Раді Вас бачити!

Наступного ранку вітер на льотному майданчику здається особливо гострим. Він жбурляє в обличчя дрібну кам'яну крихту з напівзруйнованих веж. Проте сьогодні першокурсники майже не відчувають холоду. Усі п’ятеро стоять біля своїх драконів у новій, ідеальній екіпіровці з темної матової шкіри. Гнучкі броньовані вставки не сковують рухів. Щільний матеріал надійно захищає від пронизливих протягів.

​Торік крутиться на місці та намагається розгледіти власне відображення в блискучій лусці свого дракона.

— Я ж казав, — задоволено поправляє високий комірець, вигинаючи спину. — Ця форма створена зовсім не для того, щоб рятувати наші життя. Її головна мета — підкреслювати природні переваги, особливо мої. Ви тільки подивіться на цю лінію плечей. Безодня сама розступиться від захвату.

​— Або від сміху, — сухо додає Зіірі, поки перевіряє ремені на своєму сідлі. — Аеродинаміка все одно порушиться, щойно ти почнеш кричати від жаху.

​Кайрен лише хмикає, погладжуючи Чорного по лускатій шиї. Дракон гарчить, вітаючи вершника. Сьогодні Кайрен почувається інакше. Форма дійсно чудова. Здається, він навіть впевненіше себе в ній почуває. Нічого не заважає. В думках лише він, його звір і майбутнє тренування. Він відчуває певний азарт. Адже він уже не той невпевнений хлопчик, яким був у перші дні в Академії. Дракон його прийняв, дракон не з'їв його під час першого злиття і знайомства. Отже, не все так погано.

​Раптом гучні кроки змушують курсантів вишикуватися в лінію. З боку ангарів наближаються двоє: майстер Фламберґ і Дракен Торвальд. Білий дракон старшокурсника безшумно опускається біля драконів студентів, немов гігантська білосніжна тінь.

​— Вау, який він неймовірний, — шепоче Торік.

​— Цить, — Вірея обриває його і недобре блискає очима в сторону свого колишнього залицяльника.

Фламберґ зупиняється за кілька кроків від строю, демонстративно схрещує руки на грудях і зухвало оглядає студентів. На його обличчі грає хитра, вичікувальна усмішка.

​— Сьогодні я тут виключно в ролі декорації та глядача! — гучно оголошує, навіть не намагаючись приховати свого задоволення. — Ваш інструктор з Істинного Злиття перед вами. Слухати його потрібно так само, як і мене. Якщо хтось розіб'ється через власну дурість — прибирати територію будете самі. Торвальде, твій вихід.

​Дракен виходить наперед. Кайрен мимоволі напружується. Одне діло — їхня вчорашня неформальна угода в кімнаті, і зовсім інше — бачити цього самовпевненого старшокурсника в ролі свого офіційного викладача. Скептичні погляди читаються і на обличчях інших. Ще вчора він був таким же курсантом, як і вони. Ну й що, що він там був старшокурсником. Хіба він може їм наказувати? Чого він може їх навчати?

​Хоча Кайрен згадує їхнє заняття перед тим, як Безодня поглинула Академію. Тоді він себе дійсно досить непогано показав.

​«Хм. Дамо йому шанс», — подумки перемовляється він зі своїм Чорним.

​«Так, вершнику, — озивається дракон. — Він вас точно не підведе, ось побачите».

​Торвальд поводить себе стримано. Він, звісно, не намагається кричати, показувати якусь штучну авторитетність чи зверхність. Спочатку обводить спокійним холодним поглядом всю групу, від чого в повітрі миттєво стає тісно.

​— Повітря не терпить пафосу і воно не пробачає зайвих рухів, — звучить рівний голос, але він говорить напрочуд чітко, навіть перекриває шум вітру. — Стара школа вчила вас керувати драконом, я вчитиму вас дихати з ним в один такт. Тому по сідлах. Будемо відпрацьовувати базові розвороти над прірвою. Я хочу сьогодні побачити вашу затримку.

​Курсанти піднімаються в небо. Перші хвилини Кайрен чекає, що старшокурсник почне чіплятися, принижувати чи влаштовувати якесь показове шоу, але буквально за двадцять хвилин його скептицизм просто розсипається.

​Торвальд виявляється безжально точним і напрочуд сильним викладачем. Він кружляє між ними на своєму Білому, помічаючи найменші хиби.

