Раді Вас бачити!

Минає кілька днів, перш ніж головний фахівець нейрорезонансного відділення нарешті ставить довгоочікуваний підпис на голографічному бланку та з підозрою мружиться на свою підопічну.

​— Дозвіл на польоти і подальше навчання підтверджено, курсантко Соларіс, — сухо констатує. — Показники доволі стабільні, проте раджу пам'ятати про наш протокол. Не бажано навмисно перевантажувати свідомість. Якщо виникнуть неконтрольовані реакції тіла або ж чужі спогади почнуть перекривати реальність — негайно повідомляєте нас. Сподіваюсь, ми домовились?

​— Домовились, — серйозно киває Вірея, забираючи свій допуск.

​Коли вона виходить із медичного крила, дихати стає набагато легше. Попри запевнення спеціалістів, дівчина чудово усвідомлює, що вже ніколи не буде такою, як раніше. Чи буде? Однозначно лише одне: знання Кассіана Вейна не лежать у пам'яті мертвим вантажем. У цьому вона вже дуже добре переконалася. Ці знання інтегрувалися і стали частиною її власних інстинктів. Це неймовірна перевага. Проте Вірея твердо обіцяє собі, що використає це на благо і не дозволить копії давно загиблого командора замінити себе. Вона залишиться собою.

​На шляху до драконячих стійл серце радісно тріпоче. Дракон зустрічає її вібруючим гарчанням, що відлунює десь глибоко в його масивних грудях. За мить він уже опускає голову, підставляючи морду під її долоні. Вірея притискається лобом до його носа, заплющуючи очі.

​Встановлюється істинний зв'язок. Звір відчуває зміни в її свідомості, вловлює холодок, який залишив по собі зліпок, але залишається вірним дівчині. Для нього вона є і залишається вершницею — єдиною і неповторною. Вірея теж це відчуває. Серце знову наповнюється радістю.

— Я теж сумувала, любий, — шепоче Вірея, погладжуючи гарячу луску. — Ну що, політаємо?

​Короткий пробний виліт над околицями Академії перевертає її свідомість. У повітрі Вірея помічає шокуючу різницю. Раніше політ був сумішшю захвату, адреналіну та свідомого контролю. Вона постійно аналізувала швидкість, прикидала в голові траєкторію, стежила за вітром. Тепер усе інакше. Простір навколо неї розкладається на чіткі вектори. Без жодної думки дівчина відчуває аеродинамічні потоки, сліпі зони та точну відстань до найближчих скель.

​Коли Багряний ловить висхідний потік, Віреї не потрібно віддавати наказ щодо зміни кута нахилу крил — рішення виникає в голові миттєво, наче готова відповідь із підручника, який вона вивчила напам'ять ще в минулому житті. Тіло діє в ідеальній синхронізації з драконом. Це відчуття абсолютної бойової ефективності п'янить і водночас змушує шкіру вкриватися сиротами.

​Зробивши кілька кіл, Вірея спрямовує Багряного до головного тренувального полігону.

​Тут уже кипить тренування. Курсанти збираються на майданчику, над ареною гудуть магічні щити. У центрі стоїть Дракен Торвальд зі своїм Білим драконом, що височіє за спиною.

​Багряний м'яко приземляється на полігон, здіймаючи хмару пилу. Вірея легко зіскакує із сідла, проте робить це, всупереч волі, занадто жорстко та професійно.

Дракен одразу помічає її. Відривається від розмови з Кеором і йде назустріч. Хоча на його обличчі немає жодних емоцій, проте в льодяних очах спалахує відверте полегшення, від чого Віреї стає тепліше. Він однозначно радий бачити її в строю. Живою, неушкодженою і готовою до бою.

​— Курсантко Соларіс, — гучно вітає, змушуючи інших звернути на них увагу. — Радий, що медики нарешті визнали вас придатною.

​— Не дочекаєтесь, щоб я пропустила найцікавіше, інструкторе, — у тон йому відгукується Вірея, вирівнюючи спину.

​Торвальд широко всміхається, але тут же супить брови, повертаючи собі суворість.

​— Сподіваюся, ти не розраховуєш на поблажки через це? — цікавиться. — Бо сьогоднішня програма змусить усіх пошкодувати. Особливо тих, хто не готовий.

​— Якраз на це і розраховую, — спокійно відповідає дівчина. Ловить на собі зацікавлені погляди Кайрена, Торіка та Рейнара, які теж підходять ближче, і підморгує друзям.

​Дракен киває, приймаючи її готовність, і розвертається до натовпу курсантів.

​— Увага всім! — лунає його голос. — Минулі заняття показали, що ви навчилися працювати в команді в польоті, коли все йде за планом. Але в реальному бою противник ніколи не діятиме так, як вам зручно. Тому відтепер ми переходимо до режиму абсолютної непередбачуваності. Розбиваємось на ланки, і нехай ваші дракони допоможуть вам вижити!

​Здається, для курсантів це неочікувано, та Дракен не дає їм часу на роздуми. За мить він уже виходить до центру арени, закладаючи руки за спину.

​— Ми не будемо покладатися на те, що ви бачили в голографічних відеоінструкціях, — повільно обводить поглядом курсантів. — У реальному небі ворог не вишиковується у зручну лінію і не чекає, поки ви красиво розвернетесь для удару. Частіше за все він б'є зі спини, атакує поранених, розбиває лад і створює хаос. Ваше завдання — навчитися мислити швидше за цей хаос у парі з драконом.

