Раді Вас бачити!

Кайрен буквально завмирає. Холодне повітря на тренувальній арені осідає на плечах важким тягарем, і здається, ніби хлопець сам перетворився на крижану скульптуру. Дракен і Білий чекають усього за декілька кроків від нього, але зараз Кайрен їх майже не помічає.

​Усі його відчуття стягуються в одну єдину точку всередині власної свідомості — туди, де щойно пролунав низький, вібруючий голос.

​«Хто?» — миттєво кидає він у відповідь по ментальному зв'язку.

​Тиша. Глуха, абсолютно непроникна стіна мовчання, до якої він уже почав звикати, але яка саме зараз дратує в сотню разів сильніше, ніж раніше.

​«Та скільки ж можна?» — подумки катує себе Кайрен. А потім, зробивши вольове зусилля, знову розширює свій ментальний канал. Він ніби робить крок назустріч своєму драконові просто в цій густій темряві.

«Ти щойно сказав, що тобі сказали. Хто сказав?»

​Чорний дракон не поспішає. Його присутність у голові відчувається як повільний, невідворотний рух чогось масивного на самому дні глибокого океану. Кайрену й досі важко звикнути до цих відчуттів, та він принаймні щиро намагається. А дракон чомусь — ні.

​«Ти ставиш надто багато запитань», — нарешті лунає тягуча відповідь.

​Всередині Кайрена миттєво спалахує роздратування. Уся ця фірмова драконяча манера — кинути крихту правди, а потім грати в загадкового містика — вже сидить йому в печінках. Він відчуває, як по тілу б'є нервовий імпульс, дихання стає різкішим, а пальці мимоволі згинаються, ніби він намагається вхопити цю примарну свідомість за горло і витрусити з неї решту інформації.

«А ти даєш надто мало відповідей», — жорстко відбиває хлопець. Він не намагається тиснути чи наказувати, навпаки — говорить із драконом як рівний із рівним. «Ми начебто вчимося бути одним цілим. Істинне злиття, пам'ятаєш? Трохи складно зливатися зі свідомістю того, хто постійно приховує від мене половину світу».

​Повисає довга пауза, проте Кайрен не відступає. Він чекає, вперто тримаючи цей ментальний зоровий контакт, і врешті-решт відчуває, як бар'єр дракона злегка піддається, пропускаючи його глибше.

​«Те, що ви називаєте мережею…» — голос Чорного звучить інакше, настільки об'ємно, що Кайрену здається, ніби весь безмежний космос зараз поміщається в ньому. «Це не просто зв'язок між тими, хто дихає зараз. Вона має шари, Кайрене. Ви, люди, бачите лише поверхню».

​Свідомість Кайрена затоплюють дивні, розмиті образи.

«Є живі голоси, — вже м'якше продовжує дракон. — Є пам'ять мертвих. Під ними лежить шар накопиченого болю — те, з чого народилося Ехо...»

​«А під ним?» — обережно підштовхує Кайрен.

​«А під усім цим є те, що існувало задовго до Еха. Ехо — лише свіжа рана на тілі чогось значно давнішого».

​Слова Рейнара, сказані не так давно в їхній кімнаті, спалахують у пам'яті Кайрена з новою силою: «Там є щось іще. Щось старіше». Отже, Рейнар мав рацію, він справді відчув це крізь свій аномальний зв'язок.

​«Воно... дракон?» — запитує Кайрен, мимоволі згадуючи жахливі чотири серця зі свого сну.

​Чорний мовчить так довго, що Кайрену здається, ніби зв'язок розірвався. Але потім лунає тиха, майже філософська відповідь:

«Колись... цього слова могло бути достатньо».

​Хлод знову пробігає по спині хлопця. Стає моторошно і по-справжньому страшно. Так, йому досі страшно. Незважаючи на всі смертельні випробування, які вони вже пройшли, цей глибинний, тваринний страх перед незвіданим його не покидає.

​«Хто розповів тобі це? — не відступає Кайрен, відганяючи паніку. — Інший дракон?»

