Раді Вас бачити!

Владнавши всі організаційні питання щодо нових тренувань, Дракен зібрав Кайрена та Рейнара на верхньому ярусі Західної вежі. Це місце давно не використовувалося для лекцій. Після масштабної руйнації, спричиненої нещодавнім вибухом магічного ядра, Західна вежа залишалася чи не єдиним крилом Академії, до якого ще не дісталися ремонтні бригади. Подейкували, що в адміністрації є якісь особливі, грандіозні плани на цю територію, проте поки майбутня реконструкція трималася в суворому секреті, покинута аудиторія слугувала ідеальним місцем, аби зібратися без зайвих очей.

​Дракен, похмуро насупившись, стояв біля високого вікна. Зазвичай непроникне обличчя зараз видавало відверту знервованість, а стримувана лють раз у раз виривалася назовні — на кісточках кулаків час від часу проступав колючий сріблястий іній. Після нічного страхіття хлопцю вкрай важко вдавалося тримати крижану магію під абсолютним контролем.

​Торвальд дивився крізь потріскане скло на сіре небо Драксарії, де звично вирувало життя. Повітряний простір наповнювали дракони десятків різних видів, кольорів та форм: від стрімких смарагдових розвідників, що зливалися з хмарами, до масивних, важких лускатих гігантів, які повільно та велично заходили на посадку. Цей безперервний, живий танець крилатих створінь завжди заворожував Дракена, допомагаючи йому хоч трохи втихомирити внутрішню бурю. Він обожнював драконів, і все що пов'язано з ними.

​Позаду нього Кайрен міряв кроками вільний простір між перекинутими партами. Він нагадував загнаного в клітку хижака: різко розвертався, з відчаєм і незрозумілою злістю запускаючи п'ятірню у своє темне, скуйовджене волосся, немов намагався фізично вишкребти з голови залишки кошмару. Рейнар же сидів на одному з уцілілих столів, підтягнувши коліно до грудей, і задумливо крутив у пальцях вимкнений комунікатор.

​Цей моторошний сон — чи то марево, чи чуже вторгнення — залишив глибокий слід на кожному з них. Хлопці, які вже встигли звикнути до найрізноманітніших жахіть і небезпек Академії, зараз були відверто налякані тим, що пережили вночі.

​— Отже, попіл, — нарешті порушив тишу Дракен, так і не відриваючи погляду від неба за вікном.

— І криваво-червоне небо, — миттєво підхоплює Кайрен та зупиняється як укопаний. — Здавалося, що все навколо кровоточить гарячими хвилями. І ці заражені... Вони рухалися, як хворі маріонетки.

​— «Нарешті ми дісталися до вас», — надзвичайно чітко цитує Рейнар фразу, від якої в усіх трьох одночасно пробігає мороз по шкірі.

​Тепер сумнівів не залишається: це був не просто збіг і не колективний стрес.

​— Я перевіряв ментальну мережу декілька разів після того, як прокинувся, — Рейнар знову піднімає голову, і хлопці бачать відверте нерозуміння в його очах. — Втручання в ментальну мережу Академії не було. Минулого разу, коли Ехо атакувало нас, залишався чіткий нейронний слід, шум. Я це добре чув. Я тоді ледь не втратив себе, ледь не зійшов з розуму. Це було дуже важко переносити, адже я постійно чув крики, агонію. А тут — абсолютно чисто. Наче просто хтось взяв нас і закинув в одну галюцинацію, оминаючи будь-які зовнішні бар'єри. Це доволі дивно. Як Ехо навчилося обходити мережу так швидко?

​Кайрен здригається, згадуючи найстрашніший момент кошмару.

​— А знаєте, що найгірше? — голос втрачає звичну хлоп'ячу самовпевненість. — Не ці мерці чи напівмерці і не заражені дракони з чорним димом, який виривався з пащ. Найгірше те, що там, у цьому чорному проваллі, я намагався кликати Чорного. Намагався встановити зв'язок із ним, відчайдушно тягнувся, як це робив завжди... Але була лише порожнеча. Я його не відчував. Ніби його ніколи не існувало, – стискає кулаки. Для вершника, який щойно пізнав повний, абсолютний смак справжнього єднання зі своїм драконом, втрата цього зв'язку гірша за фізичну смерть. Це ніби ампутація частини душі.

​Дракен нарешті повертається до них, окидаючи хлопців пронизливим поглядом.

​— Воно хотіло показати нам саме це. Нашу найбільшу вразливість, — крокує до центру кімнати. — І це не просто так. Ехо підбирається ближче. Мабуть, уже ближче, ніж ми всі думали. І поки що тільки Істинне Злиття дає нам хоч якусь надію на те, що не всі підпадуть під його контроль. Під це зараження.

​Кайрен і Рейнар напружено перезираються, усвідомлюючи масштаб проблеми.