Після клацання пальців система полігону миттєво реагує. Над головами курсантів спалахують проєкції чотирьох нових тренувальних зон. Простір розтинають енергетичні сітки, що загрозливо пульсують криваво-червоним світлом.

​— Далі ми запроваджуємо нові режими симуляції, — пояснює Дракен, крокуючи вздовж проєкцій. — Перша — «Сліпа зона». Фантоми атакують із напрямків, які ви фізично не здатні побачити. Єдиний ваш радар — це дракон. Якщо ви йому не довіряєте, ви вже мертві.

​Інструктор вказує на іншу голограму, де віртуальна ланка розсипається на частини:

​— Друга — «Зламана формація». Уявіть, що ваш напарник отримав критичне поранення, і ви втрачаєте крило. Як швидко ви зможете змінити захист таким чином, щоб не загинути разом із ним? Саме для цього вона нам і потрібна — щоб навчитися це робити. Наступна — «Мертвий коридор». Зона, у якій звичайний політ стає вашим гарантованим кінцем. Потрібно навчитися маневрувати, ламати траєкторію, думати в трьох вимірах. І остання... «Останнє крило». Ви повинні прикрити відступ напарника, навіть якщо це означає повністю відмовитися від атаки. Статистика збитих мішеней нікого не цікавить, якщо ціною стане ваш мертвий товариш.

​Курсанти нервово перешіптуються. Здається, одна Вірея уважно слухає, відчуваючи, як у голові автоматично, без її волі вибудовуються бойові алгоритми для кожної з названих ситуацій. Вона мимоволі складає пальці у правильний хват, немовби вже стискає повіддя.

​— А щоб життя не здавалося вам занадто нудним, крім того, у нас з'являться парні повітряні дуелі, — продовжує Дракен і хижо всміхається. — Якщо хтось захоче кинути виклик мені, буду радий прийняти його. Також повідомляю, що фантоми не просто літатимуть за заданим вектором, а адаптуватимуться. Вони вивчатимуть ваші прийоми, змінюватимуть швидкість та битимуть із кількох напрямків одночасно.

Після цього Дракен вправно застрибує в сідло Білого. Звір відштовхується від землі з такою силою, що найближчі курсанти змушені прикрити обличчя руками від шаленого пориву вітру. Температура на полігоні стрімко падає. У небі розгортається показовий бій.

​Система випускає одразу десятки агресивних швидкісних мішеней. Вони роєм накидаються на самотнього вершника. Проте Дракен залишається настільки спокійним, немовби на нього летять не смертоносні кулі, а безневинні метелики.

​Дракон лише утробно гарчить. І за мить видихає струмінь абсолютної мерзлоти. Повітря миттєво кристалізується, і в просторі виростають гострі крижані леза. Кілька фантомів наосліп врізаються в них, розсипаючись снопами іскор. Але інші мішені адаптуються, розходяться віялом, атакуючи зі сліпих зон.

​Вірея стежить за цим, не кліпаючи. Дійство справді вражає. Проте раніше вона б просто милувалася цією величчю, блискавичними маневрами Білого та льодяною магією. Але зараз дівчина безжально сканує рухи самого інструктора.

​«Надто широкий кут розвороту, — мимоволі констатує чужий, цинічний голос у її свідомості. — Він залишив правий фланг відкритим на цілу секунду. Якщо вдарити туди зараз...»

​Проте Торвальд чудово знає, що робить. Виявляється, він спеціально залишив фланг відкритим. Це приманка. Щойно два фантоми кидаються у створену прогалину, Білий різко складає крила, каменем падаючи вниз. Мішені зі свистом пролітають над ним, і Дракен нещадно розбиває їх нищівними магічними ударами знизу вгору.

​Дракон плавно вирівнюється, пролітає переможне коло над ареною і приземляється в центрі. Колючий іній сліпуче виблискує на лусці звіра.

​— Неймовірна сила чи магія вашого звіра не дає жодних гарантій, якщо ви втратите контроль над ситуацією, — владним тоном підсумовує Дракен, звертаючись до ошелешеного натовпу. — Головна мета — не ефектно знищити противника. Ваша мета — вижити. А тепер до роботи. Старшокурсники — займайте свої позиції!

Зейран, Кеор та Найра миттєво злітають у повітря, щоб узяти під контроль визначені сектори полігону. Старшокурсники мають не лише допомагати інструктору, а й на власному прикладі демонструвати молодшим, як саме виглядає справжній повітряний бій.

​Попри загальну нервову напругу, Зейран усе ж залишається собою. Можна помітити з яким азартом виблискують його чотири золотисті очі, поки він сканує простір. Хлопець доволі недбало скеровує свого гнучкого лускатого гіганта ближче до стрімкого дракона Найри, ледь не торкаючись його крила.

​— Чудова погода для того, щоб ти нарешті погодилася на побачення. Не вважаєш? — лунає його муркотливий голос, який, до речі, чують усі в загальному комунікаційному каналі.

​Здається, старшокурсники давно звикли до постійних залицянь Зейрана, але першокурсники ще не в курсі їхніх стосунків, тому тихенько посміюються.

​Найра навіть не розвертається до нього. А от її звір роздратовано клацає пащею, ніби попереджаючи нахабу.

​— Тримай дистанцію, Зейране, — відрізає дівчина льодяним тоном, поправляючи захисні окуляри. — Чи мені нагадати, з яким хрускотом ламалися твої пальці минулого разу, коли ти дозволив собі зайвого?