«Немає ніякого "іншого". Це частина найстарішої пам'яті, розлитої в глибинах. Молодші її не чують, але після того, як ми стали ближчими... після твого контакту з Ехом... я почав розрізняти відлуння з найнижчого шару. Саме звідти прийшло знання».

​Образи в голові Кайрена стають чіткішими. Тому голос Чорного тепер звучить як вирок:

«Ті, кого ви називаєте Архонтами, шукали не лише спосіб підкорити Ехо. Вони намагалися пройти крізь нього далі. У глибину».

​Світ навколо Кайрена ніби зупиняється. Він поглядає на Дракена, який стоїть біля свого сліпучо-білого дракона. Усе раптом набуває жахливої ясності. Схоже, Архонтам була потрібна не просто сильна зброя проти Еха. Їм була потрібна ідеальна пара істинного злиття. Свідомість настільки стабільна і сильна, що здатна увійти в мережу, пробити шар болю, де звичайного вершника просто розірве на шматки, і спуститися туди — до найстарішого шару.

​Від цього усвідомлення ніби б'є струмом.

​«Ось цього вони мені ніколи не говорили», — згадує Кайрен щойно сказані слова Дракена.

​Звісно, не говорили. Торвальд і Білий були просто ідеальним провідником для занурення в пекло.

​«Якщо ти зміг прочитати цю пам'ять у мережі... — Кайрен намагається стримати тремтіння власної думки. — Хто ще може про це знати?»

​Неочікувано голос Чорного лунає сухо і безжально:

«Той, хто вже одного разу зайшов надто далеко».

​Кайрену не потрібно уточнювати ім'я. У його свідомості миттєво постає обличчя з холодними, порожніми очима та золотавими прожилками, що іноді пульсують під блідою шкірою.

​Куратор Вейл.

Сьогодні заняття з Дракеном проходить напрочуд спокійно. Кайрен, можна сказати, задоволений результатом, тому після тренування швидко біжить до своєї кімнати перевдягнутися.

​Після пар він знаходить Рейнара і — як не дивно — Торвальда разом. Вони сидять у їдальні за столом у самому кутку, подалі від галасливих компаній курсантів. Кайрену тільки цього й треба. Зараз саме ці двоє йому конче потрібні. Бажання дізнатися правду, розкрити все і не мучитися від невідомості наразі найсильніше, воно переборює будь-яку обережність. Кожен із цих двох тримає в руках ключовий шматок цієї бісової мозаїки, навіть якщо вони самі ще не до кінця це усвідомлюють.

​Про свою розмову з Чорним Кайрен Дракену поки що нічого не говорив. Тому він просто мовчки сідає навпроти них і різко відсуває тарілку з вечерею вбік.

​— Нам треба поговорити про Вейла, — починає Кайрен без зайвих прелюдій.

​Дракен, який до цього зациклено водив пальцем по краю порожньої чашки, різко піднімає голову. Впивається в Кайрена колючим поглядом.

«Ой-ой, здається, хтось тут явно не в настрої. Чи, бува, не через Вірею?» — миттєво наздоганяють Кайрена іронічні думки, та він не подає вигляду.

​— Ти знову за своє? — холодно кидає Дракен. — Після попередження Вейла ти вирішив влаштувати на нього полювання?

— Звідки ти знаєш про попередження? — примружується Кайрен.

— Знаю. Я все знаю.

​— Мій дракон знає, що вони насправді шукали в мережі, — Кайрен дивиться просто в очі Дракену, шукаючи в них приховані мотиви.

​Проте юнак лише зневажливо хмикає, хоча м'язи на його щелепах трохи напружуються.

— Твій дракон? І що ж він тобі розповів? — у голосі дзвенить відвертий сарказм. — Звісно, твій дракон знає більше за Раду, більше за всіх.

​Тут не витримує Рейнар. Він досі сидів мовчки, спостерігаючи за цією перепалкою, та тепер повільно піднімає брови і сухо вставляє свої п'ять копійок:

— Судячи з результатів діяльності Ради, це, знаєш, зовсім не висока планка.

Кайрен кидає на Рейнара вдячний погляд і знову повертається до Дракена.

