Спочатку:
На сторінку книги
Увечері Дракен, як і обіцяв, заходить за Віреєю.
— Привіт. Ти готова?
— Звісно, — Вірея звабливо всміхається.
Вона переодягнулася в легку, невагому сукню, змінила зачіску, зібравши волосся по-новому, і зробила легкий макіяж. Що б вона там собі не казала, але їй усе-таки хочеться йому сподобатися.
Вони разом прямують до його кімнати. Кімната Дракена, як завжди, вражає розкішшю та простором: у старшокурсників, а тепер ще й повноцінних інструкторів, умови найкращі, тому тут дійсно є за що зачепитися оком. Але найбільше увагу дівчини привертає величезна, майже на повен зріст, жива фотографія на стіні. На ній зображений Торвальд зі своїм могутнім Білим драконом. Малюнок створює абсолютну ілюзію життя: звір повільно дихає, розправляючи крила, а вершник злегка повертає голову, немов вони ось-ось переступлять раму і вийдуть просто в кімнату.
— Вау, яка краса... — Вірея застигає, заворожено розглядаючи малюнок. — Звідки вона в тебе взялася?
— Подарунок моїх батьків на честь мого призначення інструктором, — спокійно відповідає Дракен, зупиняючись поруч.
— Твої батьки круті.
— Так, я знаю, — він киває, але Вірея раптом замовкає.
Погляд тьмяніє, коли вона з гірким сумом згадує власну родину і жорстокого батька, який завжди бачив у ній лише інструмент для досягнення своїх цілей.
Дракен миттєво зчитує зміну в її настрої і підходить ближче, хоча й не торкається.
— Не згадуй про свого батька. Що було, те було. Я думаю, що він більше тебе не діставатиме. І далі ти сама керуватимеш своїм майбутнім.
— Сподіваюсь на це, Дракене, — тихо відгукується дівчина, вдячна йому за ці слова.
— Ну що, ходімо. Запрошую тебе за стіл, — м'яко переводить тему, вказуючи на вечерю.
Коли Вірея сідає, її погляд одразу зупиняється на незвичних наїдках і напоях. Дракен завжди вмів її дивувати, і сьогоднішній вечір не став винятком. У центрі столу стоїть широка прозора чаша, у якій м'яко сяє щось неймовірне. Страва має абсолютно незвичну, ніби желеподібну, але водночас невагому консистенцію, і від неї лине такий смачний, апетитний аромат, що одразу слинка тече.
А поруч, у високих кришталевих келихах, клубочиться туманний напій ніжно-рожевого кольору, у якому повільно кружляють дрібні сяючі блискітки. У кожному келиху стоїть тонка прозора трубочка.
Вірея з цікавістю нахиляється і обережно відпиває. Напій діє як справжня магія. Щойно вона тягне його через трубочку, він не просто ллється, а густим, приємним туманом заполонює весь рот. Потім ця прохолодна, іскриста субстанція повільно стікає всередину, м'яко і лагідно обволікаючи тіло зсередини. Від цього відчуття по венах миттєво розливається легка, неймовірно приємна ейфорія, яка змушує Вірею задоволено примружити очі.
— Яка смакота! — захоплено видихає, смакуючи напій. — Ти не перестаєш мене дивувати.
— Стараюсь для тебе, — м'яко відказує Дракен. — Мені завжди приємно тебе дивувати.
— Дякую. Мені теж дуже приємно, коли для мене так стараються, — Вірея опускає очі, ховаючи усмішку, і вирішує скуштувати сяючу страву з прозорої чаші.
Вона виявляється такою ж незвичайною на смак, як і на вигляд. Здається, що всі найкращі смаки, які тільки знає Вірея, якимось магічним чином поєдналися в цій одній порції. Одну хвилину страва смакує по-одному, а вже за мить рецептори вибухають абсолютно новими, несподіваними нотками.
Дракен поводиться просто досконало. Він ненав'язливо доглядає за нею, подає прибори, вчасно підливає напій, невимушено підтримує розмову і при цьому не робить жодної спроби порушити її особистий простір.
«Боже, як же приємно почуватися справжньою дівчиною, — спалахують у голові Віреї теплі думки. — Я немов квіточка. Зараз просто розпливуся тут калюжкою. І він зовсім не тисне на мене. Не робить абсолютно нічого з того, що так сильно дратувало раніше», — продовжує подумки аналізувати хлопця, зігріта дією іскристого напою та його увагою.
— Знаєш, коли я зараз озираюсь на наше минуле, то чудово розумію, яким же самовпевненим телепнем я був, — несподівано зізнається Торвальд.
При цьому він повільно крутить у руках свій келих і навіть всміхається власним думкам. Вірея відриває погляд від тарілки, здивовано піднімаючи брову. Від колишнього Дракена таких слів було просто не дочекатися! Вона застигає і раптом ловить себе на тому, що відверто милується ним у цьому м'якому, теплому світлі кімнати.
