Раді Вас бачити!

Протягом останнього місяця курсанти поступово звикали до лекцій, постійних тренувань, синців та шаленого навантаження. Вони знову вливалися в цей небезпечний ритм. Академія безжально пережувала їхні страхи та переживання, змушуючи підлаштовуватися під жорсткий щоденний графік. Та вони були не з тих, хто легко здається. Трималися доволі непогано, і не в останню чергу завдяки тому, що почали справді підтримувати одне одного.

​Після подій у Ядрі для їхньої п'ятірки дещо змінилося назавжди. Вони більше не були зграйкою випадкових першокурсників, яких недбало розіпхали по сусідніх кімнатах. Дружба між ними міцнішала, хоч іноді й набувала доволі диких форм.

​Сьогоднішній сніданок не став винятком. Вони сиділи за своїм звичним столом, ліниво перекидаючись жартами і підколюючи одне одного.

​— Кайрене, твій Чорний... він завжди якось дуже дивно на мене дивиться, — Торік підозріло мружиться, а його вилка завмирає на півдорозі до тарілки друга. — Особливо на парах. Я серйозно думаю, що він хоче мене з'їсти.

​— Торіку, не вигадуй. Ти йому подобаєшся, — Кайрен навіть не піднімає очей від своєї порції. — Ти мій найближчий друг, і через ментальний зв'язок він теж це відчуває.

​— Ти питав його? — флоріанець усе-таки нахабно вихоплює з тарілки сусіда найсоковитіший шматок м'яса.

​— Питав, — абсолютно незворушно відбиває Кайрен, посуваючи свою тарілку подалі та захищаючи залишки порції.

​— І що? — Торік понижує голос до драматичного шепоту, подаючись уперед. — Він планує мене зжерти, коли я втрачу пильність, так? Я ж бачу, як ця чорна гора за мною стежить.

​— Ех... Він сказав, що ти надто жилавий, — Кайрен спокійно відправляє шматок м'яса до рота. — Йому просто шкода псувати зуби.

​— Вокс, ну ти й нестерпний!

​— Але це чомусь не заважає тобі красти мою їжу, — Кайрен легко б'є його по руці, коли Торік знову тягнеться своєю вилкою до його тарілки.

Зіірі, який сидить навпроти і неквапливо споживає свій ідеально збалансований за калоріями сніданок, поправляє окуляри.

​— Статистична ймовірність того, що Чорний дракон обере тебе як джерело білка, дорівнює нулю. Його травна система абсолютно не пристосована до флоріанської фізіології. Хоча... — зантеріанець робить мікропаузу. — Рівень твого стресу зараз генерує феромони, які хижаки можуть розцінити як сигнал жертви.

​Рейнар, який до цього мовчки пив свій гарячий трав'яний настій, спирається підборіддям на руку і сухо додає:

— Тож, чуваку, якщо тебе й з'їдять, то виключно через твою ж власну паніку. Тому щиро рекомендую розслабитися.

​— Хто б казав! — Торік косо зиркає на Рейнара. — Ти сам уже навчився відпускати події після Ядра і нормально розслаблятися?

​Рейнар незадоволено хмикає.

— Ну ти й зрівняв. Але я поступово вчуся.

​— Так, і в нього доволі непогано виходить, — всміхається Кайрен.

​Саме в цей момент Вірея плюхається на вільне місце поруч із ними. Сьогодні дівчина виглядає напрочуд виспаною, небезпечно красивою і абсолютно своєю в цій різношерстій компанії. Останнім часом вона навіть не намагається тримати звичну дистанцію чи поводитися як недосяжна горда королева.

​І поки Торік продовжує обурюватися заявами Рейнара, Вірея блискавично стягує з його тарілки солодкий десерт. Флоріанець обертається, розгублено кліпає очима на порожнє місце, важко зітхає і приречено махає рукою. Це вже стало їхньою непорушною ранковою традицією.

​— Ах ти ж дрібна злодюжка! — не витримує Торік, хитаючи головою. — Могла б хоча б для пристойності запитати, чи не планував я насолодитися ним сам.

​— З дівчатами треба ділитися безумовно і без зайвих питань, — Вірея із задоволенням відкушує шматочок здобичі.

​— Та добре, добре, я ж нічого не кажу, — хитро примружується. — Але ти сьогодні якось підозріло світишся. Як там твої принципові залицяльники?

​Хлопці тихо сміються. Вони чудово знають — і Вірея від них цього не приховує — що інструктори змінили свою тактику. Тепер вони не тиснуть, але постійно шукають приводу опинитися поруч. Дракен тримає ввічливу, хоч і напружену дистанцію, а от Моргат узявся за старе і знову почав надсилати дівчині дрібні, але явно нелегальні подаруночки. І вона, як не дивно, їх спокійно приймає.

