Раді Вас бачити!

Вранці Кайрен прокидається від задухи. Різко розплющує очі й сідає на ліжку, хапаючись рукою за груди. Відчуття таке, ніби грудну клітку розпирає — нестерпне та нове. Під ребрами шалено б'ється серце, але у вухах досі лунає інший, важкий подвійний ритм — два серця на дні чорного океану. Хижа, бездонна присутність того, що чекає в темряві, настільки реальна, що хлопець мимоволі озирається, шукаючи небезпеку в тінях кімнати.

​Сон розсіюється неохоче. Кайрен стирає холодний піт із чола й повільно опускає ноги на підлогу. Холод каменю приводить до тями, повертає в теперішній момент. Потрібно з кимось поговорити. Цей кошмар переслідує його вже не вперше, але тепер відчуття загрози стало реальнішим. Воно не зникає навіть після пробудження.

​Звісно, Торік навряд чи дасть мудру пораду. Проте просто озвучити це вголос — уже означає скинути частину тягаря, зробити страх менш відчутним.

​Він розвертається до сусіднього ліжка, щоб розбудити друга, але купа ковдр раптом підозріло ворушиться сама. Торік вистромлює скуйовджену голову, мружиться від вранішнього світла й одразу ж, замість привітання, невдоволено стогне:

— Я забув, у нас сьогодні знов льотна практика з Фламберґом чи ні? Якщо так, я оголошую себе хворим на невиліковну алергію на висоту, — бурмоче, обережно сповзаючи з матраца, ніби його м'язи перетворилися на каміння.

​Кайрен миттєво ковтає слова, які збирався сказати. Звісно. Торік і так на межі виснаження після тижня жорстких тренувань. А розповідати йому про стародавніх монстрів на дні Безодні з самого ранку — ідея, відверто, погана. До того ж, що саме він скаже? Що його власна підсвідомість чи то залишки Еха намагаються звести його з розуму? Розмова відкладається до кращих часів.

​Тим часом Торік підходить до інформаційного кристала, вмонтованого в стіну. Такі панелі зв'язку запрацювали по всій Академії лише декілька днів тому. Хлопець торкається гладкої поверхні, і кристал спалахує м'яким блакитним світлом. У повітрі з'являється голографічний список занять і, що найстрашніше, нових домашніх завдань.

Обличчя Торіка миттєво блідне. Хлопець читає список один раз, потім удруге. Тоді з непідробним жахом переводить погляд на Кайрена.

​— Я помилився, — трагічним шепотом видає. — Ехо не знищило Академію. Воно просто розлютило викладачів.

​Кайрен підходить ближче, вчитуючись у нескінченні списки з теорії магічних потоків, історії бойових злиттів та анатомічних аналізів. Напруга після нічного кошмару потроху відступає. Він знову опиняється у цій звичній, до болю знайомій студентській реальності.

​«Фух, можливо, це мене відволіче», — лунає в думках.

​— Може, це і є його справжній план? — гірко всміхається Кайрен, роздивляючись обсяг літератури, яку вони мають опрацювати сьогодні ж після пар. — Залишити нас живими, щоб нас добили домашні завдання.

​За годину вони вже виходять у коридор, вплітаючись у потік курсантів. Драксарія поступово, але впевнено стає тією Академією, якою була до катастрофи. Навколо безперервно тривають відновлювальні магічні процеси: ремонтні бригади лагодять зруйновані стіни, відбудовують аудиторії, монтують нові вітражі на місці вибитих, реставрують спальні сектори. У коридорах знову товпляться студенти. Галас, суперечки, жваве обговорення розкладу — нормальне життя повертається, а разом із ним і найулюбленіший спосіб Академії катувати своїх підопічних.

​Біля входу до крила ментальних дисциплін вони помічають Зіірі. Зантеріанець виглядає абсолютно незворушним. Очі швидко ковзають по рядках на екрані магічного планшета.

​— Ми врятували Академію! — сходу починає обурюватися Торік, активно розмахуючи руками перед обличчям друга. — Ми зупинили глобальну катастрофу! Хіба це не можна зарахувати як виконання всіх домашніх завдань хоча б до кінця семестру? Де логіка? Де справедливість? Хто мені пояснить?

​Зіірі навіть не відриває погляду від екрана, коли монотонно та абсолютно серйозно відповідає:

​— Порятунок Академії не входив до затвердженої навчальної програми на цей рік. Це була ваша особиста, незапланована ініціатива, яка не звільняє від вивчення базових дисциплін. Статистично викладачі мають повне право вимагати від нас засвоєння матеріалу.

Торік зупиняється, закочує очі і важко зітхає, дивлячись на одногрупника з відвертою приреченістю.

— Ось тому тебе ніхто не любить, Зіірі.

​— Моя соціальна привабливість ніяк не впливає на об'єктивність академічних вимог, — нарешті ховає свій планшет.

​Після занять з Істинного Злиття студенти вже почуваються набагато впевненіше, їхній зв'язок із драконами зміцнів, але керівництво вирішує інакше. Викладачі чітко дають зрозуміти: настав час повернутися до повноцінної програми. Тільки цього разу — в її новій, значно небезпечнішій післякатастрофічній версії.

​Вони штовхають важкі двері й заходять до напівтемної аудиторії. Попереду — пара професорки Ліори Селестін.

На кафедрі вже чекає професорка Ліора Селестін. Сьогодні вона здається максимально зосередженою, а на її столі мерехтять кілька тьмяних магічних кристалів.

