Раді Вас бачити!

Того ранку, поки Кетрін ішла до складу, Еліс дивилася, як їхній дім зникає за щоглами.

Спершу сховались вікна верхнього поверху, потім край даху з кривою ринвою. Ще трохи було видно білу стіну над коморою, але човен повернув, і на її місці постав чужий борт. Еліс лишилася сидіти на носі. За спиною поскрипували кочети, вода бігла вздовж обшивки, з берега хтось гукнув. Вона нахилилася нижче, розглядаючи темну смугу під водою. Смуга поворухнулась і розсипалася на риб.

Із човна Порт-Ройял здавався меншим, ніж із вулиці. Тісне місто на кінці піщаної коси, склади, пристані, дахи, над якими здіймалися корабельні щогли; далі коса тяглася на схід, відділяючи гавань від відкритого моря. За водою лежав великий берег Ямайки, зелений унизу й синюватий там, де здіймалися гори. Уранці Еліс могла розрізнити на них складки й затінені западини. До полудня обриси зазвичай м'якшали, наче хтось проводив по них вологою ганчіркою.

Ямайка була англійським островом у Карибському морі. Над портовим фортом стояв англійський прапор, дозволи на торгівлю видавали від імені англійського губернатора, а батькові листи до Англії йшли так довго, що відповідь часом стосувалася вже проданого вантажу. Сама Еліс Англії ніколи не бачила. Уявляла її за батьковими розповідями: холодна вода, кам'яні сходи до річки, люди, які восени зачиняють вікна на весь день. Тут вікна зачиняли перед зливою, а за годину в кімнатах уже нічим було дихати.

На внутрішньому боці коси вода була спокійніша. Сюди тягнулися човни з бочками, кошиками, живими курми; тут чекали черги до причалів судна з темними смугами водоростей на обшивці. За останніми будинками море ставало просторим. Вітер приносив сіль і запах мокрих водоростей, звільняючи ніс від риби, кухонь та портових канав.

— Надивилась? — спитав Томас Рід.

Еліс обернулась.

Старий сидів до неї обличчям, налягаючи на весла. Капелюх у нього був підв'язаний під підборіддям мотузкою, і вузол щоразу смикався, коли він ворушив щелепою. Він мав довгу засмаглу шию, білі брови й великі вуха, з яких Еліс колись намалювала вітрила. Малюнок вийшов невдалий: Рід упізнав себе раніше, ніж вона встигла додати човен.

— Ми вже минули склад із червоними дверима.

— Я знаю. Де вхід назад?

Вона показала.

— А якщо дверей не видно?

Еліс підвела руку до форту.

— Кут муру. І той дах праворуч.

— Який?

— Світлий, із двома трубами.

Рід озирнувся через плече.

— От тепер дивись, як вони розходяться.

Він зробив кілька гребків, і дах, що ніби стояв над самим муром, посунувся вбік. Еліс стежила за ним, доки між трубою й кутом форту не з'явилася вузька смужка неба.

У шістнадцять вона була невисокою, тонкою в плечах, із довгими руками, яким удома завжди бракувало місця. За столом зачіпала чашки ліктем; у човні могла дістати майже все, не підводячись. Каштанове волосся вигоріло на кінцях і вибивалося з коси дрібними завитками. Ніс трохи задирався, на переніссі й щоках трималися веснянки, хоч вона вже давно облишила рахувати їх. Сіро-зелені очі на сонці здавалися світлішими. Коли Еліс зосереджувалась, то примружувала ліве око сильніше за праве, через що Рід питав, чи вона йому не вірить.

На ній були полотняна сорочка, вицвілий коричневий ліф і стара спідниця, підібрана так, щоб не тяглася по воді на днищі. Черевики лежали під лавою. Вона стягла їх ще біля пристані, лишивши на п'яті червоний слід від задника, й тепер упиралася босими ногами в поперечну дошку.

Рід перестав гребти.

— Діставай.

Еліс витягла з-під лави дощечку з притиснутим до неї аркушем. Край паперу вже загнувся від сирості. На ньому була частина берега, яку вона перемалювала вчора з Рідової карти, і кілька цифр, поставлених його рукою. Старий дозволив узяти копію після того, як вона двічі переплутала в себе північ і напрямок, куди дивилося вікно.

Він тримав човен веслами, а Еліс розклала біля ніг лотлінь — тонку линву зі свинцевим тягарем. Перебрала позначки на ній. Учора перевіряла їх на березі, сьогодні все одно торкнулась кожної.