​— Я думаю, Архонти не просто хотіли контролювати Ехо. Вони розглядали його як двері. Шари мережі ведуть до чогось старішого, що лежить на самому дні. І саме туди Рада готувала тебе з Білим. Вейл знає про це більше, ніж каже, тому що він сам колись зайшов туди надто глибоко через своє дивне злиття з драконом.

​Всі троє на мить задумуються, перетравлюючи сказане. Здається, що Дракен навіть перестає дихати. Він просто спопеляє Кайрена важким поглядом. Але вже за мить у його темних очах проблискує щось схоже на тривожне усвідомлення — те, яке він надто довго намагався відігнати від себе.

​Рейнар занадто уважно розглядає обох. Звична іронія повністю покидає його.

​— Якщо говорити про тих, хто заходив кудись надто глибоко... — кладе руки на стіл. — Мені є що додати.

​Хлопець збирається з думками та продовжує:

— Кайрене, пам'ятаєш я розповідав мій сон? Про те, як хтось спостерігав за мною через саму мережу. Тоді я думав, що це просто наслідки підключення до Еха, але після останніх подій я перекопав свої старі архіви з першого рівня. Зіірі мені допоміг.

​Рейнар дістає з кишені маленький металевий накопичувач і кладе його на стіл.

— Мій допуск до Академії оформлювали не за загальною процедурою. У моїй справі є позначки ще з чотирьох років. Задовго до появи срібного дракона. Там чітко написано: «суб'єкт демонструє очікувану реакцію» і «у разі підтвердження фенотипу — підготувати до передачі в Драксарію».

​Кайрен насуплюється.

— Чекай. Тобі було чотири роки? Як вони могли знати про твій фенотип так рано?

​— Мене це теж турбує, — Рейнар говорить вже тихіше. — Якщо вони чекали на мою реакцію, значить, чітко знали, на що саме я повинен відреагувати. Значить, моя історія ніколи не була випадковістю. Можливо, навіть, що я був проєктом задовго до того, як ступив на цю планету.

​— І хто отримав повний контроль над твоїм архівом перед самим розподілом? — запитує Кайрен, хоча відповідь уже зривається з язика.

​— Куратор Вейл, звісно.

Дракен різко відкидається на спинку сидіння, схрещуючи руки на грудях. Крижаний спокій остаточно відступає під вагою зібраних фактів.

​— Тобто ми маємо хлопця, якого змалечку вирощували як антену для мережі, — тицяє пальцем у бік Рейнара. — Ідеальну пару, яку готували як живий ключ для занурення в пекло, — має на увазі себе. — І першокурсника, якого Чорний дракон чомусь обрав своїм вершником, хоча в жодних планах Ради він не значився, — тепер його важкий погляд падає на Кайрена. — І всі ці три нитки ведуть до однієї людини. До Вейла.

​— Саме так, — твердо киває Кайрен. — Тому ми підемо до нього. Годі ходити довкола, шпигунство нас теж до добра не доведе. Треба діяти напряму.

​Торвальд на мить заплющує очі, перетравлюючи масштаб майбутнього божевілля, а потім із важким зітханням підводиться з місця.

— Якщо ми через це здохнемо в його кабінеті, тобі просто капець, Кайрене.

​— Домовилися, — злегка всміхається Кайрен і теж підхоплюється з місця. — Рейнаре, ти з нами?

​— Звісно, з вами, — рішуче піднімається. — Мені це все теж уже до стобіса набридло. Схоже, нам доведеться знову його притиснути, як тоді.

​Кайрен киває, згадуючи їхню минулу сутичку з куратором.

— Треба остаточно в усьому розібратися. Ця невідомість мене просто бісить. А з приводу Чорного дракона і його вибору, Дракене... — Кайрен на мить зупиняється, серйозно дивлячись на інструктора. — Він сказав, що обрав саме мене, тому що Ехо мене не чує. Я з планети, де ніколи не було драконів, у мене немає з ними жодного генетичного зв'язку. Тільки так у не заражених драконів залишався шанс протистояти Еху. Або чомусь значно глибшому... Тому, що ми й маємо зараз з'ясувати.

Хлопці вилітають з їдальні та рішуче крокують до кабінету куратора. Цього разу вони не ховаються, абсолютно впевнені, що зараз ніхто їх не зупинить.