​— Та це ж був просто палкий прояв пристрасті! До того ж у мене чудова регенерація, — регоче хлопець, грайливо змушуючи свого дракона зробити небезпечну «бочку» прямо над її головою. — Може, все-таки даси мені шанс? Я тебе дуже здивую.

​— Ха! Ну ти й нахаба. — здається, дівчина навіть усміхається. — А якщо я тобі цього разу зламаю всі пальці?

​— Не біда, головне, щоб ти погодилася провести зі мною час.

​— Побачимо, побачимо...

​— Відставити лірику. У нас гості, — втручається Кеор своїм важким, гуркотливим тембром. Броньований гігант старшокурсника, вкритий товстими шипами, зависає в центрі ланки, немов неприступна літаюча фортеця.

​Полігон раптом вибухає яскравими спалахами. Без попередження вмикається симуляція «Зламана формація». Троє фантомів імітують союзників, але вже наступної секунди один із них різко підсвічується тривожним червоним — критичне влучання. Ланка втрачає праве крило. У реальному небі це означало б миттєву смерть для всієї групи, адже у створену прогалину вже летить шквал віртуальних плазмових зарядів.

​Саме в цей момент яскраво розкривається Зейран. Цей хлопець феноменально вміє відкидати жарти і миттєво вмикатися в небезпеку. Його унікальний зір — чотири золотисті ока — дарує йому надзвичайну перевагу. Для Зейрана багатовимірний простір не зливається в хаос; він розкладається на ідеальні геометричні вектори, наче витончена, проте абсолютно зрозуміла зоряна карта. Він бачить траєкторії ворожих атак ще за мить до того, як мішені завершують свій маневр.

​Вершник доволі різко тягне повіддя на себе. Масивний дракон напрочуд гнучко вигинається в повітрі, нагадуючи гігантську крилату змію, і перекриває власним тілом смертельну діру у формації. Зейран влучно відбиває атаку, приймаючи залишковий удар на магічний щит свого звіра. Не гаючи ні секунди, він переходить у контратаку, збиваючи двох нападників сліпучим потоком енергії, від якого вони ефектно розсипаються в повітрі цифровим попелом.

​Усе відбувається настільки стрімко та бездоганно, що навіть Дракен, який спостерігає за ними із землі, схвально киває. Попри всю свою легковажність, Зейран володіє просторовою інтуїцією справжнього бойового монстра.

​— Ну як тобі, Найро? — знову оживає комунікатор самовдоволеним тоном, поки дракон хлопця плавно повертається на свою позицію. — Зізнайся, у тебе мурашки побігли по спині від моєї геніальності. Мабуть, і спекотно стало?

​Дівчина важко зітхає, закочуючи очі. Хоч як би вона не намагалася приховати усмішку, але Зейран завжди вміє підняти настрій.

​— Непогано, чотириокий, визнаю, — сухо відказує. — І ти майже не плутався під крилами.

​— Ви чули це? Всі чули?! — театрально вигукує Зейран. — У перекладі з жорстокої мови Найри це означає: «Я кохаю тебе до нестями, забери мене на край галактики!»

​— Це означає, що наступного разу вона зламає тобі не лише пальці, а й шию, — безжально втручається Кеор, поки його гігант випускає з ніздрів густий струмінь пари. — Зосередься, «жених», на нас летить наступна хвиля!

Черга доходить і до першокурсників. Кайрен міцніше стискає повіддя, відчуваючи нетерплячість Чорного. Йому дістався такий самий азартний звір: навіть по лусці пробігають іскри, а з ніздрів виривається гаряча пара.

​— Воксе, перелаштовуйся в мою ланку! — гримить у комунікаторі наказ Кеора. — Будеш відпрацьовувати на правому фланзі між мною і Зейраном. І заради всіх богів Драксарії, не намагайся грати в героя. Твоє завдання — тримати формацію.

​Кайрен зціплює зуби, але слухняно спрямовує Чорного на вказану позицію. Раніше він би неодмінно огризнувся, намагаючись довести, що не слабак. Проте після того нічного кошмару, коли хлопець опинився в абсолютній порожнечі без свого дракона, егоїзм вщухає. Тепер він розуміє, що ціною самовпевненості може бути смерть.

​Система цього разу активує режим «Сліпа зона». Навколо них розгортається віртуальна хуртовина, що знижує видимість майже до нуля. Простір заполоняє густий, моторошний туман. Радари на шоломах блимають і видають перешкоди — ця симуляція імітує умови глушилок Еха.

​— Не виривайся вперед, Воксе! — гаркає Кеор, поки його дракон пробиває туман, наче криголам. — Ти занадто відкриваєшся.

​Кайрен роздратовано видихає, але вирівнюється. Він намагається сканувати простір очима, проте візуальні орієнтири зникають. І саме тоді Чорний бере ініціативу на себе. Вершник раптом відчуває те, що відчуває звір: ледь помітну зміну тиску повітря, мікроскопічні вібрації десь унизу, зміщення температур. Дракон слухає простір усім своїм тілом, і вершник зчитує цю інформацію.

​Прямо по курсу виринає яскрава фантомна мішень. Кайрен інстинктивно натягує повіддя, готуючись завдати ефектного удару. Це його шанс показати себе! Мішень така зручна, така відкрита...

​Але Чорний тривожно гарчить та передає вершнику гостре відчуття, що небезпека зовсім з іншого боку. Позаду Кеора. В абсолютній сліпій зоні, яку перекривають крила напарника.