​— Учора Вірея мало не загинула, — раптом Дракен різко змінює тему, хоча вона все одно нерозривно пов'язана з Ехом. У його голосі відчувається відвертий відчай, вперемішку з роздратуванням. — Уявляєте, вона самовільно активувала нейрозліпок Кассіана Вейна! Хоча я просив не робити цього без мене. Але ж вона така вперта...– намагаючись опанувати себе продовжує: — І знаєте, що вона там знайшла? Окрім спогадів командора, у його мозку, у самій архітектурі зліпка причаїлося Ехо. Воно пробралося вже й туди. Говорило його голосом, намагалося витіснити її особу, поглинути її розум і пам'ять Вейна одночасно.

​— Тобто... зліпок був заражений ще до того, як потрапив до сховища? — вирячивши очі видихає Рейнар, миттєво складаючи в голові цей моторошний пазл — Чи це Архонти навмисно щось приховали?

​— Це нам ще доведеться з'ясувати, — відрізає Торвальд. — Але суть в іншому. Ехо майже досягло свого. Вірея опинилася в дзеркальній пастці, замкнена з цією прадавньою тварюкою один на один. Проте вона зуміла вирватися неушкодженою... принаймні, я дуже на це сподіваюся. І знаєте як? — він обводить хлопців пильним поглядом, упираючи руки в боки. — У цьому їй допоміг Багряний дракон.

​Дракен дає їм можливість повністю усвідомити сказане. Збирається з думками, щоб продовжити.

​— Ви ж маєте пам'ятати, чого вас вчили професори Кровіс та Ліора, — продовжує, і тепер його тон нагадує тон інструктора. — Якщо пояснювати це з точки зору біології, як казав Кровіс, сильна воля та зв'язок між драконом і вершником здатні буквально випалювати зараження з клітин. А професорка Ліора завжди наголошувала на ментальній стороні. Справжній захист від Еха, єдиний дієвий поки що, — це розум вашого власного звіра. Ехо може проникнути в людський розум, може проникнути окремо в драконячий. Може зламати вас, влізти у ваші найглибші страхи та спогади. Але воно поки що абсолютно безсиле проти Істинного Злиття. Вірея врятувалася, бо ще на турнірі вона повністю довірилася своєму Багряному. І він був поряд, хоч водночас і далеко за межами тієї зараженої свідомості. Підтримував її. Пульс Багряного, його беззаперечна відданість та їхній істинний зв'язок стали тим якорем, який не дозволив Віреї розчинитися в темряві.

​— То ось чому в нашому сні нас відрізали від драконів... — вражено шепоче Кайрен.

​Дракен бачить, як розширюються очі хлопця від усвідомлення жахливої правди.

​— Воно хотіло показати, що буде, якщо ми опинимося без нашого захисту. Без Істинного Злиття. Поодинці ми просто беззахисні шматки м'яса, — Кайрен нервово ковтає клубок у горлі. — Що дракони, що вершники. Тільки в парі ми здатні протистояти цьому жаху. І лише за умови, що це пара, об'єднана істинністю.

​— Саме так, — відрізає Торвальд, і зараз здається ніби він уже віддає накази на полі бою. — І саме тому відсьогодні я змінюю підготовку. Зранку я вже подав запит майстру Бліксу та керівництву полігонів. Те, що ти бачив на тренуванні із тим зараженим курсантом, стало чудовим, хоч і моторошним, аргументом. Мені все погодили. Відсьогодні ми розпочинаємо нову програму бойових польотів у процесі Істинного Злиття.

​Рейнар зацікавлено випрямляється, уважно ловлячи кожне слово інструктора.

​— У нас більше немає часу на базові маневри, — продовжує Дракен, міряючи їх поглядом. — Більшість курсантів уміють гарно літати, але гадки не мають, як прикрити спину напарника в реальному бою проти переважаючого противника. Відтепер ми будемо вивчати повітряний бій, захисні формації та тактику взаємодії. Але найголовніше — ми будемо вчитися битися в абсолютному злитті. Відчувати напарника так, щоб під час бою не виникало жодної потреби в наказах.

​— Але ж не всі першокурсники, та навіть другокурсники, готові до Істинного Злиття, — обережно зауважує Рейнар, завжди схильний до раціонального аналізу.

​— Ніхто не змушуватиме їх передчасно ламати себе чи своїх драконів, — миттєво відбиває Торвальд. — Навчання не смертельне. На полігонах на повну потужність працюватимуть магічні контури та аварійні щити. Кожна пара діятиме на доступному їй рівні, але ми будемо поглиблювати добровільну синхронізацію щоденно. Мій головний принцип відтепер — не перемагати дракона власною волею, а стати з ним одним цілим і відточити навички захисту та нападу. Інакше та кривава імла із сну дуже скоро стане нашою останньою реальністю.

Звістка про нові добровільні бойові заняття з Дракеном розлетілася Академією з космічною швидкістю. І зараз на головному тренувальному полігоні зібрався чималий натовп. Представники різних факультетів — від першокурсників до загартованих випускників — збилися в щільні купки, стурбовано перешіптуючись.