​Опинившись біля важких дверей, Кайрен на мить завмирає, ніби збираючись із думками, а далі відчиняє їх без жодного стуку.

​Ноктір Вейл сидить за своїм масивним столом, занурившись у вивчення якихось голографічних звітів. За мить він уже повільно піднімає голову, і Кайрен миттєво помічає разючі зміни. Після катастрофи на Еребусі та пробудження Еха куратор виглядає значно гірше. Шкіра стала ще блідішою, якоюсь майже напівпрозорою. Під нею, на шиї та скронях, пульсує хворобливе золотисте світло.

​Кайрен переводить погляд на його руки і бачить, що довгі пальці помітно тремтять. Раніше курсант не міг усього цього пояснити, але зараз чітко розуміє, що саме бачить. Це нестабільність його аномального злиття, яка повільно випалює чоловіка зсередини. Кайрен згадує їхню останню зустріч після лекції про Ехо — тоді Вейл усе-таки виглядав краще. Можливо, куратор знає способи, як ненадовго стабілізувати свій стан, але потім це неправильне, згубне злиття знову нещадно руйнує його зсередини. Із цим теж треба буде розібратися до кінця.

​Кайрен підходить прямо до столу. Рейнар і Дракен стають по обидва боки від нього, відрізаючи будь-які шляхи до відступу.

​— Ми прийшли до вас, тому що хочемо дізнатися всю інформацію. І ви нам усе розповісте, — б'є Кайрен прямо в ціль, повністю ігноруючи субординацію. — Що знаходиться під Ехом?

​Здається, на якусь секунду Вейл втрачає контроль. Не показово, звісно. Це можна помітити лише через те, що золоті прожилки під його шкірою раптом різко і яскраво спалахують. Навіть Рейнар мимоволі здригається, відчувши потужний ментальний сплеск у просторі.

​Дракен примружується, підтискаючи губи. Тепер він точно впевнений: Вейл усе знає.

Здається, минає ціла вічність, перш ніж куратор починає говорити. Голос звучить із якимось моторошним подвійним тембром — сумішшю людського і металевого драконячого:

​— Хто тобі сказав?

​— Не мені, — рівно відбиває Кайрен. — Мій дракон дізнався цю інформацію.

​Вейл повільно підводиться з крісла. Золоте світло під його шкірою трохи тьмяніє, але напруга в кабінеті не спадає. Повітря просто застигає. 

​— Ви казали нам, що ваш дракон просто відмовився від фізичного тіла, — нагадує Кайрен їхню розмову ще після подій на Еребусі. — Що ви стали для нього «посудиною». Але ж це не вся правда?

​— Я сказав вам те, що ви тоді були здатні зрозуміти, — важко лунає голос Вейла.

​Він обходить стіл, і зараз його виснаження стає ще очевиднішим. Куратор зупиняється навпроти них та вдивляється у свої руки, що тремтять.

​— На Еребусі, коли ми зіткнулися з першим проявом Еха, ми спробували здійснити настільки глибоке злиття, щоб вижити, що межа просто не витримала, — пояснює він. — Вона розірвалася. Тому мій дракон не просто «переселився» в мене. Частина його свідомості залишилася в моєму тілі, а частина мене... пішла разом із ним у колективну мережу.

​Кайрен відчуває, як по спині пробігає липкий холодок. Він раптом усвідомлює весь жах ситуації куратора. Фраза про «посудину» набуває абсолютно нового, моторошного змісту. Вейл живе розірваним навпіл: одночасно тут, у людському тілі, і десь там, у безмежній драконячій свідомості. Від цього усвідомлення у хлопця на якийсь час навіть відбирає мову.

​— Ви стали розірваною свідомістю, розподіленою між двома вимірами, — тихо підсумовує Рейнар, теж глибоко вражений почутим.

​Ніхто з них не очікував, що Вейл так легко здасться і видасть їм усю цю інформацію. Та куратор уже переводить важкий погляд на Рейнара.

​— Так. І саме тому я знаю, що відбувається на нижніх рівнях мережі. Не постійно, звісно. Уривками. Снами. Чужими спогадами і відчуттями тієї частини мого дракона, яка залишилася там.