​— Займайте місця, курсанти, — лунає спокійний, але вимогливий голос. — Катастрофа позаду, але вона змінила правила гри. Тепер недостатньо просто навчитися проникати у свідомість дракона.

​Студенти розсідаються за столи, уважно слухаючи.

​— Ехо показало, наскільки вразливим є ваш ментальний канал, — продовжує Ліора, повільно проходячи між рядами. — Ви повинні навчитися розпізнавати: яка думка належить вам, яка — вашому дракону, а яка є стороннім імпульсом із колективної мережі чи навіть ворожою атакою. Тому сьогодні у нас практичне заняття. Тема: «Зворотній зв'язок».

​Зупиняється біля свого столу і торкається одного з кристалів. Той спалахує густим фіолетовим світлом.

​— Зараз кожен із вас увійде в контакт зі своїм драконом. Я через ці кристали-транслятори буду підкидати у ваш канал сторонні емоційні сигнали: страх, голод, агресію, біль або ейфорію. Ваше завдання — визначити, що є справжнім, а що — моєю ілюзією. Готові?

— Так! – озиваються всі п'ятеро.

— Що ж, починаймо!

​Кайрен заплющує очі й тягнеться свідомістю до Чорного. Зв'язок встановлюється майже миттєво. Але щойно він відчуває присутність свого звіра, як у голову вривається гострий спалах безпричинної паніки. Кайрен напружується, проте Чорний у відповідь лише роздратовано фиркає. Це не його страх. Кайрен подумки відсікає цей імпульс, і паніка зникає. Завдання дається йому несподівано легко — зв'язок із Чорним виявився напрочуд міцним.

​А от у інших все швидко перетворюється на хаос.

​— Професорко! — раптом вигукує Торік, хапаючись за голову. — Мій дракон смертельно хоче солодкого! Це нестерпно!

​Ліора Селестін навіть не зупиняється, коли проходить повз.

​— Це були ви, курсанте. Дракон хотів спати, а ви спроектували на нього власні бажання. Контролюйте себе.

​Зіірі тим часом сидить із заплющеними очима і ледь помітно ворушить губами, намагаючись математично класифікувати кожен отриманий сигнал. Раптом він різко хитається, ледь не падаючи зі стільця, і хапається за край столу.

​— Рівень агресії... не піддається обчисленню, — спантеличено бурмоче.

​— Ви занадто довго аналізували, Зіірі, — сухо коментує Ліора. — Ваш дракон надіслав вам цілком реальний і дуже сильний імпульс роздратування через те, що ви сприймаєте його емоції як набір цифр.

​Вірея працює інакше. Вона максимально зосередилася, та опанувала всі свої емоції. Дівчина блискавично відсікає сторонні проекції одну за одною, залишаючи канал чистим.

​— Чудовий результат, Віреє, — киває Селестін, перевіряючи її показники. — Але ви надто сильно контролюєте себе. Ви вибудували навколо свого розуму таку стіну, що не дозволяєте дракону повністю відповідати вам. Злиття потребує довіри, а не лише тотального контролю.

​Дівчина мовчки стискає щелепи, приймаючи критику, але залишається при своїй думці.

​Проте найважче дається завдання Рейнару.

​Для інших це просто складна навчальна симуляція. Але для нього ці раптові сторонні голоси в ментальному каналі — не гра. Вони надто схожі на те, що він переживав усе своє життя, і особливо на той жах, коли Ехо ламало його свідомість. Дихання збивається, серце калатає, мозок ніби плавиться. У голові Рейнара штучні імпульси зливаються у суцільний, нестерпний гул.

​Ліора миттєво помічає його стан. Швидко торкається кристала на столі, щоб загасити фіолетове світло.

​— Досить, — різко обриває симуляцію для нього. — Канал закрито.

​Рейнар відновлює можливість нормально дихати і розплющує очі. Погляд у хлопця розфокусований, на скронях виступив холодний піт. Він ледве тримається, щоб не зірватися з місця. Це стає для нього першим жорстким поштовхом: після прориву Еха щось у його нейронній активності змінилося. Він відчуває це на фізичному рівні, і тепер йому життєво необхідно зрозуміти, що саме з ним сталося.

Наприкінці заняття напруга в аудиторії трохи спадає, хоча Рейнар досі сидить блідий, відгородившись від зовнішнього світу. Професорка Селестін, здається, зовсім не зважає на виснажений стан своїх підопічних. Вона завжди вміла добивати красиво, з витонченою академічною жорстокістю.

​Змах її руки — і перед кожним курсантом на дерев'яну парту опускається невеликий матовий камінець. Реєстратор.

​— Ваше домашнє завдання, — діловим тоном повідомляє, неквапливо збираючи свої конспекти зі столу. — Ви маєте проспати одну ніч поруч зі своїм драконом. Умова наступна: ментальний канал залишається частково відкритим до самого ранку. Цей кристал запише вашу спільну нейронну активність. На наступному занятті мені потрібні три ваші сни: ваш власний, сон вашого звіра і той, походження якого ви не зможете визначити.

​Студенти переглядаються. Всі розуміють, що повернулися божевільні домашні завдання, до яких вони не готові. Чи все таки готові? От і буде шанс перевірити.

