Раді Вас бачити!

Зала Зоряного Купола дихає життям. Це перша повноцінна, масштабна подія після катастрофи, і Академія немов нагадує всім, що Драксарія — це не лише жорсткі тренування і смертельна небезпека.

​Кайрен стоїть біля фуршетного столу, потягуючи пряний напій, який приємно зігріває горло. Він із цікавістю розглядає атмосферу. Над їхніми головами височіє величезний прозорий магічний купол, крізь який відкривається фантастичний вид на зоряне небо, дві місцеві місяцеподібні планети та граціозні силуети драконів, що зрідка пролітають над баштами. У повітрі повільно плавають маленькі світлові сфери, схожі на заблукалі зорі. Підлога під ногами реагує на ритм музики тонкими, пульсуючими хвилями світла.

​Музика теж не має нічого спільного зі звичайними мотивами. Низькі, глибокі баси гармонійно змішуються з живими струнними інструментами, дзвінким переливом кристалічних резонаторів і гіпнотичним горловим співом когось із іншопланетних студентів. Навколо вирує екзотика різних світів. Якась старшокурсниця з перламутровою блакитною шкірою танцює так плавно, що навколо її рук залишаються сяючі шлейфи. Трохи далі пара студентів із додатковою парою рук виконує настільки складний синхронний танець, що Торік, побачивши це, безапеляційно заявляє, що це «чистої води анатомічне шахрайство».

​Сам флоріанець тим часом ставить собі за мету спробувати абсолютно все. Він якраз закидає до рота прозору желейну сферу, заїдає її шматочком копченого м'яса і запиває все це темно-синім коктейлем зі сріблястим туманом, починаючи підозрювати, що деякі іншопланетні напої значно міцніші, ніж здаються на перший погляд.

​Кайрен кидає недбалий погляд у центр зали, туди, де крутяться головні винуватці торжества. Моргат і Торвальд приймають вітання, оточені увагою та жіночим сміхом.

​Але раптом Кайрен помічає, як Моргат, що саме привітно шкіриться до якоїсь рудоволосої третьокурсниці, миттєво завмирає. Кайрен простежує за його поглядом, переводить очі на головні двері зали, і зухвало всміхається.

​Торвальд теж дивиться туди. Він застигає з келихом у руці настільки нерухомо, що здається ніби він льодяна скульптура.

​Торік, прослідкувавши за їхніми поглядами, ледь не давиться своїм туманним коктейлем. Шоковано розглядає Вірею, яка граціозно входить до зали під руку з розкішним чотириоким інопланетянином. Хлопець приобіймає її за талію, а сама Вірея сяє, та сміється із якогось його жарту. Хлопці розглядають сукню одногрупниці, а вона ідеально підкреслює кожен вигин, та в очах дівчини горить небезпечний, переможний вогонь.

​— Вона все-таки прийшла, — хрипить Торік, відкашлюючись.

​— А ти справді думав, що вона залишить це просто так? — спокійно відгукується Кайрен, попиваючи свій напій. — Після того, як вони демонстративно проігнорували її існування, це був лише розігрів.

​— Ви просто занадто погано її знаєте, — Рейнар підходить до них. — Вірея радше спалить цю Академію дотла, ніж дозволить комусь диктувати, де їй бути, а де ні.

​Зіірі, який весь цей час уважно сканує ситуацію, монотонно констатує:

— Частота кліпання Моргата різко знизилася на сорок два відсотки. Торвальд не кліпнув узагалі жодного разу за останні вісімнадцять секунд. Рівень їхньої емоційної напруги зараз перевищує всі допустимі норми для спокійного середовища.

​— Зіірі, — із захопленням видихає Торік, ляскаючи зантеріанця по плечу. — Оце нарешті справді корисна наука! Продовжуй спостереження, я хочу знати точну статистику їхнього сказу!

Кайрен дивиться на цю виставу абсолютно спокійно, лише злегка всміхається. Насправді він запідозрив би щось недобре, якби Вірея покірно залишилася ковтати образу в гуртожитку. Ця розкішна поява, зухвалий, ідеально розрахований удар по чужому самолюбству — абсолютно в її стилі.

​— Чуваки, я хочу зробити ставку, — видає Торік, згрібаючи зі столу жменю хрустких закусок, наче готується до перегляду найкращого шоу в житті. — Хто з них зірветься першим? Дракен чи Моргат?

​— Ставлю на те, що дістанеться обом, — відгукується Рейнар, та теж бере собі смачну закуску. — Вона прийшла сюди не для того, щоб залишити когось неушкодженим.

​Зіірі прискіпливо оцінює відстань між інструкторами та Віреєю:

— Враховуючи їхній поточний м'язовий тонус і темперамент, ймовірність відкритого конфлікту стрімко зростає. Чи варто нам втрутитися, щоб запобігти масштабним руйнуванням на вечірці?

​— Навіть не думай, — Кайрен тихо сміється і злегка вдаряє своїм келихом по келиху зантеріанця. — Ми не втручаємося. Просто беремо ще напоїв, насолоджуємося музикою і видовищем, яке зараз влаштує наша подруга.