— Тут три сажні, — сказала вона, глянувши на аркуш.

— То поміряй.

Свинець пішов за борт. Линва ковзала крізь пальці, прохолодна там, де вже намокла. Коли натяг ослаб, Еліс затисла її й нахилилася до води.

— Три з половиною.

Рід дивився на линву.

Вона подивилась теж. Та йшла навскіс, тягнучись за човном.

— Стривай.

Еліс вибрала свинець. Старий підправив човен веслом, дозволив йому трохи повернутися й кивнув. Удруге вона опускала тягар просто вниз, не випускаючи зайвого. Відчула дно виразно: линва на мить обважніла, тоді обм'якла в пальцях.

Три сажні й ще трохи.

— Записувати? — спитала вона.

— Запиши. І що першого разу тягла навскіс.

— Я запам'ятаю.

— Я теж так думав.

Він простягнув їй олівець.

Еліс зробила запис на полі дрібніше, ніж решту. Рід нахилився, прочитав і нічого не сказав.

Вони рушили далі вздовж зовнішнього краю гавані. Старий вибирав місця, звідки берег мав знайомий вигляд, а потім трохи відводив човен убік. Дах зникав за дахом; виступ муру ставав пласким; кущ, який Еліс вважала окремим деревом, зливався з рештою зелені. Вона шукала їх на своєму аркуші й сердито стирала лінії.

Одного разу сама попросила повернутися.

— Чого?

— Я поставила цифру біля іншої будівлі.

Рід глянув на сонце.

— Додому до обіду пам'ятаєш?

— Це недалеко.

— Назад доведеться гребти тобі.

Вона вже прибирала дощечку в сухе місце.

На веслах усе виявилося повільнішим. Поки вони помінялися місцями, човен розвернуло; поки Еліс вирівняла його, загубила дах. Рід сидів на кормі й давав їй час виправитися. За правою долонею защипало — руків'я терло там, де вчора лишився пухир.

Нарешті обидві труби знову стали видимі. Вони проміряли глибину, відійшли далі, повторили. Цифри не збігалися з ранковими там, де Еліс чекала однакових. Довелося ще раз звірити місце, а тоді позначити на аркуші, як лежав човен відносно муру.

До часу, коли вона задоволено відклала олівець, сонце стояло високо. Сорочка липла між лопатками. Їй хотілося пити й ще трохи лишитися.

Рід подав глечик.

— Тепер назад.

Еліс ковтнула нагрітої води. Можна було попросити про останній промір. Вона навіть знала, як саме: не «ще один», а «перевірити, чи правильно я зрозуміла». Старий частіше погоджувався на перевірку.

Проте він уже прибирав линву.

— Я повеслую, — сказала вона.

— До повороту. Далі я.

* * *

Коли вони повернули до пристаней, у гавані побільшало вітру. Човен доводилося вести між суднами, перечікуючи, поки пройдуть навантажені баркаси. Еліс сиділа на кормі з дощечкою на колінах і розглядала дім.

Звідси знову було видно його дах. Сам будинок стояв за складом, через короткий двір, де між стіною та кухнею зберігали порожні бочки. Нижні кімнати займали контора, комора й місце для людей, що приходили з рахунками. Нагорі жили вони. Коли у дворі перекочували діжку, в Еліс на столі здригалася чорнильниця; коли батько сперечався з капітаном, нагорі ставало чути краще, якщо відчинити двері на сходи.

Вивіску «Гартлі» вона вміла впізнавати раніше, ніж читати. У дитинстві вважала, що це назва будинку, як «Мірабель» — назва судна. Згодом з'ясувалося, що домом називають ще й вантажі, борги, людей, корабельні частки та листи, які приносять навіть під час вечері.

Батько народився біля Бристоля. Його батько лагодив бочки, а сам Вільям Гартлі вперше вирушив через океан хлопцем, якому доручали носити воду й чистити все, чого не хотіли чистити старші. Еліс знала цю частину краще за решту: батько згадував її щоразу, коли вона відмовлялася від якоїсь роботи. Потім були рейси між островами, чужі вантажі, рахунки, які він навчився вести, щоб його не обраховували. У Бріджтауні був бриг із поламаною щоглою, на який він не встиг назбирати. Еліс бачила той бриг у своїй уяві набагато виразніше, ніж першу батькову контору, хоча саме з контори почався дім.

