Раді Вас бачити!

Того самого вечора.

Рід приніс записку вже по темряві.

Кетрін почула його голос унизу й вибігла на сходи зі свічкою. Він стояв біля кухні, обтрушуючи з черевиків пісок. Поки піднімав голову, вона встигла подивитися йому за спину.

— Еліс у Джоан. Ціла.

Він витяг складений аркуш. Кетрін поставила свічку на сходинку й прочитала стоячи. Останній рядок був дрібніший за решту: сестра втиснула його біля самого краю.

«Скажи, що мені робити. Я прийду».

— Чому ви не привели її?

— Спершу хотів побачити, що тут.

— Нас випускають. І впускають теж.

Рід кивнув. Вона прочитала записку ще раз, тоді склала по тих самих згинах.

— Я піду до неї.

Кетрін узяла копії, дві сорочки, гребінь і загорнуту в полотно половину хлібини. Солдат при хвіртці розв'язав згорток, перевірив одяг, порахував аркуші й дозволив винести. Їй довелося показати також кишені.

Рід чекав на вулиці.

Вона замкнула двері житлових кімнат. Ключ не забрали, і Кетрін ще раз смикнула ручку, перш ніж відійти.

До Джоан дісталися пізно. Світло падало з дверей на пісок; Еліс стояла в цьому світлі, вже взута, з дощечкою під пахвою. Побачивши сестру, вона поклала її просто на землю й пішла назустріч.

Кетрін обійняла її. Еліс притиснулася лобом до її плеча, обхопивши за пояс так міцно, що край папки вперся Кетрін у ребра.

— Тато де?

— Під вартою. Завтра дізнаюся, куди нести їжу.

— Можна до нього?

— Ще не знаю.

Еліс відхилилася, подивилася їй в обличчя. Кетрін прибрала з її щоки пасмо, що прилипло до вологих губ.

— Я залишуся тут на ніч. Посунешся?

Сестра кивнула й забрала в неї згорток.

Спали вони на вузькому сіннику, який Джоан розклала біля стіни. Еліс довго розпитувала; Кетрін відповідала, поки могла пояснювати одне й те саме без злості. Потім сказала, що треба спати. Сестра замовкла, але рука її так і лишилася на Кетріниному зап'ястку.

* * *

Наступні дні Кетрін ходила до міста сама або з Рідом. Еліс лишалася допомагати Джоан; увечері вони зустрічалися, їли з однієї миски й говорили про те, що вдалося дізнатися. Приносити добрі звістки Кетрін спершу сподівалася щодня.

Батька тримали в кам'яному будинку неподалік форту. Їжу брали через невеликі двері, але миску віддавали не завжди. Кетрін почала носити хліб і сир у тканині, щоб не просити посуд назад. На другий день їй дозволили побачення при вартовому.

Вона передала батькові, що Еліс у безпеці. Розповіла про Джоан, про човен, про прийняті прохання. Він слухав сидячи; одна панчоха сповзла й відкривала гомілку над черевиком. Кетрін увесь час хотіла нахилитися й підтягнути її.

— Копію листа збережи, — сказав він.

— У мене дві. Еліс переписала другу.

Батько кивнув.

— У неї добрий почерк.

На третій день після арешту почалося слухання.

Кетрін сиділа біля дверей, тримаючи на колінах свою папку. У кімнаті було душно. Прайс, матрос із «Мірабелі», стояв перед столом у позиченому, завеликому камзолі й відповідав так тихо, що його двічі просили говорити голосніше.

Він чув про мир від моряка з англійського судна, яке «Мірабель» зустріла до захоплення. Чи розмовляв той моряк із Дрейпером, Прайс не бачив. Чи передавали на борт письмове повідомлення, не знав. Але новину, за його словами, повторювали на палубі.

Дрейпер запитав, на якій саме вахті. Прайс збився, назвав один день, потім виправився. Вейн попросив занести до запису виправлену відповідь.

Кетрін занотувала обидві.

Потім читали батьків лист. Вона чекала речення про купівлю, стискаючи папір так, що на ньому лишилися вологі півмісяці. Цього разу прочитали все.

Батько пояснив, про який вантаж ішлося. Назвав купця й суму, повторив, коли віддав наказ. Дрейпер підтвердив: лист одержав перед виходом, домовлена купівля не відбулася, бо продавець віддав товар іншому.

Кетрін уперше за весь ранок випросталась.

Вейн підвівся.