А він тим часом спокійно дивиться їй прямо в очі і продовжує:
— Я вперше по-справжньому розгледів тебе після Турніру Чорного серця. Побачив на тренуванні у Фламберґа і... просто завис. Розумів, що фізично не можу відвести погляд. Хоча, якщо бути абсолютно чесним перед тобою, я помітив тебе ще раніше.
— Справді? — Вірея аж відкриває рота від цікавості, забувши про вечерю.
— У той самий день, коли ти тільки прилетіла в Академію, — киває Дракен. — Я якраз проходив повз і краєчком ока відзначив: яка незвичайна дівчина. Також мені сподобалося твоє неймовірно гарне волосся. Але тоді я був надто зайнятий власною персоною, тому якось закрутився і, визнаю, забув про тебе. Ти вже вибач. А от коли побачив тебе на занятті в Блікса — все миттєво згадав.
Вірея не витримує і тихо сміється, уявляючи, як цей грізний, завжди самовпевнений інструктор розгублено «зависає» просто під час заняття.
— А я от дуже добре пам'ятаю наше «офіційне» знайомство, — хитро примружується, підпираючи щоку рукою. — Коли ти, наче типовий поганець, затягнув мене в темний куток коридору і нахабно заявив, що завжди отримуєш усе, що хочеш, і що я неодмінно буду твоєю.
Торвальд починає щиро реготати, абсолютно не соромлячись свого минулого провалу.
— І після цієї полум'яної промови ти мені просто врізала.
— Ти на це абсолютно заслужив! Накинувся на мене з поцілунком! Хто так робить? — Вірея теж починає дзвінко сміятися у відповідь, відчуваючи, як останні залишки напруги остаточно розчиняються в цьому спільному, легкому сміхові.
— Навіть не сперечатимусь. Заслужив на всі сто. Тоді я просто не вмів по іншому, — м'яко погоджується Дракен.
Він дивиться на неї так тепло і уважно, без жодної тіні колишньої агресії чи хижості, що Вірея раптом до кінця усвідомлює, наскільки ж сильно він змінився.
«Невже це я так на нього повпливала?» — спалахує несподівана, але до запаморочення приємна думка.
Вони продовжують вечеряти, щиро сміючись і згадуючи інші кумедні чи безглузді моменти свого спілкування. Час за розмовами пролітає абсолютно непомітно. Зрештою Вірея відставляє келих.
— Що ж, дякую тобі за вечерю. Буду вже повертатися до себе, — дівчина м'яко всміхається. — Треба виспатися, завтра важливі заняття.
— Так, звісно. Я тебе проведу.
Хлопець підводиться з-за столу і звично простягає їй руку.
І тут Вірея робить те, чого не очікує навіть від самої себе. Вкладає свою долоню в його руку, робить крок назустріч, м'яко притискається до його грудей та залишає швидкий, теплий поцілунок на його щоці.
— Це був неймовірний вечір, — дивиться на нього знизу вгору. — Давно я так не сміялася і не розслаблялася. Чесно кажучи, заняття останнім часом просто вичавлюють із нас усе.
Дракен на мить завмирає, приємно вражений її жестом, але миттєво бере себе в руки. Обережно, але доволі міцно стискає її долоню.
— Я знаю. Але це необхідно, принцесо. Ти ж знаєш, після прориву Еха зараз усе доволі нестабільно.
Вірея злегка напружується.
— Нам щось загрожує? Ти ж мені цього разу розповіси, якщо щось буде?
— Звісно. Я ні в якому разі більше не ризикуватиму тобою, — відповідає абсолютно щиро, без тіні вагань. — За можливості ти дізнаватимешся всю інформацію.
Він проводжає її до самої кімнати, і цей короткий шлях коридорами Академії проходить у затишній, довірливій тиші, яка говорить значно більше за слова.
Наступного ранку починається справжній галас. Кайрен ще навіть не встигає розліпити очі, як Торік починає радісно вистрибувати посеред їхньої спільної кімнати, намагаючись розбудити друга.
— Кайрене, Кайрене, вставай! Прийшло офіційне повідомлення від Вейла! — волає та, не чекаючи відповіді, береться голосно й виразно зачитувати текст, який проєктується строгими світловими рядками з комунікаційного кристала:
«Увага всім першокурсникам. Сьогодні о 19:00 у Головній Залі відбудеться офіційний розподіл за спеціалізованими факультетами. Наголошую, що розподіл здійснюється виключно шляхом закритого голосування між викладачами, кураторами та інструкторами. Ваше призначення базується на глибокому аналізі вашої взаємодії, резонансу з драконом та результатах останніх стрес-тестів. Студенти не можуть обирати напрямок самостійно або впливати на рішення комісії.
Нагадую офіційний список факультетів Академії:
• Бойовий факультет
• Факультет повітряного пілотування
• Факультет ментального злиття
• Факультет драконячої анатомії та біомагії
• Факультет тактичної магії та ментального захисту
Присутність у парадній формі обов'язкова. Куратор Вейл.»
