Раді Вас бачити!

Кімната миттєво перетворюється на епіцентр хаосу. Тріск розбитого скла ще дзвенить у вухах, а Грікс уже займає добру третину вільного простору. За якусь мить він перестав бути просто жалюгідним чорним згустком із пробірки. Тепер це неймовірно масивна, пульсуюча гора слизу та м'язів, від якої нестерпно тхне гниллю. Істота люто лупить товстими щупальцями по всьому, до чого тільки може дотягнутися. Самі мацаки виглядають моторошно, адже вони вкриті масивними гострими шипами. Ось уже стілець розлітається на друзки від одного потужного удару чорного відростка.

​— А я попереджав! — несамовито продовжує верещати Торік. Він втискається у стіну так сильно, ніби намагається фізично злитися з нею, а його очі від жаху стали круглими, як блюдця. — Воно нас усіх зжере! Що робити?!

​— Заткнись, Торіку, ти його годуєш своїм страхом! — кричить Вірея, блискавично пригинаючись.

​Слизьке щупальце зі свистом проноситься буквально за міліметр над її головою, збиваючи з тумбочки важку магічну лампу. Лампа розбивається, та дівчина діє виключно на інстинктах повітряного пілота: швидко перекочується по підлозі й хапає гостру ніжку від розтрощеного стільця. Виставляє її перед собою як імпровізовану зброю. Можливо, сподівається, що ця тріска її врятує, та куди там — проти такої маси це виглядає як зубочистка.

​Зіірі, якого якимось дивним чином відкинуло в найбезпечніший куток біля шафи, навіть зараз не випускає з рук свій вірний планшет. Він так само щільно притискається спиною до меблів, швидко оцінюючи ситуацію.

— Згідно зі спостереженнями, маса паразита стрімко збільшується пропорційно до гучності крику об'єкта «Торік», — напрочуд швидко констатує Зіірі, ухиляючись від уламків. — Якщо він не знизить рівень паніки, монстр проломить перекриття до сусідньої кімнати з вірогідністю у дев'яносто...

​— До біса вірогідність, Зіірі, зробіть щось! — репетує Рейнар та відчайдушно перестрибує через ліжко.

​Він намагається вибудувати хоч якийсь ментальний щит, щоб заблокувати істоту, але паразит — це примітивна матерія, що керується лише інстинктами. Магія розуму на нього абсолютно не діє.

​Кайрен розуміє, що треба щось робити. Хлопець миттю згадує суворі настанови професорів: трансформувати страх у контрольовану лють. Свіжі рефлекси з Бойового факультету спрацьовують блискавично.

​— Торіку, закрий рота і не дихай! — гаркає Кайрен, кидаючись напереріз монстру.

​Він хапає ковдру з ліжка. І коли Грікс високо піднімає найтовстіше щупальце для чергового нищівного удару, Кайрен стрибає вперед. Юнак накидає ковдру на найбільш пульсуючу частину потвори, щоб позбавити її орієнтації в просторі.

​Монстр починає гарчати, бо заплутався у цупкій тканині. Проте вже за мить матерія з тріском рветься під натиском шипів. Але ця секундна затримка дає курсантам життєво необхідний шанс.

​— Усі у ванну! — командує Кайрен.

Вірея та Зіірі миттєво реагують на команду. Кайрен різко відштовхується від потвори і теж кидається до ванної кімнати, яка зараз є єдиним надійним укриттям (принаймні так йому здається). Вони втрьох залітають усередину і прикривають двері, але Рейнар просто не встигає. Він був найближче до істоти, і тепер шлях до порятунку перекриває товсте, слизьке щупальце.

​А Торік... Торік робить те, що вміє найкраще: з відчайдушним вереском пірнає під своє ліжко, міцно заплющивши очі. Намагається стати максимально непомітним.

​Раптом чується сирена. Магічні кристали на стінах агресивно блимають тривожним червоним світлом, і за мить з комунікатора лунає гучний, абсолютно безпристрасний голос:

​«Увага всім студентам! Зафіксовано аномальну активність та появу невідомої істоти в Обсидіановому секторі. Рівень небезпеки в Обсидіановому секторі підвищено. Біологічна загроза третього рівня! Усім курсантам негайно залишити небезпечну зону. Службу стримування вже вислано».

​Цей раптовий галас і червоне світло, здається, доводять Грікса до сказу. Монстр різко звільняється від залишків ковдри і кидається вперед. За мить уже одне з щупалець злітає вгору і безжально обвивається навколо Рейнара. Хлопець лише хрипить, бо фізично відчуває, як гострі шипи впиваються в його тіло прямо через форму. Істота з легкістю відриває його від підлоги. Зависнувши у повітрі, хлопець щось відчайдушно кричить, марно намагаючись розтиснути смертельні обійми.