— Коли капітан повернувся, ви вже знали про припинення нападів?

— На острові знали всі.

— І все ж прийняли вантаж.

— На зберігання до розгляду. Подали опис і свідчення. Нічого не продали.

— Ви відмовилися від своєї частки?

— Я мав спершу з'ясувати, що сталося.

Вейн поклав перед суддями копію опису. Біля часток власника й команди стояли числа, які Кетрін сама звіряла після повернення «Мірабелі».

— Підпис ваш?

— Мій.

Вона глянула на батька. Він дивився на папір, потім підняв голову й почав пояснювати знову: облік не є дозволом на продаж, саме для перевірки вони й принесли документи.

Один із суддів перебив його запитанням про платню команді.

Наступного дня, на другому засіданні, сперечалися про те, чи міг Дрейпер не знати новини, яку переказували його матроси. Батько відповідав уже коротко. Він просив викликати людей із зустрінутого англійського судна; Вейн повідомив, що воно залишило Ямайку. Слухання продовжили без них.

Кетрін подала свої записи й попросила звірити перші слова Прайса з пізнішими. Писар узяв аркуш. Вона бачила, як його долучили до решти, і не могла сказати, що папір загубили.

Надвечір прочитали висновок. Суд визнав, що капітан мав звістку про припинення нападів; дії Гартлі — спорядження рейсу, письмові вказівки й приймання вантажу з розрахованою часткою — оголосив участю в спільному піратському підприємстві.

Кетрін підвелася ще до того, як почула покарання.

— Лист написаний до виходу. Ви ж самі його читали.

Головуючий наказав їй сісти.

— Він не був на судні. Вони подали папери, щоб ви перевірили…

Вартовий поклав руку їй на плече. Батько повернувся й похитав головою.

Кетрін сіла.

Стратити обох. Майно, визнане належним до підприємства, конфіскувати.

Коли люди почали виходити, вона ще тримала папку відкритою. На верхньому аркуші біля двох різних дат стояла її жирна риска. Кетрін провела по ній пальцем, ніби могла показати комусь, хто ще не подивився.

* * *

Прохання відкласти виконання вироку вона подала наступного ранку. Просила часу на свідків, на перегляд наказів, на новий розгляд. Рід знайшов двох капітанів, готових підписати, що Гартлі завжди вимагав належних паперів. Третій відмовився. Кетрін не стала витрачати на нього час.

Увечері прийшла відповідь: вирок залишено чинним. Виконати наступного ранку.

Вони прочитали її в Джоан. Еліс узяла аркуш після Кетрін, дочитала до кінця, перевернула, хоча зворот був чистий.

— Ми підемо разом, — сказала вона.

Кетрін хотіла заперечити. Слова вже стояли в роті: не треба, залишайся тут. Вона подивилася на сестру й проковтнула їх.

— Разом.

Уночі ніхто не роздягався до кінця. Рід сидів надворі, Джоан кілька разів виходила до нього. Кетрін лежала на спині й згадувала батькову кімнату так виразно, що бачила подряпину на столі під його правою рукою. Там стояла чорнильниця. Треба було відсунути її, щоб протерти весь стіл.

Вранці вони пішли вчотирьох.

Місце біля води вже оточили солдати. Далі стояли люди, яких Кетрін бачила щодня: візник, крамар, двоє робітників зі складів. Дехто відвів очі. Бондар, про якого батько добре говорив, посунувся й дав їм пройти ближче.

Батько вийшов без капелюха. Поруч ішов Дрейпер. Здалеку Кетрін спершу здалося, що капітан кульгає; коли вони наблизились, вона побачила, як коротко їм доводиться ступати між конвоїрами.

Еліс уп'ялася пальцями їй у руку.

Батько шукав когось у натовпі. Кетрін підняла вільну долоню. Він побачив її, тоді Еліс і на мить спинив погляд між ними.

Вона тримала руку піднятою, поки конвоїр не змусив його повернутися.

Читали вирок. Вітер відносив частину слів; Кетрін чула своє прізвище, назву «Мірабелі», потім знову прізвище. Дрейпер щось сказав людині біля нього. Та відповіла, не повертаючи голови.

Коли кат підійшов до батька, Кетрін зрозуміла, що весь цей час чекала ще одного посланця. Людини з папером, яку пропустять крізь солдатів. Вона навіть знала, з якого боку той мав би прийти.

Посланця не було.