Зачитавши останні рядки, Торік раптом припиняє стрибати і вже чомусь панічно дивиться на друга.
— Ти розумієш, що це означає? Ми взагалі нічого не вирішуємо! А я-то думав, що зможу сам вибрати факультет. А якщо мене відправлять кудись, де треба постійно лізти в пащу монстрам?!
— Торіку, видихай, — спокійно радить Кайрен та починає одягатися. — Викладачі ж не сліпі, вони бачать наші сильні й слабкі сторони. Довірьмося їм. Ходімо на сніданок, упевнений, що всі вже тільки про це й гудуть.
І він має рацію. Коли хлопці заходять до величезної їдальні, там стоїть суцільний гул. Через недавній прорив Еха та критичну нестачу вершників Академія терміново доукомплектувала ряди, набравши додаткову групу нових першокурсників. Щоправда, новачки живуть зовсім окремо, у Базальтовому секторі, тоді як їхня п'ятірка відноситься до Обсидіанового. Сьогодні їх усіх будуть розподіляти, але списки новачків оголошуватимуть їхні власні куратори. А от долю Обсидіанової п'ятірки вершитиме особисто Вейл.
Студенти збуджено перешіптуються, сперечаються і роблять ставки на власне майбутнє. Кайрен і Торік пробираються крізь натовп до свого звичного столу, за яким уже сидять Зіірі, Рейнар та Вірея.
— Отже, день Х настав, — Вірея виглядає максимально зосередженою та навіть демонструє не прихований спортивний азарт, переводячи погляд з одного хлопця на іншого. — Як думаєте, кого куди відправлять?
— Згідно з моїми розрахунками, — Зіірі незворушно поправляє окуляри, відсуваючи порожню тарілку, — моя ймовірність потрапити на факультет драконячої анатомії та біомагії складає дев'яносто чотири і сім десятих відсотка. Враховуючи мої аналітичні здібності та схильність до систематизації...
— Та зрозуміли ми, професоре, — перебиває його Торік, нервово поглинаючи сніданок. — З тобою все ясно. А от я... Тільки б не Бойовий. Бойовий — це смерть у першому ж триместрі! Ви бачили тих старшокурсників? У них шрамів більше, ніж звивин!
Вірея співчутливо, але з ноткою іронії плескає його по плечу:
— Торіку, не переймайся, з твоєю любов'ю до паніки на Бойовий тебе точно не візьмуть. Я от націлена на Повітряне пілотування. Це єдиний логічний вибір.
— А ти, Рейнаре? — Кайрен переводить погляд на друга, який весь цей час мовчки п'є свій трав'яний настій.
— Мені байдуже, — знизує плечима Рейнар. — Головне, щоб мій дракон був поруч. Але, враховуючи мої... кхм... "особливості" зі слухом у мережі, думаю, мене запхнуть на Ментальне злиття.
— Як і мене, — зітхає Кайрен. — Після всього, що сталося в Першому Сні, і мого аномального зв'язку з Чорним, Вейл навряд чи дозволить мені займатися чимось іншим. Напевно, будуть вивчати мене під мікроскопом на Ментальному.
Раптом до їхнього столу несподівано підсідає Зейран — красень-старшокурсник, з яким Вірея ходила на вечірку на честь призначення Торвальда та Моргата інструкторами. Він опускається на лаву якраз поруч із Віреєю, присуваючись трохи ближче, ніж вимагає звичайна ввічливість.
— Привіт, першачки, — вітається з компанією, а потім переводить погляд на дівчину і тепло всміхається. — Привіт, Віреє. Як справи? Давненько не бачились.
— Занять було до біса багато, усе вже сидить у печінках, — зітхає Вірея, хоча й відповідає йому привітною усмішкою. — Але новина про розподіл на факультети всіх неабияк зацікавила. Усіх хвилює, хто куди потрапить. І тим більше ті новачки...
Зейран скептично хмикає і недбало тицяє пальцем у бік іншої частини зали, де скупчилася нова група першачків.
— Ви бачили, кого понабирали? Це ж просто сором.
Вірея згадує про манери і повертається до друзів:
— Хлопці, познайомтеся, це Зейран.
Першокурсники по черзі відгукуються, тиснуть йому руку, бурмочучи, що приємно познайомитися. Торік, чий погляд усе ще прикутий до натовпу новачків, стурбовано хмуриться:
— Це ж якась ганьба. А чому їх так багато? Там їх аж тридцять!
Зейран хитро підморгує флоріанцю:
— Треба ж залатати діри. Якщо далі все так ітиме, то постійно набиратимуть новеньких.
Він зловісно підсміюється, від чого Торік миттєво блідне і нервово ковтає слину, явно уявляючи собі, куди саме діваються попередні студенти.
— Зейране, не лякай Торіка, він і так занадто нервовий, — Вірея злегка штовхає старшокурсника ліктем і ще щільніше підсідає до нього. Вона трохи схиляє голову: — Як думаєш, мені пощастить? Мене візьмуть на факультет Повітряного пілотування?