​— Абсолютно згоден, — задоволено киває Торік, швидко жуючи. — Головне — не стояти надто близько, коли на всі боки полетять уламки чийогось розбитого его. А якщо того чотириокого все ж спопелять, я перший у черзі на його порцію десерту.

Свято набирає обертів. До компанії першокурсників несподівано наближаються дві ефектні старшокурсниці. Одна з них — висока, гнучка, зі шкірою, що має легкий бузковий відлив, і довгим волоссям, у якому мерехтять крихітні магічні кристали. Інша — ефектна білявка з хижим примруженням яскраво-зелених очей у неймовірно обтислій сріблястій сукні. Їхні наміри абсолютно очевидні.

​— Привіт, хлопці! — муркоче бузковошкіра дівчина, зупиняючись просто перед ними з чарівною усмішкою. — Я Ефіопея, а це Селая. Ми давно за вами спостерігаємо. Ви явно виділяєтесь тут на фоні інших. Складете нам компанію на танцювальному майданчику?

​Рейнар і Зіірі синхронно кліпають очима, намагаючись перетравити цю раптову атаку.

​Рейнар дивиться на Селаю з таким виразом обличчя, ніби йому щойно запропонували добровільно лягти на розтин. Він на мить замислюється, відчайдушно стріляючи очима навсібіч у пошуках шляхів до відступу. Але Торік лише зловтішно підморгує, відрізаючи шлях до втечі. Важко зітхнувши, Рейнар усе ж здається.

— Добре... — невпевнено переступає з ноги на ногу. — Давай потанцюємо.

І слухняно йде за дівчиною в сяючий натовп.

​Зіірі ж сприймає пропозицію Ефіопеї з максимальною науковою серйозністю. Поправляє свої окуляри.

— Зі статистичної точки зору, соціальна інтеграція в масові заходи підвищує ефективність командної роботи, — абсолютно рівно повідомляє. — Я згоден на цей експеримент.

​За мить вже крокує слідом за дівчиною, розцінюючи цей досвід суто як ідеальну можливість для збору нових соціальних і фізіологічних даних у нестандартному середовищі. На танцмайданчику Ефіопея граціозно рухається в такт музиці, підходить ближче і звабливо шепоче йому на вухо якісь історії з життя старших курсів, намагаючись привернути його увагу.

​— Твоя тепловіддача зараз підвищена через активні рухи, — монотонно відповідає їй Зіірі, методично і напрочуд точно виконуючи танцювальні кроки. — Рекомендую оптимізувати дихання.

​Дівчина лише дзвінко сміється, сприймаючи це як особливий зантеріанський флірт. Але насправді, навіть посеред ритмічного танцю під пульсуючі баси, Зіірі не припиняє своєї основної місії. Він розглядає дівчину, підтримує розмову, проте його погляд раз у раз ковзає до Рейнара. Після тієї знахідки в архіві та дивних нейронних показників сусіда по кімнаті, Зіірі просто не може вимкнути цей аналітичний процес. Розум вимагає розгадки, адже будь-яке рівняння конче потребує логічного завершення.

​Коли під час зміни музичного ритму їхні пари опиняються поруч, Рейнар не витримує.

— Зіірі, ти можеш хоча б п'ять хвилин не аналізувати мій мозок і мої реакції? — з ледь помітним роздратуванням запитує, та намагається при цьому не збитися з кроку.

— Можу, — абсолютно серйозно лунає від Зіірі, поки він майстерно кружляє з Ефіопею.

— І? Чому тоді продовжуєш витріщатися?

— Тому що не бачу в цьому скасуванні жодної практичної необхідності. Твої пульсові коливання зараз нестабільні. Мені потрібно зрозуміти першопричину.

На іншому кінці зали Вірея веде власну нещадну війну. І, треба визнати, дівчина грає свою роль бездоганно. Вона майже весь час танцює із Зейраном. Час від часу вони роблять перерви і підходять до столиків, щоб спробувати химерні інопланетні закуски.

​Вірея розслаблено дозволяє торкатися до себе. Декілька разів Зейран навіть обережно цілує її в скроню та щось шепоче на вухо, змушуючи дівчину всміхатися. Потім вона вже сама граціозно нахиляється до нього, щоб прошепотіти щось у відповідь, ніби випадково обпікаючи чутливу шкіру своїм гарячим диханням.

​Частина її сміху вже стає абсолютно справжньою. Зейран виявляється не лише красивим аксесуаром для помсти, а й напрочуд веселим, дотепним співрозмовником. Він достатньо розумний, щоб не переходити невидиму межу, але підігрує їй з абсолютною віддачею.

​— Віреє, ти молодець, тримаєшся просто вражаюче, — хвалить Зейран, коли подає келих із легким фруктовим напоєм.

​— Ще б пак, — самовпевнено лунає від дівчини. Вона граціозно випрямляє спину. — Ці двоє нахаб заслужили на все це. Спочатку вони мене діставали, не давали проходу, а тепер раптом поводяться, як телепні. Вирішили мене ігнорувати! А я ж особлива.