— Але після пробудження Еха ваш стан погіршився, — різко констатує Торвальд, миттєво складаючи факти докупи. — Тому що тепер Ехо має шлях до вас із двох боків: воно б'є і через вашу драконячу частину, що в мережі, і через ту, що застрягла у вашому тілі.

​Вейл не заперечує. Він повільно переплітає пальці в замок, немов намагаючись фізично втримати залишки власного самоконтролю, і важко прикриває очі, ховаючи за ними пульсуючий біль.

​— Саме так, — тихо погоджується. — Я чув наближення Еха задовго до того, як воно прокинулося остаточно. Але те, що ви запитали... те, що під ним. Як глибоко заглянув твій дракон, Кайрене?

​Кайрен не відводить очей.

— Достатньо глибоко, щоб дізнатися, що Архонти намагалися пройти туди. І що ви вже там були.

​Хлопець задумується. Механізми в його голові продовжують працювати, чіпляючи один спогад за іншим.

— А ще... — Кайрен злегка мружиться. — Як вам вдалося приховувати вашого дракона до цього руйнівного злиття? Ви ж нам колись, при першому знайомстві, прямо сказали, що у вас взагалі немає дракона.

​— Так тоді було потрібно, — куратор витримує його підозрілий погляд. — Рада вирішила повністю приховати мого дракона для виконання надсекретних міжгалактичних місій. Моя робота вимагала, щоб ніхто навіть не здогадувався про існування моєї пари. І це успішно працювало роками, поки не почало пробуджуватися Ехо, зламавши всі встановлені бар'єри.

Рейнар наближається до куратора, перетягуючи увагу на себе. У його очах спалахує холодний, цілеспрямований вогонь. Хлопець більше не збирається стримуватись чи грати в ігри.

​— Я дізнався, що ви знали про мене ще до появи срібного дракона, — кидає він прямо. — До того, як я опинився тут. І до того, як ви приїхали в мій дім, коли мені було вісім.

​Вейл скоса поглядає на юнака, чия історія виявилася набагато складнішою, ніж усі думали. Він навіть не намагається викручуватися.

— Я — ні, — відповідає. — Я отримав твою справу і повний допуск значно пізніше. Але коли я її побачив... коли прочитав ті рядки, то одразу зрозумів увесь масштаб.

​— Рядки про «очікувану реакцію»? — гірко усміхається Рейнар.

​— Так. Рада шукала таких дітей дуже довго. Твій випадок, Рейнаре, — не випадкова аномалія. Ти — результат програми пошуку, яка старша за мою участь у справах Ради. Хто саме її запустив, я не знаю, але знаю, навіщо ви всі були їм потрібні.

​Вейл повільно обводить важким поглядом трійцю перед собою.

— Раді конче були потрібні різні типи доступу до мережі. Рейнар — це природний ретранслятор. Він чує багато свідомостей одночасно, ідеальна антена.

​Потім він переводить погляд на Льодяного Принца.

— Дракен і Білий. Це стабільна пара істинного злиття, здатна зайти настільки глибоко, щоб не втратити власне «я» і повернутися назад. Таких пар наразі в Академії немає, тільки ти. Раніше, звісно, теж були, але такі пари — величезна рідкість. Щодо мене, то я — аномальний випадок, який уже й так застряг між людиною і мережею. Міст, що палає, але ще стоїть.

​Куратор зупиняє погляд на Кайрені. Тіні в кабінеті ніби починають жити окремим, моторошним життям.

— А тебе... — мружиться. — Тебе в їхніх розрахунках не було взагалі. Як ти тут опинився, мені невідомо, якщо ти вже так хочеш це знати.

​— Проте, що ж усе-таки лежить там, унизу? — наполягає Кайрен, повертаючись до головного питання. — Що це за істота?

​Вейл задумується. Можливо, він і справді не знає назви, але підтверджує три речі, кожна з яких звучить як остаточний вирок.

— Здається, воно старше за Ехо. Само Ехо виникло пізніше, просто над ним, у шарах накопиченої драконячої пам'яті та болю. І перші Архонти... перші вершники точно знали про його існування.