​Кайрен має всього частку секунди на роздуми. Вдарити по мішені попереду і здобути особисті бали чи повірити звіру і кинутись на захист старшокурсника?

​Він робить вибір.

​— Кеоре, вліво! — кричить Кайрен, різко ламаючи траєкторію.

Він відмовляється від легкої цілі, розвертаючи Чорного майже вертикально. Виконуючи цей маневр, хлопець каменем падає в сліпу зону напарника. З густого туману саме виринає прихований фантом, який готувався вдарити Кеора в незахищений хвіст. Чорний врізається у віртуальну мішень потоком концентрованої плазми. Голограма вибухає, розлітаючись на безпечні пікселі.

​Броньований гігант Кеора тим часом встигає зміститися, уникаючи залишкової хвилі.

​Спочатку всі мовчать, та за мить у комунікаторі озивається Кеор:

— Непогано, дрібний. – Кайрен чує в його голосі щире здивування і, можливо, стриману повагу. — Ти вчасно помітив.

​— Боги Драксарії, зафіксуйте цей історичний момент! — миттєво вклинюється Зейран, весело гигочучи. — Вокс нарешті зрозумів, що не всі вороги у Всесвіті існують виключно для його особистої слави! Він уміє захищати інших!

​— Ха-ха, Зейране, як смішно! — бурмоче хлопець.

​Кайрен не може стримати задоволеної посмішки, лагідно поплескуючи Чорного по шиї. Це вперше він отримує таку похвалу не за ефектний трюк, а за командну роботу.

​Проте радіти зарано.

​За мить система перемикається на наступну вправу. На полігоні виникає «Мертвий коридор» — вузький простір між голографічними скелями, де траєкторію потрібно змінювати кожні три секунди, інакше тебе розчавить симуляцією обвалу.

​— Заходимо зигзагом! — лунає команда від Кеора.

​Кайрен намагається повторити складний маневр старшокурсників: різко направляє дракона вправо, потім вліво. Але власний адреналін грає з ним злий жарт. Хлопець перетягує повіддя. Чорний виконує занадто крутий маневр, втрачає аеродинамічний потік і починає небезпечно завалюватись на Зейрана.

​— Обережно! — кричить Кайрен, поки намагається вирівняти дракона.

​Зейран ледве встигає вивернутися, щоб уникнути зіткнення, але їхня формація розсипається. Віртуальні скелі «закриваються», фіксуючи умовне знищення всієї ланки.

​Полігон заливає дратуюче червоне світло.

​— Досить! Зупиняємо симуляцію, — лунає над ареною холодний голос Дракена. Він зовсім не дружелюбно дивиться на курсантів. — Хороший інстинкт був на самому початку, курсанте Вокс, — беземоційно коментує інструктор, поки решта переводить дух. — Але потім — огидне виконання складного маневру. Ти занадто поспішаєш довести свою майстерність, і через це маневри такі невпевнені. Твоєму дракону довелося боротися не лише зі скелями, а й із тобою. У реальному бою загинули б ви і потягнули за собою Зейрана. А це неприпустимо.

​Кайрену залишається тільки опустити голову, ковтаючи гірку образу на самого себе. Чорний підбадьорливо мурчить, підтримуючи свого вершника.

​— Зрозуміло, інструкторе, — відповідає хлопець.

​Він розвивається, це беззаперечно, але до майстерності старших вершників йому ще дуже-дуже далеко.

​На іншій ділянці тренувальної арени естафету переймає наступна група курсантів, і спостерігати за ними виявляється не менш цікаво. Рейнар на своєму драконі летить так, ніби для нього закони фізичного часу працюють із певним випередженням. Дракон Ірі, виблискуючи глибокою синявою луски, не виконує різких ухилень чи агресивних випадів. Натомість звір плавно ковзає в повітрі, міняючи траєкторію за мить до того, як голографічний противник узагалі починає формувати вектор атаки.

​Зіірі, який летить неподалік на Пульсарі, ледь не ламає мозок, намагаючись проаналізувати, крім себе, ще й Рейнара. Так-так, він досі не полишив звички контролювати кожен крок друга. Рейнара це завжди бісить, та й інші вже постійно їх підколюють.

​— Зіірі, дивись не впади зі свого дракона, поки контролюєш Рейнара, — насміхається Зейран.

​Та Зіірі звик, що його світ завжди спирається на чіткі цифри, графіки та логічні прорахунки. Проте те, що виконує Рейнар, ламає всі математичні моделі. Юнак не звертає уваги на кпини.

​«Імовірність атаки з лівого флангу — вісімдесят відсотків, час на реакцію — дві секунди», — гарячково міркує він, вираховуючи координати мішені.

​А Рейнар тим часом просто спрямовує свого дракона трохи вище, залишаючи порожнечу саме там, де через секунду пролітає смертоносний заряд.

​— Як ти це розраховуєш?! — не витримує Зіірі, і його голос тремтить від щирого наукового обурення. — Швидкість фантома вища за швидкість передачі візуального сигналу до твого мозку!

​— Я нічого не розраховую, — незворушно відгукується Рейнар, легко минаючи чергову пастку. — Мій Ірі просто знає, куди вдарить система. Ніби... відчуває мікроскопічні коливання в самому ментальному полі полігону ще до початку атаки. Я лише довіряю йому й дозволяю вести.