​Над безкрайньою ареною вже мерехтять напівпрозорі магічні бар'єри — система безпеки.

​Курсанти активно пліткують, намагаючись зрозуміти справжню причину таких різких нововведень. Оскільки ніхто з них не знає правди про заражених, у натовпі генеруються найнеймовірніші теорії, одна фантастичніша за іншу. Хтось шепочеться про нові, приховані атаки Еха, хтось цілком серйозно припускає наближення невідомої космічної загрози ззовні. Але найчастіше згадують вчорашній інцидент із курсантом Базальтового сектора, який раптово з'їхав з глузду просто в небі. Керівництво Академії жорстко блокує будь-які витоки інформації, тому студентам тільки й лишається, що висувати власні, часом абсурдні теорії. Попри весь цей страх, охочих записатися на тренування виявляється напрочуд багато.

​Коли Дракен виходить уперед, розмови миттєво вщухають.

​За спиною інструктора, немов крижана гора, височіє його Білий дракон. Звір оглядає присутніх напрочуд розумним, пронизливим поглядом, змушуючи багатьох мимоволі завмерти й замилуватися цією величною красою. Дракон Торвальда абсолютно унікальний у своїй природі — на всій Драксарії він такий єдиний. Своїм подихом дракон здатний перетворювати повітря на гострі леза льоду, а магія заморожує простір за лічені секунди та зупиняє ворожу атаку суцільною мерзлотою.

​Зараз Дракен виглядає як справжній, загартований у боях командор, що готує курсантів до жорстокої війни, про яку вони ще навіть не здогадуються.

​— Усі ви знаєте про загальний вплив Еха на Академію, — лунає його впевнений голос. — Вчора стався вкрай дивний і небезпечний інцидент з одним із курсантів. Спостерігаючи за цим, я зрозумів — і викладачі та ректорат повністю підтримали мене в цьому, наскільки марними виявилися ваші базові навички пілотування, коли противник діє не за правилами, а цілеспрямовано б'є на ураження. Ворог не чекатиме, поки ви закінчите Академію і отримаєте диплом. Тому відсьогодні я змінюю підхід до тренувань на своїх додаткових заняттях.

​По натовпу пробігає холодок. Кайрен, що стоїть у першому ряду поруч із Рейнаром та Торіком, інстинктивно випрямляє спину, слухаючи свого інструктора та друга з повагою.

— Більшість із вас чудово вміє триматися в сідлі та навіть володіє деякими маневрами, — продовжує Дракен. — Але майже ніхто з вас не знає, як діяти в бойовій ланці. Як прикрити сліпу зону напарника? Як розбити формацію противника, що переважає вас чисельністю та масою? Відтепер ми вивчатимемо повітряний бій на виживання, захисне шикування, евакуацію в повітрі та тактику взаємного прикриття.

​Білий дракон незворушно стоїть за своїм вершником, ніби підсилюючи його слова.

​— Навчання не смертельне, — трохи пом'якшує тон Дракен, вказуючи на магічний купол, що мерехтить над ними. — На полігоні встановлений захист. Аварійні щити вбережуть вас і ваших звірів від фатальних травм, але синці, вивихи та біль від магічних віддач я вам гарантую. Це добровільні заняття. Хто вважає, що йому достатньо того, що він уже знає – може йти прямо зараз.

​На диво, ніхто не ворухнувся. Навіть самовпевнені старшокурсники — Найра, Зейран та Кеор — помітно пожвавішали. В їхніх очах читається азарт, адже Дракен кидає їм справжній виклик. А от молодші курси виглядають доволі напруженими.

​— І найголовніше. — Голос Дракена звучить ще вагоміше, коли він дивиться на першокурсників. — Я не вимагатиму від молодших курсів негайного Істинного Злиття. Психіку потрібно берегти. Будете працювати на тому рівні синхронізації, який вам доступний наразі, але з кожним днем поглиблюватимете його.

​Слова повільно осідають у головах присутніх.

​— Наш головний принцип — не перемагати дракона, — додає Торвальд. — Ви повинні навчитися настільки добре розуміти та відчувати одне одного, стати єдиним цілим, щоб у розпал бою вам не довелося вимовляти накази. У такому злитті думати й віддавати накази не доведеться. Усе відбуватиметься на інстинктах.

​На полігоні стає незвично тихо. Навіть звірі, здається, прислухаються до цього нового підходу, який ще донедавна абсолютно суперечив суворим правилам Академії.

​Раптом хтось обережно прокашлюється, і над натовпом першокурсників невпевнено підіймається рука.

​— Ем... інструкторе Торвальде? — лунає знайомий голос Торіка. Флоріанець нервово переминається з ноги на ногу під прицілом сотень очей, проте вперто продовжує: — У мене є невеличке уточнення щодо «бою на виживання». Чи передбачені якісь додаткові бали... скажімо... за блискуче спланований, героїчний і стратегічно виправданий відступ?

​На секунду всі ошелешено витріщаються на Торіка. Кайрен затуляє обличчя рукою, тихенько застогнавши. Навіть Рейнар ховає усмішку в комір мантії.