Куратор знову задумується. Здається, він зважує, чи варто говорити наступне, та все ж додає:

— Первинний протокол із Вейларісом створювали... можливо, не лише проти Еха. Довгий час я вважав, що це інструмент контролю Еха, а тепер... Тепер я вже ні в чому не впевнений.

​Раптом Вейл завмирає. Кайрен бачить, як напружується його тіло, а очі різко фокусуються на ньому.

​«Чорт, можливо, він зараз видасть ще вагомішу інформацію. Ну і день сьогодні... справжній день відкриттів», — проноситься в голові курсанта. Кайрен відчуває, як Чорний у його свідомості ворушиться. Але Вейл дивиться немовби крізь нього. Хлопець помічає, як золоті прожилки знову яскраво пульсують під блідою шкірою куратора.

​— Він зараз слухає? — тихо запитує Вейл.

— Хто?

— Твій дракон.

​У свідомості Кайрена миттєво лунає наказ Чорного: «Скажи йому, що так».

— Слухає, — коротко передає Кайрен.

​Тоді Вейл схиляє голову і вимовляє зовсім тихо, але ці слова просто врізаються в мозок:

— Запитай його, чи пам'ятає він Перший Сон.

​Реакція настає миттєво.

​Свідомість Чорного дракона в голові Кайрена просто схлопується — жорстко, безжально, немов хтось із силою зачинив сталеві двері. Ментальний зв'язок обривається настільки різко, що Кайрен аж похитується, переставши відчувати присутність свого дракона навіть на базовому рівні. Чорний повністю закрився від нього.

​— Що за... — не встигає Кайрен відійти від шоку, як Вейл продовжує.

​— Ясно, — констатує куратор, уважно спостерігаючи за реакцією хлопця. Він знає щось таке, чого Чорний категорично не хоче торкатися.

​Тут не витримує Дракен. Після всього почутого крижаний контроль остаточно залишає його. Він теж підходить ближче до столу Вейла, і його трусить від нестримної люті.

​— Саме туди Рада збиралася відправити нас із Білим? — гарчить. — На саме дно цієї клятої мережі?!

​Вейл більше не може йому брехати.

— Так.

— І ви знали?! — очі Дракена метають блискавки.

— Частково, — нарешті зізнається куратор.

​Дракен починає сміятися. Цей сміх лунає в тихому кабінеті так зло, гірко та відчайдушно. Мозаїка склалася остаточно. Він розуміє, що його з Білим в Академії роками готували не просто як найкращих бійців. Їх готували увійти туди, звідки сам Вейл повернувся розірваним на шматки. І скільки ще вершників вони туди згодували в таємниці від усіх? Це був просто квиток в один кінець. 

— І після цього... — Дракен уже майже шипить. — Після того, як ти чудово знав, до чого саме нас готують... ти приходиш до мене від імені Ради й погрожуєш життям Білого, якщо я не виконаю цей клятий протокол?!

​Вейл витримує цей шквал емоцій та не відводить погляду. Дивиться прямо в розлючені очі найкращого пілота Академії і, здається, вперше за весь час дозволяє йому побачити власну, абсолютну безвихідь.

​— Ти справді думаєш, Дракене, — моторошно відповідає , — що твій дракон — це єдиний, кого вони міцно тримають на гачку?

​Цього виявляється достатньо. Слова важко повисають у повітрі та вщент розбивають гнів Дракена об непорушну стіну жахливого розуміння.

​Ланцюг, на якому Рада тримає Вейла, виявляється таким самим коротким і безжальним, як і той, на якому вони тримають самого Льодяного Принца.

Хлопці вирішують, що на сьогодні відкриттів із них цілком достатньо. Вони прощаються з куратором і виходять із кабінету.

​— Ходімо до мене в кімнату, поговоримо ще трохи, — раптом пропонує Дракен, коли вони відходять на безпечну відстань.

— Ходімо, — не вагаючись погоджуються хлопці.

​В кімнаті Кайрен прискіпливо примружується, поглядаючи то на Дракена то на Рейнара.

— А відколи це ви так тісно почали спілкуватися? — цікавиться.