— Я в цьому навіть не сумніваюсь. – Зейран окидає її захопленим поглядом чотирьох золотавих очей. — Знаєш, я щиро радий з тобою познайомитись ближче. Чомусь я думав, що ти просто зверхня й холодна, а ти виявилася такою... гострою штучкою. Мені такі дівчата дуже подобаються, — примружується. — Але не хвилюйся. Я не такий нахаба, як вони. І ніколи не лізу до дівчат, якщо дівчина сама не хоче далі зі мною спілкуватися.

​Вірея хитро всміхається, ковзаючи поглядом по його екзотичному обличчю.

— Та я думаю, що в тебе немає жодної нестачі в спілкуванні з дівчатами.

​— Маєш рацію, — легко погоджується красень із задоволеною усмішкою. — Поки що мене все абсолютно влаштовує.

​Вони знову ідуть танцювати, і Вірея цікавиться:

— А на якому факультеті ти вчишся?

— На бойовому, — з гордістю відповідає.

— Ага. І як успіхи?

— Все чудово. Мені дуже подобається навчання. А вас, першачків, уже розподілили по факультетах?

​— Ще ні, — зітхає дівчина. — Але Вейл сказав, що це відбудеться вже досить скоро. Тоді й побачимо, хто чого вартий.

​Раптом Зейран сильніше стискає її талію, притягуючи до себе ще на міліметр ближче, і весело шепоче:

— О, дивись. Вони знову пропалюють тебе поглядом. Як же вони психують, це просто неймовірно кумедно! — вібруючий сміх лоскоче вухо Віреї. — Завжди мріяв позлити цих двох вискочок.

Вірея зиркає на хлопців.

«Чудово. Все йде чітко за планом, — лунає в голові. — Так вам і треба, телепні».

​Вона бачить, що її замисел діє, і діє блискуче. Хоч вони й тримаються, і дівчина мусить визнати, що доволі довго. Спочатку ця їхня витримка виводила її з себе, навіть доводила до сказу. Вона все-таки очікувала миттєвої реакції, неконтрольованого спалаху люті, сподівалася, що хтось із них різко кинеться до неї. Але вони знову буквально виконують її правила.

​Моргат продовжує розслаблено спілкуватися з іншими дівчатами, навіть щиро сміється. В одній руці він крутить келих із якимось яскравим напоєм. І лише те, що його хижий погляд раз у раз повертається до Віреї, видає його справжній внутрішній стан.

«Ха! Отримуй, нахабо», — мстиво тріумфує Вірея, насолоджуючись цим прихованим напруженням.

​Але Дракен... Дракен ще страшніший у своєму контролі. Він абсолютно спокійний. Ввічливий. Крижаний. Він навіть запрошує на танець якусь неймовірно красиву старшокурсницю, і вони плавно кружляють у центрі зали. Дракен тримає дівчину бездоганно рівно, кожним рухом показуючи свою силу і беззаперечну владу. Вірея надто добре пам'ятає це владне відчуття. Пам'ятає, коли він так само поводився з нею, і як гаряче на це відгукувалося її власне тіло.

​Дівчина відчуває, як серце раптом пришвидшується. Мимоволі міцніше стискає плече Зейрана і ловить себе на абсолютно несподіваному, пекучому відчутті. Це не просто злість через те, що її провокація працює не так швидко, як би їй того хотілося.

Боже, це ревнощі.

Гострі, отруйні ревнощі, які глибоко засіли всередині і боляче дряпають зсередини. Їй до нестями не подобається, що інші дівчата торкаються Дракена. Від самого лише вигляду його долоні на чужій талії стає фізично боляче.

​А трохи далі, біля фуршетного столу, Кайрен і Торік продовжують своє мовчазне спостереження. Зіірі та Рейнар досі кружляють зі своїми нав'язливими супутницями на танцмайданчику.

​Кайрен повільно відпиває із келиха і тихо хмикає. Він бачить усю цю картину цілком. Бачить, який напружений Торвальд, що, здається, от-от просто вибухне від стримуваної люті. Бачить, який сердитий Моргат за маскою розслабленості, і бачить справжні блискавки в погляді Віреї.

​Ці троє зараз відчайдушно намагаються довести одне одному, кому з них найбільше байдуже. Хоча насправді — і Кайрену це абсолютно очевидно — не байдуже зараз абсолютно нікому. Це лише питання часу – хто зірветься першим.

Першим не витримує Моргат. Вірея відчуває, що їй конче потрібна перерва. Повітря в залі занадто душне. Та й несподівані ревнощі тиснуть на груди. І власна гра починає її виснажувати. Тому дівчина граціозно вислизає з обіймів Зейрана і, м'яко шепнувши йому, що скоро повернеться, прямує до виходу в бік жіночої кімнати.

​Прохолодний коридор приносить миттєве полегшення. Тут нарешті ненадовго можна видихнути. Та…

​Вірея чує за спиною впевнені кроки. Дівчина навіть не встигає обернутися, як попереду виростає темна постать. Моргат витримав рівно десять секунд після того, як вона покинула залу.