Зіірі пригнічено стогне. Відчуття? Коливання ментального поля? Для юного аналітика це звучить як абсолютна антинаукова єресь. Він настільки заглиблюється в спроби вивести формулу цієї чудасії, що майже пропускає момент, коли система бере на приціл його самого. Попри всю дивакуватість, дракон йому попався під стать. І злиття в них все ж таки діє значною мірою, підтримуючи вершника.

— Курсанте Зіірі, менше роздумів, більше дії! — відрубує Дракен через загальний комунікатор, адже давно помітив головну слабкість цього розумника: той приймає ідеальні рішення, але витрачає на них занадто багато дорогоцінного часу. — У тебе немає п'яти хвилин на побудову графіка. Дій наосліп!

​Підкоряючись наказу, Зіірі змушує себе відкинути логіку і просто довіритися Пульсару. Дракон, відчувши свободу від постійного ментального контролю вершника, різко смикається вбік, рятуючи їх обох від віртуального знищення. Хлопець полегшено видихає, розуміючи, що іноді найкращий розрахунок — це його відсутність.

​Тим часом у небі розгортається справжня трагікомедія.

​Дракен активує режим «Останнє крило». За умовами симуляції, один із курсантів отримує умовне поранення, а інший мусить закрити його своїм драконом. Волею безжального жереба в центрі подій опиняється Торік на Булижнику, а його випадковим напарником стає якийсь блідий другокурсник, чийого дракона система щойно «знеструмила».

​На беззахисного студента миттєво націлюються одразу чотири бойові фантоми.

​Торік, що перебуває найближче, бачить червоні маркери атаки і впадає у стан чистого жаху. Обличчя блідне настільки, що зливається з кольором хмар.

​— Мамочко! — пронизливо верещить, намертво вчепившись у сідло. — Ми всі помремо! Я помру! А я ще такий молодий!

Замість того, щоб виконати тактичний маневр прикриття, Торік у паніці смикає повіддя кудись убік, а потім різко вниз, відчайдушно намагаючись втекти від неминучої розправи. Булижник, будучи надзвичайно важким і неповоротким від природи, сприймає цей хаотичний сигнал по-своєму. Дракон незграбно підгинає крила і починає завалюватися в божевільне, некероване падіння.

​Усі курсанти завмирають, із жахом спостерігаючи, як гігантська луската гора м'язів перекидається пузом догори, хаотично махає лапами й летить прямісінько на «пораненого» товариша.

​— Торіку, що ти робиш?! — у відчаї лементує Кайрен, спостерігаючи за цією катастрофою.

​Проте за мить до неминучого зіткнення відбувається не що інше, як справжнє диво. Величезна туша Булижника, продовжуючи своє комічне падіння, ідеально перекриває траєкторію ворожого залпу. Віртуальні заряди безсило розбиваються об його товстелезну, непробивну броню на череві. А сам дракон, пролітаючи в міліметрах від ошелешеного другокурсника, випадково, але дуже м'яко штовхає його звіра масивним хвостом, надійно виштовхуючи обох із зони ураження.

​Торік разом із Булижником гупаються на землю, здіймаючи велетенський стовп пилюки. Хлопець продовжує несамовито репетувати ще кілька секунд, перш ніж до нього доходить: усе закінчилося. Більше того — усе вдалося.

​Ніхто не може збагнути, чи це був геніальний тактичний хід, чи найепічніша помилка в історії Драксарії. Дракен Торвальд відверто здивований.

​— Бездоганно виконане прикриття, курсанте Торік, — рівно констатує. — Ти не лише заблокував атаку найміцнішою частиною броні свого звіра, а й евакуював напарника з небезпечної зони. Отримуєш найвищий бал.

Торік, не вірячи власним вухам, намагається прокліпатися.

​— Я... — мимрить він, озираючись на всі боки, ніби шукає підказку. — Я так і планував! Абсолютно точно! Героїзм — це моє друге ім'я!

​Здається, його з головою накриває раптова хвиля впевненості. Зейран не витримує і вибухає громовим реготом, до якого миттєво приєднується половина курсантів. Навіть суворий Кеор дозволяє собі короткий смішок.

​Дракен натомість продовжує уважно розглядати Торіка. Інструктор починає усвідомлювати: те, що здається суцільною панікою, насправді є неймовірно глибоким, інстинктивним симбіозом між цим кумедним хлопцем та його незграбним звіром. Вони відчувають одне одного на рівні чистого емоційного хаосу, який якимось магічним чином завжди приводить до правильного результату.

​Після виснажливих командних симуляцій настає час для індивідуальних двобоїв. Торвальд оголошує, що кожен охочий може перевірити власні сили проти старшокурсників, аби на практиці відчути, що таке бій із сильнішим і досвідченішим противником.

​Вірея уважно спостерігає за першими сутичками, зависнувши на Багряному трохи віддалік. Вона не просто роздивляється — її свідомість безжально зчитує та вивчає кожен маневр у небі.

​Коли Кеор на своєму броньованому гіганті змушує чергового третьокурсника ганебно тікати, дівчина не відчуває звичного захоплення від майстерності старшого товариша.

​«Він надто важко входить у правий розворот», — раптом констатує в її голові холодний, розважливий голос, від якого по спині пробігає мороз. «Центр ваги зміщується на частку секунди. Цього достатньо, щоб ударити під луску на шиї і закінчити бій одним маневром».

Вона здригається, проганяючи це моторошне, відверто вбивче видіння. Це не її думки, а спадок Кассіана Вейна. Його бойові інстинкти продовжують проростати крізь її власні нейрони, перетворюючи звичайну спостережливість на маніакальний пошук чужих слабкостей.