​— Зіірі, ти знову рахуєш градус крену. Твій дракон не машина, припини забивати йому голову цифрами, просто дай йому лягти на крило, — лунає його спокійний голос. — Рейнаре, ти занадто жорстко тримаєш повіддя. Ти боїшся його думок? Відпусти ментальний блок. Інакше він не відчує твого напрямку.

​Він бачить помилки кожної пари буквально за кілька рухів. Йому не треба зайвих слів. І він не дозволяє собі насмішок, як подекуди Фламберґ. Дає тільки хірургічно точні вказівки.

​Коли вони роблять коротку перерву, посадивши драконів на край скелі, Торвальд приземляється на своєму Білому просто перед ними.

​— Ви досі працюєте як дві окремі бойові одиниці, — констатує. — Ви віддаєте наказ, дракон його приймає, обробляє і виконує. У бою з Ехом цей ланцюжок означає смерть. Істинне Злиття виглядає інакше. Дивіться, я вам покажу.

Він навіть не смикає повіддя. Не промовляє ані слова. Обличчя залишається абсолютно спокійним, але Кайрен відчуває потужний невидимий імпульс, що сколихнув простір. Студенти завмирають, розкривши роти. Всі згадують турнір Чорного Серця, але тоді вони спостерігали за цим злиттям здалеку, а тепер у них є шанс побачити це зблизька.

​Білий дракон раптом відштовхується від землі з такою силою, що курсантів обдає хмарою пилу. Те, що відбувається далі, змушує всіх затримати подих і забути, як дихати. Гігантський звір входить у піке за міліметри від гострих скель, склавши крила, перекидається в повітрі і стрімко виходить у вертикальний підйом. Це не просто ідеальне пілотування. Студенти бачать на власні очі те, що шокувало їх уже раніше. Між Дракеном і Білим драконом немає команд. Немає наказів і виконання. Це один суцільний безперервний рух. Один намір — і одна реакція. Торвальд і дракон рухаються так, ніби мають одну нервову систему на двох.

​Вірея, що сидить на своєму драконі трохи осторонь, невідривно спостерігає за цією грацією в небі, пальцями міцніше стискаючи ремені.

«Чорт, — несподівано лунає в думках. — Він справді неймовірний пілот. Я вже й забула про це».

​Усвідомивши свої думки, дівчина роздратовано прикушує губу та сердиться сама на себе. Вона досі злиться на нього, досі пам'ятає той біль від розчарування, але не визнати його майстерність зараз просто неможливо.

​Білий дракон плавно приземляється поруч із курсантами. Торвальд вирівнюється в сідлі. Поглядом ковзає по обличчях студентів і на мить зустрічається з очима Віреї. Вона напружується, інстинктивно чекаючи його звичної самовпевненої посмішки, якогось натяку чи спроби заговорити, але Дракен зберігає абсолютно професійний, холодний вираз обличчя. Лише стримано киває їй, як і решті курсантам, ніби визнає її присутність, і одразу переводить погляд на Кайрена.

​Ця раптова показова дистанція, ця холодна професійність впливає на Вірею навіть більше, ніж якийсь нахабний флірт. У повітрі між ними зависає густа електрична напруга. Навіть Торік, який сидить неподалік, нервово прокашлюється, відчуваючи, як атмосфера натягується до краю.

— А ти можеш нам показати злиття, коли ти... зливаєшся з тілом свого дракона? — несподівано запитує Кайрен, згадуючи ту неймовірну трансформацію на турнірі Чорного Серця.

​Дракен злегка хитає головою.

​— Це небезпечно, — лунає спокійно. — Це вищий ступінь майстерності. Ви зможете опанувати його лише тоді, коли набудете професійних навичок Істинного Злиття без злиття з тілом. Якщо спробуєте зробити це без належної підготовки — ваш розум просто не витримає навантаження, і ви розчинитеся в його свідомості.

​Але навіть попри цю відмову, всі курсанти дійсно захоплені тим, що щойно побачили. Ніхто більше не сумнівається в його праві викладати цю дисципліну.

​— Щоб дійти до цього, треба почати з основи, — продовжує Торвальд, скеровуючи свого Білого трохи ближче до групи. — І ця основа — фізіологія. Ви всі були на анатомії у Кровіса і знаєте про феномен двох сердець у драконів. Але знати теорію — замало.

​Обводить поглядом уважних студентів.