​— Що, Моргат знову притягнув якусь заборонену контрабанду? — піддражнює її Кайрен.

​На щоках Віреї проступає рум'янець.

— Тихо! — шипить дівчина, миттєво озираючись на всі боки. — Я не хочу, щоб Дракен про це дізнався.

​— О-о-о... — тягне Торік із задоволеною усмішкою, потираючи руки. — То ти майстерно граєш на нервах обох? Оце так рівень!

— Я їм нічого не обіцяла. Ми спілкуємося виключно як друзі, — Вірея кидає на хлопців такий погляд, від якого вода у склянках могла б замерзнути. — Тож я маю повне право спілкуватися з обома і робити все, що захочу.

​Кайрен відверто і вже вголос регоче.

— Яка ти стала! Крутиш одразу двома успішними хлопцями Академії. Але знаєш, я вважаю, що їм це піде тільки на користь. Вони далеко не бідні нещасні хлопчики. Може, хоч трохи попустяться.

​Першокурсники швидко закінчують сніданок і біжать на пари.

​Дракони для них теж перестали бути просто абстрактною бойовою зброєю. Студенти зближувалися зі своїми звірами, і ті поступово стали постійним, живим фоном їхнього щоденного життя. Кайрен завжди відчуває присутність свого Чорного десь на периферії свідомості: іноді це роздратування на нескінченний людський шум в Академії, а іноді — лінива цікавість.

​Та на тренуваннях усе стало значно складніше.

​Того ж дня Кайрен стоїть на закритій арені під час додаткового тренування з Дракеном. Повітря буквально гуде від напруги. Він тримає істинне злиття зі своїм драконом.

Три секунди... п'ять... сім.

Хлопець відчуває беззаперечну міць масивного тіла, пульсацію гарячої крові у велетенських артеріях так чітко, немов він сам і є цим драконом. Дев'ять секунд. Це абсолютний рекорд за останній час.

​Але щойно свідомість Кайрена випадково торкається темного, прихованого пласта пам'яті — Першого Сну...

​Удар.

Ментальна стіна схлопується. Чорний інстинктивно та безжально викидає його зі свого розуму.

​Кайрен різко розплющує очі. Пульс скажено б'є у скронях, усе тіло вібрує від перенапруги, а перед очима на якусь мить темніє. Хлопець згинається навпіл і спирається руками на коліна, намагаючись вирівняти збите дихання і просто згадати, як це — бути людиною, а не гігантським хижаком.

​— Знову він тебе закрив? — голос Дракена лунає зовсім поруч.

​Інструктор уважно спостерігає за ним, спокійно погладжуючи свого Білого по сліпучій лусці. За цей місяць між хлопцями встановилися доволі рівні, професійні стосунки — вони працюють на результат.

Кайрен інколи навіть підкидає Дракену поради щодо Віреї. І, звісно, поки не каже йому, що Моргат активізував свої сили. Кайрен вважає, що Дракену таке змагання просто не личить. У нього має бути зовсім інший підхід, бо в нього інший характер.

​Кайрен витирає піт із чола.

— Закрив. Як тільки ми доходимо до певних спогадів, він просто вирубає зв'язок.

​— Тоді не виламуй двері, — спокійно радить Дракен. — Розум дракона не терпить, коли в ньому копирсаються силоміць. Дай йому час.

​Кайрен випрямляється, скептично піднімаючи брову:

— Дуже корисна порада, дякую. А якщо часу немає?

​Куточок губ Дракена ледь помітно сіпається в натяку на усмішку.

— Це безкоштовна порада. За нормальні я беру оплату. Та я не думаю, що найближчим часом нам щось загрожує. У нас є час активізувати сили і гарно тренуватися, щоб бути більш готовими.

​— Добре, я згоден з тобою. Будемо працювати і далі.

​Торвальд, здається, більше не дивиться на Кайрена як на настирливого, зухвалого першокурсника, який його дратував. Після останньої вилазки до Вейла вони взагалі опинилися в одному човні. Час від часу Кайрен, Дракен і Рейнар збираються втрьох на арені, десь у порожніх аудиторіях або в кімнаті у Дракена. Вони обмінюються дрібницями, змінами в поведінці інших, новими уривками снів Рейнара чи дивними спалахами золота під шкірою куратора, які іноді помічають. Куратор Вейл зараз з'являється рідко, тільки за необхідності, і їх це теж насторожує.

​Дракен пропонує Рейнару теж підключитися до додаткових тренувань зі злиття. Хлопець обіцяє подумати.