​Дракен же повільно кліпає, поки розглядає Торіка.

​— Якщо твій відступ врятує життя твоєму напарнику, курсанте, — абсолютно серйозно відповідає , — я присвою тобі найвищі бали. Але якщо ти тікатимеш сам, покинувши союзника, доведеться згодувати тебе дракону. Сподіваюся, умови зрозумілі?

​— Більш ніж, пане інструкторе! — Торік нервово ковтає слину і швидко ховається за спину Кайрена.

​По рядах курсантів прокочується легкий, знервований сміх, який нарешті скидає першу хвилю напруги.

​— Досить розмов! Ті, хто збирається сьогодні тренуватися — розбиваємося на групи за ваговими категоріями драконів! — несподівано різко командує Дракен. — Бойова тактика напряму залежить від того, хто під вами. Важкі броньовані особини — це щит і таран формації. Легкі й швидкі — фланг і розвідка. Середні — універсальне ядро, – переводить погляд на старшокурсників, які вже готові до старту. — Зейране, Кеоре, Найро — ви допомагатимете мені. Готуємося і злітаємо. Покажемо першокурсникам базову «Клинкову спіраль», щоб вони не повбивали одне одного на старті. Тож, першокурсники, спочатку уважно спостерігайте!

​По полігону миттєво прокочується хвиля реву драконів, брязкання спорядження та потужний свист величезних розправлених крил.

Три гігантські тіні зриваються в небо, здіймаючи хмари куряви на майданчику. Старшокурсники миттєво формують бойову формацію. Дракен залишається на землі. Білий поруч із ним уважно стежить за небом, іноді тихо гаркаючи, ніби коментує маневри.

​— Дивіться уважно! — лунає голос Дракена. — Кеор на своєму броньованому драконі — це вісь. Він найважчий і найповільніший, але його луску не проб'є навіть пряме влучання плазмового заряду. Він тримає центр і приймає на себе основний удар.

​У небі над ними спалахують десятки фантомних мішеней. Система полігону генерує імітацію ворожої зграї, що градом сиплеться на старшокурсників.

​— Зейран — це щит і підтримка, — продовжує коментувати Дракен, вказуючи на масивного, але гнучкого дракона чотириокого курсанта. Він ідеальними дугами відсікає атаки з флангів. — А Найра — це клинок.

​Дракон дівчини різко пірнає вниз, прослизає в міліметрах від Кеора, використовуючи його масу як прикриття. А потім вистрілює вгору, нещадно шматуючи відразу три голографічні цілі. Вони розсипаються снопами іскор. Це і є «Клинкова спіраль» — смертоносний танець, де кожен знає своє місце, вагу і роль. Ніхто не перетягує увагу на себе. Ніхто не намагається бути єдиним героєм.

​Першокурсники спостерігають із відкритими ротами. Кайрен відчуває, як по венах тече гарячий адреналін. Він хоче туди. Хоче так само.

​— Отже тепер всі навчальні групи, у повітря! — лунає наказ.

​Кайрен застрибує в сідло Чорного. Щойно хлопець торкається свого звіра, все навколо змінюється. Разом вони ніби іскрять, адже їхній зв'язок вже доволі сильний. Чорний дихає в унісон із ним. Кайрен навіть не встигає подумати про висоту, як дракон змахує крилами, піднімаючись у сіре небо. Відчуття цієї сили п'янить і манить.

​Але ейфорія триває недовго. Коли Кайрен опиняється у складі навчальної ланки поруч із Зейраном та Кеором, які взялися наставляти його, все змінюється. Чути власного дракона — це одне. А розуміти наміри інших драконів та вершників у повітрі — зовсім інше. Кайрен постійно збивається з ритму. Коли Кеор бере вліво, щоб створити коридор для атаки, Кайрен на частку секунди запізнюється і ледь не врізається у хвіст іншого дракона.

​— Ти літаєш, як сліпий астероїд, — лунає в комунікаторі льодяний голос Кеора. — Спостерігай за мною і за простором, який я звільняю. Ти псуєш нам увесь маневр.

​Кайрен зціплює зуби, відчуваючи, як гнів стискає горло. Чорний під ним теж невдоволено гарчить, переймаючи емоції вершника.

​— Не злися. Спочатку налаштуй дихання, — м'яко втручається Зейран, вирівнюючи свого дракона поруч. — Не намагайся контролювати ні драконів, ні вершників. Відчуй зміщення потоків повітря від їхніх крил. Твій дракон їх відчуває. Дозволь йому підлаштуватися самому. Завжди довіряй йому, а не своїм очам.

Раптом повз них блискавкою пролітає Найра, виконуючи божевільний, навіть самогубчий маневр: різкий штопор із виходом у сліпу зону противника ( голографічної мішені)— після чого слідує точний імітований удар.