​Торік, який до цього моменту несамовито трусився у своєму сховку під ліжком, чує крики про допомогу. Та раптом, навіть не очікуючи від себе такого, кулею вилітає з-під ліжка. Коліна зрадницьки тремтять, серце виривається з грудей, але він відчайдушно наближається до розлюченого гігантського паразита, намагаючись переключити увагу на себе.

​— Ану відпусти його! — напрочуд владним голосом верещить.

​Далі безстрашно виставляє руку вперед, тицяючи пальцем прямо в пульсуючу чорну масу.

— Ти що, оглухло, страховисько?! ВІДПУСТИ МОГО ДРУГА! — продовжує напрочуд переконливо й владно.

​І стається неймовірне. У вологих, пульсуючих чорних складках слизу раптом розплющуються десятки маленьких, абсолютно круглих очей. Усі вони кліпають і одночасно фокусуються на Торіку. Монстр завмирає, ніби прискіпливо сканує флоріанця. А потім товсте шипасте щупальце повільно розтискається.

​Рейнар важко гепається на підлогу, й рачки відчайдушно кидається до відчинених дверей ванної кімнати. Кайрен із Зіірі миттю підхоплюють його за форму та затягують у безпечне укриття.

​Не встигає Грікс зробити ще хоч щось, як двері їхньої кімнати вибивають. До кімнати влітає Служба Стримування: кілька кремезних представників інопланетних рас у захисних обладунках. Вони озброєні нейроімпульсними гарпунами та гравітаційними фіксаторами. А за ними з'являється професор Кровіс. Та замість жаху чи занепокоєння на його обличчі раптом з'являється абсолютно задоволена усмішка. Хто б сумнівався.

​— О, Торіку! Я так і знав, що саме твоя ампула не витримає. — радісно вигукує. — Ха! Треба ж, усі мої ставки зіграли так, як треба! — професор задоволено потирає руки.

​Охоронці тут же знерухомлюють розлюченого Грікса силовими петлями. А Кровіс використовує спеціальний порошок біологічної компресії, що змушує істоту стрімко зменшитися в розмірах. Але перед тим, як остаточно стиснутись, Грікс повертає свої очі та пильно дивиться на Торіка. І хлопцеві на якусь божевільну мить здається, що в погляді цього страховиська читається справжній жаль.

​«Що це було?» — проноситься в думках.

​Після пережитого стресу Торік вперше за весь час навчання в Академії не боїться підняти голос і висловити своє невдоволення професору.

​— Ви що, зовсім здуріли?! — верещить хлопець. — Воно ледь не зжерло Рейнара! Що це за експерименти?

​Але Кровіс абсолютно не ображається на таке нахабство, навпаки, лише зацікавлено схиляє голову, розглядаючи першокурсника.

​— А ти, виявляється, не такий вже й боягуз, Бамбле, — спокійно відповідає професор. — Особливо цікаво, що істота тебе послухалась.

​— Нікого вона не слухалась! — відчайдушно відхрещується Торік.

— Порозказуй мені тут. Це те саме, якби я сказав, що викладаю квітникарство, — іронічно відбиває Кровіс. — Тому завтра після занять зайдеш до мене. Хочу перевірити одну гіпотезу.

​Очі Торіка знову округлюються від жаху.

​— Яку ще гіпотезу?!

​— Якщо скажу зараз, ти всю ніч не спатимеш, — моторошно відказує викладач.

​«Це він так турбується чи що?» — Торік ніяк не може заспокоїти свої розбурхані думки.

​— А ти мені потрібен відпочившим, — додає наостанок професор.

​Далі служба стримування забирає Грікса, і всіх курсантів змушують покинути приміщення. До кімнати запускають дзижчащі очищувальні дрони, які швидко прибирають сліди боротьби: слиз, уламки скла та пошкоджені меблі.

​Опинившись у безпечному коридорі, друзі миттєво обступають шокованого Торіка і засипають його запитаннями. Навіть Рейнар, який ще кілька хвилин тому ледь не став вечерею розлюченого Грікса, не може приховати своєї щирої вдячності.

​— Чувак, я не знаю, як ти це зробив, але ти щойно врятував мені життя, — Рейнар плескає флоріанця по плечу. — Дякую.

​— Ти справді змусив цього монстра підкоритися! — Вірея здивовано хитає головою, розглядаючи Торіка так, ніби бачить уперше. — Як тобі це взагалі вдалося?

​— Моя статистика дала критичний збій, — відверто зізнається Зіірі. — Я не можу логічно класифікувати цей феномен.

​— Кажи правду, бро, — Кайрен широко всміхається, підштовхуючи друга ліктем. — Ти ж потайки тренувався командувати кровожерливими паразитами, так?

— Я поняття не маю, як це сталося, — чесно зізнається Торік, нервово витираючи спітнілі долоні об мантію. Його все ще трохи тіпає після пережитого жаху. — Я просто подумав, що він зараз зжере Рейнара, і ці слова самі вирвалися.