​Він перегороджує їй шлях. Наступає на неї — дівчина відходить. Він знову наступає — вона відходить. І ось вона вже впирається спиною в стіну. Далі відступати нікуди. А цей нахаба підходить максимально близько, настільки, що вона відчуває жар його тіла і запах небезпеки, який постійно супроводжує його.

​Але… він не торкається. Руки міцно впираються в стіну по обидва боки від її голови, замикаючи дівчину в пастку з власного тіла.

​— Я тебе не торкаюся, крихітко, — Вірея відчуває, що втрачає контроль, коли він так нахабно пропалює поглядом. — Як і обіцяв. Жодним чином не порушую твої дорогоцінні кордони.

​І саме це — те, що він буквально нависає над нею, пропалює поглядом, але тримає руки при собі — доводить Вірею до абсолютного сказу.

«Ненавиджу його. Ненавиджу цей його показовий самоконтроль!» — панічно б'ється думка. Вона хотіла, щоб він зірвався, щоб почав кричати чи схопив її, щоб вона мала повне право вилити на нього свою злість. А він грає за її правилами.

​— Що тобі потрібно, Моргате? — гордо підкидає підборіддя, зустрічаючись із його темним поглядом. — Вирішив перевірити, чи не заблукала я в коридорах?

— Вирішив запитати, навіщо весь цей дешевий спектакль із чотириоким, — схиляється ще ближче, не відриваючи очей від її обличчя.

— Спектакль? — іронічна, зухвала усмішка з'являється на обличчі дівчини. — Зейран просто запросив мене туди, куди дехто інший демонстративно забув запросити. Я чудово проводжу час, уявляєш?

— Ти сама вимагала залишити тебе в спокої, Віреє. Дивитися в очі і не наближатися, — нагадує Моргат. Тепер тисне вже своєю серйозністю, що дивує дівчину ще більше. — Я залишив. Ми обоє залишили. Але ти чомусь страшенно незадоволена. Ревнуєш? 

— Я абсолютно задоволена! — шипить вона, відчуваючи, як пульс гупає у скронях.

— О, звісно. Ти прийшла сюди з хлопцем, якого ледве знаєш, у сукні, від якої у мене виникають думки когось жорстоко вбити. Ти ідеально граєш, — на мить затримує погляд на її губах. — Але ти теж не спокійна. Не думай, що я не бачу як ти злишся. Затіяли гру, та чи зможеш сама вистояти?

​Вірея відкриває рот, щоб видати чергову колючу фразу, але Моргат її випереджає. Голос хлопця раптом втрачає нахабну броню, говорить майже відверто.

— Мені не подобається бачити як він тебе обіймає, — зізнається. — Мене від цього просто вивертає навиворіт. Але це моя проблема, Віреє. Не твоя. Змушувати тебе більше ні до чого не буду. Хоча хочеться закинути тебе на плече, надавати по дупці і забрати собі. Назавжди. Цього разу вибір за тобою.

​Ця несподівана, доросла стриманість пробиває її захист миттєво. Моргат не звинувачує її. Відкрито визнає власні ревнощі, але не перекладає відповідальність на неї.

Всередині все стискається. Вся її іронія, злість і логіка просто вимикаються.

​Вона сама подається уперед, хапає його за комір і рвучко впивається в його губи поцілунком.

Це спалах. Гарячий, відчайдушний, повний стримуваної пристрасті й незрозумілої злості на саму себе. Моргат завмирає від шоку лише на долю секунди, а потім відповідає настільки жадібно, ніби чекав цього цілу вічність. Миттєво обіймає, та притискає до себе таку жадану колючку. Поглиблює поцілунок, відчуваючи, що дівчина тане в обіймах. Зараз вона просто ніжна. Втомилася за останні тижні та потребує трохи тепла. Навіть якщо це тепло несподівано дає найголовніший пройдисвіт цієї Академії.

​Ще мить і Вірея першою відсахується. Виривається з міцних обіймів та шоковано підіймає погляд на хлопця.

​Моргат стоїть перед нею з абсолютно приголомшеним обличчям. Очі потемніли, груди важко здіймаються, на губах усе ще блукає привид її поцілунку.

— Забудь, — Вірея намагається повернути собі крижаний тон, хоча голос тремтить.

— Навіть не мрій, — не зводить з неї палаючого погляду Моргат. — Ти вперше сама мене поцілувала. Я не наполягатиму, проте ти скоро сама захочеш зі мною стосунків. І.....тобі сподобається.

​Вірея розвертається і майже тікає. Серце виривається з грудей.

Що це щойно було..?

Відповіді на це питання немає. Як і на багато інших питань, які вона навіть не наважується озвучити собі.

​Вірея повертається до зали, але гра вже перестає бути такою веселою. Усередині панує абсолютний хаос.

«Навіщо я це зробила?! Навіщо я сама до нього потягнулася?!» — подумки кричить на себе дівчина, вихоплюючи келих із найближчого столу. Найгірше те, що їй це страшенно сподобалося. А поруч, усього за кілька метрів, весь вечір перебуває Дракен, до якого її теж тягне з не меншою, якщо не більшою силою. Вона починає з жахом усвідомлювати, що своїм ідеальним планом створила величезну проблему вже не двом чоловікам, а виключно самій собі.