Через кілька днів на занятті з професоркою Ліорою рівень складності тренування різко підвищується. Проте завдання, яке вона озвучує сьогодні, звучить якось занадто парадоксально: курсантам потрібно увійти у зв'язок зі своїми драконами, але при цьому категорично не дозволити свідомостям змішатися.

​Першокурсники спантеличено перезираються. Весь цей час інструктори Академії вимагали від них абсолютно протилежного — поглиблювати злиття, відпускати себе, розчинятися у звірі.

​Ліора повільно проходить уздовж рядів. Її срібна драконка Ейріс уважно спостерігає за своєю вершницею.

— Ви так відчайдушно намагаєтеся стати одним цілим зі своїм драконом, що я починаю підозрювати: бути собою вам просто не подобається.

​— Мені подобається, — тихо бурмоче Торік. — Особливо в ті дні, коли мене не кидають із висоти заради тренування.

Кайрен лише тихо посміюється зі свого найкращого друга.

​— Добре, давайте будемо тренуватися, — професорка Ліора запрошує всіх виконати вправу.

​Але заняття швидко перетворюється на справжній хаос. Зіірі заплющує очі й намагається математично визначити оптимальну дистанцію між двома свідомостями, через що його дракон просто відключається від нудьги. Торік починає подумки сваритися зі своїм звіром і випадково озвучує половину суперечки вголос, вигукуючи на всю арену, що вони не будуть падати штопором заради перевірки аеродинаміки.

​Вірея ж справляється несподівано добре. Після всього пережитого, а також нового навчання, зокрема того, що дає їм на своїх заняттях Дракен, вона нарешті вчиться не душити дракона тотальним контролем та дозволяє йому зберегти власний простір.

​Кайрен теж тягнеться до Чорного. З огляду на їхні проблеми з Першим Сном, він чекає чергового опору. Але цього разу, щойно він зупиняється на самій межі злиття і не намагається проникнути глибше, Чорний не відштовхує його.

​Стається дещо дивне. Вони не зливаються. Кайрен залишається Кайреном, дракон — драконом. Але Кайрен без жодного слова чи ментального імпульсу точно знає, куди величезний звір зараз поверне голову. А Чорний знає, що Кайрен підніме руку, ще до того, як хлопець робить це. Жоден не керує іншим. Це ідеальна синхронізація двох абсолютно незалежних істот.

​Ліора раптом завмирає. Ейріс теж різко піднімає голову, безпомилково реагуючи на цей незвичайний резонанс.

​— Досить, — професорка обриває вправу, нічого не пояснивши. — На сьогодні закінчили.

​Курсанти здивовано перешіптуються, збираючись на вихід. Кайрен швидко наздоганяє Ліору біля дверей арени.

​— Що це було? — запитує він прямо.

​Ліора відповідає дуже ухильно:

— Те, чого за вашими підручниками бути не повинно.

​Кайрен не відстає:

— Чи траплялося таке у вас з Ейріс?

— Частіше, ніж мені свого часу дозволяли про це говорити.

​На обличчі професорки проступають тіні давніх суперечок і прихованих шрамів. Вона трохи пом'якшує тон і дивиться на курсанта вже без викладацької строгості:

— Ти молодець, Кайрене. Останнім часом ти працюєш дуже добре. Але... зізнаюся, я була вражена тим, що саме записалося на кристал під час вашого домашнього завдання. Тієї ночі, коли ти ночував поруч зі своїм драконом. Ти ж нікому про це не розповідав?

​— Ні, — твердо відповідає Кайрен. — Я просто не знаю, кому взагалі можна довіряти в цій Академії.

​— І правильно робиш. Довіряти не можна нікому, — Ліора дивиться йому прямо в очі. — Але ти особливий, Кайрене, я це вже зрозуміла. Тому знай: я на твоєму боці.

​Професорка підбадьорливо плескає його по плечу.

— А тепер біжи до своїх друзів.

​Першокурсники вже прямують широкими коридорами на другу пару — до майстерні Фламберґа.

​— Що це взагалі щойно було? — Торік нервово сіпається, згадуючи дивну вправу на арені та різку реакцію Ліори.

​— Думаю, вони готують нас до різних типів злиття і розширюють можливості взаємодії, — висуває свою теорію Кайрен, рівняючись із друзями. — Ректор же повідомляв, що навчальна програма буде повністю змінюватися.

​— З одного боку, це добре, що вони дозволяють нам дізнаватися щось нове і виходити за межі стандарту, — задумливо відгукується Вірея.

​— Але водночас це й лякає, — похмуро підсумовує Рейнар. — Невже Ехо насправді настільки їх налякало, що вони готові ламати власні багаторічні правила?