— Звісно, красуне, — Зейран затримує погляд на її обличчі, і його голос стає м'якшим та глибшим. — Думаю, тобі пощастить. Тобі просто не може не пощастити.
Вони перекидаються ще кількома фразами, після чого Зейран прощається і йде до свого столу. Першокурсники теж швидко закінчують сніданок і розходяться на ранкові заняття, готуючись до нестерпно довгого дня в очікуванні вечірнього розподілу.
Перша пара за розкладом — заняття з професоркою Ліорою. В аудиторії панує напівтемрява та звична медитативна атмосфера. Студенти застають Ліору за робочим столом — вона зосереджено перебирає якісь старі, сильно потерті кристали даних.
Щойно курсанти розсаджуються по місцях, професорка відкладає їх і окидає аудиторію пронизливим, чіпким поглядом.
— Я вирішила, що сьогодні ми не будемо практикувати злиття на арені, — лунає її спокійний голос. Плавно підводиться та починає повільно проходити між рядами. — Сьогодні ми говоритимемо про те, що знаходиться за межами вашої свідомості, коли ви підключаєтеся до дракона. Тобто — про колективну мережу.
Кайрен миттєво напружується, інстинктивно випростовуючи спину. Рейнар теж. Здається, всі першокурсники щиро здивовані й зовсім не очікували такого повороту від професорки. Це явно щось новеньке. Останнім часом їм щодня підкидають усе нові й нові загадки та випробування, і студенти вже навіть не знають, чи варто цього лякатися, чи навпаки — захоплюватися. Адже, скоріше за все, такі складні й небезпечні теми раніше вивчали виключно на останніх курсах Академії, а тепер їх кидають у цю прірву з перших місяців.
Тим часом професорка продовжує :
— Офіційна історія Академії вчить нас, що мережа — це просто інструмент комунікації між звірами. Але ті з вас, хто зазирав глибше... знають, що це не так. Мережа — це живий архів. І він пам'ятає все. Навіть те, що було старанно стерто з офіційних хронік Ради.
Професорка зупиняється саме біля парти Кайрена.
— Коли дракон заражається Ехом, — продовжує вона та дивиться кудись поверх голів студентів, — його розум не просто божеволіє. Він підключається до іншої, темної частоти. Частоти, яка існувала задовго до того, як люди взагалі навчилися літати на драконах і підкорили їхню волю.
Стає тихо. Лише Зіірі швидко щось занотовує. Торік сидить ні живий ні мертвий, втиснувшись у стілець. Вірея ж відкрила рота від почутого — здається, їй аж занадто цікаво, і в очах горить небезпечний азарт.
— Ця частота, — голос Ліори звучить немов гіпноз, — це первісний поклик. Він відкидає вершника як чужорідне тіло, як вірус, що вразив самого дракона. Тому заражені звірі не просто вбивають... вони намагаються очиститися від нас. Звільнитися від того, що ми називаємо «зв'язком».
Після цих слів всі здається забувають навіть як дихати. Коли пара нарешті добігає кінця і приголомшені студенти мовчки збирають речі, Ліора легким жестом зупиняє Кайрена:
— Курсанте Вокс, затримайтеся на хвилинку.
Хлопці кидають на нього співчутливі погляди, певно, вирішивши, що йому зараз перепаде за якусь провину, та швидко виходять у коридор. Вірея затримує на ньому зацікавлений погляд, але теж зникає за дверима.
Ліора наближається до нього та бере в руки один із потертих кристалів.
— З приводу Першого Сну...
Кайрен миттєво напружується. Він же нікому про це не розповідав! З викладачів.
— Я переглянула твоє домашнє завдання, яке записалося на кристал тієї ночі, — випереджаючи його питання, спокійно каже вона. — Там відбилася інформація про Перший Сон. Твій зв'язок був настільки глибоким, що кристал зафіксував ці відлуння. Я знаю, що ти допитливий. І впевнена, що хочеш дізнатися більше про те, що там побачив. Адже так?
— Так, — Кайрен трохи ніяковіє від того, що його таємницю так легко розкрили, проте відповідає цілком упевнено. — Я маю знати, що загрожує моєму дракону. І чи загрожує йому щось узагалі.
Ліора важко зітхає. На обличчі знову можна прочитати той самий застарілий біль, який Кайрен уже помічав раніше.
— Тоді слухай мене уважно. Професор Фламберґ розповів мені про те, що ти резонував із другим серцем Чорного на його занятті. І це, щоб ти знав, не просто вдача. Це своєрідний стародавній механізм захисту. Дракони мали його ще тоді, коли були абсолютно дикими. Це, так би мовити, резервний контур, який неможливо заразити Ехом, бо він працює не на нейронах, а на чистій плазмовій енергії другого серця.