​— І ще одне, — додає Ліора, зупиняючись біля самих дверей. Обводить поглядом приголомшених першокурсників. — Канал заборонено закривати, навіть якщо вам або дракону снитиметься найгірший, найреалістичніший кошмар. Вчіться витримувати чужий біль, інакше в реальному бою ви просто збожеволієте.

​Наче засуджений до страти, Торік піднімає руку. На обличчі — повний спектр страждань.

​— Професорко... а можна я просто отримаю нуль балів за це завдання? От прямо зараз, авансом, щоб зекономити всім час?

​— Можна, — напрочуд легко і навіть лагідно погоджується Ліора.

​Торік аж розквітає, полегшено всміхається:

— Чудово! Тоді я...

​— І повторите цю ж практику тричі на вихідних. Під моїм особистим наглядом, — м'яко закінчує професорка і, не чекаючи жодних коментарів, майже виходить з аудиторії. Та Торік не вгамовується.

Відчайдушно намагається знайти хоч якусь лазівку в цьому знущанні, тому кричить вслід.

​— Професорко! А якщо... суто гіпотетично... мій дракон поміститься в кімнату, можна тоді спати не в ангарі, а в себе в ліжку?

​Ліора, яка вже майже перетнула поріг аудиторії, різко розвертається. Здивування, що з'явилося на мить, миттєво замінилося звичною академічною байдужістю.

​— Можна, курсанте, — дивує. — Якщо зумієте пропхати ящера крізь стандартні двері гуртожитку і не зруйнувати при цьому половину вежі, я додам вам десять балів за винахідливість.

​Двері за нею тихо зачиняються.

​Торік одразу ж повертається до друзів. У його очах спалахує небезпечний вогник шалених ідей, який зазвичай закінчується катастрофою локального масштабу. Він задумливо тре підборіддя, вираховуючи щось у голові.

​— Слухайте... а якого розміру в нас вікно в кімнаті? Якщо зняти раму і трохи підпиляти стіну магією...

​Кайрен, чудово розуміючи, до чого все йде, навіть не повертає голови. Він продовжує дивитися на свій кристал-реєстратор і відрізає абсолютно спокійним тоном:

​— Торіку. Навіть не думай.

​— Але ж десять балів, Кайрене! — щиро обурюється флоріанець, активно жестикулюючи. — Це ж компенсує мій провал на історії магічних потоків! Ми можемо змастити його чимось слизьким...

​— Якщо ти спробуєш затягнути цю лускату гору м'язів до нашої спальні, — безжально перебиває його Кайрен, нарешті піднімаючи погляд на сусіда, — я допоможу Фламберґу скинути тебе в Каньйон Попелу. І ми запишемо твій вереск на цей самий реєстратор як мій найстрашніший кошмар.

Торік сумно зітхає. Намагається показати всім, який він нещасний.

— Я ненавиджу освіту, — скиглить, опускаючи голову на складені руки. — Чому я не пішов у кухарі? Різав би собі спокійно овочі, ніхто б не ліз мені в голову...

​Хтось із курсантів нервово пирхає, але Кайрену зараз зовсім не до сміху. Він дивиться на матовий камінець реєстратора так, ніби це отруйний павук.

​«Відкритий канал. На всю ніч», — ця думка пульсує у скронях, залишаючи по собі холодний, неприємний осад.

​«Просто геніально, — з гіркою іронією міркує Кайрен, обережно торкаючись кристала кінчиками пальців. — Спочатку нас ледь не знищило Ехо, потім я дивом не розбився об скелі на тренуванні Торвальда, а тепер Академія офіційно вимагає пустити монстрів у мою голову, поки я беззахисно спатиму. Прекрасна навчальна програма».

​Йому і без відкритих каналів не бракує нічних жахіть. Чорний океан. Безкінечна, розчавлююча темрява. І ті два гігантські серця, що вібрують глибоко під товщею води, що кличуть його, та тягнуться до свідомості. Якщо він залишить ментальний бар'єр опущеним, що саме зафіксує цей кристал? Чий це буде сон? Чорного дракона? Чи того древнього, незбагненного жаху, який пробудився на дні Безодні і тепер знає його «смак»?

​Кайрен крадькома кидає погляд на Рейнара, який досі намагається опанувати себе після симуляції, потім на Торіка, що продовжує оплакувати свою долю.

​«Ні. Я не можу дозволити їм це побачити. Ніхто не повинен знати, що там, у глибині мого розуму, б'ється ще чийсь пульс».

​Він непомітно згрібає кристал у кишеню куртки, напускаючи на себе максимально байдужий вигляд. Нехай Торік розігрує комедію, нехай Вірея змагається за звання найкращої студентки, а Зіірі вираховує ймовірність смерті від недосипу. Кайрен триматиме свій страх при собі. Зараз це єдиний спосіб захистити власні таємниці.

Студенти вивалюються з аудиторії в коридор, і Торік одразу ж навалюється плечем на стіну, закочуючи очі.

​— Ні, чуваки, ви як хочете, а я вкотре заявляю, що Академія — це просто красиво оформлена м'ясорубка, — скиглить, плентаючись слідом за Кайреном. — Яка нормальна людина спатиме з відчиненими дверима в мізки? Це ж просто жесть!

​Кайрен мовчить, приховуючи власну тривогу за легкою усмішкою.

​— Ти мав би вже звикнути, — кидає через плече. — Наступна пара — бойові польоти з Фламберґом. Сподіваюся, ти встиг написати заповіт?