Після містичної тиші на занятті Ліори в ангарі майстра Фламберґа панує абсолютний безлад і дикий галас. Контраст настільки різкий, що курсанти навіть пригальмовують на вході.

​Щось іскрить, щось гучно гуде. А потім просто над головою Торіка з пронизливим металевим гуркотом звалюється чимала деталь, ледве не відтявши йому вухо.

​Торік відскакує, дивом утримавшись на ногах.

— У вас дракон розсипається! — волає, тицяючи пальцем у механічного Грімзла, який зараз загрозливо іскрить десь під стелею.

​— Він не розсипається! — Фламберґ вигулькує з-за купи якихось труб, витираючи перемазані мастилом руки об свій і без того брудний комбінезон. — Він всього-на-всього оптимізує аеродинаміку! Позбувається зайвої ваги. Це базові закони фізики, Торіку. Хоча звідки тобі про них знати?

​Майстер Злиття, якого всі позаочі називають просто Бліксом, вилітає на середину ангара. Студенти спостерігають кумедну картину: захисні окуляри криво сидять на лобі, а очі викладача горять безумним вогнем, який зазвичай віщує курсантам серйозні проблеми.

​— Ой-ой, здається, в нас сьогодні будуть неприємності, — Торік ховається за спину Кайрена.

— Не сци, друже. Ми вистоїмо.

— Ага, легко тобі говорити. Твій зв'язок із Чорним набагато сильніший.

— Торіку, в тебе теж поки що не було серйозних провалів. Тому давай, зберися.

​Кайрен уважно спостерігає за майстром. Раніше він сприймав Блікса як місцевого дивака — геніального, але абсолютно божевільного викладача. Та, мабуть, усі його так сприймали. Але одного разу Блікс привідкрив їм завісу того, чому став таким. І тепер, ще й після нападу Еха, хлопець дивиться на цю щоденну виставу зовсім інакше. Кайрен роздумує про те, що за двадцять років ця ексцентричність, напевно, стала його другим обличчям. Ідеальним маскуванням для людини, яка колись пробилася за межі дозволеного, а ціною за це стало вигоріле зсередини серце дракона.

​— Отже, першачки! — гаркає Блікс так, що навіть перекриває гул вентиляційних турбін. — Сьогодні проігноруємо підручники і займемося справжнім виживанням. Тема заняття: аварійний політ при частковій або повній втраті контакту з драконом!

​Зіірі негайно піднімає руку.

— Майстре Фламберґ, згідно зі статистикою, при втраті контакту в повітрі ймовірність вільного падіння становить дев'яносто вісім відсотків...

​— Зіірі, засунь свою статистику у вихлопну трубу! — радісно перебиває його професор. — Тому що сьогодні ми вчитимемося потрапляти у ті самі два відсотки. Що робити вершнику, коли зв'язок раптом обірвався, а до землі ще кілька кілометрів? Правильно, не панікувати. Паніка офіційно дозволена лише викладацькому складу.

​Вірея скептично поглядає на професора.

— Як саме ми маємо це тренувати? Ви будете відключати нам зв'язок у польоті?

​— О, ні! Я буду робити дещо значно гірше — створювати вам перешкоди, які імітують розрив. Ваше завдання — втримати дракона в повітрі на базових інстинктах і рефлексах, коли ментальний канал летить шкереберть.

​Він плескає в долоні, і масивні двері ангара повзуть вгору, відкриваючи доступ до тренувального полігону.

— По сідлах! І постарайтеся не розбитися в перші три хвилини польоту. Мені потім довго буде писати звіти.

​— Ха-ха, як смішно, професоре, — Торік першим виходить на полігон.

​Кайрен рушає до свого Чорного. Завдання звучить як чисте самогубство, але хлопець застрибує на спину дракона та швидко фіксує кріплення. Що ж, аварійний політ так аварійний політ. Здається, його вже нічим не здивуєш.

На полігоні гуляє скажений вітер. П'ятірка драконів одночасно злітає в небо разом зі своїми вершниками. Кайрен ледве встигає вирівняти Чорного на заданій висоті, як Фламберґ зі зловісним реготом активує свої генератори.

​Це відчувається як потужний фізичний удар.

​Ментальний зв'язок огидно обривається просто у скронях. Замість звичного контакту студенти відчувають лише шум та гострий біль у голові. Кайрен здригається — він раптом повністю перестає відчувати присутність свого дракона. Це дике, порожнє відчуття. Зникає емоційний фон, зникає розуміння наступного маневру.

​Тепер під ним є лише велетенський хижак, який миттєво дезорієнтується в повітрі, втративши свого пілота. Чорний загрозливо хилиться на ліве крило, стрімко втрачаючи висоту.