​А потім флоріанець раптом замовкає, підозріло озирається по сторонах і значно знижує голос:

— Слухайте... А ви впевнені, що Кровіс дав нам звичайних паразитів? Бо я вже ні.

Ця несподівана підозра змушує всіх на мить замислитися, але часу на подальші розслідування в них просто не залишається. Вирішують дочекатися, що ж за гіпотезу хоче перевірити професор.

Наступного дня починається довгоочікуваний міжкурсовий турнір між курсантами перших і других курсів. Величезні трибуни, зведені магією просто неба, переповнені студентами старших курсів найрізноманітніших рас, які збуджено гудуть в очікуванні видовища. У повітрі над ними постійно спалахують і плавно ширяють гігантські голографічні екрани, готові транслювати змагання з усіх можливих ракурсів. Викладачі та інструктори поважно займають місця в окремих розкішних ложах, звідки відкривається найкращий огляд на арену.

​На кону стоїть неймовірна нагорода — нейрозліпок легендарного мертвого пілота Кассіана Вейна. Той, хто зможе його вибороти, отримає здатність на цілих 24 години повністю перейняти геніальні рефлекси та неперевершені бойові навички видатного командора.

​На високий подіум піднімається куратор Вейл. Холодний голос, підсилений магією, луною розноситься над трибунами:

— Вітаю шановних викладачів, поважних інструкторів та курсантів Академії! Міжкурсовий турнір між учасниками перших і других курсів оголошую відкритим. Етап перший — «Падіння».

На голографічних екранах миттєво спалахують правила. Учасники та їхні дракони стартують із різних, екстремально високих платформ, які левітують високо в небі.

— Ваше завдання просте, але смертельно небезпечне, — безпристрасно продовжує Вейл. — Вершник має ступити у прірву. Перші десять секунд вільного падіння встановлювати ментальне злиття суворо заборонено. Ви маєте візуально знайти одне одного в повітрі, витримати необхідний інтервал, і лише після офіційного звукового сигналу встановити зв'язок. Ті, хто порушить правило і підключиться раніше, або не впорається з синхронізацією — вибувають назавжди.

​Вірея стоїть на краю вузької платформи. Висота така, що в звичайної людини одразу запаморочилося б у голові. Сильний вітер нещадно шматує льотну форму, розвіваючи волосся. Десь далеко навпроти, на іншій платформі, неспокійно переминається її дракон. Дівчина глибоко вдихає, приборкує хвилювання і без жодних вагань робить крок у порожнечу.

​Вона стрімко летить донизу. Вітер свистить у вухах, та глушить всі інші звуки. Вірея подумки рахує секунди: «Один... два... три...». Вона відчайдушно шукає очима свого звіра. Дракон уже зірвався з місця і мчить їй назустріч у крутому піке. «Сім... вісім...» — дівчина вже готується відкрити ментальний канал, як раптом стається непередбачуване.

​Якийсь другокурсник, що падає неподалік, не витримує напруги і панікує завчасно. Він порушує правила, відчайдушно кличе свого дракона до сигналу. Незграбний звір різко змінює траєкторію і на шаленій швидкості випадково перекриває шлях дракону Віреї. Звірі ледь не стикаються в повітрі. Дракон Віреї змушений виконати крутий віраж, відхиляючись від ідеального курсу.

​Земля наближається з катастрофічною швидкістю. На трибунах ахають, спостерігаючи за цією помилкою на екранах. Але Вірея зберігає абсолютну холоднокровність, та не показує паніки. Вона стискає щелепи і не намагається тягнутися до дракона раніше часу, контролюючи кожен свій нерв. Дракен серед викладачів теж напружено спостерігає за цією сценою. Хлопець сильно хвилюється, але втручатися ні в якому разі не можна, навіть якщо є небезпека. Гибель студентів на подібних турнірах не новина для Академії.

​Лунає довгоочікуваний різкий звуковий сигнал!

Тієї ж мілісекунди Вірея відкриває розум і жбурляє свій ментальний імпульс. Дракон блискавично складає крила, прослизає під черевом звіра-порушника і м'яко перехоплює дівчину за мить до того, як спрацювали б рятувальні магічні сітки. Трибуни вибухають шаленими оплесками.

​Зіірі проходить свій етап з якоюсь лякаючою, математичною точністю. Зантеріанець падає з ідеально рівною спиною, ніби в нього вбудований гіроскоп. Він заздалегідь вирахував кут свого падіння, опір вітру та масу свого дракона. Щойно лунає сигнал, він бездоганно і без жодних емоцій синхронізується зі звіром. Його дракон просто підставляє спину саме в тій точці простору, де Зіірі плавно на неї опускається. Майже бездоганно.

​Іншим щастить значно менше. Паніка, розсинхронізація в польоті або порушення суворого десятисекундного правила роблять свою справу. Рятувальні енергетичні сітки над землею спалахують раз у раз, щоб зловити тих, хто зірвався. Коли перший етап нарешті завершується, приблизно третина учасників з ганьбою вибуває зі змагань.

