тоді на верхівку щогли.

Вітрило тримало.

На бригу вдарили втретє. Передня рея «Мерсі» сіпнулася, один її кінець упав; вітрило провисло навскіс. Корабель почав відхилятися.

Кетрін відчула, як румпель тисне їй у стегно. Хотілося негайно повернути шлюп. Вона втримала його ще мить. «Мерсі» не стала поперек. Вона поволі забирала праворуч — тепер уже на самий ніс брига.

Звідти донісся свист. Люди кинулися до кормового каната.

* * *

Якірний канат брига впав у воду. Корпус почав відходити до західного берега. Його човен із гаками встиг підступити до «Мерсі», але мусив завернути від жару; люди гребли, затуляючи обличчя плечима. Другий човен ішов до Белла.

— Додати вітрила! Ліворуч від неї!

«Боривітер» висунув ніс із-за палаючого корпусу. Кетрін побачила гарматні порти брига — темні, зовсім низько над водою. Один спалахнув. Над нею ляснуло полотно, і клапоть нового шва затріпотів на вітрі.

Гарріс вистрілив у човен, який переслідував Белла. Картеч збила весло, одна людина впала на дно; інші припинили гребти й схилилися до неї. Кетрін не бачила, чи піднялася вона знову.

— Човни до нас! — гукнула вона через плече.

Човен Овена вже підійшов до Белла із Саттоном і Пірсом. Тесля подав їм мотузку; тепер човни гребли поруч, з’єднані довгим вільним кінцем. «Боривітер» ішов швидше, ніж вони.

Кетрін наказала послабити вітрило.

— Не встигнуть! — крикнув хтось біля щогли.

Вона бачила. Ніс шлюпа вже минув корму «Мерсі». Ще трохи — і палаючий корпус лишиться позаду, відкриє їх обом судновим гарматам, які дивилися сюди.

— Кінець за корму! Довший!

Джонні кинув бухту. Мотузка розгорнулася по воді. Белл підвівся на коліно, промахнувся рукою й сів, коли човен ударився об хвилю. Пірс підхопив кінець веслом.

Натяглося. Човен рвонуло носом угору; Саттон упав на Белла. Пірс устиг обнести мотузку навколо носової поперечини. За ними взялися на буксир Овен і двоє веслярів. Між шлюпом і човнами натяглася довга мокра лінія.

З батареї вистрілили. Ядро пройшло попереду носа, вдарило в мілину й підняло жовту воду.

Бриг відходив до мису. Його корму ще тягнули канатом, ніс розвертало в бік виходу; між двома щоглами Кетрін на мить побачила кам’яне укріплення. Потім корпус закрив гармати.

— Тримай курс! — гукнув Гарріс. — Лізуть із другого борту!

Кетрін не озирнулася до нього. На бригу вже намагалися поставити вітрила, але «Мерсі» була надто близько. Люди бігли вздовж борту з відрами. Палаюча рея тяглася до їхніх снастей.

Удару Кетрін не почула. Побачила, як ніс «Мерсі» притиснувся до брига перед щоглою, як обидва корпуси повільно розійшлися й знову зійшлися. Між ними знявся стовп іскор.

Поряд із Кетрін щось важко вдарило в дерево. Матрос, який стежив за човнами, зігнувся й сів. Крізь пальці, притиснуті до плеча, пішла кров. З брига стріляли з мушкетів.

— Нижче голову! — гукнула вона. — Джонні, до нього!

Шлюп пройшов повз. Кетрін ще бачила мокрі сорочки над ворожими портами; одну зірвало й понесло в дим. На «Мерсі» обвалився край вітрила.

Човни тяглися за кормою. Белл махав рукою, показуючи на західний мис.

Кетрін уже побачила, як із-за корми брига відкривається край батареї. Вона відвела шлюп трохи далі від берега. Вода ліворуч була світла, але тут вони проходили напередодні, коли заходили до бухти; попереду темнішала достатня глибина. Гарматний дим розгорнувся над каменем.

Постріл дістав їх у корму.

Румпель смикнуло так, що Кетрін ударилася животом об його кінець. Дерево тріснуло десь нижче. Шлюп почав повертати до мілини.