​«Трясця! Тільки не панікувати. Відчуй його тіло. Просто відчуй м'язи», — проноситься в голові Кайрена. Він сильніше стискає кріплення, притискаючись до жорсткої луски, намагаючись фізично керувати хаотичним польотом.

​У комунікаторі лунає несамовитий вереск Торіка:

— Ми падаємо! Зіірі, скажи мені, що ми не падаємо!

​— Ми падаємо, — абсолютно спокійно констатує Зіірі крізь перешкоди ефіру. — Кут нахилу критичний. Наближаємося до землі зі швидкістю...

​— Засунь ці цифри собі знаєш куди?! Торвальд нас уб'є, якщо ми розіб'ємося до іспитів!

​Рейнар мовчки намагається вирівняти свого звіра — в мікрофоні чути лише його важке дихання. Вірея тримається краще за всіх. Вона вже звикла покладатися на рефлекси дракона, а не на тотальний контроль, тому її політ нагадує хоч і хаотичне, але доволі прийнятне, кероване ковзання.

​Кайрен тим часом продовжує боротися з власною панікою. Чорний не слухається. Масивного звіра зриває в неконтрольоване піке. Хлопець інстинктивно тягнеться до свідомості звіра, але натикається лише на густу порожнечу штучних перешкод професора. Зв'язку немає.

​Тоді Кайрен припиняє шукати розумом. Він шукає ритм.

​Він згадує те, що бачив у Першому Сні — древню пульсацію в суцільній темряві. Хлопець міцно заплющує очі й перестає боротися з шаленим опором повітря. Він опускає своє сприйняття значно глибше — туди, де в могутніх грудях дракона б'ється гаряче ядро. Його плазмове серце.

​Удар. Удар. Пауза.

Удар. Удар. Пауза.

Звісно, це не ментальне злиття, а чистий резонанс енергії. Кайрен відчуває, як масивне тіло Чорного раптом здригається, немов через нього щойно пропустили потужний струм. Велетенські крила з силою розтинають повітря, і хаотичне падіння миттєво вирівнюється. Кайрен не наказував йому цього робити, він просто інстинктивно синхронізувався з його другим, плазмовим серцем. Вони знову рухаються як одне ціле, хоча їхні свідомості залишаються абсолютно ізольованими одна від одної.

​— Усім на землю! Заняття закінчено! Посадка негайно! — голос Блікса в комунікаторі лунає настільки різко, що Кайрен аж здригається в сідлі.

​«Чому професор обірвав вправу раніше?» — проноситься в голові хлопця.

​Ніхто нічого не розуміє, проте курсанти один за одним приземляються на полігон. Блікс уже чекає на них. І він чомусь дивиться саме на Кайрена — таким поглядом, від якого в жилах холоне кров: абсолютно тверезим, важким і моторошно пронизливим. Від місцевого дивака не залишилося й сліду.

​«Чому він так на мене витріщається? — дивується Кайрен, намагаючись вгамувати власне серцебиття. — Невже через те, що мені якось вдалося підключитися до другого серця дракона?»

​Професор підходить впритул до Чорного, повністю ігноруючи попереджувальне гарчання велетенського звіра. Він дивиться просто на курсанта в сідлі й запитує дуже тихо:

— Хто навчив тебе так входити в друге серце?

​Кайрен розгублено кліпає очима, все ще намагаючись віддихатися після цього божевільного польоту.

— Про що ви? Яке ще друге серце? Я просто намагався не розбитися...

​Професор мовчить, уважно вивчаючи його обличчя. Потім він переводить погляд на масивні груди Чорного дракона — туди, де глибоко під лускою пульсує невидима енергія.

— Дивно... — виривається в нього.

​Блікс прискіпливо оглядає решту студентів, які якраз намагаються заспокоїти своїх драконів, а потім знову обертається до Кайрена і майже шепоче:

— Я бачив такий резонанс лише один раз у житті.

​— Коли загинув ваш дракон? — обережно запитує Кайрен, чудово розуміючи, що зараз ступає на мінне поле.

​Фламберґ ледь помітно киває.

— Перед тим, як він загинув. Я розповідав вам раніше, як саме він помер.

Чомусь ці його слова ідеально лягають на все те, що хлопець бачив на самому дні колективної мережі під час Першого Сну.

— Але я не розповів вам... — голос професора стишується гіркого видиху, — що я почув перед тим, як він помер.

— А ви розповісте мені? — запитує Кайрен, та вже злазить зі свого дракона.

​— Точно не сьогодні, курсанте. Але те, що ти зробив — це вище всяких похвал. Тому сьогодні отримаєш за заняття 100 балів.

​— Дякую, але я все-таки волів би дізнатися більше інформації про це.