— Ага, всі мої папороті заповів тобі. Сподіваюся вони не зжеруть тебе першої ж ночі, – тепер вже щириться. Інші теж починають голосно сміятися.

​На льотному майданчику – пронизливий вітер і першою їх зустрічає відверто садистська посмішка майстра Фламберґа. Він стоїть, заклавши руки за спину, і схоже, що сьогодні в нього найкращий день у житті. Трохи осторонь, мовчки височіє Торвальд. Сьогодні він присутній як молодший інструктор, але втручатися майже не буде, він просто вчиться. Студентів віддав на поталу старшому колезі. Проте це дає йому можливість краще спостерігати за курсантами ( а, особливо, за Віреєю, яка червоніє, помічаючи його пильну увагу).

​— Ехо ніколи не грає чесно! — замість привітання рявкає Фламберґ, щойно курсанти вишиковуються біля своїх драконів. — Воно спотворює простір. Воно гратиме з вашим сприйняттям. Тому сьогодні я перевірю, чи здатні ви застосувати свої навички, коли не знаєте, звідки прийде небезпека.

​Різко змахує рукою. Студентам уже не добре.

​— Під час польоту над каньйоном я буду магічно блокувати кожному з вас один сенсорний канал. Комусь — зір. Комусь — слух. Комусь — просторову орієнтацію. Ваше завдання — вижити на смузі перешкод, покладаючись виключно на відчуття свого дракона. Тому – по сідлах!

​Зліт відбувається нервово. Щойно вони набирають висоту, Фламберґ активує свої ілюзії. Над каньйоном починається справжній хаос: напрямок вітру несподівано змінюється, у повітрі лунають раптові магічні вибухи, з-за скель виринають хибні цілі та ілюзорні заражені дракони.

​Уже на третьому віражі в небі лунає несамовитий вереск флоріанця.

​— ЕЙ! Я НІЧОГО НЕ БАЧУ! — волає Торік, відчайдушно вчепившись у сідло, поки його дракон ухиляється від рухомої скелі. — ЧУВАКИ, У МЕНЕ ТЕМРЯВА ПЕРЕД ОЧИМА!

​— У цьому й сенс завдання, курсанте! — гаркає знизу Фламберґ, підсилюючи голос магією.

​— ТО Я ПІДТВЕРДЖУЮ: ВОНО ПРАЦЮЄ! — істерично відгукується Торік. — АУЧ! ТІЛЬКИ СКАЖІТЬ ЙОМУ, ЩОБ НЕ ВРІЗАВСЯ В ТУ ГОРУ!

​Кайрен не має часу сміятися. Фламберґ відключає йому відчуття висоти. Простір раптом втрачає глибину, небо і земля зливаються в одну сіру пляму. Інстинкт кричить йому вчепитися в повіддя і тягнути на себе, але Кайрен згадує слова Торвальда. «Ти більше не людина на спині звіра. Перестань керувати». Хлопець послаблює хватку і повністю довіряється Чорному. Дозволяє дракону самому оцінювати дистанцію і маневрувати між вибухами. Це спрацьовує — вони проходять крізь ілюзорний вогонь без жодної подряпини.

​Вірея ж викладається особливо сильно. Після попередніх подій вона буквально одержима бажанням стати кращою. Дівчина ігнорує заблокований слух і з неймовірною грацією проводить свого дракона крізь найвужчі ущелини, уникаючи фальшивих цілей. Діє зосереджено, тому всі маневри виходять різкими та бездоганними.

Ось так...хто молодець? Я Молодець! Викуси Дракене, – тішиться своєму тріумфу, коли помічає, що коханий спостерігає за нею. — СТОП! ЩО? Я подумки називаю його коханим? Е ні...він помішаний на контролі, хворий маніпулятор. Такий не може бути коханим. Чи може? До дідька все, цього разу я так легко не здамся. Навіть не мрій, хлопчику. – демонстративно закочує очі, переконуючи себе у своїй власній правді.

​А от Рейнар усе ще залишається вкрай нестабільним після ментальних вправ Селестін. Після того, як Фламберґ блокує йому зір, хлопцю потрібно відкритися сприйняттю свого звіра, але його власний бар'єр занадто міцний. Страх знову впустити у свій розум щось чуже сковує його, і дракон Рейнара збиває крилом фантомну перешкоду, ледве вирівнюючись у потоці повітря.

​Коли всі нарешті приземляються, мокрі від поту й адреналіну, Торік першим сповзає по лусці свого звіра донизу. Це видовище змушує інших всміхатися, без вибриків Торіка вони б тут явно не вижили.

​— Я вижив... — хрипить хлопчина, цілуючи землю. — Святий космос, я живий.

​— Рано радієте, — холодно обриває його Фламберґ, коли підходить ближче. — До наступного заняття кожна пара має пройти нічний маршрут через Каньйон Попелу. У Вас є декілька днів для цього домашнього завдання. Не рекомендую робити його сьогодні, бо ви занадто виснажені фізично та емоційно після заняття.

​ Мстива пауза, а далі він шокує ще більше:

— Звичайно ж ви маєте виконати все без магічної навігації. Заборонено також користуватися картами та сигнальними кристалами. Орієнтуватися будете виключно через зв'язок із драконом у повній темряві.

​Торік повільно піднімається з колін. У його погляді — кристально чиста безвихідь. Цим завданням професор його просто добив.