​— У дракона два повноцінні серця. При звичайному зв'язку ви відчуваєте їх просто як частину чужого організму, на якому сидите. Ви сприймаєте їхній пульс як вібрацію під сідлом. Але при наближенні до Істинного Злиття ваш мозок починає сприймати сигнали тіла дракона майже як власні. Ви маєте навчитися відчувати два ритми сердець, наповнення гігантських легень, натяг м'язів крил, положення суглобів, тиск повітря на перетинки, перевантаження під час піке — так само чітко, як відчуваєте власні руки чи ноги.

​Торвальд переводить погляд на Кайрена і зупиняється на ньому. Тепер голос звучить жорстко і прямо.

​— Візьмемо хоча б тебе, Вокс. Обговоримо твою головну помилку. Ти досі думаєш: «Я і мій дракон». Навіть коли ти йому повністю довіряєш. Навіть коли ти чуєш його думки. Це не Злиття. Поки існує «я» і «він», між вами завжди буде та мілісекунда, яка в бою з Ехом коштуватиме вам життя.

​Кайрен хмуриться. Слова влучають точно в ціль, адже він дійсно завжди відокремлював себе від Чорного.

— Тоді ким ми маємо стати? — напружено запитує хлопець.

​Торвальд дивиться йому просто в очі і відповідає лише одним коротким словом:

— Нами.

​І саме ця проста, але глибока відповідь несподівано сильно зачіпає Кайрена. Злиття — це не чарівна кнопка, це повне стирання межі між двома тілами. Вони повинні перестати відокремлювати себе від дракона.

— Спробуйте відшукати ці два ритми просто зараз, — наказує Торвальд, змушуючи свого Білого повільно кружляти над майданчиком. — Відкрийте свідомість, але без жодних команд. Лише слухайте.

​Дракони майже завмирають у повітрі, легко лягаючи на потоки вітру. Студенти зосереджуються. На кілька хвилин над урвищем запановує тиша. Студентам не заважають навіть протяги.

​— А-ай! — раптом скрикує Торік, ледве не випускаючи повіддя. Його дракон невдоволено смикається, втрачаючи рівновагу. — Торвальде! Тобто, інструкторе! Я щойно відчув дикий свербіж під лускою на правому крилі! А ще в мене... тобто в нього... ну, у нас! У нас паніка! Яке з двох сердець відповідає за паніку?

​Торвальд зависає просто навпроти нього.

— Жодне, — сухо відповідає Дракен. — Це повністю твоя особиста патологія. Емоційна відкритість — це ще не Злиття, Торіку. Ти просто проектуєш власні страхи на звіра.

​Торік кліпає очима, а потім повертається до Кайрена і задоволено шепоче:

— Мені подобається новий викладач. Він уже поставив мені діагноз.

​Зіірі тим часом уважно дивиться на свого дракона. 

— Частота першого серця — шістдесят ударів, другого — сорок п'ять, — монотонно бормоче. — Інтервали між імпульсами не збігаються. Кут нахилу правого крила...

​— Злиття не можна прорахувати до кінця, Зіірі, — різко обриває його Торвальд. — Відпусти це. Ти ніколи не станеш з ним одним цілим, якщо шукатимеш ідеальний математичний алгоритм. Відчувай, а не вираховуй.

​Рейнар, який тримається трохи віддалік від групи, мовчки бореться з власним бар'єром. Він повільно, невпевнено відпускає ментальну стіну, намагаючись потягнутися до свідомості свого дракона. Але щойно чужий, дикий імпульс торкається його розуму, Рейнар різко здригається. В очах спалахує жах — свіжий, незагоєний спогад про те, як чорна мережа Еха безжально проникала в його голову, випалюючи власну волю.

​Він судомно хапає повітря і так різко смикає повіддя, що його дракон обурено реве і клацає пащею, зриваючись у штопор. Рейнар миттєво обрубує контакт, відгороджуючись глухою ментальною стіною, і ледве вирівнює звіра. Руки починають тремтіти .

​Торвальд уважно стежить за ним, але не тисне. Він чудово розуміє, що саме щойно відбулося, і професійно дає курсанту час віддихатися, не привертаючи до нього зайвої уваги.

​Зіірі, який зазвичай дратує всіх своєю безкінечною статистикою, цього разу несподівано не жартує і нічого не коментує. Зараз він мовчки направляє свого дракона ближче до Рейнара і просто залишається поруч, прикриваючи його фланг.

​Рейнар намагається відновити дихання, вчепившись побілілими пальцями в сідло.