​— Хто наступний? — лунає над полігоном посилений магією голос Дракена. Кеор якраз звільняє арену, поблажливо киваючи переможеному супернику. — Є ще сміливці, чи на сьогодні запал вичерпано?

​Вірея відчуває, як адреналін витісняє залишки тривоги. Вона повинна перевірити, наскільки глибоко ці нові рефлекси вкорінилися в її тіло. І для цього їй потрібен не просто сильний противник. Потрібен найкращий.

​Багряний, вловивши настрій вершниці, зухвало гарчить і потужно змахує крилами, вилітаючи прямісінько в центр полігону.

​— Наступною буду я, — дзвінко кидає Вірея, зависнувши в повітрі навпроти Білого. — Проте я викликаю на поєдинок вас, інструкторе.

​Усі аж роти роззявляють від неочікуваного виклику. А потім натовп вибухає вигуками.

​— Оце так амбіції! — захоплено присвистує Зейран, підлітаючи ближче до Кеора. — Вірея в нас або геніальна, або повністю втратила інстинкт самозбереження. Але побачимо! Покажи йому, дівчинко, якщо зможеш!

​— Я згоден, що вона втратила інстинкт самозбереження, — похмуро відгукується Кеор. — Дракен знищить її за хвилину.

​Торік, який усе ще не відійшов від власного героїчного тріумфу, з жахом ховає обличчя в долоні, щось бурмочучи про передчасну смерть найкращої подруги. Навіть Кайрен лише мружиться, пильно поглядаючи на дівчину, адже відчуває, що Вірея задумала щось абсолютно божевільне.

Дракен навіть не поворухнувся в сідлі. Лише Білий дракон трохи схиляє масивну, вкриту інеєм голову, вивчаючи Багряного з хижою цікавістю.

​— Ти впевнена у своєму рішенні, курсантко Соларіс? — цікавиться Торвальд без краплі поблажливості. — Адже, можливо, такі надмірні навантаження зараз небажані?

​«Що це? Невже єхидне зауваження?» — думає Вірея.

​— Ви ж самі нас вчили не пасувати перед сильнішим ворогом, — зухвало відповідає, ідеально тримаючи поставу. — Чи боїтеся, що я випадково зіпсую вашу бездоганну репутацію непереможного інструктора?

​Дракен демонструє гостру усмішку. Ця зухвалість йому відверто подобається, хоча він нізащо не визнає цього вголос.

​— Виклик прийнято! — він міцніше перехоплює повіддя. — Але попереджаю: я піддаватися не буду. Захисні контури налаштовані на фіксацію умовних смертельних ударів. Починаємо за моєю командою!

​Обидва дракони злітають одночасно. Це вже не буде звичайним студентським спарингом. Тепер арена — це зіткнення двох стихій.

​Білий, незважаючи на свої колосальні розміри, літає з грацією безжальної снігової лавини. Багряний швидший за нього і верткіший, тому спалахує в повітрі криваво-червоним метеором, намагаючись знайти прогалину в обороні противника.

​Проте перші ж хвилини бою показують абсолютну перевагу Дракена. Він чудово знає Вірею. Він сам формував бойовий стиль дівчини протягом декількох місяців, тому легко передбачає всі маневри ще до того, як вона їх завершує.

​Вірея спрямовує Багряного в круте піке, плануючи атаку знизу — класичний прийом, який вони вивчали раніше. Але Дракен навіть не дивиться вниз. Білий дракон просто видихає густий струмінь абсолютної мерзлоти, створюючи на шляху дівчини суцільний крижаний щит.

​Багряний ледве встигає вивернутись, дряпаючи пазурами міцну магічну кригу, і ця затримка коштує Віреї дорогоцінної ініціативи.

​— Занадто передбачувано, курсантко! — гримить голос Дракена. — Тебе легко прочитати, бо ти дієш за підручником.

​Він переходить у наступ. Білий заганяє їх у глухий кут, відсікаючи шляхи до відступу точними магічними ударами. Простір навколо Віреї невблаганно стискається. Курсанти на землі захоплено ахають, спостерігаючи, як інструктор віртуозно в'є з неї мотузки, адже його маневри бездоганні та смертоносно точні. Вірея ж лише зціплює зуби, відчуваючи, як палають щоки від гніву, а серце гупає десь у вухах.

​Дівчина намагається використати швидкість, виконує фальшивий випад вліво, але Білий опиняється саме там, де потрібно, та блокує атаку масивним плечем. Дракен грається з нею, демонструючи всім присутнім прірву між курсантом та справжнім майстром.

​«Я не зможу його перемогти так», — відчайдушно пульсує думка в голові дівчини. Усі її знання та маневри, які вона вивчила в Академії, тут марні.

​Та саме гнів стає каталізатором. Паніка відступає. Світ навколо раптом сповільнюється. Емоції Віреї Соларіс — палкої та амбітної першокурсниці — ховаються кудись глибоко на задній план. Натомість її руки, синапси, відчуття простору наповнюються чимось стародавнім, хижим і неймовірно жорстоким.

​Кассіан Вейн прокидається в її крові.

​«Він чекає удару згори або збоку, — холодно відзначає чужий голос, що тепер звучить як її власний. — Не дій за логікою. Використай власну смерть як зброю».