Вона підступає до нього впритул і вже майже шепоче:
— Рада Академії вважає, що Ехо — це просто мутація, хвороба, яку треба вивчити й ізолювати. Але мій чоловік, колишній куратор... він вірив у інше. Він вважав, що Ехо — це спроба самої планети повернути драконам їхню первісну, дику сутність. І якщо це правда, Кайрене, то ми всі зараз воюємо не з вірусом. Ми воюємо з їхньою справжньою природою.
Від такої інформації Кайрен ледь не втрачає рівновагу. Стояти на ногах дійсно важко.
— Навіщо... навіщо ви мені це розповідаєте? — видавлює із себе.
— Як навіщо? Ти врятував Академію. Не думаю, що ти далі залишатимешся осторонь. І не думаю, що ти такий бовдур, що віриш, ніби на цьому все закінчилося.
Кайрен приголомшено дивиться на викладачку, остаточно усвідомлюючи весь масштаб почутого.
— Звісно... ви праві, — задкує до дверей. — Але вибачте, мені треба поспішати на наступне заняття.
— Аякже, Кайрене. Проте пам'ятай: я на твоєму боці. Ти завжди можеш до мене звернутися.
Кайрен нічого не відповідає. Він просто розвертається і вилітає з аудиторії.
Далі вже швидко йде коридорами Академії, намагаючись вгамувати шалене серцебиття. Кров гупає у скронях, а слова Ліори нещадно рояться в голові, та змішуються із власними тривожними думками. «Воюємо з їхньою справжньою природою... резервний контур...»
Він наздоганяє своїх друзів уже на підході до ангарів. Контраст після містичної тиші на занятті Ліори просто збиває з ніг: у володіннях майстра Фламберґа панує абсолютний безлад і дикий металевий галас.
Щось яскраво іскрить під самісінькою стелею, щось гучно гуде, а в повітрі вже звично стоїть стійкий запах машинного мастила та паленої ізоляції. Курсанти пригальмовують на вході, не наважуючись одразу ступити в цей хаос.
— О, а ось і ви! — лунає звідкись із-за купи труб радісний голос Блікса. Він вигулькує до них у своїх фірмових перекошених окулярах, витираючи перемазані руки об комбінезон. — Сподіваюся, Ліора не надто забила вам мізки своєю філософією? Бо сьогодні ми будемо займатися суворою практикою!
— Майстре Фламберґ, що це за штука? — Торік з осторогою тицяє пальцем у велетенську металеву конструкцію посеред ангара, яка нагадує гібрид центрифуги та гігантського камертона. По ній раз у раз пробігають сині електричні розряди.
— Та не панікуй ти так одразу. Представляю Вам Резонансний Синхронізатор! — гордо оголошує професор, поплескуючи конструкцію по металевому боку, від чого та загрозливо іскрить. Торік миттєво ховається за спину Кайрена. — Досі ви вчилися підключатися до драконів через мозок. Але ментальний канал — це лише верхівка айсберга. Сьогодні ми виміряємо вашу чисту фізичну синхронізацію. Енергію! Плазму!
Зіірі негайно дістає свій планшет і починає швидко щось розраховувати.
— Згідно з базовими законами фізики Академії, фізичний резонанс без ментального контролю може призвести до неконтрольованого викиду енергії з вірогідністю у сімдесят вісім...
— Зіірі, викинь свій планшет у піч! — Блікс радісно перебиває його, розмахуючи гайковим ключем. — Тут не діють ваші звичні, прісні закони. Дракон — це не машина, хоч я і намагаюся їх іноді ремонтувати. Дракон — це стихія. Ваше завдання — підійти зі своїм звіром до Синхронізатора і змусити цю стрілку, — вказує на величезний манометр, — піднятися хоча б до зеленої позначки. Звісно ж без слів чи будь-яких ментальних команд. Тільки на чистих інстинктах.
Вірея першою виходить уперед. Її дракон граційно спускається з верхнього ярусу ангара, обдаровуючи викладача підозрілим поглядом. Дівчина просто кладе руку йому на луску, вирівнює своє дихання з його ритмом і підходить до машини.
Синхронізатор починає низько гудіти. Стрілка тремтить, повзе вгору і завмирає рівно на початку зеленої зони.
— Непогано, Соларіс! — киває Фламберґ. — Трохи жорсткувато, але контроль ідеальний.
Наступним іде Рейнар. Коли його дракон наближається, апарат видає дивний, високий звук, схожий на свист вітру. Стрілка стрибає, як божевільна, то опускаючись, то злітаючи до жовтої зони.
— Ого! Який хаотичний сигнал! — Блікс з цікавістю придивляється до Рейнара. — У тебе в голові ціла радіостанція, хлопче. Занадто багато сторонніх шумів.
Торік зі своїм драконом ледве дотягує до мінімальної позначки, бо обоє занадто сильно нервують через іскри, які летять від машини.
Коли настає черга Кайрена, він підходить до приладу, відчуваючи за спиною важке дихання свого Чорного. Згадуючи слова Ліори про «резервний контур» та «стародавню природу», хлопець заплющує очі. Він не тягнеться до свідомості дракона. Натомість він згадує той шалений політ, шукає той самий глибинний ритм. Удар. Удар. Пауза.