​— Отже, підсумуємо, — звертається до друзів. — Селестін хоче, щоб мене з'їли мої ж кошмари уві сні. Фламберґ вимагає, щоб я розмазався по скелях вночі. Кровіс на анатомії, мабуть, просто чекає свіже тіло для наступної практики. МОЄ ТІЛО...

​Кайрен співчутливо плескає друга по плечу.

— Погодься, принаймні навчальний процес у них добре організований. Усе йде за чітким планом.

На секунду над плато зависає здивована тиша, а потім уся група вибухає від сміху. Навіть Вірея не витримує і прикриває рот долонею, ховаючи усмішку, що зрадницьки пробивається крізь її звичну крижану маску. Інструктор теж закидає голову і починає реготати так гучно, від щирого серця, що аж лякає кількох найближчих драконів.

​— А ти маєш рацію, Воксе! — відсміявшись, Фламберґ витирає сльозу, що виступила в куточку ока. — Система працює просто бездоганно. Але досить лірики. На сьогодні ще не кінець. Працюємо далі! По сідлах!

​Він змушує їх зробити ще кілька жорстких кіл над каньйоном у парах, відпрацьовуючи прикриття сліпих зон. Торік уже просто стогне і лається крізь зуби при кожному різкому віражі, проте вперто тримається. Кайрен і Вірея працюють у тандемі: вона компенсує його заблокований зір, а він відстежує зміну повітряних потоків, які вона не здатна почути через заблокований слух.

​Торвальд тим часом мовчки зависає на своєму Білому трохи вище, уважно фіксуючи кожен їхній маневр.

​— Непогано. Але ви все ще аналізуєте, замість того, щоб відчувати, — коротко коментує, коли вони остаточно приземляються в ангарі. Професійно пояснює кожному його сильні та слабкі сторони. — На сьогодні все. Відпочивайте. Готуйтеся до нічного польоту, адже він не пробачить вам помилок.

​Після заняття втомлені курсанти плетуться до гуртожитку. Зіірі буквально ловить Рейнара ще на підході до їхнього крила. Рейнар виглядає так, ніби з нього викачали всю життєву енергію. Ментальні вправи Ліори Селестін і сліпий політ Фламберґа витягнули з нього останні залишки сил.

​«Тільки б дійти до ліжка. Тільки б сховатися від цього постійного шуму», — втомлено думає, розтираючи ниючі скроні.

​Але Зіірі перекриває йому дорогу.

​— Я проаналізував твої показники. Вони аномальні, — без жодного вступу заявляє. — Я помітив, що під час вправи Селестін нейронна активність змінилася ще до того, як твій власний дракон подав ментальний імпульс.

​Рейнар важко зітхає. Він не має сил ні сперечатися, ні пояснювати. Хлопець спочатку відмахується, намагаючись просто обійти товариша. Та де там.

​— Тільки не кажи, що тепер збираєшся досліджувати ще й мій мозок, — роздратовано бурмоче, коли доводиться все ж таки зупинитися.

​Зіірі навіть не кліпає.

​— Я досліджую його вже четвертий день.

​Рейнар завмирає. Повільно повертає голову до сусіда, демонструючи глибоку приреченість.

​— ...Звісно. Навіщо я взагалі запитав? — приречено хитає головою.

​Але відмахнутися від фактів не вдається. Замість затишної кімнати вони проникають у порожню навчальну лабораторію й підключають Рейнара до стаціонарного діагностичного кристала. Виявляється Зіірі вже і таке може. Рейнар дивується, проте йому вже і самому цікаво, що ще утне цей дивак.

​Прозорий камінь над металевим столом спалахує і починає проектувати в повітря складні голографічні графіки нейронних зв'язків. Рейнар сидить у кріслі, втомлено спостерігаючи за тим, як Зіірі швидко перебирає масиви даних.

​Він і так чудово знає власну історію. Нещодавно він розповідав Кайрену й Торіку про той страшний день, коли у вісім років натрапив на помираючого срібного дракона. Той звір перед смертю сам відкрив свідомість маленького хлопчика і залишив канал незакритим. Приблизно через рік після тієї зустрічі Рейнар почав чути інших драконів.

​Він також знає, що Академія прискіпливо спостерігала за ним ще до вступу. Їх завжди цікавив його феномен. Більше того, Рейнар знав Ноктіра Вейла значно краще, ніж більшість студентів. Саме Вейл свого часу контролював його небезпечне нейро-злиття, чудово знав про використання заборонених квазарних технік та допомагав утримувати пульсарний бар'єр, щоб Рейнар міг хоч якось захиститися від всюдисущого впливу Еха. Тому переповідає все це і Зіірі. 

​— Ми не будемо шукати те, що й так відомо, — Зіірі зсуває голографічні сітки вбік. — Мене цікавить інше.

​Рейнар напружується, відчуваючи неприємний холодок уздовж хребта. Зіірі рідко помиляється у своїх розрахунках, і якщо він щось шукає, отже, статистика не збігається з реальністю. Хлопець вирішує довіритися.

​— Що саме ти хочеш знайти? — шоковано запитує Рейнар, міцніше стискаючи крісло.

​— Нам потрібно точно встановити, — пальці Зіірі швидко бігають по клавіатурі, коли він вводить запит на підключення до закритих медичних нейрозаписів Академії, — коли саме вони почали за тобою стежити.