​Кайрен, підбурений власним роздратуванням і неймовірною маневреністю Чорного, вирішує повторити це. Він натягує повіддя і кидає дракона у вир. Швидкість шалена. Вітер б'є в обличчя, з такою силою наповнюючи легені, що вони ледь витримують тиск. Проте точний вихід не вдається: він промахується на кілька метрів. Ледь не втративши рівновагу, Кайрен змушений ганебно викручуватися, аби не врізатися в магічний бар'єр.

​— Швидкість без точності — це просто красиве самогубство! — насмішкувато кричить йому вслід Найра.

​Кайрен поплескує Чорного по шиї, щоб заспокоїти розбурханого звіра. Вона має рацію. Силою тут нічого не вирішити. Треба вчитися відчувати команду.

​Тим часом на іншому кінці полігону відбувається дещо інше, що привертає увагу навіть самого Дракена.

​Рейнар на своєму драконі у складі своєї команди літає якось дивно. Спочатку політ здається в'ялим. Зіірі, що аналізує польоти на землі роздратовано супить брови.

​— Це неможливо, — бурмоче собі під ніс. — Він порушує всі закони тактичної геометрії. Запізнився на цілих три секунди!

​Але коли на полігон випускають відразу п'ять швидкісних фантомів, відбувається щось незбагненне. Рейнар не робить різких ухилень. Він плавно скеровує свого дракона трохи вбік і вниз. За логікою, фантом мав би влучити і розірвати їх на шматки, але атака проходить повз. Рейнар опиняється саме в тій точці, куди противник сам підставляє свій незахищений фланг, а його тим часом прикривають інші учасники команди.

Спокій Рейнара настільки абсолютний, що це лякає більше, ніж агресія Кайрена. Проте за мить над полігоном уже лунає несамовитий крик Торіка. І, здається, це вже нікого не дивує.

​Флоріанець на своєму величезному Булижнику опинився в центрі каверзної симуляції. Три швидкісні мішені беруть його в «коробочку». Усі чекають, що зараз Торік запанікує і спробує застосувати якийсь незграбний захисний бар'єр. До того ж, Торік чомусь відбився від своєї групи.

​Дракен уже збирається гаркнути наказ про екстрене виведення з-під удару, але Торік робить щось абсолютно абсурдне. Здається, з переляку він різко тягне повіддя на себе і вбік, одночасно пищить, ніби притиснута миша. Булижник же — важкий і неповороткий. Замість того, щоб стабілізуватися, він незграбно завалюється на один бік. Збоку це виглядає повною катастрофою. Дракон мало не перевертається в повітрі пузом догори.

​Проте фантомні мішені, які були налаштовані на прорахунок логічних маневрів ухилення, не можуть спрогнозувати цей апокаліптичний хаос. Тому вони пролітають саме там, де за всіма законами фізики і тактики мав би бути Булижник, та врізаються одна в одну. У небі спалахує голографічний вибух.

​А Торік, чий дракон дивом вирівнюється ближче до землі, продовжує несамовито верещати, тримаючись за сідло обома руками:

— А-А-А! ДОПОМОЖІТЬ!

​Полігон завмирає. Старшокурсники не витримують і починають голосно реготати.

​Дракен стоїть на землі, примруживши очі. Зазвичай інструктор побачив би в цьому лише паніку і, можливо, крапельку везіння. Але після вчорашнього сну Торвальд помічає дещо інше. Торік запанікував – так. Але це не було самогубством. У цьому абсолютному хаосі, у відсутності будь-якої логіки флоріанець на якомусь глибинному, підсвідомому рівні знайшов єдину ідеальну сліпу зону між трьома нападниками. І дозволив своєму дракону знайти найнестандартніший вихід із можливих.

— Молодець, Торіку. Твій підхід нестандартний, але ти впорався, — хвалить Дракен через комунікатор.

​Незабаром тренування закінчується. Перед тим як відпустити курсантів, Дракен кожному тисне руку, хвалить за успіхи та дає короткі настанови.

​Після заняття Торік неохоче крокує коридорами підземного рівня Академії, почуваючись так, ніби йде на власну страту. Для нього це так і є. Він іде до професора Кровіса, якого боїться настільки сильно, що ледве серце не зупиняється. Професор уже двічі викликав його до себе, прикладав якісь липучки до голови і досліджував ті самі «аномалії», які, на думку Кровіса, дозволили флоріанцю підкорити смертоносного паразита Грікса.

​Торік здригається від кожного свого кроку. Він уже двічі подумки переписав свій заповіт, урочисто залишивши всі сховані під ліжком контрабандні солодощі Кайрену, улюблену м'яку подушку — Рейнару, а свої папороті розподілив між друзями порівну.

​Зайшовши до лабораторії Кровіса, він злякано оглядає стіни, вздовж яких тягнуться стелажі з сотнями резервуарів. У них плавають, світяться та моторошно ворушаться частинки драконів.

​— Ага, Курсанте Торік, заходь. Заходь, не стій на порозі, — Кровіс енергійно відривається від величезного мікроскопа та розглядає хлопця. Він виглядає напрочуд задоволеним, що лякає Торіка ще більше.