— Твій рівень стресу щойно підскочив на сімдесят три відсотки, — спокійно констатує Зіірі після довгої напруженої паузи.

​Рейнар піднімає на нього важкий, втомлений погляд.

— Я вже майже почав цінувати твоє мовчання, Зіірі.

​— На сьогодні загальна практика закінчена, — гучно оголошує Торвальд, різко змахуючи рукою. — Усім на посадку. Воксе, ти затримайся. Всі – молодці. Я задоволений сьогоднішнім заняттям, всім присвоюю по 100 балів. Чекаю Вас на наступних заняттях.

Щойно студенти залишають майданчик, прямуючи до ангарів, атмосфера в небі змінюється. Торвальд розвертає свого Білого дракона і зависає в повітрі навпроти Кайрена. Тепер він уже не показовий викладач. Він хоче показати Кайрену жорстку зосередженість справжнього пілота — як хижака, як частину дракона.

​— А тепер забудь усе, що ти робив до цього моменту, — невідривно стежить за кожним рухом першокурсника. — Уся показуха закінчилася. Тепер я не твій викладач. Зараз ми тут самі, і тому я хочу навчити тебе головному.

​Кайрен міцніше стискає шкіряні ремінці. Чорний під ним звично гарчить, відчуваючи напругу свого вершника.

​— Що я маю робити? — напружено запитує Кайрен, намагаючись перекричати шум вітру.

— Нічого. — Дракен підлітає ближче. — Абсолютно нічого. Ти маєш перестати віддавати йому навіть невеличкі ментальні команди. Не думай «поверни». Не думай «падай». Не думай «крило вправо». Вимкни свій голос у голові. Ти більше не людина, яка сидить на спині звіра. Перестань керувати і почни просто бути ним.

​Кайрен намагається глибоко вдихнути та заплющує очі. Намагається опустити ментальний бар'єр. Згадує все, що він вивчив до цього. Зазвичай він посилав Чорному чіткі образи того, куди вони мають летіти. Зараз вже він змушує себе замовкнути. Настає повна тиша у свідомості.

​«Я не наказую. Я просто слухаю».

​Остання людська думка розчиняється, і залишаються лише первісні інстинкти.

​Спочатку нічого не відбувається. Чути тільки завивання вітру і скрип сідла. Потім у цій ментальній порожнечі Кайрен раптом чує звук. Глухий, потужний поштовх. За ним ще один, трохи швидший.

​Тук-тук, тук-тук, тук-тук, тук-тук.

​Два ритми. Два велетенські серця перекачують гарячу магічну кров. Раптом Кайрен усвідомлює, що чує їх не десь під собою. Він відчуває їх усередині власної грудної клітки.

​Реальність різко ламається. Кайрен більше не сидить на драконі. Сідло під ним зникає. Він більше не відчуває рук, що тримають повіддя. Вони розкинуті на десятки метрів убік, вкриті чорною, непробивною лускою. Вітер не б'є йому в обличчя, а ковзає по гігантських перетинках, утримуючи колосальну вагу в небі. Кайрен знову глибоко вдихає, і легені розширюються так, ніби можуть увібрати в себе весь кисень над Драксарією.

​Чорний дракон більше не просто підкоряється — він пускає свідомість Кайрена у свою нервову систему. Вони одночасно відчувають захоплення одне одного. Межа між людським розумом і хижою сутністю звіра стирається в абсолютний нуль.

​Кайрен — це дракон.

Дракон — це Кайрен.

Відчуття абсолютної, безмежної могутності накриває їх обох з головою. Це екстаз, рівного якому Кайрен ніколи не знав. Він хоче злетіти ще вище, хоче розірвати ці хмари, але...

​Думка залишається людською, а тіло — драконячим.

​Кайрен інстинктивно рухається, намагається смикнути рукою, якої зараз ментально не існує. Цей різкий дисонанс між анатомією людини та дракона б'є по свідомості, наче удар блискавки. Злиття зі страшним тріском розчиняється.

​Простір змінюється. Кайрен різко задихається. Його викидає у власне тіло, і він усвідомлює, що втратив орієнтацію в просторі. Де небо? Де земля? Чорний дракон, дезорієнтований різким розривом свідомості оглушливо реве і зривається в неконтрольоване смертельне піке просто на гострі шпилі скелі.