​Зейран, який миттєво виринає з натовпу і з'являється поруч, достатньо проникливий, щоб усе зрозуміти за її збитим диханням і розгубленим поглядом. Нахиляється до неї, хитро примружуючи очі.

​— Отже... один уже здався? — в голосі відчувається нотка веселої іронії.

— Не твоя справа, — огризається Вірея, відпиваючи великий ковток, щоб хоч якось вгамувати тремтіння в руках.

— Отже, це Моргат, — задоволено констатує інопланетянин.

— Зейране! — спопеляє його поглядом.

— Усе-усе. Мовчу, — галантно піднімає руки в примирливому жесті, хоча на його губах продовжує грати надто розуміюча усмішка. — Ходімо ще потанцюємо?

— Ходімо. Треба перевести подих.

Вечірка поступово добігає кінця. Музика стає повільнішою, натовп у залі рідшає. Вірея, відчуваючи, що на сьогодні емоцій і так занадто багато, прощається із Зейраном біля головних дверей.

​— Дякую тобі за чудовий вечір, — щиро всміхається. — Ти мені справді дуже допоміг.

​— Та будь ласка, — Зейран дивиться на неї з несподіваною теплотою. — Знаєш, я тут подумав... мені дуже сподобалося спілкуватися з тобою. Я б хотів продовжити, просто як друзі. Не думай, що я нахабно лізтиму до тебе чи щось таке. Ти прикольна. Тому не треба ніяких відшкодувань, про які ми домовлялися на початку. Я нічого не проситиму за те, що взяв тебе з собою. Просто хочу, щоб ми спілкувалися далі. Ти ж не проти?

​Дівчина здивовано кліпає очима, не очікуючи такої відвертості, а потім задоволено посміхається.

​— Не проти. Ти насправді теж прикольний хлопець. Я теж із задоволенням спілкуватимуся з тобою.

— Чудово. Тоді давай я тебе проведу до кімнати? — пропонує.

— Ні, дякую. Я сама.

​Зейран розуміюче киває, легко приобіймає її на прощання та йде у своїх справах.

​Вірея залишається одна. Вона виснажена, але всередині пульсує гарячий тріумф. З Моргатом вона розібралася. Хоча тепер, після цих розбірок у коридорі, доведеться серйозно розбиратися із власною головою. Адже те, що між ними відбулося, їй до дідька сподобалося. Дівчина абсолютно не очікувала від себе, що захоче сама його поцілувати.

​Та все ж залишається ще Дракен. Згідно з її планом, саме його зрив вона залишила собі на десерт, бо чудово розуміла, що він занадто сильно себе контролює і витримає найдовше.

​І вона не помиляється.

​Дракен чекає на неї вже за рогом. Крижаний спокій на його обличчі лякає набагато більше, ніж будь-яка відкрита лють. А поза, в якій він зустрічає її — схрещені на грудях руки, напружені плечі, важкий погляд, — змушує кров Віреї миттєво забурлити.

​Дівчина на мить зупиняється, та миттєво натягує на обличчя ідеальну маску байдужості і підступає ближче. Гра починається.

​— Чудовий вечір, чи не так? — зухвало провокує Вірея, плавно проходячи повз нього.

— Сподіваюсь, ти добре розважилась, — підтискає губи.

— О, неймовірно! — Вірея зупиняється і, граціозно повернувши голову, заглядає йому прямо в очі, ледве не потонувши в цій темній, вируючій глибині. — До речі, як тобі мій супутник? Правда ж, Зейран просто чарівний?

Вона бачить, як хлопець стискає щелепи.

— Прекрасний, — злісно лунає від нього. — Особливо його чотири кляті ока, якими він весь вечір тебе роздягав.

​«Попався», — переможно радіє Вірея.

— Зейран принаймні вміє поводитися з дівчиною. Він знає, чого хоче, і не тікає від відповідальності, прикриваючись якимись дурними правилами чи... своїм роздутим его, — підходить ближче, навмисно вдаряючи в найболючіше місце. — Може, мені варто було б дозволити йому провести мене до кімнати? Хто знає, чим би це закінчилося.

​Це стає останньою краплею.

Крижана броня Дракена розлітається. Долає останні сантиметри. Вірея навіть не встигає ойкнути, як він блискавично хапає її, перекидає через своє широке плече і впевнено крокує коридором у бік своєї кімнати.

​— ДРАКЕНЕ! — вибухає Вірея, задихаючись від такого нахабства. — Я ж сказала — не хапати мене! Відпусти негайно!

— Завтра подаси офіційну скаргу!

— Я тебе вб'ю! Чуєш?! Я клянусь, я тебе вб'ю! — з силою б'є кулаками по його кам'яній спині.

— Стань у чергу. Моргат перший захоче, — холоднокровно відбиває Торвальд, не збавляючи кроку.