​— Сідай-но сюди. Ні-ні, ременями пристібатися не потрібно. Це крісло для звичайних бесід.

Торік обережно сідає на краєчок стільця, підозріло покосившись на металеві датчики, розкладені на столі. Перед ним стоїть прозорий контейнер. Усередині неспокійно метушаться кілька дрібних лускатих істот — ґраси. Це напівмагічні створіння, надзвичайно чутливі до емоційного фону. Від найменшого страху чи агресії вони б'ються об стінки і виділяють їдкий дим. Зараз вони саме цим і займаються: носяться контейнером, шиплять і випускають сизі хмарки, бо відчувають паніку та страх самого Торіка.

​— Твоє завдання просте, — професор бере до рук якийсь планшет. — Я хочу, щоб ти спробував їх заспокоїти. Але! Категорично заборонено використовувати стандартні магічні імпульси підкорення чи домінування, а також використовувати накази. Спробуй подіяти на них так, як ти вплинув на паразита.

​— Але ж я нічого не робив! — Торік майже плаче, втискаючись у спинку стільця. — Я не знаю, як це вийшло. Я просто хотів вижити і врятувати друга. Я не вмію керувати істотами.

​— А ти спробуй, — незворушно наполягає Кровіс, просвердлюючи його поглядом.

​Торіку нічого не залишається, як простягнути руку до контейнера і спробувати уявити себе грізним, проте спокійним хижаком. Він надуває щоки і подумки гаркає на істот.

​Результат катастрофічний: ґраси впадають у цілковиту істерику. Одна з лускатих істот із розгону врізається в стінку контейнера, перевалюється на спину і жалібно пищить, не в змозі перевернутися.

​Торік миттєво забуває про те, що він «грізний вершник». Йому стає шкода цю дрібну, безглузду істоту, тому він більше не намагається нікого підкорити. Хлопець раптом просто нахиляється ближче, притуляє палець до скла там, де лежить перекинутий ґрас, і свідомість Торіка мимовільно розкривається назустріч істоті без тиску. Він застосовує емпатію.

​«Тихіше, дурненьке, ніхто тебе не скривдить. Усе добре. Я теж тут усіх боюсь», — подумки посилає він свій стан.

Неймовірне стається наступної ж миті. Ґрас перестає пищати. Перевертається, підповзає до скла і довірливо тулиться до того місця, де з іншого боку знаходиться палець Торіка. Інші істоти в контейнері теж миттєво заспокоюються, згортаючись у мирні клубочки. Дим розсіюється.

​Кровіс із захопленням ахає, швидко фіксуючи показники на екранах якихось своїх моторошних приладів.

​— Дивовижно! Просто фантастично! — професор аж підстрибує на місці. — Без магічного тиску! Ти розумієш, що це означає, Торіку? Отже, я був правий. На твоїй рідній планеті Флорія-Прайм еволюція йшла іншим шляхом. Замість моделі «хижак-жертва», де виживає той, хто підкорює слабшого, ваша природа сформувала іншу, унікальну здатність до взаємного симбіозу. Жителі планети не впливають на їхню істинну волю. Ви пропонуєте їм абсолютну, безумовну довіру, яку їхня нервова система сприймає як безпечну гавань. Це не підкорення, це... емоційне злиття. Святий Космос, я такий щасливий!

​— Це означає, що ви мене відпустите? — з надією пищить Торік.

​— Та ні ж, ми ж тільки почали! — в очах Кровіса спалахує науковий фанатизм. — Завтра спробуємо це з дорослою мантикорою. Але не бійся, я ж буду поруч.

​Торік повільно сповзає по стільцю, відчуваючи, як душа покидає тіло. Та перечити професору не вийде, бо він його дістане з-під землі, витрясе всі печінки і все одно зробить з ним усе те, що задумав.

​Тим часом у медико-нейронному відділенні Вірея Соларіс уже остаточно прийшла до себе. Зовні все гаразд. Вона жива, дихає, показники в нормі. Медики запевняють, що розум не пошкоджений.

​Але сама Вірея знає, що це не так: вона змінилася.

​Дівчина тягнеться рукою до склянки з водою, що стоїть поруч. Але замість того, щоб просто взяти її, пальці якимось чином складаються у складний смертоносний хват. Так, ніби вона бере не склянку, а руків'я важкого клинка.

​Вона завмирає, зі страхом розглядаючи власну руку. Якийсь невідомий маневр. М'язи смикнулися самі, скоряючись чужій, глибоко вкоріненій звичці.

У голові теж час від часу спалахують дивні речі. Вона дивиться на крапельницю і замість медичного приладу раптом починає розраховувати її аеродинамічні властивості та траєкторію польоту, якщо використати її як метальний дротик. А півгодини тому, коли в коридорі щось гучно впало, Вірея навіть не здригнулася. Натомість поринула в безжальну хвилю розрахунку: визначити джерело звуку, знайти укриття, оцінити кількість ворогів. Це були однозначно емоції Кассіана Вейна. Його досвід, що назавжди осів у її нейронах.