До Порт-Ройяла він перебрався вже з невеликим паєм у вантажі та знайомими, готовими довірити йому свій товар. Спершу наймав кут у чужому складі. Потім увесь склад. На старих рахунках, які Кетрін давала Еліс для вправ, ще траплялася попередня адреса, і всі суми там були менші. Обидві доньки народилися вже на Ямайці.

Їхня мати померла від гарячки чотири роки тому. Еліс досі пам'ятала, як сиділа перед нею на низенькому стільці, поки та розплутувала їй волосся, притримуючи пасмо біля коренів, щоб не смикати. Після того косу їй довго заплітала Кетрін — тугіше, зате така трималася до вечора.

Коли під час війни батько отримав англійський каперський патент, до торгівлі додалося спорядження озброєних рейсів і частки в захоплених вантажах. Еліс бачила патент: великий аркуш, від якого чекала більшого, коли вперше попросила показати. Підписи й печатка виглядали скромно поруч із гарматами на судні. Але саме цей папір дозволяв нападати на визначеного ворога від імені корони. Звичайні торгові рейси йшли своєю чергою; привезене за патентом мало окремі описи й папери на продаж. Кетрін уміла розбиратися в них. Еліс поки що знала, в якій шухляді вони лежать.

Попереду відчинився проміжок між бортами. Біля причалу стояла «Мірабель», і на палубі Еліс побачила сестру.

Кетрін тримала папір обома руками, щоб його не загнув вітер. Дрейпер нахилявся до неї, показуючи щось пальцем. Батько стояв поруч, поклавши руку на поруччя. Усі троє дивилися в один аркуш.

Еліс підняла руку, але Кетрін не озирнулася.

— До тих сходів, — сказала вона Рідові.

— Бачу.

Сходи були мокрі на дві нижні приступки. Еліс устигла взутися, перш ніж човен торкнувся каменю, та однаково замочила черевик, коли взяла линву й вистрибнула. Рід подав їй дощечку, глечик і згорнутий лотлінь. Вона забрала все разом; свинець ударив по глечику, старий насупився.

— По одному носи. Нікуди берег не попливе.

Вони віднесли речі до складу. Рід узявся промивати линву прісною водою, а Еліс поклала аркуш на підвіконня, притиснувши сухим уламком дерева. На ньому лишилися мокрі відбитки пальців. Вона дивилась, як плями розповзаються між цифрами, коли за спиною почула батькові кроки.

— Котра година, Еліс?

Вона обернулася.

Без капелюха сивина біля його скронь була помітніша. Волосся над чолом ще лишалося темним, коротким і впертим: навіть після розчісування стирчало з одного боку. У батька було широке обличчя, важке підборіддя й карі очі, навколо яких від сонця розійшлися дрібні зморшки. Він був кремезний, із трохи зігнутими плечима; у доброму камзолі здавався товстішим, ніж у сорочці, хоча Еліс досі не могла вирвати з його рук затиснуту мотузку. Зараз камзол висів розстебнутий. На манжеті темнів свіжий слід від поруччя «Мірабелі».

— Ми затрималися.

— Помітив.

— Треба було перевірити одне місце.

Батько глянув на Ріда. Старий поставив відро.

— Я дозволив повернути човен, Гартлі. Вона знайшла помилку на своєму аркуші.

— До обіду я чекав вас обох.

— Так.

Еліс хотіла пояснити про дах, але батько вже дивився на її ноги.

— Ти ще й мокра.

— Це тут, на сходах.

— Іди перевзуєшся. Потім прийдеш до мене.

Вона взяла аркуш.

— Залиш сохнути, — сказав Рід.

Еліс поклала його назад, обережно підсунувши дерево на те саме місце.

* * *

У батьковій кімнаті пахло хлібом і чорнилом. Еліс прийшла в сухих панчохах, але з колишньою спідницею: чиста лежала під двома іншими речами, а вона не хотіла, щоб він чекав. Батько сидів за столом і витирав перстень клаптем полотна. Срібло забилося брудом біля оправи.

— Сідай.

Вона сіла, сховавши праву долоню під лівою. Пухир лопнув, поки гребла.

— Я не знав, де ви. У Ріда справи бувають і за гаванню.

— Ми не ходили далеко.

— Тепер знаю. Наступного разу скажеш до виходу, куди йдете. А якщо домовилися до обіду — повернешся до обіду.

— Добре.

Він підніс перстень до світла, потер ще раз.

— І не щодня.

Еліс підвела очі.

— Що — не щодня?

— Човен. Уранці ти потрібна тут. Кетрін залишила тобі рахунки для переписування.