Через доступ до медичних нейрозаписів зантеріанцю вдається обійти базовий захист системи. Голографічний екран блимає, і в повітрі над столом розгортається старий номер справи. Зіірі швидко витягує частину архівних матеріалів, вправно сортуючи їх. Те, як віртуозно рухаються його пальці заворожує Рейнара.

​Рейнар мружиться, вчитуючись у рядки, що спливають перед очима. Спочатку все виглядає цілком логічно і збігається з його власною історією. Ось звіти про дитину з аномальною нейронною активністю. Далі — зафіксовані випадки, коли він реагував на присутність драконів, яких фізично не міг бачити. Медичні висновки про те, що з віком здатність лише посилювалася. І нарешті — гіпотеза невідомого дослідника, що хлопчик здатний працювати як природний ретранслятор між окремими свідомостями ящерів.

​«Нічого нового», — думає Рейнар, відчуваючи суміш розчарування з полегшенням. — Я ж казав, — втомлено відкидається на спинку крісла, поїдаючи поглядом Зіірі . — Вони знали. Спостерігали здалеку і чекали, поки я підросту для Академії.

​Але Зіірі мовчить.

​Незвично довго.

​Зазвичай він коментує кожен факт, підкріплюючи його відсотками або статистичною ймовірністю. Зараз же вчитується в один-єдиний рядок у самому верху документа. Потім повільно повертає екран до Рейнара.

​— Рейнаре, — голос звучить надто рівно. — Скільки тобі було, коли помер срібний дракон?

​— Вісім, — хлопець починає дратуватися, не розуміючи до чого ці безглузді уточнення.

​— Ти впевнений?

​Рейнар напружується. Згадка про той день досі відгукується фантомним болем у скронях.

​— Зіірі, я прекрасно пам'ятаю найгірший день свого дитинства, — перед очима вспливає минуле. — Таке не забувається.

​— Тоді існує хронологічна невідповідність.

​Зіірі збільшує фрагмент тексту, та виводить його на передній план. На екрані чітко світиться дата відкриття його справи та зафіксований вік об'єкта спостереження.

​Чотири роки.

​Ось тут Рейнар уперше по-справжньому лякається. Цей страх не має нічого спільного з жахом перед Ехом. Це щось значно глибше — жах перед власним минулим, яке щойно відкрилося перед ним з нової сторони.

​«Це неможливо...» — думка б'ється в голові, мов птах у пастці.

​Він усе життя вважав, що саме помираючий срібний дракон зробив його таким. Зламав бар'єр. Відкрив канал, який уже ніколи не закрився. Але цифри на екрані безжально руйнують цю істину. Академія завела на нього справу за цілих чотири роки до тієї зустрічі.

​Хлопець подається вперед, вчитуючись у найбільш ранні документи. Маленького Рейнара там ще не називають повноцінним вершником. Але дослідники вже тоді фіксують дивні нейронні реакції дитини на сигнали загальної драконячої мережі. І що наймоторошніше: у кількох звітах прямо згадуються реакції на ящерів, які перебували настільки далеко, що звичайний ментальний контакт був фізично неможливим для будь-якої особини.

​Зіірі дивиться на бліде обличчя друга і робить простий, нищівний висновок:

— Срібний дракон не створив твою здатність.

​Рейнар здивовано кліпає очима.

​— Він її лише активував, — закінчує зантеріанець.

​Рейнар мовчки дивиться на сяючий текст. Земля ніби йде з-під ніг. Отже, все його життя — це чийсь заздалегідь спланований експеримент?

​Вони продовжують копати глибше. Зіірі швидко зламує наступні шари архіву. Перші медичні висновки підписані іменами невідомих дослідників, що свідчить про одне: Ноктір Вейл не започатковував спостереження за маленьким хлопчиком.

​Але через кілька років у справі різко змінюється рівень секретності. Документи вже зашифровані, і саме там уперше з'являється його ім'я.

​Ноктір Вейл.

​Він фігурує в записах не як звичайний куратор, чи викладач. І не як черговий дослідник-теоретик. У документах Вейл зазначений як особа, якій офіційно передано повний контроль над «об'єктом спостереження» перед його вступом до Драксарії.

​Тепер їхня стара розмова з Вейлом у лазареті набуває зовсім іншого, зловісного змісту.

​«Він знав. Він завжди знав», — пульсує в голові Рейнара.

​Він думав, що куратор просто зрозумів, ким він став після зустрічі зі срібним. Насправді ж Вейл отримав його справу, яка існувала ще тоді, коли Рейнар був зовсім малою дитиною. І саме Вейл згодом свідомо дозволив йому продовжувати небезпечне нейро-злиття. Він допомагав підтримувати пульсарний бар'єр і закривав очі на використання заборонених квазарних технік, чудово розуміючи, якими жахливими наслідками це може обернутися для розуму підлітка.

​— Він знав набагато більше, ніж коли-небудь говорив мені, — майже пошепки промовляє Рейнар. Злитися немає сенсу, та все ж спустошення огортає його.

​— Статистично це вже перестає бути припущенням, — киває Зіірі. Пальці на клавіатурі рухаються ще швидше. — Це доведений факт.

​Зіірі намагається відновити найстарішу частину справи, але стикається з масивним пошкодженням даних. Більшість тексту стерта або назавжди заблокована. Проте один фрагмент все ж вдається витягнути з цифрового сміття.

​На екрані з'являється єдиний вцілілий рядок зі звіту:

«...суб'єкт демонструє очікувану реакцію...»

​Саме слово «очікувану» змушує обох курсантів завмерти.