Після короткої паузи голографічні екрани над ареною знову спалахують криваво-червоним світлом. Гул на трибунах стихає. Всі завмирають. Очікують, що буде далі. Присутні чудово розуміють, що фізичні випробування — це ніщо порівняно з тим, що здатна зробити з розумом магія Академії.

​На подіумі з'являється куратор Вейл зі своїм звичним холодним блиском в очах.

​— Вітаю в другому етапі тих, хто пройшов відбір, — лунає його голос. — Етап другий — «Лабіринт чужого розуму».

​З-під землі на арені, з глибоким, утробним стогоном, наче сама планета випускає назовні свої пазурі, виростають величні обсидіанові шпилі. Вони утворюють правильне коло навколо курсантів, які залишилися у змаганні. Між шпилями іскрить густа темна енергія, що швидко сплітається у велетенський непроникний купол. Він повністю накриває учасників та їхніх драконів, створюючи ілюзію, немовби вони відрізані від реального світу.

​Глядачі ж на екранах бачать не лише те, що відбувається фізично, а й можуть відслідковувати яскраві нейронні проекції свідомості учасників.

Усередині купола починається справжнє пекло. Курсантів безжально занурюють у надпотужний хаотичний потік чужих сенсорних сигналів. Це не просто ілюзія, це абсолютна дезорієнтація, спеціально створена для того, щоб перевантажити нервову систему і зламати найслабших. Кожен синапс бомбардується фальшивими даними, стираючи межу між реальністю та маренням. Мозок учасників атакують тисячі суперечливих наказів. Вони чують у своїх думках знайомі владні голоси інструкторів, які кричать про небезпеку, наказують негайно розірвати зв'язок або виконати самогубний маневр. Вони відчувають фантомний, але нестерпний фізичний біль — ніби їхні кістки ламаються від удару, або тіло горить у кислоті.

​Навколо них розгортаються найтемніші кошмари: нескінченне вільне падіння в бездонну прірву, вигляд власних понівечених тіл, передсмертний хрип їхніх драконів. У повітрі повисає запах крові й гнилі. Здається, сама темрява тягне до них свої кігті. Але майже все це — бездоганний обман. Головне завдання етапу — не зійти з глузду в цьому сенсорному торнадо і разом зі своїми драконами намацати лише один тонкий, але справжній ментальний сигнал. Єдину нитку правди серед океану брехні.

​Зіірі стоїть посеред цього хаосу, міцно заплющивши очі. Обличчя абсолютно спокійне. Поки інші курсанти кричать, подекуди хапаючись за голови, він холоднокровно аналізує. Це ж Зіірі. Відтинає одну ілюзію за іншою.

​«Температура горіння не відповідає фізичним законам. Ілюзія. Вектор падіння порушує гравітацію. Відхилено».

​Розум Зіірі працює як бездоганний обчислювальний механізм. Він проходить крізь стіни страху, вираховуючи правильний шлях, і доходить майже до самого фіналу.

Але на останній вирішальній перешкоді алгоритм дає збій. Лабіринт підкидає парадокс, де обидва варіанти здаються логічно хибними. Його дракон, інстинктивно відчуваючи правильний вихід, посилає йому слабкий пульс-сигнал, але Зіірі чомусь ігнорує його. За звичкою намагається логічно обчислити правильну відповідь, відмовляючись довіритись відчуттям звіра. Розум перемагає інстинкт. І це стає фатальною помилкою. Зв'язок обривається. Зіірі викидає з ментального трансу. Він падає на коліна, ледве не втрачаючи свідомість. Статистика програна.

​Тим часом Вірея опиняється на самій межі поразки. Її лабіринт виявляється особливо жорстоким. Вона стоїть у густому мороці, а прямо перед нею розгортається найстрашніша картина з усіх можливих. Її дракон гине. Масивне тіло звіра розривають на шматки невидимі тіні. Вона чує його несамовитий крик в агонії, що вібрує прямо в її кістках. Відчуває запах його крові, немовби вона випила цю кров. А потім... бачить, як згасає світло в його очах. Це нестерпно. Нестерпний біль розриває тіло на шматочки. Паніка мертвою хваткою огортає тіло дівчини.

​Вроджений інстинкт тотального контролю волає:

«Візьми керування на себе! Зламай його волю! Підкори його! Витягни нас звідси!»

​Розум уже формує жорсткий, агресивний ментальний наказ, щоб силоміць вдертися у свідомість дракона і врятувати його від смерті. Дівчина вже готова накинути на нього невидимий ментальний зашморг, але в останню мікроскопічну долю секунди перед ударом... вона зупиняється. Згадує тренування. Згадує, як відпускала контроль на заняттях.

​«Це брехня», — лунає в думках. І вона міцніше стискає кулаки. «Мій дракон сильний, він не здасться».