Синхронізатор не просто гуде — він починає вібрувати так, що дрижить підлога. Стрілка на манометрі миттєво пролітає зелену, жовту зони і врізається в червону обмежувальну лінію. З верхівки апарата виривається сніп плазмового синього полум'я.
— Досить! — кричить Блікс, різко опускаючи рубильник. Машина зі свистом зупиняється, випускаючи хмару пари.
Курсанти стоять із розкритими ротами. Чорний дракон спокійно кліпає своїми жовтими очима, немов нічого й не сталося.
Фламберґ підходить до Кайрена. Божевільна усмішка кудись зникає. Професор демонстує абсолютно тверезий, холодний погляд. Нахиляється до самого вуха курсанта і шепоче так, щоб чули лише вони двоє:
— Бачиш цю енергію, Вокс? Вона старіша за цю Академію. Старіша за саму Раду. Ти зміг її розбудити. Але будь обережним... — відсторонюється і поплескує хлопця по плечу. — Те, що спить так глибоко, не завжди радіє, коли його будять.
Кайрен ковтає клубок у горлі. Усе збігається. Те, про що казала Ліора, і те, що щойно виміряв Блікс — це одна й та сама страшна таємниця.
— Ну що, першачки! — Фламберґ знову натягує на себе маску місцевого дивака, плескаючи в долоні. — Практика закінчена! Усі ви живі, ніхто не згорів, а це вже тягне на відмінну оцінку! А тепер марш з мого ангара! Вам ще треба натерти свої парадні черевики, бо я чув, що ввечері Вейл буде вершити ваші долі!
Студенти з полегшенням видихають і прямують до виходу. Попереду в них кілька вільних годин на підготовку, а потім — вирішальна подія. Головна Зала, 19:00. Розподіл, який назавжди визначить їхнє місце в цій Академії.
О 18:55 курсанти вже заходять до Головної зали. Усі помітно нервують, раз у раз поправляють свою святкову форму та неспокійно переминаються з ноги на ногу. Звісно, вони хвилюються, адже цей вечір дійсно вирішить їхню подальшу долю в Академії.
Рівно о 19:00 з'являється куратор Вейл. Кайрен відмічає про себе, що сьогодні він виглядає доволі пристойно. Вейл піднімається на центральний подіум. Обличчя, як завжди, абсолютно беземоційне. За його спиною, на невеличкому підвищенні, займає місця викладацький склад: зосереджена Ліора, Фламберґ, який з цієї нагоди навіть причесався, Драгорн, Кровіс та інші викладачі. Серед інструкторів стоїть і Дракен. Хлопець швидко ковзає поглядом по рядах першокурсників і зупиняється на Віреї. Злегка всміхається їй, ніби підтримує перед важливим моментом.
— Вітаю, курсанти, — голос Вейла лунко розноситься залою. — Сьогодні ви вже не просто першокурсники. Від сьогодні кожен із вас отримає свій шлях. Нагадую: рішення комісії є остаточним. Воно базується на вашому резонансі з драконами, психологічному профілі та результатах стрес-тестів. Оскарженню не підлягає. Всім ясно?
Студенти активно кивають головами.
Куратор розгортає електронний сувій, і над подіумом у повітрі спалахують яскраві золоті літери.
— Почнемо з Обсидіанового сектора, — Вейл пробігається очима по списку. — Зіірі Кел’та!
Зіірі виходить уперед із абсолютно незворушним виглядом.
— Факультет драконячої анатомії та біомагії! — оголошує куратор.
Зантеріанець задоволено киває і повертається у стрій.
— Статистична ймовірність дев'яносто чотири і сім десятих відсотка підтвердилася. Абсолютно логічний вибір, — радісно всміхається він своїм друзям.
Кайрен у відповідь може лише щиро всміхнутися. Це дійсно стихія Зіірі, тут навіть немає про що сперечатися.
— Вірея Соларіс! — лунає наступне ім'я.
Вірея випрямляє спину, високо підіймає підборіддя і впевнено робить крок уперед. Серце шалено б'ється швидше, але зовні вона — справжнє втілення спокою та грації.
— Факультет повітряного пілотування!
Дівчина просто не може стримати тріумфальної усмішки. Це ж ідеальне попадання. Її амбіції, неабияка дисципліна і жага швидкості нарешті знайшли своє місце. Вона мимоволі піднімає очі на викладацький подіум і відразу зустрічається поглядом із Дракеном. Той дуже схвально киває їй.
Від усвідомлення, що тепер він буде одним із її викладачів на постійній основі і їм, можливо, більше не доведеться шукати якихось спеціальних причин для зустрічей, по тілу дівчини розливається неймовірно приємне тепло.
— Рейнар Ксейл!
Рейнар спокійно виходить уперед, заклавши руки за спину.
— Факультет ментального злиття!