— Я можу ввечері.

— Увечері втомишся й наробиш помилок.

— То перевірю.

Батько поклав полотно.

— Ти маєш навчитися вести справи. У тебе добрий почерк, коли не поспішаєш. Можеш приймати листи, звіряти витрати. Це пристойна робота, й вона лишиться з тобою.

— Лоцманська теж лишиться.

— Не починай знову.

Еліс звільнила руку й притисла пальці до краю сидіння.

— Ти сам дозволив мені вчитися в Ріда.

— І не забираю дозволу. Знати берег корисно.

— А працювати?

Він зітхнув. Із двору долинув стукіт порожньої діжки; вона прокотилася під вікном і зупинилась об стіну.

— Рід виходить уночі. У дощ. На чужі судна, де його ніхто не чекає з чашкою гарячого. Часом доводиться лізти на борт по мокрій мотузці. Ти бачиш ті ранки, коли він бере тебе покататися.

Еліс прибрала руку із сидіння.

— Ми не катаємося.

— Я розумію.

— Ні. Ти не подивився.

Він глянув на неї, тоді на двері.

— На карту?

— На проміри. Я сама записувала. І веслувала назад.

— Тому й запізнилася?

Вона відчула, що зараз скаже щось погане про Кетрін. Щось про те, як довго вони пробули на «Мірабелі», хоча ніхто не мав права вимагати, щоб судно прибуло до їхнього обіду. Еліс потерла край нігтя великим пальцем.

— Я хочу вчитися для справи, — сказала вона. — Щоб мене брали вести судно. Питали Еліс Гартлі, а не чи дозволить Гартлі доньці вийти з дому.

Батько потягнувся до неї, і вона мимоволі відвела руку. Він зупинився.

— Покажи долоню.

— Нічого там.

Він чекав. Еліс розтисла пальці.

Батько обережно повернув її руку до вікна. Поперек його суглоба тягнувся давній шрам, блідий на темній шкірі. Вона дивилася на нього, поки він оглядав стерте місце.

— Промий. І скажи, щоб дали чистого полотна.

— Ти дозволиш?

— Полотно?

— Тату.

Він відпустив її долоню.

— Я не обіцятиму тобі місця на кораблі. У шістнадцять ти ще не знаєш, чого захочеш через два роки.

— Кетрін ти дав приймати вантажі у сімнадцять.

— Вона почала з рахунків.

— А Рід почав із глибин.

Батько встав. Еліс теж підвелася, хоча не збиралася йти.

— Завтра вранці перепишеш те, що залишила сестра. Про наступний вихід поговоримо з Рідом. І домовленості про час ти виконуватимеш.

Останнє було справедливе. Саме тому з усім іншим сперечатися ставало важче.

— Гаразд, — сказала Еліс.

Він узяв зі столу полотно, подивився на темний слід від срібла й відклав назад.

— Чистого попроси. Цим не обмотуй.

Вона кивнула й вийшла.

* * *

Кетрін знайшла її на верхній сходинці у дворі. Аркуш уже висох; Еліс поклала його на коліна й намагалася затиснути бинт зубами, щоб зав'язати кінці лівою рукою.

— Дай сюди.

Сестра сіла поруч, забрала обидва кінці. Еліс простягнула їй долоню.

Зблизька Кетрін пахла апельсином. Світле волосся спадало за плече, де кілька пасом зачепилися за шов сукні. Вона була висока й повна там, де Еліс усе ще здавалася собі складеною з ліктів та колін: округлі плечі, виразна талія, впевнена постава. Блакитні очі, довгувате обличчя, рівний ніс і нижня губа, яку вона випинала, коли вдивлялася в дрібний напис. На ній була добра сукня з щільним ліфом і широкою спідницею; біля подолу сідав складський пил. Руки теж не були чистими: на пальцях синіла фарба, а біля нігтя засохло чорнило.

Еліс подобалося, як сестра входила до кімнати. Кетрін не чекала, доки їй посунуть стілець. Сама відсувала його, сідала, клала перед собою папери — і розмова вже мусила враховувати її присутність. Еліс пробувала робити так само. Одного разу батько спитав, чому вона грюкає меблями.

— Не туго?

— Ні.

— Посувайся. Тут сонце.

Еліс підсунулася до одвірка. Кетрін умостила спідницю й дістала з кишені апельсин.

— Тримай.

Вона вже простягала його до правої руки, побачила пов'язку й переклала в ліву.

— Де ви були стільки часу?