​Вірея лається, б'є його знову, але раптом ловить себе на жахливій думці: вона цілком здатна застосувати бойовий прийом і вирватися. Але чомусь... не поспішає це робити. І це злить її ще більше. Вона б'є його ще раз, просто від безсилля перед власною реакцією на нього.

​Дракен заносить її до своєї кімнати і, штовхнувши двері ногою, ставить дівчину на підлогу. Замок клацає.

​Тон різко змінюється. Вірея готується до нападу, до поцілунку, до чого завгодно, але Торвальд миттєво відступає на кілька кроків назад. Більше не торкається дівчини.

​Проводить рукою по волоссю, руйнуючи свою ідеальну зачіску. Вірея вже добре знає, що так хлопець намагається вгамувати вир емоцій всередині.

— Ти що собі дозволяєш?! — накидається на нього, поправляючи сукню. Намагається відновити дихання. — Якого біса ти взагалі притягнув мене сюди? Щоб прочитати лекцію про мораль, бо я прийшла із Зейраном?!

— Ні, — різко обриває він. Піднімає на неї очі, і Вірея завмирає. У них немає ні льоду, ні зверхності. Цей погляд якийсь....втомлений. — Тому що я ревнував. Як останній ідіот.

​Вірея не очікує настільки прямої відповіді. Вже відкриває рот, щоб видати чергову колючку, але слова застрягають у горлі. Це більше не «Льодяний Принц».

— Я ревнував так, що думав, що спалю до біса ту залу, — тихо продовжує свою сповідь. — Ти мала рацію. Я підвів тебе. Двічі. Спочатку я намагався вирішувати все за тебе і принизив перед усіма. А потім, коли ти знову мені довірилася, я повівся як повний ідіот.

​Стискає щелепи, наче йому досі боляче про це згадувати.

— Знаю, я застав тебе з Моргатом. Якого біса ти взагалі дозволяла йому торкатися тебе і підпускала так близько? Ти ж не зізналася мені, що він чогось від тебе вимагає. Я тоді зірвався. Ледь не прибив його на місці.

​— Але ж ти не дав мені жодного шансу! Не дав нічого пояснити! — спалахує Вірея. Стара образа миттєво піднімається на поверхню. — Він справді домагався мене. Я б тобі все пояснила, якби ти вислухав!

​— Так, не дав, — різко погоджується Дракен. Стримується, але не витримавши все ж підходить ближче. — Але я був настільки засліплений ревністю, що не міг мислити. Адже я кохав тебе, Віреє. І досі кохаю. А ти таке витворяла... Я просто не був готовий на той момент змиритися з цим.

​Вірея завмирає. Серце різко вдаряється об ребра. Він щойно сказав це так просто, дивлячись просто їй у душу.

​— Так, це моя помилка. Я назвав тебе зрадницею, — продовжує, не відводячи погляду. — Але ж те, що я побачив, жодному чоловіку б не сподобалося. Постав себе на моє місце. Скажи чесно, тобі б сподобалося, якби ти застала мене в кімнаті з якоюсь дівчиною піді мною? Навіть якщо ми при цьому не цілувалися чи не робили чогось іще?

​Вірея навіть не замислюється ні на секунду. Очі небезпечно звужуються, коли мозок підкидає небажані картинки.

— Звісно б ні. Я б одразу відірвала тобі яйця, а їй би повиривала всі патли.

​Хлопець лише гірко всміхається.

— Ну от бачиш.

​Вірея замовкає, бо ще більше вражена його відвертістю, його вразливістю і тим, як легко він щойно затушив її гнів.

​— Я весь час намагався тебе захистити так, як усе життя захищали мене, — Дракен відводить погляд. — Контролем. Тотальним контролем. І тільки зараз, дивлячись на тебе з кимось іншим, я зрозумів, наскільки це огидно відчувається з іншого боку.

​Дівчина зводить брови. Розум миттєво чіпляється за цю дивну фразу.

— Захищали тебе? — обережно перепитує. — Хто тебе контролював, Дракене? Про що ти говориш? Поділись зі мною.

​Але щойно ці слова злітають з її губ, хлопець миттєво закривається. Невидима крижана стіна знову падає між ними. Обличчя перетворюється на непроникну маску Льодяного Принца.

— Це довга історія. І сьогодні я не хочу псувати тобі вечір ще сильніше, — відвертається, цим даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

​— Ні, почекай! — Вірея рвучко хапає його за рукав, не дозволяючи відсторонитися. — Я одного разу бачила, як Вейл поводився з тобою. Ще до того, як усе трапилося з Ехо. Чому? Чому ти взагалі дозволяв Архонту так із собою говорити? Ти ж із найвпливовішої родини! Ти найкращий пі....

​— Тому що іноді навіть найкращий пілот Академії не має вибору, Віреє, — жорстко перебиває Дракен.

Дівчина уважно вдивляється в його напружене обличчя, намагаючись прочитати те, що ховається за цією фразою.

— Ти розкажеш мені? — намагається не тиснути.