​Кайрен же тим часом намагається вчепитися в повіддя, але руки не слухаються. Мозок досі впевнений, що це не руки, а зламані крила. Каміння наближається з шаленою швидкістю. Кайрен навіть не встигає нічого подумати.

​Раптом сліпучий білий спалах закриває огляд.

​Торвальд і його Білий дракон падають каменем услід за ними, блискавично перехоплюючи їх у повітрі. Білий звір потужно б'є Чорного плечем, змінюючи траєкторію його падіння буквально за міліметри від гострих зубців скелі. Усі четверо з гуркотом, піднімаючи стовпи куряви, важко приземляються на кам'яне плато.

​Кайрен сповзає по лусці свого дракона, намагається вхопити ротом повітря, бо його трусить від адреналіну та шоку. Ці відчуття не можна ні з чим порівняти. Чорний поруч теж намагається стабілізувати свій стан, тому несамовито б'є хвостом по камінню поруч.

​Хлопець піднімає очі, готуючись до нищівної критики, знущань і лекцій про те, який він нікчема порівняно зі старшокурсником. Проте Торвальд лише легко зістрибує зі свого Білого дракона і повільно підходить до нього. Обличчя залишається серйозним, непроникним. Він зупиняється над Кайреном, дивиться мовчки на нього декілька секунд, а потім коротко видає:

​— Три секунди.

​Кайрен кашляє, намагаючись сфокусувати зір.

— Що? Що ти сказав?

​— Ти втримав Злиття майже три секунди. — тепер у його голосі не чути іронії. Він лише констатує факти. — Для першої справжньої спроби без попередньої підготовки це до біса багато.

​Кайрен витирає бруд з обличчя і приголомшено дивиться на інструктора. У погляді Торвальда немає ні зверхності, ні звичної нахабної гри. Вперше Кайрен бачить у його очах дещо зовсім інше — чисту, беззаперечну професійну повагу. Справжнє визнання від пілота пілоту. І....здається хлопцю подобаються ці відчуття. Так, однозначно.

Протягом наступних кількох днів Кайрен намагається виконати свою частину угоди, адже він не звик бути комусь винним. Звісно, він не рекламує Торвальда та не вмовляє Вірею поговорити з ним, тим більше не розкриває його таємницю, якою той з ним поділився — про батька Віреї. Просто намагається діяти обережно та чекає слушного моменту.

​Нагода випадає в ангарі, коли вони вдвох перевіряють кріплення на нових сідлах після чергового польоту.

​— Знаєш, я зрозумів одну річ про нашого нового інструктора, — ніби між іншим кидає Кайрен та сильніше затягує ремінь на кріпленні свого дракона. — Він має пунктик на захисті. Думає, що знає, як краще для інших, і намагається вберегти від усього світу.

​Вірея аж різко зупиняється, навіть пальці завмирають над металевою пряжкою. Видно, що вона починає сердитися.

​— Якщо ти зараз почнеш його виправдовувати, я перевірю міцність цього ременя на твоїй шиї, — абсолютно серйозно попереджає .

​— Я ні в якому разі не виправдовую, — Кайрен одразу піднімає руки в примирливому жесті. — Я просто кажу, що його гіперопіка...

​— Мені плювати на його гіперопіку, — холодно відрізає дівчина, кидає ремінь і дивиться Кайрену просто в очі, не кліпаючи. — Я не хочу, щоб хтось вирішував за мене, що для мене безпечно. Я не якась кришталева ваза, яку треба ховати від бурі, і не безпорадне дівчисько. Я хочу стати найкращим пілотом у цій Академії. І я стану ним. Та якщо вони обидва, і Торвальд, і Моргат, цього не хочуть розуміти, то мені не потрібен жоден із них. Дістали вже!

​Кайрену залишається лише мовчки кивати. Він почув усе, що йому було потрібно.

​Того ж вечора, затримавшись на майданчику після тренувань, хлопець дослівно переказує цю розмову Дракену. Той мовчки слухає, на його обличчі не з'являється жодної емоції, лише міцніше стискає щелепи. Схоже, він обдумує, як йому діяти далі.

​— Хочеш зробити для неї щось дійсно корисне? — прямо запитує Кайрен, сміливо дивлячись в очі інструктору. — Не рятуй її, Дракене. Допоможи їй стати настільки сильною, щоб вона сама могла себе врятувати. Тільки тоді ти отримаєш шанс.

​Дракен нічого не відповідає. Лише киває, приймаючи цю жорстоку правду. І, схоже, він починає замислюватись, як змінити свою тактику.