Ліора, яка сидить трохи позаду Вейла, уважно розглядає хлопця. Погляд стає якимось важким та багатозначним. Для Рейнара, з його вродженим каналом до драконячої мережі та негласним статусом «ретранслятора», це дійсно єдиний можливий шлях. Але Кайрен несподівано ловить себе на думці, що Академія щойно власноруч дала Рейнару ключі від найнебезпечніших дверей.
— Торік Бамбл!
Торік здригається, немов від прямого удару струмом. Він підходить до подіуму так, ніби його ведуть на страту — здається, хлопець ледве переставляє ноги від хвилювання.
— Факультет тактичної магії та ментального захисту! — голосно оголошує Вейл.
У залі на якусь мить западає дивна тиша. Та вже за секунду Торік просто не витримує:
— Захисту?! — голос хлопця зривається на обурений, панічний писк. — Ви серйозно довіряєте ментальний захист курсанту, який панікує швидше, ніж думає? Це якась помилка!
По рядах інших курсантів прокочується стриманий смішок. Вейл навіть бровою не веде, щоб хоч якось відреагувати на цей спалах. Натомість слово бере один зі старших інструкторів факультету захисту:
— Курсанте Бамбл, ви дійсно боїтеся гучніше за всіх. Але на останніх польових випробуваннях, перебуваючи у стані абсолютної істерики, ви все ж не втекли. А кинулися прикривати спину свого товариша. Паніка, що змушує захищати своїх, — це найкращий фундамент для щита. На місце!
Торік, розгублено кліпаючи очима, повертається до друзів, усе ще шоковано бурмочучи собі під ніс про те, що вся комісія точно з'їхала з глузду.
— Кайрен Вокс!
Кайрен намагається глибоко вдихнути, щоб заспокоїтись, та виходить наперед, наближаючись до подіуму. Він готовий. О, так. Після всіх його аномальних злиттів, непростих розмов із викладачами та всього того, що він побачив — зокрема і в Першому Сні, — хлопець на сто відсотків упевнений у своєму призначенні. Його точно відправлять на той же факультет, що й Рейнара. На Ментальне злиття, щоб тримати під постійним контролем і прискіпливо вивчати під мікроскопом. Але йому це на руку.
Вейл якось дивно, надто довго вивчає електронний сувій.
— Бойовий факультет! — нарешті оголошує куратор.
Кайрен завмирає. Що? Бойовий?!
Різко піднімає голову, бо не вірить власним вухам. У залі миттєво починається тихе, здивоване перешіптування. Усі чудово знають, що хлопець має серйозні проблеми з агресивним ментальним захистом свого Чорного, і такий розподіл здається справжнім парадоксом.
Але найцікавіше відбувається на підвищенні серед викладачів. Професорка Ліора кидає на Вейла дивний, важкий погляд, у якому чітко читається відверте незадоволення цим рішенням. Дракен натомість виглядає вкрай заінтригованим і з інтересом розглядає курсанта.
Кайрену залишається тільки мовчки повернутися до свого ряду. Звісно, його інстинкти, здатність швидко адаптуватися та блискавично діяти в екстремальних ситуаціях — усе це справді зможе зробити з нього ідеального бійця. Але хлопець чітко усвідомлює інше: хтось із комісії дуже сильно постарався, щоб відрізати його від офіційного вивчення ментальної мережі Еха.
Коли перешіптування трохи стихає, куратор Вейл знову бере слово:
— Вітаю вас, мої курсанти Обсидіанового сектора. На цьому для вас усе, ви можете бути вільні. Далі я оголошуватиму розподіл для новачків Базальтового сектора, тому вам не обов'язково бути присутніми.
Першокурсники Обсидіанового сектора з полегшенням видихають і, не чекаючи повторного запрошення, швидко залишають Головну залу.
П'ятірка не змовляючись прямує до кімнати Віреї. Емоції, які курсанти старанно стримували в Головній залі, вибухають на повну.
— Захист! Ні, ви тільки подумайте — Захист! — Торік міряє кроками кімнату, нервово розмахуючи руками. — Вони реально хочуть, щоб я був попереду і ловив усі удари, поки інші будуть ховатися за моєю спиною!
— Згідно зі статистикою, рівень смертності серед «щитів» лише на дванадцять відсотків вищий, ніж серед штурмовиків, — незворушно зауважує Зіірі, зручно вмощуючись у кріслі. — Тож твої шанси на виживання цілком прийнятні. А от призначення Кайрена на Бойовий... Це дійсно статистична аномалія.
Вірея розливає гарячий напій по кружках і простягає одну Кайрену. Очі дівчини все ще блищать від власного тріумфу, але вона швидко переключається на друга:
— Ти сам як? — тихо цікавиться. — Ти ж був упевнений, що підеш із Рейнаром.
— Був, — Кайрен бере кружку, гріючи змерзлі пальці, і хмуриться. — І Ліора явно на це розраховувала. Ви бачили, як вона зиркала на Вейла? Хтось із Ради спеціально ізолював мене від факультету Ментального злиття. Комусь категорично не потрібно, щоб я глибше копався в мережі Еха зі своїм Чорним. Вони вирішили зробити з мене просто зброю, тримаючи подалі від таємниць.