​За мить різко опускає свої ментальні бар'єри і відмовляється від атаки. Замість того, щоб керувати, вона повністю відкривається і довіряється звіру. Шукає не очима і не логікою. Відкриває серце.

​Крізь пронизливий вереск ілюзорної смерті, вона вловлює тихий, рівний, спокійний пульс справжнього дракона. Він чекав на неї там, за пеленою фальшивого болю. Вірея м'яко хапається за цей сигнал.

​Тієї ж миті моторошний світ навколо неї розлітається на мільйони скляних скалок. Ілюзія тріскається і зникає. Вірея різко розплющує очі на реальній арені. Вона стоїть рівно, а її дракон спокійно височіє поруч. Вона пройшла. Трибуни вибухають таким шаленим ревом, що, здається, дрижать самі основи Академії.

На полігоні залишається всього четверо учасників: Вірея та троє міцних, загартованих другокурсників, очі яких горять небезпечним та хижим азартом.

​Куратор Вейл знов піднімається на подіум.

— Вітаю всіх, хто пройшов до третього, фінального етапу. Третій етап — «Полювання на Сонце».

​Високо над ареною просто з повітря матеріалізується маленька золота сфера. Вона пульсує, наче живе гаряче серце, та при цьому випромінює сліпуче світло. Сфера не висить на місці. Вона постійно змінює напрямок руху, залишаючи після себе тонкий шлейф іскор, і неймовірно гостро реагує на магічний слід вершників.

​Вона жива. Дика. Непередбачувана.

​— Правила дозволяють усе, — продовжує Вейл, і чомусь від цих слів по спині Віреї пробігає холодок. — Навчальні атаки, жорстке блокування, перехоплення та обманні маневри. Переможе той, хто спіймає Сонце. Можете починати!

​А для глядачів це найвидовищніша частина турніру. І водночас — одна з найжорстокіших.

​Дракони зриваються з місця, здіймаючи ураганний вітер. Вірея одразу ж розуміє, наскільки сильно вона поступається суперникам. Це вже не гра і не тренування. Другокурсники діють безжально. Один з них блискавично випереджає її на віражі, демонструючи таку швидкість, від якої в дівчини темніє в очах. Другий бездоганно володіє технікою — він заганяє її в кут, тому вона змушена робити небезпечні, різкі маневри.

Третій демонструє настільки потужну силу зв'язку зі своїм драконом, що вони рухаються як єдиний механізм смерті та легко відбивають будь-які спроби Віреї наблизитись до золотої кулі.

​«Зберися, зберися, тобі треба перемогти».

​Усе навколо здригається від реву звірів та спалахів магічних блокувань. Дівчина відчуває, що вже горять м'язи. Її знову жорстоко підрізають, причому не один раз. Від одного з таких ударних маневрів суперника її дракон втрачає рівновагу. Вірея лише дивом не вилітає за межі захисного купола арени. В останню секунду вона втримується в сідлі.

​На трибуні викладачів Дракен спостерігає за Віреєю. Просто не зводить з неї очей. Хвилюється так сильно, що майже став крижаною статуєю. Уже ледве контролює мороз всередині себе. Його бісить те, що він не може їй допомогти та мусить лише дивитись, як її раз за разом відкидають.

​Вірея ж не здається. Їй гірко, проте дівчина намагається прорахувати кулю та змушує дракона рватися вперед. Використовує всю свою агресію та бажання перемогти. Але що сильніше вона тисне та що агресивніше тягнеться до Сонця, то швидше воно від неї втікає.

​За мить вона нарешті розуміє закономірність. Золота сфера — це не просто мішень. Її неможливо зловити силою. Сфера панічно тікає від тих, хто намагається передбачити або підкорити її траєкторію. Вона реагує на агресію, як дикий звір на мисливця.

​Вірея миттєво змінює тактику.

Дівчина більше не кидається сліпо в погоню за золотим спалахом. Послаблює повіддя. Дозволяє своєму дракону обрати маршрут. Разом вони перестають реагувати на кожен метушливий рух сфери і просто виходять із загальної бійки. Дівчина та її звір плавно ковзають у повітрі, шукаючи не саму кулю, а невидиму тиху точку в просторі, куди сфера повинна втекти від агресії інших. Вони займають ідеальну позицію і завмирають.

​Троє однокурсників не помічають її маневру та продовжують люто атакувати одне одного. Створюють у повітрі справжній шторм із магії та рефлексів, поки намагаються загнати Сонце в кут.

​А Вірея просто чекає.

​Серце б'ється в одному ритмі з драконом. Вона бачить, як золота куля, загнана в пастку жорстким маневром двох старшокурсників, різко змінює траєкторію і на шаленій швидкості летить в єдиний вільний коридор. Прямо на неї.

​У потрібну мить її дракон виконує один-єдиний, неперевершено точний та блискавичний маневр. М'яко подається вперед. Вірея витягує руку, і гаряча, пульсуюча золота куля ідеально лягає в її долоню.