​Вірея раптом ламає звичну академічну стійку. Замість того, щоб ухилятися від чергового крижаного бар'єра, вона різко притискається до шиї Багряного і подумки наказує йому скласти крила.

​Дракон зривається у вільне падіння. Це виглядає як чисте самогубство. Земля наближається дуже швидко. І Дракен, очікуючи, що дівчина ось-ось вирівняє політ, спрямовує Білого навперейми, аби заблокувати їй вихід із піке.

​Але Вірея не вирівнюється.

​За кілька десятків метрів до зіткнення з ареною, коли натовп курсантів уже затамовує подих, вона робить те, чого її ніколи не вчили. Дівчина використовує «Криваву петлю» — той самий маневр, який відчула в симуляторі, але тепер вплітає його в абсолютно незнайому бойову систему. Вона змушує Багряного розкрити крила з такою силою, що створює колосальний аеродинамічний вакуум. Цей вихор буквально засмоктує переслідувача, збиваючи координацію Білого. Дракон на мить втрачає контроль над простором, а Вірея, використовуючи інерцію власного падіння, вислизає з-під черева гігантського звіра й блискавично опиняється в його найбільш незахищеній зоні — прямо над шиєю.

​Уперше за весь час поєдинку Дракен не встигає передбачити її маневр. Щоб урятуватися від умовного смертельного удару, інструкторові доводиться миттєво перейти в режим абсолютної концентрації. Він залучає глибинний рівень істинного злиття, і Білий дракон, порушуючи всі закони анатомії, вигинається в повітрі, відкидаючи Багряного потужним магічним імпульсом.

​Над полігоном вибухає шквал емоцій.

​— Вона його дістала! Клянусь небесами, вона мало його не збила! — несамовито волає Зейран, аж підскакуючи в сідлі.

​У Кеора, здається, відвисла щелепа. Він навіть забув про свою звичну суворість. Та й Найра подається вперед, пожираючи очима маневр першокурсниці.

​Проте самій Віреї зараз не до тріумфу. Разом із бездоганною точністю стародавнього маневру в її венах закипає щось чорне й лякаюче. Голос Кассіана в голові більше не підказує траєкторії. Він вимагає крові.

​«Добий його! — шипить чужа свідомість, пульсуючи хижою, маніакальною насолодою. — Удар під ліве крило, переламай хребет, знищ слабшого!»

​Дівчина стискає пальці на повідді, а Багряний, відчувши цю отруйну вбивчу хвилю, тривожно рикає, відмовляючись приймати жорстокість.

​І це протвережує дівчину. Вона здригається, немовби від ляпаса. За мить заплющує очі й зусиллям волі заганяє чужу лють глибоко в підсвідомість. Вона — Вірея Соларіс, вершниця Багряного, а не привид жорстокого полководця. Вона бере знання Кассіана, але відкидає його жорстокість. Це її вибір.

Дракен чудово усвідомлює, наскільки небезпечним був цей випад. Він оцінює супротивницю, розуміючи, що дівчина щойно використала прийом, якого не викладають в Академії. Тепер він точно не збирається грати в піддавки.

​У небі розгортається нещадна битва стихій. Червоний та Білий дракони зливаються в один суцільний вихор. Багряний проривається крізь товсті крижані завіси, залишаючи за собою вогняні шлейфи, тоді як Білий генерує справжні лабіринти з мерзлоти, заганяючи супротивницю в жорсткі рамки. Захисні контури полігону безперервно спалахують, фіксуючи небезпечні перевантаження.

​Вірея б'ється відчайдушно, віртуозно поєднуючи рефлекси командора зі своїм власним палким стилем пілотування. Кілька разів вона опиняється на відстані одного умовного удару від перемоги, але досвід Дракена все одно бере своє. Торвальд — геній тактики. Навіть у цьому шаленому ритмі він помічає мікроскопічну закономірність у її нових комбінаціях. Перед кожним складним розворотом вона трохи зміщує вагу вліво. І цього достатньо.

​Дракен використовує фальшивий маневр, і дівчина потрапляє в пастку. Білий миттєво зводить навколо них непробивну крижану сферу, відрізаючи шляхи до відступу. Багряний опиняється притиснутим до холодної магічної стіни.

​— Загрозу ліквідовано, — механічно оголошує система полігону, підсвічуючи ім'я Дракена зеленим маркером переможця.

​А потім арена вибухає оваціями. Курсанти, забувши про дисципліну, свистять і плескають у долоні. Вони не можуть повірити, що якась першокурсниця змусила Дракена битися на межі своїх можливостей.

​Вірея абсолютно виснажена. І хоч вона програла поєдинок, усередині неї розквітає хвиля чистого тріумфу, адже в цей момент вона перемогла саму себе.

​Крижана клітка Білого дракона розсипається на іскристі сніжинки. Дракен порівнюється з нею. Він теж утомився — це видно по краплях поту, що виблискують на скронях, та по тому, як важко здіймаються його груди від шаленої напруги.

​— Ти змусила мене попітніти, — вимовляє він так тихо, щоб почула лише вона. — Я не знаю, що саме залишив у твоїй голові зліпок Вейна, але ти зараз — неймовірно небезпечна зброя.

​— Боїшся, що наступного разу я все ж таки виграю? — лукаво мружиться дівчина, ласкаво чухаючи Багряного за вухом.

​— Боюся, що якщо ти не навчишся повністю контролювати цю темряву, вона переграє тебе, — серйозно відказує Дракен, проте його очі теплішають. Він простягає руку й міцно стискає її долоню. — Це був блискучий бій. Ти перевершила всі мої очікування.