— За фортом. Потім поверталися до одного місця.

— Батько сердився?

— На тебе сердився б менше.

Кетрін опустила руку собі на коліно.

— За запізнення чи взагалі?

Еліс підчепила шкірку. Не піддавалася. Вона натиснула сильніше, й ніготь зламався біля самого краю.

— Тобі дозволено щось робити.

— Сьогодні я весь ранок робила. Могла б допомогти.

— Щоб ти потім перевірила?

— Якщо треба.

Кетрін говорила спокійно, і від цього Еліс стало ще прикріше.

— Ти навіть не чуєш.

Сестра повернула голову. Еліс витримала її погляд, потім простягнула апельсин.

— Почисть, будь ласка.

Кетрін узяла його. Шкірка хруснула під пальцями, бризнув сік. Якийсь час вони мовчали.

— Я сьогодні тебе кликала, — сказала сестра. — Вранці.

— Не чула.

— Ти дивилася у воду.

— Там були риби.

— Через них не озирнулася?

— Я ж не чула.

Кетрін поклала їй на долоню очищений плід.

— Мабуть, гарні риби.

Еліс глянула на неї. У сестри сіпнувся кутик рота. Вона відділила три часточки й повернула їй.

З двору було видно смужку неба над складом. На мотузці сохнула кухонна ганчірка; вітер роздував її, але мокрий кут щоразу прилипав до стіни. Кетрін дивилась на нього, поволі розжовуючи.

— Я сьогодні майже не сиділа, — сказала вона.

— Зате ти була на «Мірабелі».

— З описом. Дрейпер говорить швидше, ніж я встигаю звіряти. Потім батько звіряє ще раз.

Еліс повернула до неї аркуш.

— Тут теж звіряли.

Кетрін нахилилася. Волосся впало на папір, і вона зібрала його рукою.

— Це форт?

— Кут. А ось будинок за ним. Бачиш дві труби?

— Тепер бачу.

— Їх треба дивитися разом. Інакше здається, що ти там само, а ти вже збоку.

Вона показала ранкову позначку та другу, зроблену після повернення. Кетрін вела пальцем над папером, не торкаючись його.

— А ці дрібні слова?

— Я опустила линву навскіс. Рід звелів записати.

Сестра прочитала. Еліс чекала, що вона всміхнеться, але Кетрін лише кивнула й роздивилася решту.

— Ти це все сьогодні зробила?

— Берег перемалювала вчора. Цифри сьогодні. Крім оцих, тут Рідові.

— А чому власні такі бліді?

— Олівець твердий.

— У конторі є м'якший. Зеленою ниткою перев'язаний, у нижній шухляді. Візьми, тільки скажи писареві.

Еліс розправила загнутий кут аркуша.

— Батько не подивився.

Кетрін помовчала.

— Покажи за вечерею.

— Щоб він сказав, що я гарно малюю?

— Скажи, що саме тут треба дивитися.

Еліс опустила очі на карту. На полі лишилося місце для двох рядків. Можна було пояснити, звідки зроблено останній промір, і вже не тикати пальцем, коли батько візьметься за аркуш.

— Тільки ти не починай за мене.

— Добре.

Кетрін зібрала шкірки в долоню, але не підвелася.

— Наступного разу, коли Рід піде ненадовго, поклич і мене.

— Тебе ж чекають у конторі.

— То поклич до того, як чекатимуть.

Еліс уявила її в човні: спідниця на всю лаву, волосся у линві, Рід із веслом, для якого раптом забракло місця. Їй захотілося засміятись.

— Веслуватимеш?

— А ти рахунки перепишеш?

— Ти вже сказала батькові.

— Я залишила їх ще вчора. Ти сама погодилася.

Еліс пам'ятала. Вчора це було легко: спочатку рахунки, потім копія карти. Вона тільки хотіла глянути, як Рід намалював берег, і вже не повернулася до стовпчиків.

— Перепишу, — сказала вона. — Але веслувати доведеться.

— Навчиш.

Еліс подивилася на сестру, перевіряючи, чи та не жартує. Кетрін простягнула вільну руку по останню часточку апельсина.

Вони ще посиділи. Із кухні потягло цибулею; за стіною складу хтось пересував драбину. Еліс поклала дощечку на сходинку вище, знайшла олівець і дописала пояснення біля останньої цифри. Під ним, на вільному місці, вивела своє ім'я.

Кетрін нахилилася прочитати й притримала край паперу, поки вона дописувала прізвище.