​Спіймала.

​На якусь мілісекунду над ареною зависає нереальна тиша. А потім арена вибухає шаленими оплесками і криками. Здається навіть, що захисний купол зараз трісне. І далі Вірея вже чує голос Вейла через цей неймовірний шквал емоцій:

​— Вірея Соларіс — переможець турніру!

За кілька хвилин голос куратора вкотре закликає до тиші. Далі він уже офіційно оголошує, що першокурсниця Вірея Соларіс беззаперечно здобула перемогу та отримає ексклюзивне право на процедуру вживлення нейрозліпка легендарного Кассіана Вейна.

​Проте сам артефакт їй на руки не видають. Це занадто нестабільна і небезпечна річ, щоб носити її в кишені, як звичайний трофей. Під прицілами сотень очей сяючий кристал передають під посилений захист медико-нейронного відділення Академії. Віреї ж урочисто вручають лише персональний дозвіл на активацію. Дівчина переможно стискає пропуск у долоні та чітко усвідомлює свою перемогу. Вона виборола це право. Право на надскладну процедуру занурення в чужу пам'ять. Але це ще попереду.

​Натовп потрохи розходиться. Рівень адреналіну в крові дівчини злегка падає. Вона помічає Дракена, що цілеспрямовано йде прямо до неї. І чомусь їй від цього стає так добре і легко на серці.

​Спочатку вона очікує від нього чергової порції жорстких нотацій, адже він був проти цього турніру. Можливо, він навіть зачитає їй лекцію про безглуздий ризик, небезпеку мертвого розуму і її власну впертість. Вірея злегка підіймає підборіддя, готуючись дати гідну відсіч і відстояти свій вибір.

​Та коли Дракен зупиняється навпроти, вона не бачить в його очах гніву.

​«Він що, захоплюється мною? Не може бути»

​— Ти була просто неймовірною на арені, — впевнено промовляє, відверто визнаючи її майстерність. — Ти впоралася. Це було небезпечно, але дуже ефектно.

Вірея від несподіванки розгублюється і здивовано кліпає очима. Здається, вона забула всі свої підготовлені їдкі аргументи.

​— Я пишаюся тобою, — додає Дракен.

​Від цих простих, справжніх слів тепло розливається тілом. Усе ж таки вона обережно заглядає в очі хлопцю, немовби чекаючи на якийсь підступ.

​— А як же нейрозліпок? Ти ж казав, що це небезпечно, і я можу не вижити, — недовірливо нагадує.

​Дракен на мить опускає погляд, очевидно, ковтаючи власні страхи та бажання сховати її від усього світу. Потім знову дивиться їй прямо в очі.

​— Це все ще небезпечно, але... якщо ти вирішила, я буду тут поруч.

​Вірея завмирає. Тепло, яке ще глибше розливається всередині, абсолютно збиває її з пантелику. Отже, він приймає її вибір і готовий підтримати, навіть якщо боїться за наслідки. З'являється доволі незвідане відчуття свободи поруч із ним.

​Тому вона не втримується і ніжно обіймає його. Хлопець відповідає і шепоче їй на вушко:

— Моя дівчинка. Я завжди буду поруч.

Коли Вірея виходить, її миттєво обступають друзі. Всі страшенно схвильовані.

​— Це було просто геніально! — Кайрен щиро сміється і плескає її по плечу. — Ти бачила їхні обличчя? Вони були готові вдавитися від злості, коли ти вихопила Сонце.

​— Згідно з моїми розрахунками, ймовірність такого маневру в тих умовах становила лише три цілих і дві десятих відсотка, — у голосі Зіірі звучить неприхована повага.

​— Ти божевільна! — вигукує Торік, театрально тримаючись за серце. — Я думав, ми всі не виживемо від тієї напруги, яку ти змусила нас переживати.

​Вірея дзвінко сміється, приймаючи вітання, та раптом бачить, як крізь натовп до них протискується Зейран, демонструючи фірмову привабливу усмішку.

​— Вітаю, зірочко, — хитро підморгує їй чотирма очима і злегка схиляє голову. — Змусила ти тих другокурсників ковтнути пилу. Це було неймовірно гаряче. Якщо колись надумаєш змінити компанію на більш досвідчену — ти знаєш, де мене знайти.

​Він швидко обіймає її, кидає іронічний погляд на Кайрена з хлопцями і йде далі.

​Увечері Вірея нарешті залишається сама. Можна перепочити. Вона падає на ліжко, розкинувши руки. Тіло гуде від приємної перенапруги, проте всередині вже міцно оселилося солодке, п'янке відчуття абсолютного тріумфу.