​Нарешті він бачить у ній не просто вразливу дівчину, яку постійно треба рятувати від Еха чи від власних помилок, а рівну, сильну вершницю.

​Дракен оголошує про закінчення заняття.

​Зейран, не втрачаючи нагоди, підлітає до Найри з максимально чарівною усмішкою.

​— Отже, як бачиш, бойовий дух Академії на висоті, — муркоче. — Зважаючи на такий історичний привід, ми просто зобов'язані відзначити це побаченням. Що скажеш, зіронько?

​— Скажу, що тобі варто навчитися хоча б раз за тренування не витріщатися на мене. — Найра вправно скеровує свого звіра до ангарів. — Тоді я, можливо, дозволю тобі пригостити мене чимось.

​Кеор багатозначно пирхає. А Кайрен, який спостерігає за всім цим знизу, задумливо розтирає підборіддя. Поєдинок подруги дав йому багато матеріалу для роздумів. Сьогодні він побачив колосальну різницю між природним талантом, чужим бойовим інстинктом і справжнім, вистражданим роками досвідом інструктора.

​— Знаєш, — зауважує Торік, зупиняючись поруч із ним. — Я все одно не розумію, навіщо добровільно погоджуватись на поєдинок із вершником, чий дракон може перетворити тебе на брилу льоду.

​— Це називається амбіціями, — хмикає Кайрен.

​— Дякую, мені поки що моїх вистачає. Моя головна амбіція на сьогодні — дожити до вечері, — цілком серйозно відгукується флоріанець, крокуючи слідом за друзями.

​Вони жартують і відсміюються, відчуваючи, як їхні зв'язки міцнішають. Проте поки що ніхто з них не здогадується, наскільки скоро ці нові бойові навички доведеться застосувати проти справжніх ворогів.

​А за тисячі світлових років від гамірного тренувального полігону, у холодному підземному бункері на віддаленій, забутій богами планеті, перебуває Моргат...

Важкі поранення, отримані під час засідки на Неварісі, все ще нагадують про себе при кожному необережному русі. На тілі Моргата з'явилися нові шрами від плазмових опіків.

​Позаду відчиняються броньовані двері. До відсіку заходить високий сивий чоловік у потертій військовій формі без розпізнавальних знаків. Це генерал Авейл — людина, яка колись присягала на вірність батькові Моргата, але в критичний момент обрала сторону сина.

​— Датчики периметра мовчать, ваша високосте, — звітує офіцер, зупиняючись на безпечній відстані. — Нас поки не знайшли.

​Моргат гірко всміхається:

— «Поки». Ключове слово, генерале. Мій батько ніколи не зупиняється на півдорозі.

​Нарешті вони дізналися правду про засідку. Це були ніякі не найманці і не випадковий напад піратів. Наказ про знищення віддав сам правитель. До батька Моргата дійшли чутки, що частина елітної гвардії та впливових політиків, незадоволених його тиранією, таємно готує заколот, аби посадити на престол молодого спадкоємця. І замість того, щоб поговорити із сином, правитель обрав найпростіший, найжорстокіший шлях — прибрати проблему. Він відправив ескадрон смерті, аби вбити власну дитину.

​Тепер вони всі — вигнанці і мішені для мисливців за головами по всій галактиці.

​— Також є нові дані з Драксарії, — генерал простягає планшет. — Це стосується Академії і тієї дівчини, Віреї Соларіс.

​Моргат вириває пристрій із рук офіцера та гарячково пробігається очима по тексту.

​«Самовільна активація нейрозліпка Кассіана Вейна. Критичні показники мозкової активності. Підозра на присутність Еха всередині артефакту. Вижила. Повернулась до польотів».

​Він ледве не розтрощує планшет, коли усвідомлює, що дівчина мало не загинула, поки він ховався тут, зализуючи рани та граючи в політичні ігри зі смертю. Моргату здається, що повітря в бункері раптом закінчилося.

— Мені потрібно зв'язатися з нею.

​— Це самогубство, — відрізає генерал. — Будь-який сигнал на Драксарію залишить слід у підпросторі. Пси батька сканують кожен сектор. Вони засічуть нас за хвилину.

​— Мені байдуже! Я маю знати, що з нею все гаразд.

​— А їй стане легше, якщо через це вас уб'ють? Подумайте, ваша високосте, — не відступає генерал. — Якщо правитель дізнається, що ця курсантка є вашою слабкістю, вона не проживе й дня. Дівчину використають як приманку.

Моргат чудово розуміє, що батькові кати не знають жалю. Проте йому огидна сама думка, що він змушений переховуватись у темряві, наче загнаний щур. Більше він цього не терпітиме.

​— Готуйте корабель, — наказує.

​— Але ж лікарі заборонили вам перенавантаження... — намагається заперечити генерал. — Крім того, безпечних коридорів досі немає...

​— Я сказав: готуйте корабель, — обриває його Моргат. — Шукайте інші шляхи, піднімайте старі зв'язки. Мені плювати, як ви це зробите. Я маю повернутися на Драксарію.

​Офіцер мовчки схиляє голову, приймаючи наказ, і залишає відсік.

​Залишившись на самоті, Моргат, здається, трохи заспокоюється. Він ніжно проводить кінчиками пальців по холодному екрану планшета, де досі світиться коротке зведення про Вірею.

​— Почекай ще трохи, квіточко, — тихо шепоче у темряву. — Я скоро повернуся.