Через кілька днів Кайрен знову опиняється з Віреєю наодинці. Вони чистять льотну екіпіровку в напівпорожньому ангарі після виснажливого тренування.

​Кайрен полірує металеву пряжку і, ніби між іншим, кидає погляд на подругу.

​— Знаєш, а Торвальд дійсно змінився, — обережно починає розмову. — Я маю на увазі його підхід до занять. Він більше не зверхній старшокурсник. Не дозволяє собі дурних жартів чи спроб самоствердитися за наш рахунок, як це любить робити Моргат. З Дракена вийшов напрочуд сильний інструктор.

​Вірея показово пирхає, з надмірною силою натираючи жорсткий шкіряний ремінь.

​— Він просто знайшов нову сцену для свого роздутого его. Тепер він грає в ідеального, холоднокровного наставника.

​— Не думаю, що це гра, — Кайрен знизує плечима, відкладаючи пряжку вбік. — Він справді вчить нас виживати. Ставиться до нас не як до слабких першокурсників, а як до справжніх пілотів. Ти ж сама бачила його Злиття з Білим. Це не просто вроджений талант, це колосальна робота над собою. І він готовий цим ділитися.

​Дівчина завмирає на мить, міцно стискаючи ганчірку в руках. Вона не любить визнавати правоту інших, особливо коли це стосується Торвальда, але вперто заперечувати очевидне не в її правилах.

​— Його навички пілотування бездоганні, цього я не заперечую, — неохоче погоджується, різко закидаючи очищений ремінь на стійку. — В небі він дійсно знає, що робить. Але те, що він геніальний інструктор, ще не означає, що я маю миттєво забути все інше.

​Вона переводить на Кайрена суворий погляд, хоча в її голосі вже немає крижаної стіни, що була раніше.

​— Нехай спочатку навчиться поважати мої рішення і мій простір на землі, — додає м'якше, беручись за наступне сідло.

​Кайрен ховає очі, усміхається і повертається до своєї роботи. Він сказав рівно стільки, скільки було потрібно, не переступаючи її меж.

Але ситуація ускладнюється тим, що Моргат теж не сидить склавши руки. До кінця тижня з'ясовується, що він отримує цілком офіційну роль у новій системі Академії. Як староста Обсидіанового сектора й один із найсильніших старших курсантів, він тепер відповідає за симуляції нестандартного бою та командну тактику.

​На його заняттях немає жодних правил.

​— Ехо не гратиме з вами чесно! — гаркає Моргат, коли курсанти відчайдушно відбиваються від його невидимих магічних пасток просто над лісом. — Заражені не чекатимуть, поки ви вирівняєте крила і згадаєте підручник!

​Моргат діє брудно. Маніпулює. Вчить їх імпровізувати, використовувати заборонені прийоми, скидати ворога на скелі, засліплювати і бити виключно в сліпі зони. Якщо Торвальд вчить ідеальному Злиттю та розумінню фізіології дракона, то Моргат — виживати, коли ворог ламає всі можливі правила. Ці двоє стають двома такими різними, але однаково важливими полюсами підготовки.

​Під час чергової жорсткої симуляції Моргат ледве не збиває Вірею, заганяючи її в глухий кут над урвищем. Дівчина змушена зробити майже неможливий, самогубний маневр — різко змусити свого дракона скласти крила і впасти каменем униз, щоб вирватися з пастки в останню мілісекунду.

​Коли вони приземляються, Вірея втрачає контроль, спираючись на гарячий бік свого дракона. Сердито зиркає на задоволеного Моргата, який самовпевнено кружляє в небі, та ще міцніше зціплює зуби. Гордість не дозволяє показати, що їй важко. Хоча їй страшенно не подобається вся ця ситуація, вона змушена визнати, що обидва нахаби справді мають чого її навчити. І вона збирається скористатися цим напевно. Можливо навіть маніпулюватиме ними.

А що...? Вони ж мене використовували як хотіли. Тепер моя черга. – смакує передчуваючи свій тріумф.

​Наприкінці навчального тижня Вірея затримується біля оглядового майданчика і раптом чує голоси, які не сплутає ні з якими іншими. Вона завмирає в тіні кам'яної арки. Дракен і Моргат стоять один навпроти одного, і атмосфера між ними настільки напружена, що ось ось зірвуться. Вони сперечаються. Про неї.