​Раптом на тумбочці тихо вібрує комунікатор. Вхідне повідомлення від Моргата. Він уже на Неварісі. Вірея швидко відкриває текст, і перед очима з'являються рядки, просочені його фірмовим стилем:

​«Вітаю з перемогою, квіточко! Я ні секунди в тобі не сумнівався. Ти довела всім цим вискочкам, хто тут справжня королева неба. Але послухай мене дуже уважно: навіть не думай активувати цей чортів нейрозліпок без мене. Благаю, дочекайся мого повернення. Я маю бути там і тримати все під контролем. І, звісно, бачити перекошене від страху обличчя Дракена. Обіцяєш?»

​Вірея фиркає і закочує очі.

​«Який же нахаба! Знову наказує, що мені робити і як жити», — спалахує всередині звичне обурення.

Дівчина перечитує повідомлення ще раз. Здається, він справді хвилюється за неї, хоч і ховає це за зухвалими жартиками.

​«А може, він і правий? — неохоче визнає Вірея, задумливо кусаючи губу. — Запускати у власну голову мертвого командора — це не жарти. І якщо щось піде не так, краще, щоб поруч були ті, хто дійсно зможе мене витягти звідти або знає, як допомогти».

​Торвальд уже пообіцяв бути поруч без зайвого тиску. Варто дочекатись повернення Моргата, і вони допоможуть проконтролювати процес... це дасть максимальну безпеку.

​Минає кілька днів. Звичний, виснажливий режим повертається. Вірея щиро насолоджується своїм новим статусом переможниці турніру, і друзі не втрачають нагоди її підколоти, називаючи то Королевою Сонця, то Її Величністю. Торік, як завжди, розбавляє атмосферу своїм скигленням. Він поки що не зізнається друзям, чого від нього хотів Кровіс, але відверто переконаний, що Грікс виношує план кривавої помсти за те, що його спочатку випустили на свободу, а потім знову запхнули в пробірку.

​Від Моргата за ці дні не було жодних звісток. Спочатку Вірея не надає цьому великого значення. Неваріс — дикий прикордонний світ, де магічний зв'язок часто буває нестабільним.

​«Контрабандист недороблений», — подумки бурмоче, вкотре перевіряючи порожній екран комунікатора та переконує себе, що все гаразд.

​Увечері п'ятірка традиційно збирається в кімнаті Віреї. Вони п'ють відновлювальний трав'яний настій, сміються. Рейнар якраз емоційно та в усіх барвах переказує, як Зіірі сьогодні намагався вирахувати траєкторію польоту за допомогою антигравітаційної тренувальної сфери.

​Раптом до кімнати стрімко заходить Дракен. Сміх ще мить лунає в просторі, але різко обривається, щойно друзі бачать обличчя інструктора. Дракен якийсь дивний. Шкіра бліда, щелепи міцно стиснуті, а погляд такий важкий, порожній і темний, що Віреї миттєво стає недобре.

— Дракене... щось сталося? – дівчина повільно підводиться з ліжка, відчуваючи, як шалено калатає серце. Спочатку він дивиться на неї і мовчить, немов намагається проковтнути клубок у горлі, болісно шукаючи слова, які ніяк неможливо підібрати.

​— По закритому каналу Академії надійшло повідомлення, — нарешті вичавлює із себе. — На Неварісі стався напад, масштабна засідка.

​Вірея завмирає, відчуваючи, як земля йде з-під ніг.

— І що? Моргат вміє викручуватись. — нервово всміхається, намагаючись відігнати страшну думку.

​— Віреє... Моргат, імовірно, загинув.

​— Ні! Це маячня! — дівчина істерично сміється. — Хто повідомив це? Де саме це сталося? Тіло знайшли? Інформацію перевірили?

​— Тіла немає. — Дракен наближається до неї. — Підтверджень зі стовідсотковою гарантією — теж. Але інформація надійшла від джерела, якому керівництво повністю довіряє. Там... там не вижив ніхто.

​Стає недобре. Повітря миттєво зникає з легенів. Вірея схлипує та кидається вперед.

​Дракен міцно обіймає дівчину, притискаючи до своїх грудей, заспокійливо погладжуючи по спині. Він не намагається применшити її почуття до Моргата або скористатися ситуацією. Здається, він щиро їй співчуває та хоче підтримати. Далі він переводить погляд на приголомшених хлопців. Кайрен стоїть білий, як стіна. Торік шоковано закрив рота рукою.

​— Залиште нас, — тихо просить. — І ні слова нікому. Це абсолютно секретна інформація.

​Кайрен мовчки киває, підштовхуючи шокованих друзів до виходу.

​Вірея починає плакати. Вона ще ніколи в житті так не плакала. Дівчина міцніше чіпляється за Дракена, несамовито обіймаючи його. Перед очима нескінченно крутяться спогади: зухвала усмішка Моргата, підвіска з драконячим оком, його дурнуваті, але такі милі жарти. Вона згадує їхній останній палкий поцілунок і його слова, які тепер лунають у голові жорстоким вироком: «Полетиш зі мною?»

​— Знаєш, він кликав мене з собою, але я відмовилась, — шепоче вона в груди Дракену. Їй нестерпно болить. — Якби я полетіла, можливо, цього б не сталося?