​Раптом до відділення заходить Дракен. Від нього все ще пахне вітром, тренувальним полігоном і драконами. Він зупиняється поруч, пильно розглядаючи дівчину, ніби перевіряючи, чи дійсно вона тут, чи це не чергова ілюзія. Вірея чекає чергової бурі: що він почне кричати, сварити за самовільне використання артефакту та нагадуватиме, що вона мало не вмерла.

​Проте Дракен просто підходить ближче та злегка обіймає її. Він виглядає втомленим, а не розлюченим, і вона чує його полегшений видих.

​— Я знав усе, що з тобою відбувалося. Мені доповідали. І ти не уявляєш, як це... спостерігати і знати, що не можеш витягнути тебе звідти.

​Вірея опускає очі, бере його за руки, переплітаючи їхні пальці.

​— Я не думала, що все зайде так далеко, — шепоче. Відвертість дається важко, але зараз між ними немає місця для брехні.

​— Але там був не тільки Кассіан... Він був не один, там було щось ще. Спочатку я чула лише Вейна, а потім... Голосів стало два. Причому вони були абсолютно ідентичні. Один намагався попередити мене, а інший шепотів із-за спини. Це було Ехо? Правда ж?

​Дракен киває.

​— Воно заразне? — запитує вона злякано. — Адже воно вкорінилося в пам'яті командора.

— Поки що невідомо, наскільки воно здатне прориватися. Чи може воно заражати абсолютно всіх. Цієї ночі ми з Рейнаром і Кайреном теж із ним зіткнулися. Воно затягнуло нас у спільний кошмар, відрізавши від зв'язку з нашими драконами.

​Він нахиляється ще ближче та цілує її у скроню.

​— Ти вижила тільки завдяки Багряному. Ти ж пам'ятаєш, що сильна воля дракона та неймовірний зв'язок із вершником випалюють зараження, вибудовуючи надійний ментальний щит? Твій дракон не дав тобі розчинитися в пам'яті Вейна. Але, Віреє... Ти бачила щось важливе? Щось про те, як загинув Кассіан?

​Вона розгублено розглядає його.

​— Фрагменти. Бій, якого немає в офіційних хроніках Академії. Там були зрадники, чужі мови... Кассіан зрозумів щось страшне перед смертю. Але поки я не можу скласти це докупи. Спогади надто хаотичні, потрібен час. Але я відчуваю їх. Відчуваю його злість і бойові рефлекси прямо зараз усередині себе.

​Торвальд довго дивиться на неї, обдумуючи почуте. Якщо в офіційну історію втрутилися, то Архонти точно до цього причетні. Це все здається неймовірним.

​— Ми розберемося з цим разом, — твердо промовляє, погладжуючи її пальці, щоб заспокоїти. Погляд стає серйознішим: — Але є ще дещо, Віреє. Я маю тобі це сказати. Це стосується Моргата.

​Серце дівчини завмирає, пропускаючи удар. Здається, що повітря миттєво закінчується.

​— Поки ти тут боролася за життя, мені надійшов зашифрований звіт від Служби безпеки щодо сканування сектора на Неварі, де сталася засідка, — не приховує фактів. — Ознак його загибелі не виявлено. Там є сліди стороннього транспортного засобу та втручання якоїсь групи вже після завершення бою. Тобто тіла Моргата не знайшли. Отже, його смерть не підтверджена. Є всі підстави вважати, що його, скоріше за все, евакуювали. Він може бути живим.

​Вірея задихається, почувши цю новину. З одного боку спалахує шалена, сліпа надія: Моргат живий. Він десь там, він міг вижити. А з іншого боку — жах від невідомості. Якщо його забрали якісь чужинці чи найманці, що вони з ним зроблять? І чому він досі не вийшов на зв'язок?

Дракен бачить цю бурю в її очах. Він міг би промовчати. Міг би приховати звіт, але не зробив цього. Хлопець вирішив залишитися надійною опорою, щоб допомогти подрузі пережити цей момент, бо знає, що попереду на них чекає ще багато випробувань.

​— Але ти не хвилюйся, — заспокоює. — Ти ж знаєш його. Він викрутиться. Думаю, нам скоро слід очікувати на повідомлення від Моргата.

​— Думаєш? — Вірея піднімає на нього очі та тулиться ближче. — Ох, сподіваюсь, що так і буде. І я вдячна тобі за твою допомогу і підтримку. Я це дуже ціную.

​— Звісно, ти для мене не чужа. Я завжди поруч, головне — пам'ятай це. І не роби більше жодних дурниць, добре?

​— Дякую, Дракене.

​Він нахиляється і невагомо цілує її в щоку, притискаючи ще ближче до себе. Це тепло наповнює обох.

​Наступного дня фахівці нейрорезонансної безпеки нарешті дозволяють Віреї покинути відділення, але попереджають: перед тим, як наблизитися до дракона, вона мусить довести свою стабільність на симуляторі. Вірея вирішує зробити це негайно, щоб не відкладати тренування.