​— Сьогодні не час і не місце, — Дракен миттєво відсікає її спробу, повертаючи розмову в попереднє русло. — Взагалі-то ми розмовляли про тебе, тому не намагайся перескочити на іншу тему. Це зараз не має жодного значення. Я б хотів... хотів, щоб ми налагодили стосунки. Щоб ми почали знову нормально спілкуватися.

​Вірея хмикає і демонстративно схрещує руки на грудях, ховаючись за звичною маскою.

— Ми більше не будемо зустрічатися. Вже нічого не вийде, Дракене. Я двічі давала тобі шанс, і обидва рази ти все зруйнував. Можливо... — навмисно робить коротку паузу, кидаючи йому виклик, — можливо, я краще дам шанс Моргату.

​Хлопець миттєво напружується.

— Моргату? — в очах знову спалахує темна ревність. — То він тобі насправді подобається?

​— Можливо, — байдуже знизує плечима Вірея.

​— І ти мене більше не кохаєш? — запитує вже майже пошепки. У цьому питанні стільки болю і відчайдушної надії, що серце мимоволі боляче стискається.

​Але вона залишається непохитною.

— Це не має значення. Кохаю я чи не кохаю... адже ти не вмієш стримуватися. Ти руйнуєш усе навколо своїм задушливим контролем.

​— Ти хіба не бачиш, що я змінився? 

​— Бачу. Але від того мені стає ще страшніше. Я не знаю... можливо, ти змінився в гіршу сторону.

​— Дозволь мені показати, який я насправді. Тільки з тобою я буваю справжнім, Віреє. Дозволь... я би хотів запросити тебе на побачення.

​— Ні. На побачення я не піду, — не дає йому жодної марної надії.

​Дракен шумно ковтає повітря, але не здається.

— Ну добре. Тоді просто на вечерю. Як подругу, — робить акцент на останньому слові. — Не як дівчину.

​Вірея примружується, оцінюючи його пропозицію.

— Як подругу, значить? — повільно видихає. — Я подумаю.

​Раптом Дракен різко подається вперед і міцно обіймає її. Вірея завмирає на секунду від несподіванки, але руки ніби самі собою лягають йому на спину. Вона мимоволі погладжує тверді м'язи під цупкою тканиною одягу, відчуваючи таке знайоме, рідне тепло, що миттєво розливається по всьому тілу.

​«Та що ж зі мною взагалі відбувається? — панічно б'ється думка в голові. — Дожилася. Двоє чоловіків мене притискають, обіймають, цілують... Точніше, цілував Моргат. Точніше відповідав на мій поцілунок...уфффф....не важливо хто кого поцілував. Він мене спровокував. А цей? Буде цілувати? Та ні, певно, його крижана витримка переможе, стримається. А я... я думаю про обох! Коли я стала такою розпещеною? Боже, який сором. Треба негайно викинути їх обох з голови і працювати далі на своє майбутнє!»

​Та все ж дівчина ще коротку мить дозволяє собі просто насолодитися цим теплом. Заплющує очі, вдихаючи його запах, а потім м'яко, але рішуче викручується з його обіймів і відступає на крок.

​— Добре, Дракене, — вже абсолютно спокійним, холодним тоном промовляє. — Я подумаю. А зараз я страшенно втомилася і піду спати.

Розвертається і виходить із його кімнати. Залишає його наодинці з такими суперечливими думкам. Коли двері за нею зачиняються, Дракен приречено зітхає і безсило падає на ліжко.

Наступного дня після грандіозної вечірки атмосфера в Академії повертається до своєї безжальної норми. Ілюзія нормального життя розвіюється, і настає час для виснажливої роботи. Кайрен прямує до закритого тренувального сектору. Сьогодні він знову домовився про заняття з Дракеном, адже після того єдиного разу, коли йому вдалося злитися з Чорним на три секунди, тренування стали регулярними.

​Він приходить трохи раніше призначеного часу, очікуючи побачити інструктора на арені разом із Білим. Але тренувальний майданчик порожній.

​Раптом до його слуху долинають голоси. Вони лунають із напіввідчинених дверей кабінету інструктора, що знаходиться одразу за рогом. Кайрен зупиняється, інстинктивно притискаючись до стіни. Він уже відчуває себе справжнім шпигуном, адже в цій Академії йому постійно доводиться все дізнаватися потай. Та що робити? Здається, така його доля.

​Один голос він упізнає миттєво — Дракен. Але він звучить не зверхньо, а якось напружено. Другий голос належить куратору Вейлу. Теж доволі холодний. І, здається, він відверто тисне на Дракена.

​До Кайрена все ж долинають чіткі слова:

— Ти обіцяв виконати свою частину угоди, Дракене, — без жодної емоції промовляє Вейл. — Рада очікує результатів. Відтермінування більше не приймаються.

— Угода закінчилася в ту мить, коли ви втратили контроль над Ядром, — різко перебиває його Дракен. Хлопцю ледве вдається стримувати відчайдушну лють. — Усе пішло прахом. Я більше не граю у ваші ігри і не збираюся бути вашим інструментом. Тепер я інструктор цієї Академії.