​Не «аномальну». Не «незрозумілу» чи «феноменальну».

​Очікувану.

​Зіірі кліпає, і вперше за дуже довгий час у нього немає жодного логічного чи статистичного пояснення. Бездоганна система координат дає серйозний збій.

​Рейнар невідривно дивиться на власне ім'я у справі чотирирічної дитини. Відчуває як напружується все тіло та накочує злість. Адже, якого фіга?

​— Якщо вони спостерігали за мною ще до того дракона... — хлопець ледве змушує себе озвучити цю думку, коли переводить погляд на сусіда, вимагаючи відповіді, якої не існує. — Тоді чого саме вони чекали?

З цим їм ще доведеться розібратися.

Після всього цього їм просто необхідний теплий перепочинок. Тому в п'ятницю першокурсники організовують для себе невелику вечірку.

​Увечері вся п'ятірка — Кайрен, Торік, Вірея, Рейнар і Зіірі — збираються в розкішній одномісній кімнаті Віреї. Вони витратили зароблені бали на абсолютно непристойну кількість смаколиків: солодощі з різних планет, напої, випічку, гострі снеки. Торік приносить стільки їжі, ніби готується до багатомісячної облоги.

​Вірея спочатку показово обурюється, що її ідеальну кімнату з особистою ванною перетворили на дешеву таверну, але вже за пів години сама сидить на підлозі й щиро сміється. Вперше за дуже довгий час вона дозволяє собі по-справжньому розслабитися, знявши свою незмінну крижану броню.

​З кристала лунає ритмічна музика. Торік танцює настільки самовіддано, що навіть Рейнар не витримує і вперше за довгий час по-справжньому сміється. Потім флоріанець намагається навчити танцювати Зіірі, але зантеріанець сприймає це як складний алгоритм і на повному серйозі вимагає назвати йому точну кількість градусів повороту стегон для ідеального виконання.

​Кайрен підколює Торіка, згадуючи його нову льотну форму та легендарний «ідеальний зад», який нібито має змусити саму Безодню розступитися. Коли ж Вірея несподівано хапає Кайрена за руку й витягує танцювати, Торік падає на диван і починає театрально страждати.

​— Ну от! Мене знову ніхто не обрав! — драматично волає, притискаючи до грудей пакунок із снеками. — Чому цей світ такий жорстокий до справжньої краси?

​— Якщо бажаєш, я можу скласти статистичний рейтинг твоєї романтичної привабливості на основі поточних даних, — незворушно пропонує Зіірі, поправляючи волосся. — Хоча попереджаю: результат може травмувати твою психіку.

— Відмовлюся від цього задоволення!

— А я б послухав,– озивається Кайрен.

Сміх знову наповнює кімнату, тепер до танців приєднуються всі, напої зробили свою справу.

​Згодом, знесилені танцями, вони всі вмощуються на підлозі серед подушок і починають обговорювати викладачів.

​— Я склав власний рейтинг способів, якими вони хочуть нас убити, — чавкаючи, повідомляє Торік. — Отже. Селестін вбиває психологічно. Кровіс — чисто анатомічно. Фламберґ — фізично. Моргат грає брудно і нечесно, а Торвальд... цей вбиває професійно і зі смаком. Драгорн – усіма можливими і неможливими способами.

​Зіірі серйозно уточнює, що в них поки недостатньо статистичних даних для такого глобального висновку, але розмова неминуче переходить на Торвальда й Моргата. Вірея миттєво примружується і погрожує відірвати голову кожному, хто вимовить про них хоча б одне зайве слово. Звісно, це тільки провокує Торіка на нові жарти, але за цими легкими перепалками стає очевидним одне, що після катастрофи ця п'ятірка стала набагато ближчою. Навіть Рейнар уже не тримається осторонь, хоча час від часу його погляд перетинається з поглядом Зіірі — тепер у них є спільна таємниця.

Раптом Торік з хитрою усмішкою дістає з дна свого величезного пакунка невелику скляну банку. Усередині пульсують напівпрозорі кульки темного кольору, які виглядають відверто підозріло.

​— А тепер, увага, цвях програми! — урочисто оголошує флоріанець, потрусивши банкою. — «Очі Химери». Я витратив на них достобіса балів. Мені сказали, що це якась специфічна ілюзорна закуска. Суть у тому, що ця штука не має власного смаку. Вона зчитує твою підсвідомість або удачу, і для кожного смак розкривається по-різному. Від найсмачнішого десерту до абсолютної огиди. Ну що, зіграємо в рулетку?

​Першим сміливо закидає кульку до рота. Кілька секунд жує, прислухаючись до відчуттів, а потім його обличчя різко зеленіє. Торік починає кашляти, хапаючись за горло, і ледве проковтує закуску.

​— Фуууууу! Жесть! Мої рецептори! — волає, хапаючи пляшку з водою і випиває її залпом. — На смак як старі шкіряні чоботи Фламберґа, які три роки маринували в болоті! Хто взагалі таке виробляє?!

​Вірея скептично піднімає брову, бере з банки кульку двома пальцями і граціозно відправляє до рота. Обличчя залишається спокійним, але на губах несподівано з'являється м'яка, задоволена усмішка.

​— Не знаю, що там у тебе з чоботами, Торіку, — муркоче, примружуючись. — Але це стигла, крижана ягода з медом. Просто ідеально. Дай-но сюди ще одну.