​— Припини тиснути на неї, Моргате, — голос Торвальда звучить рівно, але холодно. — Дай їй простір. Вона сама має приймати рішення.

​— Ти не маєш права встановлювати правила щодо неї, Торвальде, — шкіриться Моргат, наближаючись впритул. — Твої нові благородні жести не роблять тебе святим. Вона не твоя власність.

​Вірея рішуче виходить із тіні. Кричати не збирається. Навпаки — вона абсолютно спокійна. Це лякає навіть її саму.

​— Ви досі робите одну й ту саму помилку, — дзвінкий голос змушує обох хлопців миттєво замовкнути і різко обернутися. — Ви обговорюєте мене так, ніби я якийсь приз, який один із вас зрештою отримає.

​Підходить ближче, пропалюючи їх своїм фірмовим крижаним поглядом. Ні Торвальд, ні Моргат не наважуються її перебити.

​— Відтепер правила встановлюю я, — ошелешує хлопців, які вже спантеличено кліпають. — Нехай я тільки дізнаюся, що ви побилися через мене. Далі : заборонено стежити за мною, наказувати, хапати за руки, перекривати дорогу чи вирішувати за мене, що для мене краще. Ви поважаєте мої межі, моє навчання і мій вибір. Зрозуміло? – ще сильніше пропікає поглядом цих телепнів.

​Обидва мовчать, але по їхніх очах видно, що вони почули все дуже чітко. Вірея витримує напружену паузу, а потім її тон трішки пом'якшується.

​— Якщо навчитеся поводитися як нормальні розумні істоти... можливо, колись я когось із вас пробачу.

​Хлопці прикипіли до підлоги. Виглядають зараз так кумедно, що Віреї хочеться розсміятися. Та не можна. Не можна – бо обоє сприймуть це за слабкість.

​— Можливо, навіть захочу з кимось із вас стосунків.

​Обидва миттєво оживають. У погляді Моргата спалахує хижий азарт, в очах Дракена проблискує глибока, стримана надія.

​Вірея примружується:

— Я сказала «можливо». Не змушуйте мене пошкодувати навіть про це слово.

Чорт, і треба ж було так вляпатися, що 2 найсильніших хлопця запали на мене. З цими точно не розслабишся. Здається, я вже менше злюся на них. Проте вони цього не дізнаються. Треба розібратися зі своїми почуттями. Схоже все-таки я маю почуття до обох, а так не можна....Уфффф, – думки починають дратувати.

​Вона швидко розвертається і впевнено йде геть. А двоє найсильніших курсантів Академії мовчки приймають нові правила гри, встановлені дівчиськом.

Тиждень виснажливих тренувань дається взнаки. Ввечері Кайрен ледве доповзає до кімнати і просто падає на своє ліжко, навіть не знімаючи форми. Торік щось бурмоче крізь сон на сусідньому ліжку, але Кайрен уже не чує його. Свідомість миттєво провалюється в темряву.

​І він знову опиняється там.

​На березі того самого безмежного чорного океану.

​Кайрен стоїть на холодному, гладкому камені. Навколо немає ні неба, ні зірок — лише суцільна, густа темрява, що тисне з усіх боків. Проте цього разу щось змінилося.

​Раніше поверхня чорної води була абсолютно нерухомою, наче мертве дзеркало. Тепер по ній розходяться повільні, важкі кола. Хвилі ліниво, але загрозливо б'ються об камінь біля його ніг. Вода ніби вібрує від прихованої напруги.

​Раптом простір здригається. З неймовірної глибини лунає гігантський, тягучий вдих. Він настільки потужний, що невидимий вітер ледь не збиває хлопця з ніг, змушуючи відступити на крок від краю.

​А потім Кайрен відчуває дещо нове.

​Нищівну вібрацію, що пронизує саму тканину цього моторошного місця. Глибоко під товщею чорного океану щось б'ється.

​Один удар.

Важка, тягуча пауза.

Другий удар.

​Кайрен завмирає, переставши дихати. Після цілого тижня виснажливих тренувань, після того, як він буквально розчинився у свідомості свого звіра, він миттєво впізнає цей ритм. Цю подвійну пульсацію неможливо сплутати ні з чим іншим.

​Два серця.

​Поверхня океану раптом починає тремтіти. І з бездонної темряви просто під його ногами підіймається первісне, хиже відчуття, від якого в жилах замерзає кров.

​Те, що спить на дні Безодні, цього разу теж відчуло його.