​— Добре, я вам розповім, — киває Фламберґ. — Але, як я вже казав, не сьогодні. А зараз ходімо, я ще надиктую вам лекцію, і будете вільні.

​Він збирає курсантів аудиторії і швидко диктує базові алгоритми розподілу ваги та аеродинамічної стабілізації при відмові ментального каналу. Завершивши з формулами, Блікс нарешті відпускає першокурсників.

​Тепер вони прямують до бібліотеки.

​— Як вам сьогоднішні пари? — Вірея, здається, щиро здивована. — Зовсім новий підхід, але це доволі цікаво.

​— Так, — відразу встрягає Зіірі. — Статистично ймовірність вижити після польових методів Фламберґа становить не більше шістнадцяти відсотків. Проте практична ефективність такого стрес-тестування перевершує стандартні протоколи Академії щонайменше у три з половиною рази.

​— Ходімо вже писати домашнє завдання, — приречено зітхає Торік, розминаючи ниюче після жорсткої посадки плече.

​У бібліотеці вони проводять ще дві години, зарившись у підручники та кристали з даними, після чого нарешті розходяться по своїх кімнатах.

​Вірея йде до себе. Вона швидко приймає душ, переодягається у свіжу форму і збирається трохи перепочити, як раптом чує, що хтось стукає у двері.

​«Мабуть, хтось із хлопців....», — проноситься в голові.

​Дівчина без задньої думки відчиняє двері та завмирає, натикаючись на нахабну, усміхнену пику Моргата.

— Привіт, крихітко. Можна зайти?

​— Чого тобі, Моргате? — Вірея і не думає його пропускати.

​— Потрібно поговорити. Я скучив за тобою.

​— Ми не пара, щоб ти за мною скучав.

​Але після секундної заминки вона все ж відступає, змушуючи його протиснутися повз неї у кімнату.

​— Я, звичайно, вдячна тобі за подарунки, — Вірея одразу переходить до справи. — Мені це приємно. Як і будь-якій дівчині було б приємно. Але між нами нічого не може бути.

​— А як же той поцілунок? — Моргат хитро примружується. — Ти ж сама мене поцілувала останнього разу.

​— Це все від нервів.

​Моргат починає відверто реготати, що аж стіни в кімнаті здригаються.

— Крихітко, я так скоро не витримаю і повернуся до своїх попередніх методів. Можна я запрошу тебе на побачення?

​— Що значить «не витримаєш»? — Вірея миттєво напружується. — Ми домовилися, і ти погодився. Якщо ти повернешся до своїх попередніх методів, тобі точно нічого не світить.

​— Ага! Значить, мені все-таки щось світить, — Моргат блискавично ловить її на слові. Запускає руку в кишеню і дістає маленьку коробочку. — А в мене для тебе є ще один подаруночок.

​Вірея заворожено спостерігає за його руками.

​— Ось. То що, усе-таки сходимо на побачення? — продовжує гнути свою лінію.

​— Щоб ти знову використав той космічний пил і затягнув мене в ліжко? Ні вже, дякую.

​Моргат стає трохи серйознішим.

— Повір, більше такими методами я користуватися не буду. Я і так бачу, що ти нерівно дихаєш до мене.

​— Та що ти кажеш, Моргате? — пирхає дівчина, проте щоки червоніють.

​Він повільно наближається, порушуючи її особистий простір і зупинившись впритул звабливо шепоче:

— Я навіть дозволяю тобі сьогодні мене знову поцілувати. Адже ти скучила, правда? — простягає їй коробочку.

​— Я потім подивлюся, — Вірея забирає подарунок і недбало кидає його на ліжко, спеціально не відкриваючи. — Дякую. А тепер можеш іти.

​— Може, хоча б обіймеш мене?

​— Ну ти й нахаба нестерпний.

​— Так, я знаю. А ще я красунчик, і я тобі подобаюсь.

​— Може, краще підеш до тієї інопланетянки, з якою ти тоді переспав? — виривається у Віреї швидше, ніж вона встигає прикусити язика.

​Моргат театрально закочує очі:

— О, коли це було! І я з нею не спав. Я просто пішов з нею для видимості. Хотів позлити тебе. Думаєш, у мене є час розмінюватися на всяких дівуль? У мене й так справ вистачає. Зараз мені треба відновити свою «позаштатну» роботу в Академії, власну мережу плюс мої контрабандні справи. До того ж мені скоро знову летіти на одну з планет. Полетиш зі мною?

​— Ну вже ні. Тепер я не зв'язана з тобою ніяким контрактом.