​Усередині симулятора встановлена ідеальна копія драконячого сідла, обплутана сотнями нейронних датчиків і голографічних проекторів, які створюють абсолютну ілюзію польоту. Сівши в крісло, Вірея закріплює ремені і глибоко вдихає. Навколо неї спалахує віртуальне небо — гіперреалістична симуляція гірського хребта. За склом контрольної кімнати за її показниками уважно стежать кілька інструкторів та медиків.

​Спершу все йде за стандартним протоколом. Система генерує базові перешкоди: різкі пориви вітру, вузькі ущелини, кілька статичних мішеней. Вірея проходить їх легко. Дівчина відчуває фантомний опір вітру, реагує на турбулентність, проте виконує маневри плавно і передбачувано. На перший погляд вона здається звичайною курсанткою, яка добре засвоїла матеріал.

Але раптом симуляція дає збій. Або ж інструктори вирішили перевірити її стресостійкість на максимумі. Вірея ще не до кінця усвідомлює, що відбувається, а простір навколо неї вже різко темнішає. З-за віртуальних скель на шаленій швидкості виринають чотири агресивні бойові фантоми. Вони миттєво оточують її, відрізаючи всі шляхи до відступу. Це пастка рівня випускних іспитів бойового факультету. Штучний інтелект симулятора вже прораховує її неминуче «знищення».

​І в цю частку секунди, коли Вірея мала б запанікувати або смикнутися в безнадійній спробі втекти, стається це.

​Час для неї ніби сповільнюється. Страх випаровується. Приходить ясність. Вірея не встигає навіть подумати про маневр. Тіло діє швидше за думку.

​Дівчина неймовірно швидко перехоплює віртуальне повіддя — так, як її ніколи не вчили в Академії. Вона різко кидає «дракона» в самогубче вільне падіння, дозволяючи двом фантомам пролетіти прямо над нею, а потім, на самій межі зіткнення зі скелями, виконує неможливий розворот. Виконує таку складну комбінацію команд, що система ледь встигає їх обробляти.

​Це смертоносний танець. Вірея використовує масу свого віртуального звіра, щоб створити аеродинамічний вакуум, який засмоктує переслідувачів, а потім різко виривається з вакууму та «знищує» всіх чотирьох одним бездоганним, масовим ударом. Особливий магічно-аеродинамічний прийом Кассіана Вейна.

​На екрані симулятора спалахує зелене світло: «Загрозу ліквідовано».

​У контрольній кімнаті всі аж ахкають. Один із техніків розгублено протирає очі, дивлячись на монітор.

​— Що це зараз було? — викрикує головний інструктор, схиляючись над пультом. — Звідки цей протокол ухилення?

​— Однозначно не із сучасних, — нервово відповідає технік, перевіряючи файли. — Система не розпізнає цю комбінацію. Зачекайте... алгоритм знаходить збіг у закритих архівах. Це маневр «Кривава петля». Його не використовували в реальному бою вже кілька десятиліть. Він вважається надто складним для людської реакції.

Вірея задихаючись виходить із кабінки. Піт стікає градом. Власне серце гупає у вухах, наче бойовий барабан.

​— Курсантко Соларіс, — голос інструктора звучить вкрай підозріло. — Поясніть свої дії. Звідки ви знаєте цю траєкторію?

​Вірея не розуміє, що від неї вимагають, тому просить переглянути запис. Коли вона бачить, як саме рухалася, по її спині пробігає холодний дрож. Вона не може пояснити їм, що не обирала цю траєкторію. Що це її м'язи, її синапси рефлекторно відтворили бойовий досвід людини, яка колись знищувала цілі армії. Кассіан Вейн не просто залишив їй видіння. Він вкарбував у неї свої рефлекси. Свою геніальність. Свою жорстокість.

​— Інстинкт, пане інструкторе, — рівно відповідає Вірея, хоча її голос тремтить. — Нейрозліпок так вплинув на мої інстинкти.

​Дівчину відпускають. Йдучи коридором, Вірея зупиняється біля великого вікна, за яким видніються тренувальні полігони Академії. Повільно піднімає власні руки і довго дивиться на свої тонкі, витончені пальці. Щойно вона бездоганно точно виконала маневр найвидатнішого полководця в історії.

​Захоплення всередині неї бореться з жахом. Чи справді вона отримала лише його військові знання? Чи разом із цим блискучим досвідом у її свідомість просочилося щось значно темніше?

​Вона стискає долоні в кулаки, відчуваючи в м'язах абсолютно нову, хижу силу, якої раніше там ніколи не було. Страх поступово відступає. На обличчі розквітає усмішка. Вона дивиться на далекі фігури драконів у небі й чітко усвідомлює, що тепер вона зможе до біса сильно здивувати навіть Дракена Торвальда.

— Нарешті! – ще ширше всміхається і йде до своєї кімнати.