Еліс сіпнулась уперед. Кетрін обхопила її обома руками. Відчула, як сестра вдарилася зубами об її плече, почула короткий придушений звук.

Батько вже не стояв на дошках.

Кетрін заплющила очі, але відразу розплющила. Їй здавалося, що покинути його поглядом зараз не можна. Вона дивилася, доки Джоан не стала перед Еліс, затуляючи їй воду й поміст, а Рід не взяв Кетрін за лікоть.

Вейн стояв біля столу, за яким записували виконання вироку. На сонці білів відкритий комір його сорочки. Він прийняв аркуш, прочитав і передав далі.

Кетрін запам'ятала цей рух.

* * *

По батькове тіло дозволили прийти після полудня. Рід домовився про віз і місце на кладовищі. Дрейпера мали забрати його люди. Кетрін віддала останні монети, які тримала при собі, й не спитала, чи вистачить: Джоан поклала поряд свої.

До дому вони повернулися вдвох із сестрою, щоб забрати одяг. Рід лишився владнувати поховання. У дворі вже стояли чужі вози.

Вейна не було. За столом сидів новий управитель — невисокий чоловік із запалими щоками. Він назвався Гоббсом і показав доручення. Конфісковані склад, ділові приміщення й товари передавалися під управління Вейна до продажу. Людей для перевезення надавав Ешфорд. Витрати утримувалися з виручки.

— Житлові кімнати звільнити до вечора, — сказав Гоббс. — Особисте забирайте за списком.

Еліс стояла біля Кетрін нерухомо, дивлячись на їхній стіл. На ньому різали мотузку. Вістря ножа вже лишило кілька свіжих зарубок там, де батько клав листи.

Кетрін попросила паперу й почала складати список.

Вони винесли одяг, дві ковдри, гребені, материну дерев'яну скриньку для шиття. Її дозволили забрати після того, як Гоббс витрусив вміст на стіл. Еліс зібрала голки й намотала на котушку нитку, що зачепилася за ніжку.

На книги дозволу не дали. Кетрін спитала про свою, пояснила, що це особиста річ. Гоббс відповів, що книги вже в іншому місці.

Куховарка Марта стояла біля дверей із власним вузлом. Вона готувала в домі стільки, скільки Кетрін себе пам'ятала, й тепер тримала зверху на одязі дерев'яну ложку, бо та не вмістилася всередині.

— Де ви ночуватимете? — спитала Кетрін.

— У сестри. На тому березі. Беннет перевезе.

Вона кивнула на причал. Кетрін знала, що до Мартиної сестри можна доплисти, але ніколи не питала, де та живе.

У дворі чекав і Овен, складський робітник, який допомагав їй розгортати тюки фарби. Він не міг отримати скриньку з інструментами: її внесли до загального опису майстерного приладдя. Кетрін підтвердила, що скринька його.

Гоббс знайшов рядок, перекреслив його й розписався поряд.

— Забирайте. Після перевірки на виході.

Овен хотів подякувати, але в цей час до двору зайшов Рід. Кетрін побачила його й відразу підвелася. Він кивнув: можна йти.

На кладовищі земля липла до лопати. Вони стояли вчотирьох, поки засипали могилу. Еліс тримала Кетрін за руку, але тепер не ховалася за неї. Коли все скінчилося, Рід заплатив чоловікам і відійшов, даючи їм побути ще трохи.

Кетрін дивилася на свіжу землю. Батька привезли без камзола. Вона вже відкрила рота, щоб спитати, де він, і не спитала.

До дому повернулися по речі. Рід запропонував перевезти вузли до Джоан човном, щоб не носити їх кілька разів. Еліс пішла з ним по човен і мала допомогти на воді. Марту обіцяв забрати Беннет; Овен теж чекав його, домовившись переправитися на інший берег до родичів. Кетрін залишилася, поки їм перевірять останні речі.

— Ти теж ідеш, — сказала Еліс.

— Іду. Рід забере мене тут. Біля дальніх сходів.

Вони домовилися спершу відправити вузли до Джоан, а тоді Рід мав повернутися по Кетрін. Дальні дерев'яні сходи за складом виходили просто до води; там не стояли вози.

Коли сестра рушила за Рідом, Кетрін покликала її.

Еліс озирнулася.

Вона не знала, що хотіла сказати. Лише підняла материну скриньку.

— Я візьму.

Сестра кивнула.

* * *

Надвечір біля сходів стало тісно.