Рейнар мовчки киває, розуміючи друга як ніхто інший. Вони ще довго сидять у Віреї, ділячись сумнівами, обговорюючи можливі мотиви комісії і те, як тепер зміниться їхнє щоденне життя в Академії.
Наступного дня на них уже чекає нова реальність. Після виснажливих занять шляхи друзів розходяться. Кайрен прямує до західного крила на перший офіційний збір Бойового факультету.
Тут зовсім інша, значно важча атмосфера. Величезний тренувальний ангар наскрізь пропах потом, шкірою, металом та навіть запахом крові. Більшість старшокурсників мають свіжі, а також багато старих шрамів. Вони загрозливо чистять спорядження, перекидаються грубими жартами і поблажливо, майже хижо розглядають новачків. Сюди ж розподілили декількох курсантів із Базальтового сектора, проте Кайрен на них навіть не дивиться. Поки що.
Він приймає рішення постояти біля стіни, щоб не привертати зайвої уваги, та намагається уважно вивчити своє нове оточення, особливо старшокурсників. Треба зачекати, поки прийде головний і скаже, що їм робити. Тут же має бути хтось на кшталт старшого? Чому всі мовчать?
Поки він чекає, його погляд чіпляється за одного зі студентів. Той стоїть біля масивної стійки зі спорядженням, але не робить абсолютно нічого. Повз нього проносять важке тренувальне приладдя. Хтось навіть випадково, але доволі сильно зачіплює його плечем, проте хлопець навіть не кліпає і не хитається.
Кайрену це здається дивним. Хлопчина стоїть абсолютно нерухомо, втупившись порожнім скляним поглядом кудись у далеку стіну. Кайрен примружується та намагається підійти ближче. Щось у позі цього студента здається до болю знайомим... і глибоко неправильним. Кайрен відчуває холодний піт, стає недобре.
Раптом той хлопець повільно повертає голову до Кайрена. Відбувається щось абсолютно дивне. Його зіниці стрімко розширюються, повністю чорніють, поглинаючи райдужку, і він якось моторошно, всміхається Кайрену.
«Не може бути...» — проноситься в голові.
Але не встигає Кайрен додумати цю думку та кліпнути очима, як хлопець уже зникає. Наче розчинився в густому повітрі ангара.
«Де він подівся?» — Кайрен розгублено озирається, марно шукаючи дивного студента в натовпі.
Та тривожні роздуми перериває поява високого старшокурсника зі шрамом через усю щоку — місцевого старости. Він гучно плескає в долоні, привертаючи увагу, і швидко проводить для новачків жорсткий інструктаж. Правила Бойового факультету виявляються простими: виживає найшвидший, а за помилки платять власною кров'ю. Далі староста їх усе-таки відпускає, наказуючи підготуватися до тренувань на наступному тижні.
Вночі Кайрен довго не може заснути, перевертаючись у ліжку під тихе сопіння Торіка. А коли нарешті провалюється в темряву, свідомість миттєво переносить його у знайоме видіння.
Він знову опиняється глибоко під водою, у безкрайньому темному океані. Холодна товща води нестерпно тисне на нього, але хлопець продовжує йти по дну, вдивляючись у морок. Та раптом якась потужна, невидима сила підхоплює його, стрімко виштовхує вгору і жбурляє на поверхню.
Кайрен різко відкриває очі та хапає ротом повітря. Він більше не під водою. Проте усвідомлює, що саме зараз стоїть посеред Головного атріуму Академії.
Прямо уві сні, десь на самісінькому дні його свідомості, лунає холодний і безжальний голос: «Зараження почалось».
Кайрен завмирає. Навколо нього стоять студенти. Сотні курсантів. Вони повільно обступають його з усіх боків. Мають бліді обличчя, та абсолютно чорні очі. А ще ці очі – несамовиті, злі. Вони шиплять, як справжні дикі звірі, вишкіряючи зуби. Кільце змикається. Кайрену здається, що він провалився не просто в кошмар, а в справжнісіньке пекло Еха.
У небі Кайрен чує гул від велетенських крил. Здіймаючи хмари пилу, навколо студентів спускаються дракони — теж із повністю чорними очима. Разом зі своїми зараженими вершниками звірі злісно насуваються на Кайрена, відрізаючи всі шляхи до відступу. Тікати нікуди.
Кайрен відчайдушно хоче прокинутися. Б'ється в паніці, бо чудово розуміє, що це лише сон....ілюзія, але тіло не слухається. Очі не відкриваються в реальності. Хтось або щось міцно тримає його розум там, у цій ілюзії. І цей жахливий міраж усе більше і більше затягує його в себе. Але найстрашніше, що там, в оточенні цих монстрів, Кайрен нічого не може вдіяти: ні поворухнутися, ні захиститися.