​— Ти не могла знати, принцесо. І крім того, ти могла теж там загинути, — м'яко відказує, обережно погладжуючи її по волоссю.

Дракен веде її до ліжка і вкладає.

​— Залишися зі мною, — тихесенько просить дівчина.

​Він лягає поруч та міцно обіймає свою бажану колючку. Зрештою, від неймовірного емоційного виснаження Вірея засинає в його обіймах. Дракен залишається цілу ніч поруч з нею, даючи таку необхідну підтримку та охороняючи її неспокійний сон.

​А вранці Вірея прокидається розбитою. Всередині — якась моторошна порожнеча. Сліз більше немає. Але й полегшення не прийшло.

​Дракен її підтримує, але все ж вони мусять іти на заняття.

​Після занять до Віреї приходить рішення. Вона хоче хоч якось заглушити ці важкі емоції. Заглушити це нестерпне безсилля, яке отруює кров. Моргат — цей зухвалий, самовпевнений хлопець, який завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації, можливо, загинув десь там на іншому кінці галактики. А вона навіть не знає, де саме його шукати і кому ставити питання. Просто сидить тут у цих безпечних стінах.

​Звичайні заняття, нудні лекції, безглузді правила Академії та тренування раптом здаються їй жалюгідними, нестерпними кайданами. Дівчині потрібна сила. Нейрозліпок Кассіана Вейна обіцяє їй саме це — міць, рефлекси та навички, яких вона досі не мала, але які зараз необхідні їй для того, щоб більше ніколи не відчувати безпорадності.

​Вірея переконує себе, що просто зобов'язана стати сильнішою. Хай там що. Свідомо порушує власне рішення чекати Моргата (бо чи повернеться він взагалі?) та відмовляється кликати на допомогу Дракена. Вона все зробить сама.

​Увечері Вірея діє швидко і цілеспрямовано. Вона йде у медико-нейронний відділ Академії. У звичайних умовах така складна процедура мала б проходити виключно під суворим наглядом медиків та інструкторів, але як чемпіонка турніру вона отримала право самостійно підтвердити активацію.

Вірея заходить до лабораторії, де панує якась майже стерильна прохолода. На спеціальному антигравітаційному п'єдесталі повільно обертається кристал. Всередині нього, немов живі, переплітаються сріблясті нейронні нитки.

​Вірея підходить ближче. Магічна система безпеки одразу ж висвічує перед нею червону попереджувальну голограму:

​«Увага! Запуск процедури без супроводу куратора становить критичну загрозу для розуму. Можлива незворотна втрата особистості. Ви підтверджуєте активацію?»

​— Підтверджую, — лунає в тиші її беземоційний голос.

​Вона натискає на панель. Кристал миттєво реагує. Срібні нейронні нитки всередині нього спалахують сліпучим білим світлом, оживають і починають обертатися. Вони просочуються крізь прозорі грані кристала, витягуються в повітрі й м'яко торкаються скронь Віреї, глибоко проникаючи всередину неї.

​Спочатку дівчина відчуває лише приємне, розслаблююче тепло, що розливається по венах. Але вже за секунду приходить дивне, глибоке, дезорієнтуюче відчуття — ніби її власне людське тіло стало для неї затісним. Стало надто маленьким і крихким.

​Потім з'являється звук. Вона чітко чує биття серця, але... воно не одне. Два величезні, могутні серця б'ються десь зовсім поруч, вібруючи в її власних грудях потужним стародавнім ритмом.

​Усе навколо миттєво змінюється. Реальність стирається. Вірея більше не відчуває підлоги під ногами. Замість звичних рук вона якимось незбагненним чином відчуває гігантські крила, які розтинають повітря. Замість тонкої шкіри — жорстку, непробивну, гарячу луску. Перед нею розгортається безмежне, пронизливо-холодне зоряне небо.

​Раптом приходить моторошне усвідомлення: це не просто записи в кристалі. Це спогади, які вона проживає прямо зараз, відчуваючи кожну клітину чужого стародавнього тіла.

​Коли Вірея повністю занурюється у свідомість Кассіана Вейна та його дракона, втрачаючи межі власного «я», лунає голос. Чоловічий голос. Спочатку він звучить дуже тихо, як далекий, розмитий відгомін чужої пам'яті. Але вже за мить він різко фокусується, стає крижаним, чітким і звертається безпосередньо до неї. До її розуму.

​— Ти не Кассіан.

​Вірея завмирає в абсолютному, паралізуючому жаху. Зліпок — це ж просто пам'ять! Архів нейронів мерця! Він не може мислити, він не може з нею розмовляти!

​— Хто ти? — відчайдушно питає вона подумки, намагаючись хоч якось втримати контроль над свідомістю, яка от-от розлетиться на друзки.

​І голос відповідає:

​— Це я мав запитати тебе, дівчинко. Що ти робиш у моїй голові?