Вона навалилася на руків’я. Воно піддалося надто легко.

— Кермо!

Біля неї опинився Гарріс. Вони разом підняли розщеплений кінець румпеля, але той вислизав із кріплення. «Боривітер» усе дужче забирав ліворуч.

Із човна кричав Овен. Кетрін розібрала тільки «мотузку» й «стягни». Гарріс кинувся до бухти біля борту.

— Грот послабити! — наказала вона.

Біля щогли відпустили снасть, і велике вітрило затріпотіло. Шлюп сповільнив поворот. Гарріс обмотав тріснуте дерево, уперся коліном і стягнув обидві половини. Кетрін тримала їх разом, поки мотузка різала їй пальці.

— Тепер!

Вони натисли удвох. Румпель загнувся, але втримався. Ніс почав повертатися від світлої води.

Кетрін не випускала дерева, доки під бортом не стало темно. Наступне ядро впало позаду човнів. Пірс пригнувся; Овен навіть не обернувся — дивився на корму шлюпа, показуючи рукою, щоб тримали.

Коли мис лишився за ними, Гарріс засміявся. Коротко, з подивом. Кетрін спробувала вдихнути глибше й не змогла: болів живіт там, де вдарив румпель.

— Не відпускай, — сказала вона.

Він перестав сміятися й перехопив дерево зручніше.

* * *

Людей із човнів підняли лише за наступним мисом. «Боривітер» ліг у дрейф; Овен переліз через борт, розсунув Кетрін із Гаррісом і навколішки взявся оглядати пошкодження. Ядро збило частину кормової огорожі й розкололо румпель біля кріплення. Саме кермо вціліло.

— До ночі триматиметься на накладках, — сказав він. — Потім зроблю новий. Тільки не смикайте.

Кетрін розігнула пальці. На двох здерло шкіру. Вона витерла руки об сорочку й пішла до пораненого матроса, Тома Доула. Куля пройшла крізь м’ясо плеча; кухар уже зрізав рукав, а Крейн тримав миску з водою. Доул тремтів і лаяв кухаря за кожен дотик.

— Лайся, — сказав той. — Тільки сиди.

У Пірса були обпалені кисті. Белл допомагав йому пити, підтримуючи кухоль знизу. Саттон сидів біля щогли, босими ногами притиснувши врятовану суднову скриньку. Над мисом ще стояв дим. Бриг не з’являвся.

Кетрін перерахувала своїх, потім Саттонових, потім обох посильних. Тридцять двоє. На палубі ледве можна було розминутися.

— Воду розділити на всіх, — сказала вона Беллу. — До найближчої безпечної стоянки йдемо разом. Там поповнимо.

Він кивнув на її руки.

— Покажи кухареві.

— Після Доула.

Кетрін сіла біля Саттона. Він посунув скриньку, звільняючи місце, хоча їй і так вистачало.

— Вона горіла ще на ходу, — сказав він. — Я думав, вітрило впаде раніше.

Кетрін дивилася на смугу диму над землею.

— Я теж.

Він довго мовчав. Потім нахилився, витяг із-під скриньки чужий черевик і відкинув убік.

— Напишете, що спалили за своїм наказом?

— Напишу.

— І що вантаж лишили за вашим?

— Так.

Саттон кивнув. Підсунув скриньку назад до ніг.

У каюті Кетрін розклала папери на столі. Розписка про звільнення, новий наказ про затримання, рахунки за зброю. На краю першого аркуша проступив відбиток її закривавленого пальця. Вона промокнула його, поки не розплився.

За втрачений корабель Фенвік спробує не заплатити нічого. За врятовані шкіри сперечатиметься про вагу. Доведеться купити дерево, ліки й парусину; до огляду корми Овен не зможе сказати, скільки ще. Кетрін записала те, що вже знала, залишивши вільне місце для решти.

Згори покликали: Белл просив визначити курс. Вона накрила документи чистим аркушем і підвелася.

На сходинці довелося спинитися, перечекати біль у животі. Потім Кетрін вийшла до людей.