Ешфордові люди вантажили пакунки на великий пласкодонний човен, притягнутий уздовж помосту. Його високий для такого човна борт затуляв воду. Один кінець тримав носа, другий тягнувся від корми до палі біля дерев'яної прибудови складу. Рідові доведеться приймати вузли далі, за цією кормою.

Кетрін вийшла подивитися, чи він уже близько. Побачила човен із двома людьми й упізнала Еліс: сестра підняла руку. До них було кроків із тридцять.

Кетрін показала на дальній край помосту. Рід кивнув і повернув човен, лишаючись за кілька довжин від берега.

— Марто! Несімо!

Вони перенесли два вузли до сходів. Марта поставила свій біля ноги й притиснула хустку на грудях, виглядаючи Беннета.

Із прибудови долинув крик.

Біля входу стояли Овен і один з охоронців. Скринька була розкрита на підлозі; інструменти лежали поряд. Охоронець тримав короткий залізний гак.

— Я ж сказав, моє, — повторював Овен.

— Це з такелажу. Залиш.

— Мені дозволили забрати скриньку.

Овен простягнув руку по гак. Охоронець відштовхнув його ліктем. За спиною робітника стояли складені старі ящики; Овен уперся в них, щоб не впасти, і верхній зсунувся.

Кетрін підійшла до дверей.

— Є підпис управителя. Я покажу.

Ящик ударив об стійку, до якої причепили лампу для роботи в темній прибудові. Лампа впала, розбилася об край скриньки. На підлозі спалахнуло розлите масло. Вогонь побіг під стос сухих обгорток біля стіни.

Охоронець відскочив. Овен схопив старий мішок і вдарив ним по полум'ю; тканина зайнялася, він відкинув її. Знадвору хтось закричав, щоб несли воду.

Кетрін ухопила відро біля дверей. Воно було порожнє.

— Овене, виходь!

Він нахилився по скриньку. Перш ніж випростався, зсунулася решта ящиків. Один упав йому на ногу, другий притис до низької лави. Овен закричав і вчепився в дверну стійку.

Кетрін кинула відро. Вбігла всередину, підняла ближчий ящик за кут. Він був важкий, із чимось залізним усередині; вона ледве відірвала його від підлоги. Овен потягнув ногу, але знову скрикнув.

— Не так! Почекай!

Дим ішов їй просто в обличчя. Кетрін присіла нижче, підсунула плече під край і посунула ящик убік. Овен уперся долонями в лаву. Цього разу нога вийшла.

Він спробував стати й одразу осів.

У дверях з'явилася Марта. Разом вони підняли його. Кетрін підставила плече, відчула, як його рука важко лягла їй на шию.

— Сюди, назад, — сказала Марта.

Вхід із боку води вже горів по підлозі: масло розтеклося до порога. Кетрін бачила крізь дим світлу смугу гавані й човен за нею. На мить у цій смузі з'явилося Елісине обличчя. Вона стояла, тримаючись за Рідове плече, й кричала щось, чого Кетрін не розібрала.

— Ми виходимо! — гукнула Кетрін.

Вона не знала, чи сестра почула.

Марта повела їх до задніх дверей, у складський двір. Кетрін ледве бачила її плече. Овен стрибав на одній нозі, повисаючи на них; коли вони переступали поріг, згори впала палаюча тканина й закрила прохід до води.

У дворі Кетрін ковтнула повітря, закашлялася й майже випустила Овена. Марта вперлася в стіну, тримаючи його з другого боку.

— Треба обійти, — сказала Кетрін. — До сходів.

Вони рушили вздовж зовнішньої стіни. Із головних дверей бігли люди з мішками; хтось наказував покласти назад, хтось волав про відра. Перед ними впала діжка, покотилася, перегородивши прохід. Кетрін перечекала, поки її відтягнуть, і потягла Овена далі.

Коли вийшли за ріг, із прибудови вже виривалося полум'я. Люди на помості обрізали мотузки, скидали дошки. Навантажений човен хитався біля палі.

Кетрін побачила їхній маленький човен за його кормою. Рід відгрібав від берега. Еліс сиділа на носі, повернувшись до вогню.

— Еліс!

Сестра не обернулася.

Кормовий кінець великого човна провис. Чоловік на помості смикнув його, випустив і відскочив від полум'я. Корма почала відходити від берега, тоді як ніс ще тримався. Вітер розвертав навантажений човен поперек води, просто на Ріда.