​Дракен сідає на ліжко і хмикає, пропускаючи п'ятірню крізь своє ідеальне волосся.

— Та ось учора він до мене підійшов і розказав усю цю хрінотень, — киває на Рейнара. — Те, що нарив в архівах, і те, що сам пережив із цією мережею. Я просто в шоці від того, як усе тут закручується і як нас усіх нахабно використовують.

​Піднімає на них серйозний погляд. Коли він перестав бути таким зверхнім? Кайрен не може натішитися цьому.

— Однозначно, хлопці, треба об'єднувати зусилля. Що ви думаєте?

​— Ми для цього сьогодні до Вейла і ходили, — спокійно відповідає Рейнар, сідаючи на стілець. — Поодинці нас просто розчавлять або згодують тому, що лежить на дні.

​Вони ще деякий час обговорюють почуте. Будують теорії про Архонтів, намагаються скласти хоч якийсь план дій і зрозуміти, як поводитися з Радою далі. Але відповідей усе одно виявляється значно менше, ніж нових запитань. Коли розмова поступово стихає, Кайрен розуміє, що йому конче потрібно завершити ще одну справу. Він залишає хлопців обдумувати подальші кроки і спускається на нижні рівні Академії, прямуючи до закритого ангара.

​Зараз він і не намагається достукатися до свого дракона подумки на відстані. Цього разу потрібна виключно фізична присутність. Кайрен хоче торкнутися його, заглянути в ці стародавні, бездонні очі.

​Величезний Чорний дракон лежить у напівтемряві ангара. Відчувши кроки свого вершника, він підіймає масивну голову, але ментальний зв'язок досі обірваний. Кайрену не вдається його встановити. Дракон уперто тримає стіну після слів про «Перший Сон».

​Кайрен підходить впритул. Він не зупиняється на безпечній відстані, а сідає просто біля свого звіра, простягає руку і впевнено кладе долоню на прохолодну, жорстку луску на морді Чорного.

​— Якщо ми справді хочемо дійти до істинного злиття, більше так не можна, — непохитно промовляє. — Ти не можеш вирішувати за мене, яку правду я здатен витримати, а яку — ні. Близькість неможлива там, де є що приховувати.

​Чорний довго мовчить. Здається, він вивчає хлопця, зважуючи його рішучість. Між ними напруга. А потім дракон повільно видихає, і сталевий ментальний бар'єр у голові Кайрена тихо розчиняється.

​Але Чорний не дає жодних пояснень. Він дозволяє Кайрену відчути дещо інше — маленький шматок власної, найдавнішої пам'яті.

​Свідомість хлопця миттєво затоплює видіння.

​Це безмежна, неосяжна драконяча мережа. Тут ще немає жодної Академії. Немає Архонтів із їхніми протоколами. Можливо, ще навіть немає самого Еха.

​Кайрен бачить тисячі... десятки тисяч драконів. Вони не летять у бій і не шукають вершників. Вони всі, немов єдиний організм, одночасно схиляють голови перед чимось у непроглядній, пульсуючій темряві.

​Кайрен не може розгледіти істоту цілком — людський мозок не здатен осягнути таких масштабів. Він бачить лише силует у безмежній товщі, неймовірно масивну луску, що поглинає будь-яке світло.

​І чує звук, від якого вібрують кістки.

​Удар.

Удар.

Пауза.

Удар.

Удар.

​Два серця, що б'ються в ідеальному, древньому ритмі.

​А потім Чорний показує йому найстрашніше — те, що повністю перевертає все розуміння світу. Це не було чудовисько, силоміць прикуте на самому дні мережі. Дракони прийшли туди не для того, щоб його стерегти.

​Вони прийшли до нього самі. Добровільно.

​Видіння розсіюється. Кайрен притискається лобом до прохолодної луски Чорного, намагаючись відновити збите дихання.

​Усе змінюється. Питання, яке мучило його останні кілька годин, різко розвертається на сто вісімдесят градусів. Тепер більше не важить, що саме Архонти випадково розбудили в глибинах.

Тепер потрібно розібратися ким насправді було це створіння для всіх драконів до того, як люди взагалі навчилися ними керувати?