​Зіірі обережно дістає «Око Химери», кілька секунд роздивляється його на світлі, вираховуючи щось у голові, і закидає до рота. Жує з незворушним, як у статуї, обличчям. Усі вичікувально дивляться на нього.

​— Ну що? — не витримує Торік. — Смак відчаю? Пісок?

​— Молекулярна структура імітує дистильовану воду з легким присмаком сухої крейди, — монотонно констатує, та так кривиться. — Абсолютно ніяких емоційних коливань. Нераціональна трата навчальних балів.

​Рейнар вагається найдовше. З недовірою бере напівпрозору кульку, крутить її в пальцях, а потім швидко ковтає. На мить він завмирає. Очі вилазять з орбіт, навіть дихання перехоплює. Торік уже відкриває рот, щоб пожартувати про отруту, але Рейнар майже пошепки видихає:

​— Гаряче молоко... з корицею і паленим цукром.

​Опускає погляд, в якому промайнула несподівана, болюча ніжність.

— Мама робила мені таке в дитинстві. Ще до того... ну, до всього цього.

​У кімнаті на мить стає дуже тихо. Навіть Торік відкладає свої жарти, відчувши момент вразливості друга.

​— Твоя черга, Воксе, — тихо каже Вірея, простягаючи банку Кайрену.

​Він бере кульку. Закидає до рота і розкушує. Очікує відчути щось приємне — можливо, смак домашнього хліба або улюбленого м'яса на вогні. Але натомість його язик обпікає холод.

​Кайрен завмирає. У роті розтікається густий, солоний смак морської води. А на зубах огидно скрипить гіркий попіл.

​«Чорний океан...» — з жахом усвідомлює він, відчуваючи, як по спині пробігає льодяний протяг.

​— Ей, чувак, ти чого зблід? — насторожено запитує Торік. — Що там у тебе? Смак нескладеного іспиту?

​Кайрен змушує себе проковтнути цю гидоту і натягує на обличчя байдужу усмішку.

​— Майже, — гірко кидає, запиваючи присмак океану солодким напоєм. — Попіл і морська сіль. Сподіваюся, це просто натяк на те, що мені треба у відпустку на море, а не знак моєї швидкої загибелі.

​Торік регоче, атмосфера знову розряджається, але Кайрен ще довго не може позбутися цього смаку на губах — смаку безодні, яка терпляче чекає на нього в його ж снах.

Музика потроху стихає, за вікном запановує глибока ніч, і розмова відразу стає серйознішою.

​Друзі говорять про Ехо.

​— Іноді я просто боюсь відкривати свідомість власному дракону, — тихо зізнається Рейнар, попиваючи напій. — Після Ядра... там, у ментальному просторі, буває занадто темно.

​Вірея задумливо обіймає коліна:

— У мене постійно відчуття, що Академія досі приховує від нас величезну частину правди. Щось не сходиться в цій їхній версії про несподіваний напад.

​Зіірі обережно підтакує, згадуючи, що деякі архівні дані справді не збігаються з офіційною історією, але вони з Рейнаром поки не видають своєї знахідки, вирішивши спершу перевірити все до кінця.

​Кайрен уважно слухає друзів. Саме зараз він хоче розповісти їм. Про чорний океан. Про тягуче дихання. Про те, що цього разу почув під товщею води цілих два серця. Слова вже крутяться на язиці. Але він зупиняється.

​«Якщо я розповім Рейнару про два серця... а він згадає про те старіше за Ехо зло, що побачило його в мережі... ми можемо скласти докупи загадку, відповідь на яку я ще не готовий почути».

​Його охоплює холод. Після останнього сну він уже не впевнений, що океан — це просто залишковий вплив Еха. Це щось інше. Щось значно давніше.

​Тому, коли Торік запитує його:

— А в тебе, чувак? Нічого дивного не було після катастрофи?

​Кайрен натягує байдужу посмішку і відповідає:

— Нічого особливого. Просто втома.

​Чорний дракон у його свідомості мовчить. І це абсолютне мовчання звіра не подобається Кайрену найбільше.

​Глибока ніч. Вечірка закінчилася, і Рейнар із Зіірі вже повернулися до своєї кімнати.

​Рейнар не може заснути. Він сидить на ліжку в повній темряві, копирсається в планшеті. Знову і знову перечитує знайдений архівний файл.

​Дивиться на дату. Чотири роки.

Потім — на ту страшну фразу: «...суб'єкт демонструє очікувану реакцію...»

​Аж раптом його погляд чіпляється за те, що вони пропустили раніше через втому і шок. У самому низу пошкодженого документа, там, де код був розірваний, зберігся дрібний фрагмент старої службової позначки.

​Рейнар відчуває, як зупиняється його власне серце.

​Він читає текст:

«У разі підтвердження фенотипу — підготувати до передачі в Драксарію».

​Рейнар завмирає, не в силах відвести погляд від цих слів.

​Йому було чотири. До зустрічі зі срібним драконом залишалося ще чотири довгих роки. До офіційного вступу в Академію — майже все його дитинство.

​Зіірі, який теж не спав, безшумно підходить ближче і зупиняється за його спиною, дивлячись на екран.

​Рейнар повільно піднімає голову. Очі зустрічаються з очима зантеріанця, а голос звучить відверто злякано.

​— Я думав, вони знайшли мене після того, як я став таким...

​У кімнаті висне мертва тиша.

​— Але вони чекали на мене раніше.