​— Шкода, — зітхає Моргат. — В мене ще ж підготовка до трону. Поки в мене є час, я хочу попрацювати в Академії і набратися досвіду. До речі, місце на роль моєї дружини досі вакантне.... То що, обіймеш мене? – дивиться на губи дівчини. Він явно зараз не про обійми думає, та стримується з останніх сил.

​— Пффф, треба ти мені, — Вірея закочує очі, але ледве стримує усмішку.

​— Ну будь ласка...– пропалює своїм нестерпним, фірмовим поглядом.

— Ти знаєш такі слова...? — Вірея розгублено замовкає, раптом відчуваючи, що справді піддається його впливу.

​Серце починає битися швидше, поступово розмиваючи всі старанно вибудувані внутрішні бар'єри. Якось надто дивно він усе-таки на неї діє.

​«Що робити?» — нестерпні думки тут як тут. Вона відчуває, як сверблять руки — так сильно, до неможливості хочеться піддатися і просто його обійняти.

​«Що зі мною відбувається? Чому мене так до нього тягне?»

​Уся ця хімія між ними здається абсолютно незрозумілою. Вірея стоїть дуже близько до нього, розуміючи, що боротися із цим тяжінням зараз стає майже нестерпно.

— Я знаю різні слова, крихітко. Ти ще здивуєшся, — його голос огортає простір між ними. — То що, обіймеш мене? Бо інакше я зроблю це сам.

​— Ти нестерпний.

Вірея піднімає очі й заглядає прямо в його очі, де палає такий неприхований вогонь, що миттєво стає нестерпно жарко. Дівчина повільно піднімає руки і кладе йому на плечі, легенько ковзаючи долонями по тканині одягу. Вони не розривають зорового контакту. Моргат злегка подається назустріч, а Вірея закидає руки трохи вище та м'яко обіймає його за шию.

​— Це так приємно, крихітко, — видихає хлопець.

Моргат миттєво кладе долоні їй на талію та владно притягує до себе, змушуючи дівчину відчути весь жар його тіла.

— Ти так дивно на мене дієш. Я дійсно скучив. Ти мені потрібна. Дай мені ще один шанс.

​Нахиляється ближче, проводить носом по чутливій шкірі її шиї і повільно вдихає аромат дівчини.

— З розуму мене звела, — залишає невагомий, але гарячий поцілунок на шиї. Потім піднімається вище, цілує в скроню, ніжно гладить по волоссю. — Яка ж ти красуня.

​Вірея відчуває, що мліє в його сильних руках, втрачаючи залишки здорового глузду.

— Добре, я подумаю, — нарешті вимовляє вона. — А тепер іди.

​— Тільки не довго думай, красуне, бо я не витерплю і викраду тебе.

Він хитро підморгує, ще раз швидко цілує її в скроню, вкрай неохоче розтискає обійми та прямує до виходу. Уже на порозі обертається і кидає на неї свій фірмовий звабливий погляд:

— Бувай, красуне.

​Двері зачиняються. Вірея стоїть посеред кімнати, відчуваючи, як серце шалено вискакує з грудей.

«Ну от що це, блін, тільки що було?» — сварить саму себе. Якась абсолютно дурна, незрозуміла поведінка і миттєва капітуляція перед цим нахабою. Але він дійсно міняється. Більше не тисне так агресивно, як раніше. Чомусь це заспокоює.

«Сходжу один раз. Головне — не дозволяти йому цілувати себе, а то він заморочить мені голову».

​Вірея переводить погляд на ліжко, де залишилася лежати коробочка. Сідає поруч і з цікавістю розглядає подарунок. Поверхня коробочки м'яко переливається золотистим блиском. Дівчина швиденько відкриває її та заглядає всередину.

​А там лежать неймовірно красиві, незвичні сережки у формі крихітних планет із тонкими кільцями орбіт. Тонка майстерна робота — темний, відполірований метал ідеально обрамляє прозорі сфери. Усередині кожної «планети» мерехтить справжній зоряний пил, який плавно перетікає та світиться, наче закрита в склі мініатюрна галактика. Вірея заворожено проводить пальцем по холодному металу і вирішує негайно їх приміряти.

Підходить до дзеркала, щоб приміряти нові сережки, і висуває невелику шухляду столу.

​Там, у самій глибині, лежить підвіска з драконячим оком. Подарунок Моргата. Вона одягала її лише один-єдиний раз — тієї самої злощасної ночі на даху, коли він скористався космічним пилом, а потім і нею. Після того Вірея була настільки розлючена, що справді збиралася викинути прикрасу. Або жбурнути її Моргату просто в обличчя.

​Але так і не змогла. Занадто вже красивою була річ, і занадто сильно дівчина полюбляла всякі коштовні побрякушки, щоб просто так розстатися з такою рідкістю.