Старий упер весло в чужий борт. Друге лишилося на воді. Він щось крикнув Еліс; вона пригнулася й потягнулася до нього.

Високий борт затулив їх до плечей. Його край навалився на весло, притискаючи до кочета. Малий човен різко нахилився. Кетрін устигла побачити його світле днище, руку над водою й темну голову біля корми великого. Потім корма пройшла далі, закривши все.

Вона скинула з плеча Овенову руку й кинулася до краю.

Поміст під ногою хитнувся. Хтось ухопив її за спідницю; Кетрін обернулася, намагаючись вирвати тканину. Перед нею був Беннет — човняр, який мав перевезти Марту й Овена на інший берег. На щоці в нього виднілася обпечена смуга.

— Там нема на що стати!

— Вона у воді!

Він подивився туди, куди вона показувала. Кетрін знову побігла, цього разу вздовж кам'яного краю, шукаючи місце, звідки можна дістатися до човна. Біля палі ще плавало весло.

Вона гукала сестру. Між нею й водою металися люди, хтось тягнув линву, хтось скидав пакунки, які вже диміли. Великий човен поволі відводили від пожежі. За ним відкрилася вода, вкрита дошками й обгортками.

Еліс не було.

Кетрін скинула черевики. Беннет знову перехопив її, цього разу за обидва плеча.

— Я підведу свій. Звідси ти не виберешся назад.

Вона вдарила його по руці.

— То веди!

Він відпустив і побіг.

* * *

Шукали до темряви.

Беннет підвів човен із західного боку, де поміст уцілів. Спершу взяли Овена й Марту, відвезли до сусідньої пристані, звідки їх погодилися перевезти на інший берег. Кетрін залишилася з Беннетом. Вона сиділа на носі й дивилася у воду, поки він обходив навантажені човни й плаваюче сміття.

Знайшли перекинутий човен Ріда. Один борт розійшовся біля носа; на темній дошці лишилися вирізані літери. Кетрін упізнала їх одразу.

Вона вчепилася в мокрий край. Заглянула під човен, поки Беннет утримував його линвою. Внизу була лише вода. Він допоміг їй відхилити уламок борту й покликав Ріда двічі.

Ніхто не відповів.

Кетрін змусила його пройти ще далі, за те місце, куди відтягли великий човен. Питала людей на бортах, чи піднімали когось із води. Один показав на захід: там начебто витягли чоловіка. Вони дісталися туди; чоловік був чужий, у роздертій сорочці, сидів і блював через борт. Про дівчину він нічого не знав.

Із берега вже гукали, щоб човни відходили. Пожежу стримали біля складу, але дерев'яна прибудова й частина помосту вигоріли. У сутінках червоніли палі. На березі перекликалася варта.

Беннет повіз Кетрін до Джоан. Вона весь час дивилася назад.

Джоан вийшла зі свічкою. Побачила мокру спідницю, босі ноги, тоді зазирнула в човен за Кетріниною спиною.

Кетрін запитала, чи Рід не повертався.

Джоан похитала головою.

Вона сіла на пісок. Беннет щось розповідав над нею; Кетрін чула своє ім'я, потім Елісине. Дістала з-за ліфа записку, принесену Рідом того вечора. Папір від поту став м'яким, складки почали розлазитися.

Джоан присіла поруч і поклала руку їй на потилицю.

Кетрін не могла заплакати. Вона бачила світле днище, Рідове весло біля чужого борту й Елісину голову, що зникла за кормою.

Уранці Беннет прийшов знову. Вони пройшли берег до міста, розпитали біля причалів, біля місця, куди зносили поранених. Кетрін називала ім'я сестри, вік, колір волосся. Про Ріда теж питала. Їй показали двох старих; жоден не був ним.

До обгорілого помосту не пустили. Солдати витягали на берег уламки й те, що лишилося від вантажу. Кетрін стояла, поки один із них не звелів відійти.

Вона повернулася до Джоан після полудня.

У кімнаті лежала материна скринька: Марта встигла забрати її зі сходів і передала Беннетом. Поряд Джоан поклала аркуші Еліс, знайдені під дощечкою. На верхньому був малюнок мілини.

Кетрін узяла його, прочитала цифри, маленьку примітку біля стовпа. Провела пальцем по імені внизу.

Учора вона могла ще сказати: Еліс не повернулася.

Тепер Кетрін склала малюнок разом із запискою й притисла до грудей. Джоан обійняла її. Вона стояла в цих чужих руках і нарешті плакала за обома.