​— Не тобі вирішувати, коли вона закінчилася, – від цього холодного голосу Вейла у Кайрена біжать мурашки по спині. — Твоя роль була чітко визначена від самого початку, — продовжує куратор. — І ти чудово знаєш, що станеться з драконом, якщо Рада активує протокол.

​Кайрен завмирає, затамувавши подих, та обережно визирає з-за рогу, вловлюючи вираз обличчя Дракена. Зараз цей Льодяний Принц, найкращий пілот Академії та спадкоємець найвпливовішої родини... виглядає зовсім інакше. Кайрен вперше бачить Дракена не зухвалим і самовпевненим перед Архонтом. Він по-справжньому напружений, але не наляканий. Принаймні не за себе. Він боїться, бо розуміє, що вони можуть знищити найдорожче, що в нього є — Білого дракона.

​— Не смій його чіпати! — майже гарчить Дракен, загрозливо нависаючи над куратором. Він так стискає кулаки, що аж чути потріскування тканини рукавиць. — Тільки спробуйте активувати цей клятий протокол, і я рознесу тут усе.

​— Твої погрози смішні. Просто виконуй те, до чого тебе готували, — незворушно додає Вейл. Розвертається і виходить із кабінету, не удостоївши його навіть поглядом.

​Вейл іде коридором у протилежний бік, не помічаючи курсанта. А Кайрен ще декілька секунд стоїть у тіні, переварюючи те, що щойно почув. Мозаїка в його голові раптом складається в абсолютно нову, шокуючу картину.

​Він увесь цей час сприймав Дракена як самовпевненого вискочку, якому Академія дозволяла майже все тільки тому, що він найкращий. А тепер Кайрен раптом розуміє протилежне. Можливо, Дракену дозволяли так багато саме тому, що в найважливішому він ніколи не був вільним. Він просто заручник системи тут, в Академії. Заручник, якого Рада міцно тримає на гачку через його зв'язок із Білим драконом. Та і звір у ньому... тепер він показує себе зовсім по-іншому. І та ситуація з Віреєю...

​Кайрен намагається відновити рівне дихання та виходить зі своєї схованки просто назустріч Дракену, який саме покидає кабінет.

​Той миттєво зузупиняється. Погляд знову стає колючим і холодним.

— Давно тут стоїш? — підозріло сканує обличчя першокурсника.

— Достатньо, — доволі спокійно відповідає Кайрен, не відводячи очей.

​— Тоді забудь усе, що ти тут почув.

​— Не забуду. Просто не зможу.

​Кайрен, звісно, не засуджує його. Він не пред'являє йому жодних претензій, не влаштовує допиту. Але зараз у ньому прокидається глибоке, важке розуміння того, в якому безвихідному пеклі насправді живе Дракен.

Тому хлопець лише важко зітхає та тихо запитує:

— Білий знає?

​Дракен довго мовчить. Він напружується, здається, зважуючи, чи варто взагалі відповідати, але врешті-решт опускає погляд та гірко вимовляє:

— Він знає все.

​Від цих слів Кайрену не стає легше. Наразі він ще глибше відчуває справжню природу їхнього істинного злиття. Дракон знає, що його вершник змушений прислуговувати Архонтам тільки заради того, щоб захистити його ж життя.

​Кайрен відчуває... повагу? Він не знає. Поки що не може дати чіткої відповіді на це питання. Але Дракен однозначно блискучий інструктор, і Кайрен твердо вирішує, що не відступиться від свого плану досягти такого ж рівня взаємодії зі своїм Чорним. А якщо у Дракена проблеми... можливо, Кайрен навіть зможе чимось допомогти. Але спершу треба буде порадитися з Чорним.

​Вони мовчки виходять на відкриту частину арени. Білий уже чекає на них. Велетенський, сліпучо-сяючий звір повертає масивну голову і дивиться на Кайрена своїми глибокими, древніми очима. Відтепер Кайрен дивиться на нього теж зовсім інакше. Це більше не просто ідеальна бойова машина, а жива мішень.

​І раптом у голові хлопця спрацьовує ще один здогад. Він згадує все, що бачив у своїх моторошних снах. Ті жахливі чотири серця глибоко під водою.

​Архонтам потрібен був саме Дракен зі своїм драконом. Ідеальна пара, здатна до істинного злиття, яка функціонує в мережі як єдина свідомість. Скоріше за все, їх планували використати як живий ключ до найглибших рівнів колективної драконячої мережі... Туди, де прокинулося Щось.

​— Дракене... — ретельно підбираючи кожне слово, обережно починає Кайрен. — А що саме Архонти збиралися знайти там, унизу, на самому дні цієї мережі?

​Дракен завмирає. Різко розвертається до Кайрена, пропалюючи його темним поглядом, та відповідає:

— Ось цього вони мені ніколи не говорили.

​На арені стає тихо. По спині Кайрена пробігає дуже неприємний холодок.

​І саме в цю секунду у його власній свідомості, легко прориваючись крізь ментальний бар'єр, лунає низький, вібруючий голос Чорного:

​«А мені сказали».