​Вірея бере підвіску в руки, задумливо проводить великим пальцем по холодній поверхні прикраси. Драконяче око красиво мерехтить у напівтемряві кімнати.

​— Маніпулятор бісів, — тихо бурмоче собі під ніс, розглядаючи прикрасу. — Але смак у тебе просто бездоганний. З цим не посперечаєшся.

​Кладе підвіску назад, одягає нові сережки-планети, і радісно всміхається своєму відображенню.

Наступного дня в курсантів тренування на арені з Торвальдом. Дракен уже остаточно освоївся в ролі повноцінного інструктора, і заняття під його керівництвом проходять максимально динамічно та майстерно. Він ганяє першокурсників до сьомого поту, вимагаючи ідеальної координації та швидких реакцій.

​Вірея ловить себе на думці, що уважно за ним спостерігає. Увесь цей місяць Дракен поводився майже бездоганно. На тренуваннях він — виключно професіонал: допомагає, поправляє техніку та жодного разу не торкався її без нагальної потреби. Він навіть не кидав ревнивих поглядів і не намагався втручатись в її рішення. Ця нова, холодна витримка однозначно діє на дівчину.

​Коли заняття добігає кінця і курсанти починають відстібати страхувальні паски, Дракен проходить повз Кайрена.

— Забери хлопців, — шепоче він максимально тихо. — Швидко і тихо. Мені треба поговорити з Віреєю. Допоможеш?

​Кайрен злегка всміхається, а далі миттєво підхоплює Торіка попід руку, перебиваючи його чергове скиглення про ниючі м'язи, і киває Рейнару та Зіірі на вихід. Четвірка змивається з арени настільки швидко і злагоджено, що Вірея, зайнята перевіркою кріплень на сідлі, навіть не помічає їхнього зникнення.

​Вона застібає останній карабін, коли чує за спиною знайомі кроки. Дракен зупиняється зовсім поруч.

​— Віреє, ти сказала, що подумаєш з приводу вечері, — лунає його спокійний голос.

​Вірея завмирає, не обертаючись. Серце починає калатати швидше. Минув рівно місяць від їхньої останньої розмови.

— Я пам'ятаю, — дівчина нарешті повертається, спираючись спиною на свого дракона.

​Торвальд стоїть на досить комфортній відстані, не порушуючи її особистих кордонів.

— Повечеряємо разом?

​Вірея прискіпливо вивчає його обличчя, на якому не відображається жодної емоції.

— Ти що, цілий місяць рахував дні?

​— Ні, — швидко відказує Дракен. І серйозно додає: — Це Білий рахував.

​Білий дракон обурено гарчить, почувши, як безсоромний господар щойно використав його як виправдання. Проте Дракен уже не стримує усмішки.

​— То що, яке твоє рішення? — запитує він уже прямо. І, перш ніж дівчина встигає відповісти, уточнює: — Просто ти і я. Вечеря в мене.

​Вірея дивиться в його світло-блакитні очі. Він не наближається, не тисне і просто чекає.

— Добре, — здається.

​Торвальд навіть напружується, ніби не до кінця вірить.

— Добре — це «я подумаю» чи справжнє «добре»?

​— Поки не передумала — йди, Дракене.

— Сьогодні ввечері я заберу тебе. 

— Домовились.— дівчина усвідомлює, що починає всміхатися.

​Це його останні слова перед тим, як він іде.

​Оскільки пар на сьогодні більше немає, Вірея вирішує проігнорувати бібліотеку — нагальних завдань усе одно непередбачється. Вона швидко дістається своєї кімнати, зачиняє двері і падає на ліжко. Емоції вирують, змішуються у якийсь дивний, п'янкий коктейль.

​— Ні, ну яка ж я дурепа... — тихо стогне, втупившись у стелю. — Сказала ж собі чітко і ясно: більше не матиму з ними жодних справ. Тримати дистанцію. І що в результаті? Сама ж погоджується на зустрічі з кожним.

​«Це просто дружні зустрічі», — послужливо підкидає виправдання темна частина свідомості.

«Ага, дружні. Ти сама хоч у це віриш?» — тут же відгукується голос розуму.

​Вірея скептично хмикає. Перекочується на бік, тягнеться рукою до тумбочки і дістає коробочку. Відкриває кришку і якийсь час просто мовчки милується мініатюрними сережками-планетами, які вчора подарував їй Моргат. Зоряний пил усередині сфер повільно перетікає, заворожуючи своїм сяйвом.

— Як буде так і буде! Треба ж якось розважатися у цій Академії. Я втомилася від занять, хоч трохи розслаблюся.

Виправдання здаються прийнятними.

​